Чи готові європейські партнери надавати тривалу та інтенсивну підтримку? — Agenda Pública
Чому Україна повинна мати найважливіші драйвери зростання: внутрішній платоспроможний попит і капітальні інвестиції
«Agenda Pública» та аналітичний центр «Об’єднана Україна» продовжують щотижневу серію статей «Фокус Україна». У цьому матеріалі експерти Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ аналізують, як розвиватиметься військовий конфлікт в Україні, а також — політична й економічна ситуації.
По завершенні зимового періоду Україна повністю перейшла до активної оборони. Величезний вплив економічних проблем, демографічна криза та збільшення тиску російських окупантів змушують Київ ретельно дозувати ресурси та озброєння, розподіляючи їх, розраховуючи на тривале протистояння. Чи встигатимуть партнери з наданням допомоги, чи свідчать дедалі сміливіші заяви європейських лідерів про усвідомлення екзистенційної загрози з боку Кремля та неможливості домовитись з державою-терористом?
ЗАКІНЧЕННЯ ДРУГОЇ ПОВНОЇ ЗИМИ В УМОВАХ ПОВНОМАСШТАБНОЇ ВІЙНИ — ВАЖЛИВИЙ ЕТАП ДЛЯ УКРАЇНИ
Важливий, оскільки зима — це той особливий період, який не лише створює складнощі через погодні умови та короткий світловий день, але і відкриває певне «вікно можливостей», спричинене вразливістю інфраструктури та військ противника в умовах холоду та ускладненої логістики. І ліпше підготовлена сторона може цим скористатися.
У ситуації з країною-агресором йдеться ще й про стійкий російський міф, поширений і на Заході, про нібито особливу здатність російських військ до війни в умовах зими. У фольклорі цей міф трансформується у розповіді про «генерала мороза», який начебто допомагає Росії та допоміг заморозити під Москвою війська Наполеона й Гітлера. Впевнено можна констатувати, що Росії цієї зими у війні, очевидно, не вдалося досягнути стратегічних завдань, які вона ставила перед собою.
Силам оборони України довелося відступити з Авдіївки та ще деяких населених пунктів. Але, безперечно, росіяни у цих тривалих боях зазнали колосальних втрат у живій силі та техніці. Йдеться про десятки тисяч бійців та сотні одиниць танків і різноманітних броньованих машин. Очевидно, що наразі у тих районах російські війська намагаються продовжити наступ та не дати закріпитися українським захисникам на нових лініях оборони. Але однозначно Сили оборони України зберегли свою боєздатність та діють активно. Росія намагалася використати зиму задля ударів по українській енергетиці та інфраструктурі та, щонайменше, повторити, а в ідеалі розширити минулорічний сценарій занурення України у пітьму, але цього не сталося.
Подібних до минулорічних блекаутів або навіть перебоїв з електропостачанням не було. Водночас ППО України успішно вдалося відбити масований комбінований удар росіян з використанням, крім повного спектру раніше застосованої зброї, і гіперзвукових ракет. Тож можна зробити висновок, що гіперзвукова ракета «Циркон», частина агресивної російської пропаганди, зброя, позиціонована як така, що «не має аналогів», не відповідає заявленим росіянами характеристикам. Причина невдачі Росії, які у подальшому призвели до відмови у продовженні активних атак української інфраструктури, полягають у розширенні бойових можливостей ППО України та добрій підготовці до можливих втрат української енергетики за сприяння партнерів.
Протягом зими Україна вела активні воєнні дії на «морському театрі». За цей час Росія безповоротно втратила три важливих для неї кораблі — ракетний катер «Івановець» та два великих десантних кораблі: «Новочеркаськ» та «Цезар Куніков». Причому знищення «Новочеркаська» відбулося завдяки застосуванню керованих ракет під час розвантаження боєприпасів у порту Феодосії, а «Івановець» та «Цезар Куніков» були знищені за допомогою морських дронів «Magura», тобто зброєю, яку було розроблено в Україні, методика застосування якої теж є українською. Важливість «Івановця» — у тому, що він є носієм керованих протикорабельних ракет. Також великі десантні кораблі «Новочеркаськ» та «Цезар Куніков» стали, відповідно, пʼятим та шостим великими десантними кораблями, яки вразила Україна. Плануючи повномасштабну агресію проти України, РФ посилювала саме цей клас кораблів на Чорному морі, оскільки мала намір використати їх для висаджування морських десантів на Півдні України. Значення цих кораблів для загарбників навіть збільшилося, коли стало очевидним, що десанти є неможливими через міцну оборону узбережжя, яку побудовали українські війська. Наразі їх активно використовують для військових перевезень, особливо через побоювання у Кремлі щодо вразливості мосту до Криму через Керченську протоку.
Українська активність на морі не обмежується ударами по корабельному складові російських окупантів. Тривають активні дії Сил спеціальних операцій та Головного управління розвідки у акваторії Чорного моря. Про це широкому загалу стало відомо через бій, коли Сили спеціальних операцій зазнали втрат на острові Тендрівська Коса 28 лютого. Там загинули бійці 73 Морського центру спеціальних операцій, про що повідомило командування ССО. Зрозуміло, що це лише частина подібної роботи, оскільки протягом зими зʼявлялися відомості про успішні дії українських спеціальних сил на нафтових вишках у Чорному морі, біля узбережжя Криму.
Зима стала невдалою порою року для російської авіації. Приміром, за цей період вона втратила два літаки дальнього радіолокаційного виявлення та управління А-50. Ці літаки є вкрай важливими для висвітлення повітряної обстановки, планування, наведення ударних літаків, виявлення ППО. Їх украй мало. Після втрати першого росіяни відсунули кордон патрулювання над Азовським морем, але це не врятувало їх від знищення другого, на ще більшій відстані, над Краснодарським краєм РФ. Причому це сталося у знаковий для росіян день — 23 лютого, у який вони з радянських часів святкують мілітарне свято «День захисника вітчизни». І ось вже кілька днів А-50 не ризикують вилітати взагалі. Іронія полягає у тому, що 21 лютого російський диктатор Путін, дуже православний, вручив своїм повітряно-космічним силам православні ікони для захисту. І це, очікувано, не допомогло. Зростання втрат ударних літаків росіян, переважно винищувачів-бомбардувальників Су-34, винищувачів Су-35 та одного ударного вертольота Ка-52, сталося у лютому, в останній тиждень цього місяця. Це пояснюється активним використанням літаків для підтримки просування російських військ на землі, що примушує їхніх пілотів входити у зону дії ППО. Саме у цей період відбувався штурм Авдіївки.
Воднораз є факти знищення російських літаків на значній відстані від лінії фронту, зокрема йдеться не лише про згадувані два літаки ДРЛВ А-50. Серед експертів тривають суперечки щодо того, якою зброєю це вдалося досягти українцям. Також припускають, що це міг бути ще радянський комплекс С-200, який якісно модернізували українці. Ціна літаків, які втратила Росія, лише за останній тиждень лютого перевищила мільярд доларів США.
У роботі Сил оборони України є певний стиль використання реактивних систем залпового вогню HIMARS по живій силі загарбників у тилу. Увечері 27 лютого відбувся третій такий удар за вісім днів. В Оленівці Донецької області під удар потрапила 155 окрема бригада морської піхоти ЗС РФ, підрозділ якої було зібрано для нагородження. Відомо, що в результаті удару двома ракетами з системи HIMARS одразу було знищено щонайменше 19 окупантів, ще 12 — отримали поранення. Серед знищених окупантів — заступник командира бригади та ще кілька офіцерів, командир бригади, ймовірно, поранений. ГУР МО України оцінює операцію як «чудово відпрацьовану».
Знизити боєздатність Росії можна у результаті обрізання її можливостей отримання коштів на ведення війни. Оскільки найбільш потужним їхнім джерелом є постачання у різні країни світу продуктів російської нафтопереробки, то очевидною ціллю потужних ударів цієї зими стали російські нафтопереробні заводи. Зокрема, не лише на Півдні РФ, як це було раніше, але і на Балтійському узбережжі (НПЗ у порту Усть-Луга) та на Волзі. Це призвело до певного результату, уряд Росії оголосив про обмеження експорту нафтопродуктів терміном на пів року. Крім того, зазнавали чуттєвих ударів підприємства військово-промислового комплексу Росії. Серед них — Тамбовський пороховий завод, який було успішно атаковано усередині січня. А 24 лютого кілька безпілотників завдали удару по Новолипецькому металургійному заводові, який є одним із найбільших металургійних комбінатів РФ, що працює на військово-промисловий комплекс і виконує багато державних замовлень. З його сировини виготовляють озброєння та боєприпаси. Відбулася зупинка всього виробничого процесу металургійного комбінату на тривалий час. Комбінат належить наближеному до російського диктатора Путіна олігархові Лісіну з трійки найбільших багатіїв РФ. У ніч з 29 лютого на 1 березня вибухи пролунали у Нижньогородській області, де три дрони атакували завод у місті Дзержинську, що виробляє вибухівку та споряджає нею майже всі види боєприпасів. Усі ці удари наносять за кілька сотень кілометрів від України. У деяких випадках — навіть понад тисячу, що свідчить про зростання можливостей українських БПЛА, які мають не лише пролетіти таку дальність, але й долати ППО РФ.
В останній тиждень лютого Росія вчинила ще один воєнний злочин. У районі Бахмута 24 лютого російські військові розстріляли щонайменше сімох українських воїнів, які потрапили в полон (є відео). Потрібно зафіксувати чергове порушення Росією норм міжнародного гуманітарного права. Ці злочини — система для Росії, частина її політики. Омбудсмен України Дмитро Лубинець звернувся до Міжнародного комітету Червоного Хреста й ООН, щоб ці організації зафіксували та публічно визнали, що російські військові вбивають українських полонених.
ЗАЯВИ МАКРОНА: ПЕРЕХІД ДО ПРОАКТИВНОЇ ПРОТИДІЇ РФ ЧИ ЕЛЕМЕНТ ПОЛІТИЧНОЇ ГРИ
Суттєво вплинули на характер українського політичного дискурсу зовнішньополітичні заяви президента Франції Е. Макрона про можливість введення військ держав НАТО на територію України.
Звичайно, через два роки повномасштабної російської агресії усі такі заяви українці сприймають з великою часткою скепсису. Водночас це те, що дає змогу дивитися на ситуацію під іншим кутом у контексті великих проблем ЗСУ із одержанням допомоги від Заходу на цьому етапі. Зрозуміло, що будь-який формат залучення західних військ для розміщення на території України міг би слугувати додатковим стимулом для Збройних сил України у плануванні оборони та відбиття російської агресії. Водночас усі в Україні пам’ятають, що раніше європейські лідери уже демонстрували неготовність до ухвалення важливих рішень, що також впливає на сприйняття будь-яких їхніх заяв.
Тепер Україна переживає один з найкритичніших моментів власної оборони від російської агресії, адже військовий тиск на українців посилюється, союзники російського режиму нарощують постачання артилерії та інших засобів, водночас партнери України лише постійно вагаються та шукають політичні проблеми, щоби пояснити, чому необхідні ресурси не доставляють в Україну уже тепер, а зроблять це пізніше.
За таких умов будь-які конкретні засоби, покликані допомогти Україні у протидії російській агресії, можуть сприйматися як важливий ресурс і інструмент досягнення підсумкового результату.
Водночас, якщо і тепер далі гучних слів нічого не піде, то це лише завдасть більшого удару по українському суспільству, яке й так уже два роки живе у стані постійного очікування негативних наслідків для себе. Тому будь-які зовнішньополітичні заяви на адресу України мають сприйматися максимально серйозно.
УКРАЇНА ПОТРЕБУЄ ВЕЛИЧЕЗНИХ РЕСУРСІВ ДЛЯ ВІДБУДОВИ, І ЗНАЧНУ ЧАСТИНУ КОШТІВ ДОВЕДЕТЬСЯ ЗНАЙТИ ЗА ДОПОМОГОЮ ВНУТРІШНІХ ДЖЕРЕЛ
Похмурі перспективи отримання зовнішнього фінансування загострюють не тільки проблему дефіциту державного бюджету та ризик дефіциту платіжного балансу, але й питання державного боргу України.
Ми вже писали про цю проблему, але наразі треба розглянути її більш детально.
Нещодавно американський сенатор Ліндсі Грем заявив, що США не повинні давати допомогу Україні «просто так». На його думку, варто надавати кошти у кредит (тут зауважимо, що на 60% кошти, надані Україні протягом 2022—2023 рр. і так були кредитами). Причому це мають бути не просто «бланкові кредити», а «забезпечені позики».
За даними «CBS News» Грем заявив: «Я хочу перетворити пакет допомоги на кредит, і це має для мене сенс… У нас — борг на $34 трильйони. Україна має корисні копалини, багато ресурсів».
І це — позиція не лише Грема, адже, за його словами, «це ідея Трампа. Якщо її прийняти, гадаю, можна отримати багато голосів у Палаті представників та сенаті». Тобто у разі перемоги Трампа на виборах президента США ця позиція може стати домінувальною у США.
Водночас Україна, яка потрапила у класичний геополітичний форс-мажор, сподівається на більш лояльне ставлення до неї у справі боргів з боку кредиторів. Адже параметри країни, яка брала ці борги, на сьогодні кардинально змінились. Передовсім це мінус 6 млн українців, які або опинились за кордоном у статусі біженців, або на окупованих територіях. А це майже 16% споживачів, платників податків та працівників, багато з яких найближчими рокамии не повернеться в Україну.
Крім того, окуповані значні території, і їхня деокупація — теж справа часу. Росіяни знищили величезну кількість інфраструктурних та інших економічних об’єктів, а також соціальні активи та житловий фонд. Все це потребуватиме значних ресурсів для відбудови, і велику частину коштів Україні доведеться шукати завдяки внутрішнім джерелам.
Насправді питання з реструктуризацією та списанням частини державного боргу розв’язати досить легко. Майже 80% із 145 млрд доларів держборгу — це заборгованість або за ОВДП (внутрішній борг), або перед міжнародними фінансовими організаціями та країнами-союзниками. ОВДП — це, значною мірою, борг перед НБУ та держбанками.
Внутрішній борг потрібно реструктуризувати на більш тривалий термін без списання, наприклад, на 15—20 років. Реструктуризацію проводять у результаті заміни випусків у зверненні на нові облігації з більшим терміном погашення. Так вже успішно робили 1998 року, під час кризи, коли замість ОВДП випустили КОВДП, конверсійні облігації.
Портфель державних облігацій у власності НБУ теж потрібно реструктуризувати — називається цей процес репрофайлінг, і досвід також є.
Друга частина боргу — перед міжнародними фінансовими організаціями та країнами-партнерами. Для партнерів України списання 55 млрд доларів — це рівнозначно 0,1% їхнього річного ВВП.
Решта 20% держборгу — це єврооблігації. Вони не відіграють критичної ролі, хоч і дорогі для обслуговування. Тут можливими є частково списання (50% боргу), частково реструктуризація (інші 50% на строк 10—15 років) і зниження ставки за купоном з 6—7% до 3%. Так, це не ринкова ставка, але вона відповідає реальним можливостям України щодо обслуговування боргу.
У 2024 році можна системно оздоровити боргову історію України, списавши борг на 40—50 млрд доларів і реструктуризувавши борг на 70 млрд на 15—20 років. У такому разі витрати на обслуговування та погашення держборгу знизилися б у кілька разів, а зіставлення держборгу до ВВП становило б менше ніж 50% (критичний рівень — понад 60%). Сума держборгу в такому варіанті знизилася б до 70—80 млрд доларів.
Чи може Україна претендувати на застосування програм МВФ зі списання боргу, зокрема — Ініціативи щодо бідних країн із високим рівнем заборгованості (HIPC initiative, Heavily indebted poor countries initiative)?
За даними МВФ «затверджена у вересні 1996 року Ініціатива HIPC (щодо списання боргу) є всеосяжним, комплексним і координованим підходом, який розроблено спільними зусиллями МВФ і Світового банку для розв’язання зазначених вище проблем у сфері зовнішнього боргу в бідних країнах із високим рівнем заборгованості».
Аналітика МВФ свідчить, що «у рамках Паризького клубу процедури колективного переоформлення офіційного двостороннього боргу розробляли з 1950-х років, коли Аргентина звернулася до своїх кредиторів на двосторонньому рівні.
У період з 1956 до 2011 рік було укладено 426 угод з 89 різними країнами, а сума боргу, що пройшов через оформлення на базі угод Паризького клубу, становила 563 млрд доларів. Постійний секретаріат Клубу організований при Казначействі Франції.
З часом Паризький клуб надавав дедалі більше пільгових умов переоформлення боргу країнам із низькими доходами. Рівень скорочення за обов'язки за комерційними вимогами поступово підвищувалися: «торонтські умови» (1988 рік — скорочення боргу на 33,33%); «лондонські умови» (1991 рік — скорочення боргу на 50%); «неапольські умови» (1995 рік — скорочення боргу на 50—67%); «ліонські умови» (1996 рік — скорочення боргу на 80%); «кельнські умови» (1999 рік — скорочення на 90 і більше відсотків, коли це необхідно у рамках Ініціативи HIPC).
У жовтні 2003 року кредитори Паризького клубу ухвалили «Евіанський підхід» для більшої адаптації підходів до потреб дебіторів, що не охоплюються HIPC.
Чи може Україна претендувати на включення до програми списання боргу за методологією HIPC? Зробимо невеликі розрахунки. Державний борг вже досяг 145 млрд. доларів, або 85%, ВВП. Для розрахунку нам потрібна чиста приведена вартість (ЧПВ) боргових потоків. З огляду на те, що значна частина наших боргів — коротко- та середньострокова, показник ЧПВ не кардинально відрізнятиметься від номінального значення. Показник експорту в Україні тепер буде на рівні 50 млрд. доларів, а доходна частина бюджету (без міжнародної фіндопомоги) — на рівні 40 млрд. доларів. Порогове значення ЧПВ до експорту в Україні становитиме понад 240% (а треба для списання боргу, за методологією МВФ, 150% і більше). Порогове значення ЧПВ до бюджетних доходів — на рівні 250%. Тобто Україна повністю відповідає критерію списання боргу за процедурою HIPC. Її треба просто ініціювати.
Навіть більше, Україна може стати ініціатором прийняття на Міжнародному рівні нового «київського протоколу» щодо списання боргів країн, які постраждали від війни. Це може бути глобальною ініціативою Президента України на рівні таких структур, як ОЕСР, МВФ, СБ, Паризький клуб 19 країн, G20.
Наприклад, саме тепер Індія за дорученням «Двадцятки» та МВФ розробляє новий протокол про полегшення боргового навантаження бідних країн світу.
«Київський протокол» міг би містити такі параметри: списання 100% боргу України у рамках Паризького клубу кредиторів; списання 50% боргу — у рамках Лондонського клубу кредиторів; зниження ставки обслуговування боргу за єврооблігаціями до EURIBOR та LIBOR, але не вище від поточної ставки обслуговування.
Сумарно борговий тягар для України має бути знижений щонайменше до 50% ВВП, тобто до 80—85 млрд доларів у еквіваленті.
Чому питання списання боргу для України таке необхідне для нашого майбутнього? Великі борги рівнозначні малим витратам на соціальний капітал та низьким витратам на стимулювання економіки, зокрема на критичну інфраструктуру. Така країна не буде цікавою для інвесторів. Тобто Україна після війни не матиме двох найважливіших драйверів зростання: ні внутрішнього платоспроможного попиту, ні капітальних інвестицій. А демографічного та інноваційного факторів зростання в Україні поки що немає.
Низькі темпи зростання для України після війни — це повільне вмирання країни. Тобто це — питання виживання нації, а не просто розмова про гроші.
Автори:
Ігор Петренко, Дмитро Левусь, Петро Олещук та Олексій Кущ, експерти аналітичного центру «Об’єднана Україна»
Першоджерело: «Agenda Pública»