Наталія Галібаренко, керівниця Місії України при НАТО

Загострення ситуації на фронті в Україні, а також наближення ювілейного саміту НАТО з нагоди 75-річчя, що відбудеться у Вашингтоні вже в липні, стали факторами підвищеної уваги українців до відносин Києва з Альянсом. Від динаміки цих відносин залежить спроможність України продовжувати боротьбу проти російської агресії, отримати оновлені Збройні сили, які зможуть упередити загрозу повторення такої агресії в майбутньому, і не лише проти України, але проти всієї Європи. Як оцінюють поточну ситуацію в Україні партнери по Альянсу, якими є їхні мотиви в підтримці нашої країни, чим можуть обернутися для нас майбутні рішення Вашингтонського саміту Укрінформу розповіла представниця України при НАТО – посол Наталія Галібаренко.

ЗА ОЦІНЮВАННЯМ НАТО, РОСІЯ НЕ МАЄ СИЛ ДЛЯ СТРАТЕГІЧНОГО НАСТУПУ ПІД ХАРКОВОМ

- Пані посол, для України головною темою нині є чергова спроба російського агресора наступати в Харківській області, посилювати тиск на інших ділянках фронту. Як цю ситуацію на полі бою в Україні сприймають тут, у штаб-квартирі Альянсу?

- Звичайно, союзники по Альянсу уважно стежать за розвитком ситуації в Україні. У Брюсселі щойно відбулися засідання Військового комітету НАТО та засідання Ради Україна-НАТО (РУН), під час якої українську сторону представляв начальник Генерального штабу генерал Баргилевич (генерал-майор Анатолій Баргилевич, начальник Генерального штабу Збройних сил України з 9 лютого 2024 року, – ред.).

Загальну оцінку ситуації дав головнокомандувач сил НАТО в Європі генерал (Крістофер) Каволі, який, зокрема, зазначив, що тепер Альянс бачить просування Росії на території Харківщини як локальний успіх. Тобто про якийсь стратегічний прорив не йдеться – у Росії немає для цього достатніх сил. Зрозуміло, що цю оцінку варто сприймати у динаміці.

На мій погляд, важливо також, що в ході цього аналізу Альянс та союзники усвідомлюють: у тому, що відбувається тепер на полі бою, є частина і їхньої відповідальності. Вони відверто про це говорять. Зокрема, про те, що затримка на пів року американської допомоги призвела до критичної нестачі боєприпасів на фронті. Саме цим скористалися російські війська, щоб перехопити ініціативу якраз тоді, коли Україна була вимушена шість місяців поспіль економити боєприпаси та тримати оборону.

Добра новина – в тому, що українські Збройні сили змогли зупинити цей російський наступ. Ми перебуваємо в постійному контакті із союзниками по НАТО, щоб отримувати від них оперативну інформацію та щоб вони розуміли, якими можуть бути наші подальші відповіді на рухи російських військ.

Оцінка ситуації з боку НАТО, на мій погляд, є реалістичною. Ми скористалися цим засіданням РУН не лише для того, щоб поінформувати союзників про поточну обстановку, але також щоб довести до них наші потреби. Тож генерал Баргилевич окреслив, якими є наші негайні потреби і якими вони будуть на середньострокову перспективу. Він наголосив, що першим серед усіх пріоритетів є постачання Україні засобів протиповітряної оборони. Ця тема звучить постійно та потребує швидкого розв’язання.

У НАС Є ПЕВНІ НАДІЇ ЩОДО ПОСТАЧАНЬ В УКРАЇНУ ДОДАТКОВИХ СИСТЕМ «PATRIOT»

- Нещодавно Німеччина оголошувала намір шукати по усьому світу перехоплювачі для систем «Patriot», щоб поставляти їх в Україну. Щось вже вдалося зробити у цьому напрямі?

- Після засідання РУН на рівні міністрів оборони у квітні, коли до міністрів НАТО звернувся Президент Зеленський, було оголошено про рішення Німеччини поставити в Україну додатковий Patriot. Ми продовжуємо цю роботу на всіх рівнях, але це, мушу визнати, є нелегким завданням. Аж ніяк не всі країни НАТО мають системи «Patriot», які нам необхідні, щоб збивати російську балістику. Ті країни, які мають Patriot, окрім США, мають одиниці таких систем і вимушені зважати на свої можливості з точки зору власної національної безпеки, політичної ситуації у країні та подекуди майбутніх виборів.

Утім, у нас є певні просування. Не можу говорити про це у деталях, але деякі країни висловлюють потенційну готовність надати Україні системи «Patriot». Вони, звичайно, ставлять питання, чим ці системи замінити, і цей момент ми також повинні брати до уваги.

УКРАЇНА РОЗРАХОВУЄ НА АМБІТНУ ЗАЯВУ ЗА РЕЗУЛЬТАТАМИ ВАШИНГТОНСЬКОГО САМІТУ НАТО

- Ми наближаємося до першої річниці діяльності Ради Україна-НАТО. Наскільки цей механізм був корисним, зокрема у забезпеченні України боєприпасами та засобами ППО?

- За цей рік РУН довела свою ефективність як майданчик для діалогу та для ухвалення спільних рішень між Україною і НАТО. Для нас є важливим, що у разі необхідності ми можемо самі ініціювати скликання таких зустрічей. Ми вже робили це кілька разів, наприклад, після російських атак проти енергетичної інфраструктури України, координували заходи, як уникнути блекауту в країні. Позачергове засідання РУН щодо постачання боєприпасів та засобів ППО було скликано 19 квітня за ініціативою Президента Зеленського.

Для мене є важливим, що Рада Україна-НАТО дозволяє спільно ухвалювати рішення, у діалозі із союзниками. Раніше усталеною практикою було ухвалення документів Альянсом в односторонньому порядку – заяв або резолюцій. Тепер всі ці питання вирішуються виключно в режимі діалогу, де голос кожного учасника РУН є чутним.

Ми сподіваємося, що саме такий діалог відбудеться й у Вашингтоні, коли Глава держави прибуде туди для участі у засіданні РУН на найвищому рівні. Розраховуємо на те, що ухвалять відповідний політичний документ за підсумками засідання РУН, у підготовці якого Україна буде стороною переговорів.

ЗАХІДНІ ППО НА КОРДОНІ НАТО З УКРАЇНОЮ МОГЛИ Б ЗАХИЩАТИ ОБИДВІ СТОРОНИ

- Чи порушувала українська сторона під час цих засідань РУН питання щодо можливості створення протиповітряного «коридору безпеки» вздовж західного кордону України за участі сусідів, які є членами Альянсу? Ми бачили, що російські ракети та дрони залітають, наприклад, і в Польщу, і в Румунію…

- Така пропозиція була озвучена, ми її обговорювали на певних етапах з партнерами, але наразі остаточного рішення немає. Деякі держави-члени Альянсу мають занепокоєння, що перехоплення російських ракет засобами ППО з їх території у повітряному просторі України може розцінюватися як вступ такої країни у війну, і це матиме відповідні наслідки для усього Альянсу.

Ми, звичайно, наводимо свою аргументацію, оскільки йдеться про український повітряний простір та про українську територію. Ми навіть пропонували розташовувати західні системи «Patriot» на західному кордоні, щоб вони могли працювати в обидва боки – захищати українську територію та, умовно, польську. Якщо ж Альянс не готовий до таких кроків, вихід один – надати Україні системи ППО.

НА ТЕРИТОРІЇ РФ УКРАЇНА АТАКУЄ ВИКЛЮЧНО ВІЙСЬКОВІ ОБ’ЄКТИ АБО ПОВ’ЯЗАНІ ЦІЛІ

- Під час візиту до Києва державний секретар США Блінкен заявив про те, що Україна не повинна почуватися на самоті й має сама визначати, як вести цю війну. Але потім пролунала заява з Пентагону, що американська зброя в Україні має використовуватися на території України. Як знайти баланс між цими заявами?

- Заява Блінкена (і він повторив її двічі) про те, що Україна сама визначається із вибором цілей, створила надію, що Сполучені Штати Америки змінили свою позицію: Україна має самостійно ухвалювати рішення, по яких територіях вона застосовує ту чи ту західну зброю, особливо американську. Згодом пролунала зовсім інша позиція від Пентагону.

Я скажу так: на всіх зустрічах і переговорах українська сторона завжди заявляла про те, що війна Росії проти України дає нам повне право атакувати об’єкти на її території. Навіть більше, ми не атакуємо цивільне населення та житлові забудови, як це роблять росіяни. Якщо йдеться про цілі атак України, – це завжди об’єкти, що стосуються або виробництва зброї, або її транспортування, це військові аеродроми або інші подібні цілі. Ми маємо право це робити як сторона, що захищається. Декілька країн, наприклад Велика Британія, – вони справедливо визнають, що це наше право.

Рішення, що ми маємо право застосовувати американську зброю поза межами України, має бути ухвалене, раніше або пізніше. Шкода, що ми втрачаємо час на пошук рішення, яке не мало б зумовлювати сумнівів. Але ми й далі будемо його просувати, на всіх рівнях.

ПРИСУТНІСТЬ ЗАХІДНИХ ВІЙСЬК В УКРАЇНІ – НЕ ТАБУ, А ПРЕДМЕТ ДЛЯ ОБГОВОРЕННЯ

- Нещодавно багато галасу спричинила заява президента Франції Еммануеля Макрона про готовність надіслати в Україну, за певних умов, французькі війська. Деякі країни підтримали цю ідею, інші категорично відкинули. Як ця тема тепер обговорюється серед союзників? Чи можливим є створення якоїсь «коаліції доброї волі» для прямої військової підтримки України?

- В Альянсі наразі немає спільної позиції щодо такої ідеї. Після того як її публічно оголосив президент Франції, генеральний секретар НАТО констатував, що в НАТО немає відповідного консенсусу. Вони до цього не готові. Він також згадав, що українська сторона не зверталася з проханням розмістити війська Альянсу на своїй території.

Хоча паралельно, на двосторонньому рівні, певні країни НАТО висловлюють різні позиції. Є країни, які кажуть, що вони принципово готові ухвалювати рішення про направлення своїх військовослужбовців, наприклад, якщо буде рішення на рівні НАТО. Деякі країни говорять, що навіть без рішення НАТО вони готові розглянути цю ініціативу, але якщо це будуть не збройні підрозділи, але, умовно кажучи, інструктори.

До речі, питання щодо скерування в Україну західних інструкторів ми не раз порушували перед членами Альянсу. Тому що ефективність тренування багато у чому залежить від того, де тренування відбувається географічно. Нам би дуже хотілося, щоб ці інструктори проводили відповідне тренування й навчання на території України. Хай це буде, умовно кажучи, ближче до нашого західного кордону, але на нашій території. Це могло б спростити дуже багато логістичних питань.

Тому ця дискусія продовжується. Ця війна зруйнувала багато табу серед наших західних союзників.

Справді, ми ніколи не вимагали розміщення підрозділів НАТО на своїй території. Домовленість була проста: ми воюємо, але ви нам допомагаєте – грошима, зброєю, технікою тощо. Чи нам допомагають? Так. Чи могли б допомагати ліпше? Так! Ми маємо ставити такі незручні питання. Ускладнення ситуації на Харківщині якраз є наслідком того, що не все з обіцяного партнерами надійшло в Україну. Те, що ми маємо тепер на фронті, зокрема, відображає, хто і як саме виконував власні обіцянки.

ЧЛЕНСТВО УКРАЇНИ В НАТО ПРИНЕСЕ КОРИСТЬ І НАМ, І АЛЬЯНСУ

- Під час візиту до Києва генеральний секретар НАТО зробив доволі резонансну заяву, що під час Вашингтонського саміту Україна навряд чи зможе отримати запрошення на приєднання до НАТО, оскільки не всі країни-союзниці погоджуються з цим. Чи можемо чекати на якісь несподіванки у Вашингтоні?

- Генеральний секретар насправді ретранслює ту ситуацію і ту позицію, яка склалася в Альянсі. Я можу підтвердити, що наразі в НАТО немає політичного консенсусу навколо запрошення України до вступу в НАТО, коли кожна з 32-х держав-членів має сказати «так» такому запрошенню.

- Чи може ситуація на полі бою вплинути на формування такого консенсусу?

- Я вважаю, що може. Багато з наших союзників по НАТО заявляють, що в цілому підтримують запрошення України. Вони впевнені, що вступ України до НАТО принесе користь як Альянсу, так і Україні, зміцнить безпеку всього євроатлантичного простору.

Водночас навіть вони говорять, що поки триває війна, рішення про вступ України до НАТО є неможливим. Але в разі закінчення війни – а рано чи пізно війна буде завершена, – ця перспектива стає дуже реалістичною. Тому так, на цьому етапі немає згоди всіх партнерів на наш вступ. Але це не знімає з нас завдання рухатися до цієї мети. Ми маємо все одно за це боротися та підштовхувати партнерів до цього кроку.

Аргументація нашої позиції в Альянсі є дуже простою. Це пріоритет, закріплений у Конституції. Коли 80 відсотків населення України висловлюються за вступ України до НАТО, ніхто не може примусити їх відмовитися від цієї амбіції, тому що серед союзників немає політичного консенсусу. Змінюються уряди, змінюються політики, і ця війна завершиться. Тоді складеться ситуація, яка буде сприятливою для ухвалення рішення про вступ України.

НАТО ВІДІГРАВАТИМЕ СВОЮ РОЛЬ У ДОВГОСТРОКОВІЙ ПІДТРИМЦІ УКРАЇНИ

- Генеральний секретар НАТО Єнс Столтенберг завершує свою десятирічну каденцію на цій посаді. Але саме йому належить ідея переходу Альянсу до довгострокової багаторічної підтримки України, із обов’язковими фінансовими внесками від кожної з країн-союзниць. Чи не піде ця ідея в небуття разом із змінами в керівництві Альянсу?

- Ідея про те, як поліпшити координацію у наданні Україні допомоги, як летальної, так і нелетальної, виходить не лише з ініціативи генерального секретаря. Це також результат колективного мислення наших союзників по Альянсу. Величезна робота проводиться американською стороною в рамках формату UDCG (Контактної групи з оборони України, – ред.), але є також чітке бачення, що й НАТО як організація має підвищити свою роль, брати на себе більше відповідальності в питаннях координації допомоги Україні, у навчанні українських Збройних сил.

Важливим є те, що разом із виконанням негайних завдань Альянс спрямований на стратегічну перспективу. Альянс хоче відігравати більш активну роль в питаннях реформування наших Збройних сил, у їх переході на сучасні західні зразки озброєння. Зважаючи на реалії сьогодення, обставини війни, це завдання Альянсу розраховане на роки вперед.

Єнс Столтенберг реалістично оцінює масштаб цих завдань. Саме тому він вийшов з ідеєю, яка від початку полягала у виділенні для України 100 мільярдів доларів на п’ять років. Тобто він запропонував союзникам взяти політичне зобов’язання надавати 20 мільярдів доларів на рік для допомоги Україні.

Тепер це питання у процесі дискусій. Конкретні цифри поки що не озвучують. Але, що важливо, продовжується робота над тим, щоб віднайти формулу, за якою буде обчислюватися внесок від кожної країни-союзниці у цей майбутній фонд для України.

Сьогодні зарано говорити, якою буде ця формула. Але ми можемо лише вітати цей принцип – що всі союзники в рамках Альянсу мають рівнозначно допомагати Україні, відповідно до обсягу власної економіки та розміру збройних сил. Чи буде це конкретний процент від ВВП або щось інше, ми побачимо в процесі дискусії. Але сама ідея стабільної фінансової допомоги Україні є необхідною, щоб НАТО відігравало таку координувальну роль.

ДОПОМОГА АЛЬЯНСУ ДЛЯ УКРАЇНИ НЕ МАЄ ЗАЛЕЖАТИ ВІД ПОЛІТИЧНОЇ КОН’ЮНКТУРИ

- Європейський Союз відкрито висловлює занепокоєння тим, чи зможуть США відігравати настільки ж велику роль в системі європейської безпеки, яку відіграють тепер, за підсумками внутрішнього політичного процесу та президентських виборів. ЄС проголошує курс на зміцнення європейської оборони та європейського складника НАТО. Чи не призведуть такі процеси до певної ерозії в єдності НАТО?

- Думаю, що якраз навпаки. Часто певні побоювання підштовхують до ухвалення більш прогресивних рішень. Коли, наприклад, американська допомога затримувалася на 6 місяців, Альянс активно включився у процес нарощування підтримки України. Союзники розуміють: підтримувати Україну треба, це відповідає їх власним інтересам. Адже Україна розташована в Європі, її безпека безпосередньо впливає на безпеку європейських партнерів по НАТО.

Так само ідея про підвищення ролі НАТО у підтримці України з’явилась як «план Б», щоб допомога Україні не залежала від поточної політичної кон’юнктури. В цих умовах, на мій погляд, саме інституційна роль НАТО, довгострокові зобов’язання Альянсу на 5 або на 10 років мають забезпечити безперервність допомоги для України.

Ще один момент. В умовах російської агресії проти України наші партнери по Альянсу приділяють набагато більше уваги питанням власної безпеки. Раніше оборонні витрати у 2 відсотки від ВВП були проблемою для багатьох з них, але тепер такі видатки на оборону розглядаються вже як стартова позиція. Деякі країни-союзниці, наприклад Польща, вже тепер витрачають на оборону понад 2 відсотки від ВВП.

Тож зміцнення солідарності в рамках НАТО є відображенням того розуміння, що в Альянсі всі, без винятків, мають інвестувати у власну безпеку, робити власний внесок, а не лише сподіватися на Сполучені Штати Америки.

РОСІЙСЬКА АГРЕСІЯ ПРИМУСИЛА НАТО ПЕРЕГЛЯНУТИ КОНЦЕПЦІЮ БЕЗПЕКИ

- Російська агресія проти України, як і її експансія, спрямована проти сусідніх країн, повернула людство до епохи територіальних суперечок, які, здавалося, давно пішли в минуле. Це докорінно змінило природу війни та саму структуру міжнародної безпеки. Яким є бачення такої нової структури безпеки в НАТО?

- Альянс оновив власне бачення стратегії безпеки й оборони, це була перша реакція на російську агресію проти України. У 2022 році союзники ухвалили оновлену Стратегічну концепцію, яка вперше визнала Росію як головну загрозу для безпеки Альянсу, окреслила зміни в політиці стримування та необхідність зміцнення східного флангу НАТО. Входження до Альянсу Швеції і Фінляндії – це, за фактом, також реакція НАТО на агресивні дії Росії.

Окрім концепцій, є ще поняття технічної та технологічної готовності, щоб протистояти такому потужному ворогу, як Російська Федерація. Війна в Україні виявила нестачу спроможностей у країнах Альянсу, наприклад, у виробництві боєприпасів. У певних союзників «відкрилися очі» на необхідність мати власні системи протиповітряного захисту, які раніше, як вважалося, не знадобляться, – нас же, мовляв, НАТО захищає.

Ситуація складається так, що кожна європейська країна має бути готовою, у разі потреби, захищати себе і союзників. Якщо чесно відповідати собі на це запитання – а деякі міністри це вже зробили, наприклад, у Німеччині, – така технологічна та технічна готовність протистояти зовнішній агресії є викликом для Альянсу.

УСВІДОМЛЕННЯ РОСІЙСЬКОЇ ЗАГРОЗИ СЕРЕД ДЕРЖАВ-ЧЛЕНІВ НАТО РІЗНИТЬСЯ

- Але чи усвідомлюють союзники в НАТО: якщо Україна впаде, саме вони будуть наступними цілями?

- Треба визнати, що сприйняття Росії як екзистенційної загрози всередині Альянсу відрізняється. Країни на східному фланзі вкрай занепокоєні, вони повною мірою усвідомлюють весь масштаб потенційної російської загрози. Ці країни вже постраждали від цього у минулому, вони на власному досвіді знають, що таке російська навала.

Що далі на захід, то більше Росія сприймається як гібридна загроза – у сфері кібербезпеки, дезінформації, навіть у втручанні у внутрішні політичні процеси та вибори. Але в цих країн немає відчуття загрози прямого нападу з боку Росії, загрози існуванню держави та знищення її народу. Ні, Росія там так не сприймається. Думаю, що політикам у цих країнах не слід забувати, що якщо завтра, не дай Боже, будуть гинути громадяни Польщі, це матиме наслідки і для громадян, умовно, Португалії, як і для всіх інших країн-союзниць. Усі мають стояти одне за одного, у цьому суть статті 5 Вашингтонського договору про колективну оборону. Якщо цей принцип не спрацює, тоді вся система колективної оборони й захисту, на якій побудований Альянс, буде зруйнована.

- Але ж ми переможемо?

- Ми, звичайно, переможемо. Треба всім разом працювати на цей результат.

Дмитро Шкурко, Брюссель

Фото: НАТО та Суспільне