У фокусі Індексу реформ: зміни у правилах користування землями водного фонду
Держава зобов’язує проводити оцінку впливу на довкілля перед початком ряду робіт
У січні Кабінет Міністрів ухвалив постанову №80 «Про внесення змін до Порядку користування землями водного фонду». Навіщо взагалі на землях водного фонду спеціальний порядок робіт? Оскільки ці землі безпосередньо прилягають до річок, моря та інших водойм, то будь-які роботи та діяльність на цих землях несуть ризики забруднення водойм, погіршення якості води, початку руйнування берегів та порушення водних екосистем. Тому держава визначає дозволені роботи на землях водного фонду, а також зобов’язує проводити оцінку впливу на довкілля перед початком деяких із таких робіт. Далі – в аналізі "Вокс Україна".
Постанова про внесення змін до Порядку користування землями водного фонду була розроблена за запитом Мінінфраструктури (нині – Мінвідновлення) та набрала чинності з дня її офіційного опублікування (23 січня 2024 р.). Зміни до Порядку користування землями водного фонду внесені в інтересах сектору водного транспорту України, а також усіх підприємств, що обслуговують внутрішні водні шляхи.
На землях водного фонду встановлені обмеження господарської діяльності. Наприклад, там заборонено проводити роботи з розорювання земель, зберігання та застосування пестицидів і добрив, влаштування літніх таборів для худоби, будівництва баз відпочинку, дач, гаражів та стоянок автомобілів, миття та обслуговування транспортних засобів, випалювання сухої рослинності – тобто ту діяльність, що може спричинити забруднення водойм.
За новою постановою, обмеження не поширюються на роботи, що здійснюються для обслуговування водних шляхів, які передбачені частиною другою статті 12 Закону України «Про внутрішній водний транспорт». Цей закон наділяє компанії, що обслуговують (підтримують у робочому стані) внутрішні водні шляхи (наприклад, державні установи і підприємства у підпорядкуванні Державної служби морського і внутрішнього водного транспорту та судноплавства України), правами вести господарську діяльність для безпеки судоноплавства у берегових смугах водних шляхів (20 та більше метрів від води), а іноді навіть за їхніми межами, зокрема будувати найрізноманітніші споруди та рубати дерева.
У самій постанові дещо розширений перелік дозволених робіт на землях водного фонду, що відповідає вищезгаданій статті закону: відтепер додатково дозволяється будівництво засобів навігаційного обладнання, роботи з поглиблення дна для забезпечення судноплавства, у тому числі для підтримання заданих навігаційних габаритів водних шляхів, акваторій морських портів. Також уряд дозволив проводити на таких землях інші необхідні роботи у разі непередбаченої зимівлі судна або аварійних подій із суднами. Отже, нова редакція постанови – це приведення її у відповідність до закону, а не створення нового переліку дозволених робіт на землях водного фонду.
З іншого боку, весь перелік дозволених робіт залишається високоризиковим для водних ресурсів та довкілля згідно зі статтею 3 Закону України «Про оцінку впливу на довкілля». Цей закон відносить намив територій на землях водного фонду, будівництво гідротехнічних споруд морських і річкових портів, будівництво глибоководних суднових ходів, у тому числі у природних руслах річок, проведення прибережних робіт з метою усунення ерозії та будівельних робіт на морі, прокладання кабелів, трубопроводів та інших комунікацій на землях водного фонду, проведення робіт з берегоукріплення, розчищення русла і поглиблення дна річок до видів діяльності, які можуть мати значний вплив на довкілля та підлягають оцінці впливу на довкілля.
Той, хто запланував роботи на землях водного фонду, очевидно розраховує на певні вигоди від їх виконання. Проте задля суспільної та екологічної рівноваги вигодонабувач має інтерналізувавати (тобто зробити предметом своїх турбот та управління) не лише вигоди, але й супутні ризики та втрати.
Будь-яка активність людини на землях водного фонду несе високі ризики як для секторів економіки (побутове і промислове водопостачання, рибне господарство, місцевий туризм), так і для довкілля та дикої природи. Ці ризики потрібно завчасно визначити, передбачити заходи з їхнього зниження чи усунення та інтегрувати такі заходи у весь життєвий цикл проєкту або програми – від укладення землевпорядної документації до завершення робіт і переходу до тривалої експлуатації об’єктів.
Якщо цей процес не візьме на себе вигодонабувач, то на ризики, прямі й непрямі збитки, доведеться реагувати тим, хто користується водою (наприклад, розводить рибу та рибалить, купається та відпочиває біля річки), або ж державі чи територіальній громаді, які мусять ліквідовувати замулення річки, укріплювати береги, встановлювати додаткові ступені очищення води або створювати черговий заповідник для охорони тварин, чисельність яких різко почала скорочуватись.
Тому значна частина робіт на землях водного фонду, дозволених як цією постановою, так і законом про водний транспорт, ще до свого початку обов’язково повинні мати оцінку впливу на довкілля згідно з однойменним Законом. А якщо такі роботи вимагають ще й розробки та затвердження окремих програм, планів чи внесення змін у містобудівну документацію, то потрібна стратегічна екологічна оцінка. При внесенні змін до постанови у майбутньому було б не зайвим додати відповідне положення з нагадуванням про це. Бажано, щоб ЗМІ та громадськість слідкували за проведенням екологічної оцінки вищевказаних видів діяльності.
Автори:
Володимир Білоконь, старший проєктний менеджер напрямку охорони водних ресурсів, Команда підтримки відновлення та реформ Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України
Оксана Абдулоєва, старша експертка напрямку екологічного контролю, ОВД та СЕО, Команда підтримки відновлення та реформ Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України
«VoxUkraine» – аналітичний центр, який досліджує розвиток економіки, державного управління, суспільних та реформаторських процесів.