Оксана Жолнович, міністерка соціальної політики України

Сьогодні в Україні мільйони людей, які потребують тієї чи іншої підтримки від держави. На це з бюджету виділяють мільярди гривень: соціальна сфера залишається другою за обсягом після військових видатків. Складається враження, що виплати –  основний складник у соціальній підтримці українців. Із таким підходом не погоджується очільниця Мінсоцу Оксана Жолнович. Основне завдання Міністерства – допомогти людині подолати кризові моменти, зумовлені обставинами життя, упевнена урядовиця. За її словами, необхідно створити середовище, у якому для всіх можливих потреб знайдеться рішення – і  не тільки фінансове, а й сервісне.

Про кроки, які держава зробила на шляху створення сервісної допомоги, про наявні програми підтримки українців і про підсумки дворічного перебування на посаді міністра соціальної політики Укрінформ поговорив з пані Жолнович.

НАШ ПРІОРИТЕТ – ДОПОМОГА ЛЮДЯМ ІЗ ПРИФРОНТОВИХ ТЕРИТОРІЙ

- Пані Оксано, я пропоную вам розпочати розмову з грошового питання. Згідно з бюджетною декларацією на 2025–2027 рр., видатки Мінсоцу зменшаться на понад 45 млрд гривень. Як перерозподілятимуться кошти в цьому разі?

- Я думаю, що це попередній прогноз. Певна річ, будемо перебалансовувати і, мабуть, потроху скорочувати різні програми, але з таким підходом, щоби найбільш вразливі категорії населення отримали необхідне забезпечення.

Наприклад, у нас вже кілька років зупинена програма з санаторно-курортного лікування для ветеранів Другої світової чи постраждалих від Чорнобильської катастрофи. У мирний час це гарна програма для оздоровлення та відпочинку, однак тепер пріоритетом є допомога людям із зони бойових дій, тим, хто має додаткову підтримку через бідність, кому потрібно закупити дрова на зиму.

Авжеж, щойно буде додатковий дохід від партнерів – ми спрямовуватимемо його в соціальну сферу, щоб покрити всі наші соціальні програми.

ВНУТРІШНЬО ПЕРЕМІЩЕНІ ОСОБИ МАЮТЬ ОТРИМУВАТИ ДОПОМОГУ ВІДПОВІДНО ДО КОНКРЕТНИХ ПОТРЕБ РОДИН

- В Україні тепер близько 4,6 мільйона ВПО, виплати отримують лише 1,5 мільйона українців. І це велике навантаження на бюджет…

- Це одна з найбільших програм нашої соціальної політики. Минулого року ми на неї витратили майже 78 млрд гривень. Цього року заплановано 56 млрд гривень. Для порівняння: допомога малозабезпеченим родинам  обраховується в нас не в мільярдах, а в мільйонах. На протезування й підтримку  людей з інвалідністю ми запроєктували 4 млрд гривень.

- Уряд продовжуватиме політику на зменшення кількості осіб, які отримують виплати, згідно зі статусом ВПО?

- У ці 4,5 млн людей входять громадяни, які з 2014 року є  внутрішньо переміщеними. За 10 років на новому місці переважна більшість людей змогли інтегруватися. Чи потрібна їм кризова екстрена підтримка саме за цією програмою? Є сенс дивитися на інші види підтримки. Для багатодітних або малозабезпечених сімей ми зберігаємо відповідну допомогу. І до програми для малозабезпечених родин тепер легший вхід. Зокрема, для людей, які повертаються з-за кордону, забрали вимогу про обов'язкову наявність попереднього місця праці (ми розуміємо, що не буде сплати ЄСВ за попередній період за кордоном), щоби одразу виплачувати допомогу.

Паралельно напрацьовуємо низку інших видів підтримок, більш адресних, що враховуватимуть конкретну проблему родини. Адже родини ВПО теж дуже різні, і не можна всіх стригти під один гребінець. Комусь потрібно допомогти відновлювати житло, іншим – облаштуватися з нуля.

НАСТУПНОГО РОКУ ВИПЛАТИ ВПО ЗАЛИШАТЬСЯ ДЛЯ ВРАЗЛИВИХ КАТЕГОРІЙ ОСІБ

- Тепер виплата ВПО становить 2000 гривень на людину та 3000 гривень на дитину чи людину з інвалідністю. У 2025 році очікуються якісь зміни з цими сумами?

- Ми тепер цю суму почали виплачувати на родину, на домогосподарство. Коли ми говоримо про класичну родину з чотирьох людей, підтримка становитиме 10 тисяч: на двох дітей по 3 тисячі, на двох дорослих по 2 тисячі. І це вже зовсім інша, доволі відчутна сума.

Тож ми тепер працюємо над тим, щоб запровадити більш універсальну базову соціальну допомогу. Допомогу для ВПО залишаємо, будемо  її продовжувати для вразливих категорій, для людей пенсійного віку, для людей з інвалідністю, для тих, у кого маленький дохід. Тобто ці категорії людей далі отримуватимуть підтримку в 2–3 тис. гривень, але паралельно створюватимемо нові, більш універсальні види допомоги.

Наприклад, у родині переселенців хтось може отримувати пенсію чи допомогу у зв'язку з інвалідністю, допомогу для малозабезпечених,   житлову субсидію і   допомогу на проживання для ВПО. Простіше – порахувати всі критерії – дохід, видатки, потреби і забезпечити підтримку родині однією базовою допомогою. Ми хочемо таку допомогу спроєктувати і пропілотувати. Вона оформлюватиметься через «Дію» і буде майже автоматичною.

- Процес розроблення цієї допомоги триває?

- Так, ми з Мінцифрою активно співпрацюємо. Сподіваємося, що до кінця року спробуємо її відправити в тестовий режим.

КОЖЕН УКРАЇНЕЦЬ МАЄ ОТРИМАТИ ВІДШКОДУВАННЯ ЗА ФІЗИЧНІ Й МОРАЛЬНІ ВТРАТИ, ЯКИХ ЗАВДАЛА РОСІЯ

- Якою надалі буде роль статусу ВПО?

- Мені не дуже подобається, коли громадянам надають ярлики на кшталт довічних статусів. На мою думку, будь-який статус дещо обтяжує людей. Але у випадку з внутрішньо переміщеними особами йдеться про вимушену обставину, яка сталася з людьми, вони постраждали від російської агресії. І цей факт не зміниться – ані за рік, ані за 10 років. Навіть якщо вони переїхали та одразу знайшли роботу, люди точно розірвали коло свого спілкування, втратили дім, перенесли психологічний стрес. І це ніколи не буде скасовано. Тому для нас важливо створити Реєстр осіб, постраждалих від російської агресії, життю та здоров'ю яких було завдано шкоди. Ми тепер працюємо над цим.

Я дуже хочу, щоб кожна людина рано чи пізно обов'язково отримала відшкодування втрат, зокрема моральних, яких їй завдала російська агресія, – згадайте, як свого часу німецький уряд виплачував компенсації колишнім остарбайтерам. Це уможливилося, адже були наявні списки й інформація про людей, яких вивезли на незаконні роботи з України під час Другої світової. Ми намагаємося зробити все, щоби з часом відновити справедливість для кожної людини, постраждалої від агресії РФ.

- На якому етапі робота з реєстром?

- У першому читанні ми вже ухвалили відповідний закон. Готуємо його до другого читання у Верховній Раді. Окрім того, працюємо над експериментальним проєктом, щоби через постанову уряду під час воєнного стану розпочати розроблення механізму  облікування всіх збитків, які завдає Росія.

Наприклад, є люди, які постраждали від прильотів. Інформація про це наявна серед медичних даних, але нам її потрібно отримати, поєднати з агресією як з причиною шкоди і перетворити на доказ. Якщо говорити про прильоти на підприємства критичної інфраструктури, то наразі ми їх класифікуємо як «нещасні випадки на виробництві».  Але ж це – окрема підстава. Чому ми так класифікуємо? Тепер ми маємо забезпечити проміжні виплати постраждалим, зокрема, забезпечити лікування в закладі охорони здоров'я, якщо людина отримала інвалідність, надати протез, крісло колісне та інше. Але це кошти, витрачені державою внаслідок російської агресії.

Тобто ми як держава через російську агресію здійснюємо дуже багато виплат для покриття шкоди, завданої нашим громадянам. Виплати ВПО, до речі, – це теж кошти, зумовлені російською агресією. Ми маємо їх облікувати, щоб надалі – виставити рахунок агресору.

- Заморожені російські активи ви розглядаєте як ресурс для відшкодування?

- Так.  Гадаю, що на якомусь етапі з цих коштів будуть відшкодовуватися, зокрема, й збитки, завдані життю та здоров'ю. Фахівці, які займаються міжнародним компенсаційним механізмом, розглядають покриття шкоди, завданої внутрішньо переміщеним особам. Однак спочатку її отримають люди, які втратили житло. Цей реєстр вже є, і дані про цих людей вже готові до розгляду в міжнародному компенсаційному механізмі.

Тож ми хочемо забезпечити, щоб і для інших категорій людей були верифіковані дані, які б допомогли громадянам у найбільш простий і зручний спосіб подавати звернення за компенсацією.

УРЯД МАЄ ДОПОМОГТИ З ОРЕНДОЮ ЖИТЛА ДЛЯ ГРОМАДЯН, ЯКІ ВТРАТИЛИ БУДИНКИ ВНАСЛІДОК АГРЕСІЇ РФ

- На прифронтових територіях щодня збільшується кількість ущент зруйнованого житла. Водночас за 2024 рік в Україні ввели в експлуатацію 25,5 тис. квартир. Чи збільшення кількості житла на ринку сприяє забезпеченню житлом ВПО?

- У цьому питанні зверну увагу на кілька обставин. Колись в Україні все житло, як і в Радянському Союзі, було державним. Потім за період з 1990-х до 2000-х розпочався процес активної приватизації. Наразі ми як держава не можемо безкоштовно забезпечити житло великій кількості людей, як це було за радянських часів. Бо це – непідйомна історія з багаторічними чергами. Та й такої практики немає ніде в світі. Однак завжди є інструменти, що допомагають людям самостійно придбати житло. Наприклад, дешеві кредити. Дуже добре себе проявили молодіжні кредити, кредити від “єОселі”. Вони дають змогу людям самим обирати житло,  яке їм підходить.

Ми також маємо враховувати світову тенденцію, де питання власності на житло відходить на другий план.  Люди тепер здебільшого орендують житло. Тож потрібно, щоб були якісні сервіси і можливості зручно, законно орендувати житло. Маємо допомогти забезпечити цю оренду вразливим категоріям населення. Люди, які виїхали за кордон в пошуках тимчасового прихистку, розповідають, що там дуже поширена соціальна оренда, коли громадяни іноземних країн забезпечують проживання українських громадян у себе в оселі, а місцеві громади чи держава повертають власникам частину орендної плати за житло.

Ми також хочемо розробити такий інструмент. Адже сьогодні для певної кількості вразливих категорій людей швидко ми житло не побудуємо. Водночас вони також не будуть спроможні купити собі житло. Тому треба використовувати наявний ресурс і допомагати з орендою.

Ми розробили проєкт підзаконного акту постанови Кабінету Міністрів про субсидію на оренду житла. Тепер додатково опрацьовуємо його з Міністерством фінансів і будемо пілотувати у прифронтовій зоні – там, де найбільше проживає ВПО, і де їм потрібна додаткова підтримка.

ПЕНСІЯ МАЄ ПОКРИТИ НЕ МЕНШЕ НІЖ 60% ВІД ДОХОДУ ЛЮДИНИ

- Проєкт закону про накопичувальне пенсійне забезпечення № 9212 депутати повернули на доопрацювання. Чи сподіваєтесь ухвалити цей законопроєкт до кінця року?

- Ми його доопрацювали, як нам  радила Верховна Рада. Комплексно підійшли до документа, тому що окремий складник не буде працювати.  Має бути ціла система компонентів.

Наша пенсійна система, як і системи багатьох інших країн, передбачає декілька складників: солідарну, обов'язкову накопичувальну, добровільну накопичувальну, ще хочемо запровадити професійну накопичувальну систему.

Сьогоднішня система часто і багато піддавалася змінам. І через це обрахунок пенсії ускладнився. Наразі вона містить масу добавок і дотяжок, наприклад, враховується дотяжка до прожиткового мінімуму, дотяжка за стаж тощо. Люди вимушені йти до фахівців, щоб вирахувати свою пенсію, бо  самому це зробити майже неможливо. І ми хочемо спростити цей механізм.

Тепер ми проєктуємо систему, яка враховуватиме два критерії: кількість років, які людина відпрацювала, і кількість внесків, які людина кожного місяця сплачувала. Це конвертуватиметься у певну кількість балів. Відповідно вартість кожного бала дорівнюватиме 30% від середньої заробітної плати в конкретному році. Отже, якщо ви пропрацювали 35 років й отримували середню зарплату кожного місяця такою, як вона тоді була, то можна буде сподіватися не менше як на 30% свого заробітку в солідарній пенсійній системі. Крім того, виводимо гарантію, якщо ви пропрацювали мінімум 15 років і зайшли в пенсійну систему, то точно маєте право на 30% від мінімальної заробітної плати в тому році.

Сукупно це дасть заміщення тільки в солідарній пенсійній системі на рівні 40% від заробітку людини. Водночас солідарний внесок у пенсійну систему становить 18%, а ми повертаємо 40%. Це приріст в два рази – жоден банк такого приросту не дає. Солідарна система – найбільш надійна, бо вона гарантована державою і насправді дає дуже хороший приріст.

Але це не єдиний складник, який ми проєктуємо як майбутню пенсію в людини. Ми з 2026 року плануємо запровадити професійні накопичення. Під це вже розроблений відповідний законопроєкт. Таке накопичення буде збалансоване зменшенням податкового навантаження на роботодавця. Тоді людина зможе накопичити ще щонайменше 20% свого заробітку впродовж життя. І це вже разом становитиме  60%. А якщо добровільні накопичення порахувати і для тих, у кого буде професійна система, то ми отримаємо не менше як 60% покриття пенсією доходу, який людина отримувала, працюючи. Це добре заміщення на рівні стандартів ЄС і всіх розвинених країн.

- Скільки часу потрібно на впровадження таких змін?

- Ми плануємо внести у Верховну Раду відповідні законопроєкти у вересні. Очевидно, їх доведеться пропрацювати з депутатами. У найкращому разі, ми зможемо їх ухвалити на початку 2025 року. Потім знадобиться час на IT-рішення: нам дуже важливо уникнути залучення великої кількості ручної роботи. Це все має бути прозоро, зрозуміло й оцифровано. Сподіваюсь, що з 2026 року системи почнуть працювати.

ЛІТНІ ЛЮДИ – ВАЖЛИВИЙ ТРУДОВИЙ РЕСУРС

- Пенсіонерів у нас 10,5 млн осіб, а кількість трудового населення зменшується. Чи не буде у зв'язку з  цим перегляду пенсійного віку, підвищення його?

- Ні, ми не будемо його збільшувати. Стандарт, закладений в 2017 році,  є оптимальним, і його варто зберегти. Він регламентує не вік людини, а кількість відпрацьованих років. Водночас у 65 років за будь-яких обставин громадянин може вийти на пенсію. Тепер, на мою думку, це – непоганий варіант.

Людина у 65 років – це не дідусь із сивою бородою. Це ще дуже активна особистість, яка хоче бути затребуваною в суспільстві, має гарні можливості робити внесок в економіку і чудовий досвід. Враховуючи ці обставини, нам потрібно створювати умови, щоб люди пенсійного віку хотіли долучитися до роботи, і щоб роботодавці також розглядали їх як цінний ресурс.

Будемо працювати, щоб поновлювати навички людей літнього віку, давати їм нові навички, наприклад, – із цифрової грамотності, щоб вони могли залишатись на ринку праці якомога довше.

І також треба визнати, що пенсія дещо десоціалізує, бо зникає необхідність ходити на роботу і відповідно перебувати в соціумі. Але активні дії продовжують наше життя. Тому одне з наших завдань – не залишати людей у «чотирьох стінах» якомога раніше, а зберегти цю соціальну активність. Також рання пенсія означає, що людина здобуде маленький страховий стаж, а отже – невелику пенсію.

АДАПТАЦІЯ ВЕТЕРАНІВ ВІЙНИ ПОЧИНАЄТЬСЯ З РОДИНИ

- Наприкінці червня міністерство запустило послугу «Соціальна адаптація ветеранів, ветеранок та членів їхніх родин», що охопила чотири області. Яким ви вбачаєте подальший розвиток послуги?

- Ми розуміємо, що сьогодні ветерани, які повертаються в родину, зазвичай мають поранення – інакше не демобілізують. Також люди повертаються з певним внутрішнім досвідом, який навіть важко описати. Водночас у родини, яка чекала на ветерана, також змінилося життя. І необхідно ці стосунки поновити, адже людей може спіткати емоційна чи інтимна холодність, проблеми з прийняттям кожною зі сторін, особливо якщо є фізичні травми. І тут маємо допомагати не тільки дорослим, але й дітям – уявіть собі, що проживає дитина, коли батько чи мама поранені й травмовані. А з ким цій дитині проговорити свої переживання? Навряд чи вона проговорить з однолітками.

Тому наша програма передбачає десятиденне перебування в санаторному закладі всієї родини, де під супроводом мультидисциплінарної команди вони заново переосмислюють стосунки, вчаться правильно говорити про емоції та  озвучувати свої потреби. У чотирьох областях ми вже успішно пілотуємо таку послугу. Ми зрозуміли, що непотрібно дуже багато закладів. Достатньо локалізувати один чи два заклади в області з належними критеріями, щоб люди могли туди їздити відпочивати і відновлюватися. Стандарт послуги ми вже розробили, працюємо над критеріями для закладів. До речі, у мене вже була нарада із представниками туристичної сфери, щоби вониолучалися до цього процесу також. Адже цей напрям роботи розвиває туристичну інфраструктуру, дає змогу людям отримати гарний сервіс, зокрема відпочинковий, але з якісним супроводом, який розв’язує певні проблеми.

ПІСЛЯ ДЕМОБІЛІЗАЦІЇ НЕОБХІДНО «ПІДХОПИТИ» ВЕТЕРАНА, ЩОБ У НЬОГО НЕ ВИНИКЛО ВІДЧУТТЯ ПОКИНУТОСТІ

- Але це ж не єдиний спосіб підтримки?

- Авжеж, однією послугою ми не вимірюємо підтримку. Якщо ми говоримо про ветеранів, то тут потрібне комплексне рішення. Насамперед дуже важливо вчасно «підхопити» людину. В армію зайшли майже мільйон цивільних людей. Кожен із них покинув своє мирне життя. Наприклад, у них залишились якісь кредити чи, можливо, процеси оформлення власності, розлучення, розподілу майна тощо. Як людині в окопі вирішити ці питання? Має бути супровід – соціальний працівник, який допоможе, зв'яжеться з родиною, необхідними службами, доставить документи або принаймні зателефонує дізнатися, які саме документи потрібні.

Ми розпочали пілотний проєкт із соціального супроводу, який здійснюють патронатні служби у військових батальйонах. Це вже поширено у 12 батальйонах. Також Міноборони розробляє свою постанову із запровадження посади соціального офіцера, якого раніше не було. Його обов'язки – контактувати із соціальними службами і допомагати військовим вирішувати їхні «цивільні» питання.

Водночас під час служби можливе поранення, яке може кардинально змінити життя. Якщо лікар повертає функцію тіла, то соціальна сфера допомагає адаптуватися до нового стану. Одним із найважливіших аспектів у цій справі є донесення необхідної інформації, щоб убезпечити пацієнта від стресу та відчуття покинутості. Тому ми ввели в цивільні лікарні соціального працівника, який може допомогти зі збором документів, скерує, де отримати протез, або проконсультує, на яку соціальну допомогу можна розраховувати.

Можливо, не всюди ще вони якісно працюють, бо потрібен час, щоби навчити фахівця, як правильно діяти в кожному конкретному випадку, відповідно до протоколу. Але ми дуже намагаємося масштабувати роль таких працівників, і там, де вони працюють, ця підтримка показує дуже добрий результат. Тепер рухаємось до того, щоб така послуга була «must have», і працюємо над підвищенням її якості в кожному закладі охорони здоров'я.

- З якими ще міністерствами працюєте в питаннях реабілітації?

- З Міністерством охорони здоров'я ми робимо цілий трек, який назвали «єПотенціал». Тобто мультидисциплінарна команда, яка складається з фізичних терапевтів, лікаря, соціального працівника, психолога, протезиста в окремих випадках, обстежують людину і складають висновок її потреб через опитувальник, який ми  спільно розробляємо. Потім ця інформація про потреби людини буде перенесена в нашу соціальну систему, де ми одразу людину «підхоплюємо», наприклад, на час лікування забезпечуємо необхідними соціальними послугами, включно з доглядом за дитиною.

Далі буде робота з Міністерством економіки. Ми спільно складемо трудовий профайл людини: чи зможе вона повернутися до тієї роботи, яку раніше виконувала? Чи їй потрібно перепрофілювання? Тобто поки військовий реабілітується, він має розуміти свою трудову траєкторію і бути впевненим у завтрашньому дні.

Ще додам, що ми розробляємо послугу консультування, як переоблаштувати житло під нові потреби, щоб людина теж розуміла, чи треба, наприклад, розширити двері або на якому рівні повісити тримач. Думаю, ця послуга до кінця року буде доступна.

В УКРАЇНІ ВЖЕ ПІДГОТУВАЛИ ПОНАД 100 СПЕЦІАЛІСТІВ ІЗ ПРОТЕЗУВАННЯ

- У нас уже запровадили професію протезиста-ортезиста…

- Так. І це вперше за історію України. Ми розробили професійні стандарти, ввели класифікатор професій та посад. Розпочали з вишами навчання на бакалаврських і магістерських програмах.

- А скільки осіб подалися на ці програми?

- Наприклад,  техніків-інженерів у Львівській політехніці на бакалаврських програмах – небагато. Але ще три медичні виші вже у вересні розпочнуть набір на цю спеціальність.

І з Харківським медичним університетом ми розпочали короткострокові курси, щоби підсилити вміння і якості тих, хто вже працює в цій галузі. Адже у медиків різна спеціалізація, а ми даємо їм єдині стандарти. І на таких короткострокових курсах ми підготували понад сто фахівців. А безпосередньо протезують в Україні  60 компаній.  І ми не будемо зупинятись, далі підвищуватимемо рівень знань для наших фахівців.

МИ МАЄМО СЕБЕ ЗМІНИТИ ПІД ПОТРЕБУ ВЕТЕРАНА

- Як ці послуги узгоджуються, наприклад, з проєктом «Фахівець зі супроводу ветеранів, війни та демобілізованих осіб» від Мінветеранів? У нас так багато ініціатив різних – від Мінветеранів, Мінекономіки, громадських організацій. Але не складається єдина картина.

- Дійсно, єдиної картинки нема. Тут є відповідальність нашої соціальної сфери, бо в світі це забезпечує соціальний менеджер, який є в громаді. Він для кожної людини складає індивідуальний план соціальної підтримки і пропонує послуги від ГО чи держави.  У нас, на жаль, і громада, і держава йшли шляхом того, що управління соцзахисту – це умовні бухгалтери, які тільки гроші нараховують. Вони мало спілкуються з людьми, ба більше, мало розуміють, що треба складати певну траєкторію. Тепер ми централізуємо наші виплати, тобто робимо їх майже автоматичними, щоби людський ресурс там був задіяний мінімально, і об'єднуємо різні види допомоги. Вивільнений людський ресурс ми будемо перенавчати на соціальних менеджерів, щоб кожен фахівець обслуговував певну кількість людей і пропонував їм  індивідуальний план.

Що ми вже робимо? Започаткували ще одну нову послугу, яку фінансуємо з державного бюджету, – «Формування життєстійкості». Наш накопичений стрес може вилитися в  депресію, агресію, апатію. По суті, ми вчимо людей, як справлятися зі своїми емоціями. У межах цієї послуги ми сформували унікальний механізм закупівлі.  Щоби об'єднати підтримку в одному місці, ми зробили так: громада надає простір для послуги «життєстійкості», держава закуповує послугу з роботи команди – психологів, соцпрацівників, соцменеджерів – у ГО, ФОПів чи комунальних установ. На велике місто, наприклад, потрібно 8 працівників, невеликий населений пункт – 5 працівників. Фахівці проходять спеціалізовані стандартизовані тренінги з ВОЗом – «Самодопомога Плюс» із соціальної підтримки.

Другий складник програми – це робота з батьками і дітьми. Батьки не завжди знають, як працювати з дітьми, як їм говорити про травми чи як реагувати на їхні вікові особливості. Ми спільно з ЮНІСЕФ також навчаємо фахівців з посилення батьківських компетентностей, щоби вони проводили у громадах тренінги для батьків.

Третій трек роботи – підготовка фахівців, які пояснять, як у громаді прийняти ветерана, які коректно йому поставити питання. Маємо змінити себе під їхню потребу. Зокрема, не розпитувати, на кшталт, «чого в тебе тут шрам?» або «скількох людей ти вбив?» тощо.

Окреме завдання – створювати групи взаємопідтримки.  Коли збираються на один тренінг люди, що втратили рідних, вони мають можливість ділитися досвідом, як кожен проживає цю втрату. Так само люди з інвалідністю можуть розповідати, як себе пристосувати до нових умов.

До речі, послуга з формування життєстійкості, яку ми тільки цього року почали впроваджувати, вже є у 200 громадах. Я дуже сподіваюся, що за декілька років ми охопимо всі громади.

ГОЛОВНЕ, ЩО Є СОЦІАЛЬНІ ПРАЦІВНИКИ, ЯКІ «ГОРЯТЬ» СВОЄЮ РОБОТОЮ

- Але ж потрібно вкладати великі кошти в підготовку спеціалістів.

- Саме так. Тепер ми уклали меморандум у Берліні з Банком розвитку Ради Європи. Вони виділяють 2 млн євро на навчання наших соціальних працівників. Ми з університетами розробляємо стандартизовані програми і під кожну – набираємо групи працівників з Центрів життєстійкості, щоб вони постійно підвищували кваліфікацію. Звісно, за півтора року не все ще ідеально, але це – нова масштабна робота. Важливо, що є небайдужі люди, які «горять» своєю роботою, і вже надають цю підтримку. А ми, звісно, будемо посилювати їх і їхні компетенції.

В УКРАЇНІ БЛИЗЬКО 67 ТИС. ДІТЕЙ ЗІ СТАТУСОМ СИРОТИ АБО ПОЗБАВЛЕНИХ ПІКЛУВАННЯ, 5,5 ТИСЯЧ – ПРОЖИВАЮТЬ В ІНТЕРНАТАХ

- Яке становище наших дітей в евакуйованих з України закладах опіки?

- Наразі за кордоном перебуває близько 3000 дітей із закладів опіки. Їхнє перебування фінансується коштом наших міжнародних партнерів у країнах розміщення. Однак для нас в пріоритеті вже тепер почати роботу, щоб розміщувати цих дітей в сімейні форми виховання. Адже діти за кордоном – в гарних умовах, але їхнє життя заморожене. Вони не мають родини, не мають можливостей планувати своє майбутнє. Тому необхідно повертати їх в Україну, знаходити рідну або прийомну родину, і так давати їм відчуття турботи і підтримки, що допоможе стійко почувати себе в житті. Базові навички щодо ухвалення рішень, побудови кордонів, фінансового планування, піклування про себе здобуваються саме в родині. Тому здорова прив'язаність до значущого дорослого – рідного або опікуна – це найкраще виховання.

- Скільки дітей під час війни осиротіли?

- Насправді кількість дітей у закладах у нас не збільшилася. До великої війни зі статусом сироти або позбавлених батьківського піклування було 65 тис. дітей. Сьогодні дітей з такими статусами близько 67 тис.

Ми повинні зрозуміти, що завжди є діти, які потрапляють в систему опіки з різних причин, – батьки не дуже добре доглядають, відмовляються від них через інвалідність. Таких дітей до 8 тис. щороку. Але потім частина з них повертаються додому, після проведення відповідної роботи з батьками, частину – забирають родичі. З 67 тис. дітей переважна більшість – в опіці у родичів. Тільки 5,5 тис. дітей, які мають статус, проживають в інтернатних закладах.

До того ж тепер ми бачимо сплеск охочих усиновити дитину.

Є черги на навчання. Ми, зі свого боку,  хочемо зробити процес усиновлення і процес входу в прийомну родину простим, зрозумілим і небюрократичним.

УСИНОВЛЮВАЧІ МАЮТЬ УСВІДОМЛЮВАТИ, ІЗ ЯКИМИ БОЛЯМИ ДИТИНИ  ВОНИ ПРАЦЮВАТИМУТЬ

- Що для цього потрібно?

- Ми вже запустили сайт «Україна для кожної дитини», де розміщена вся інформація про різні форми піклування про дитину. Там є гаряча лінія зі зворотним зв'язком, роз'яснення щодо потрібних документів. Також визначені короткі навчальні курси. Усиновлення потребують зазвичай не місячні діти і не двомісячні – таких дуже мало. Часто це – діти, які пожили зі своїми батьками, але батьки – через різні залежності чи якісь інші обставини – їх не виховують, і дітей вилучили з родин. Це – діти у віці понад 10 років.

Якщо люди справді хочуть дати свою любов дитині, то мають чітко усвідомлювати, що в неї вже є певні травми і певні болі, і з цим треба працювати.

МІНІСТЕРСТВО СОЦІАЛЬНОЇ ПОЛІТИКИ – ЦЕ ПРО СУПРОВІД, ПРО ПОСЛУГИ ТА ПРО ЛЮДИНОЦЕНТРИЧНІСТЬ

- І на завершення пропоную вам підбити проміжні підсумки змін у соціальній сфері від початку повномасштабного вторгнення.  У липні минуло два роки, як ви обійняли посаду міністра соціальної політики. Як трансформувалася соціальна система за цей час?

- Насамперед для мене було важливо почати змінювати філософію соціальної підтримки і соціальної політики. Мінсоцполітики – про супровід, про послугу, про людиноцентричність. Ми не «міністерство виплат», ми – міністерство, яке формує людську спроможність і стійкість кожної людини.

Завдання держави – створити умови, щоби кожна людина почувалася впевнено, самостійно, мала можливості для розвитку. Ні в одній державі не є метою, щоб 100% населення отримувало від держави якусь підтримку. Тоді виникають відносини залежності. Такі відносини формував Радянський Союз, коли всі були бідні, стояли в черзі на житло, і держава постійно маніпулювала – дати допомогу чи не дати.

Важливо забезпечити відчуття «надійного плеча», на яке можна спертися в кризовій ситуації, – підібрати необхідний комплекс соціальних послуг. Щоб фахівці соціальної сфери на всіх рівнях саме з цих міркувань підходили до своїх клієнтів, а не формально нараховували виплати. Якщо ми говоримо про родину, де є, наприклад, люди з ігровою залежністю, виплата у такому разі точно не допоможе. Тут треба проводити психологічні консультації, шукати іншу мотивацію до життя і супроводжувати в довгій реабілітації, включно з послугою поновлення родинних стосунків.

Щоб підібрати потрібний комплекс послуг, ми впроваджуємо багато цифрових рішень. Уже у вересні запуститься соціальний кейс-менеджмент, який буде першим складником соціальної історії людини. У власному кабінеті людина зможе побачити всі види підтримки, які ми їй можемо надати. Необхідно буде коротко пройти опитувальник для визначення проблеми та шляхів можливої допомоги. Адже сьогодні людина мусить по крупинці збирати для себе якісь частинки тієї підтримки, оскільки вони не локалізовані в зрозумілому форматі.

Цифровізуємо також 16 базових допомог, щоби розбюрократизувати процес. Раніше людина зверталася в управління соцзахисту, писала заяву, збирала документи, з цього формували теку, яку клали в шафу. Кілька допомог – це кілька течок з паперами. Якщо людині не призначили допомогу, перевірити причину відмови було майже неможливо, бо з рівня держави ніхто цієї теки не бачив. Всі процеси надання соцдопомоги були довгі та містили багато операцій…

Ми передусім цифровізували призначення субсидії – одну з найскладніших послуг. Особа може через «Дію», через ЦНАП, через сервісний кабінет Пенсійного фонду подати заявку на субсидію. Пенсійний фонд сам збере інформацію з державних ресурсів, розрахує дохід людини і визначить розмір субсидії. Ба більше, ми вже провели експериментальний проєкт, коли людям з низьким рівнем доходу в електронних кабінетах проактивно пропонували варіанти субсидій, на які вони можуть претендувати. Наше завдання – не зменшувати кількість грошей на допомогу, а зробити їх максимально таргетованими на категорії, які її дійсно потребують.

Ми також розвинули абсолютно нові соціальні послуги. Зокрема, тепер розширюємо мережу мобільних послуг. Адже у населених пунктах прифронтових територій чи у віддалених селах не має сенсу створювати заклад, який неможливо буде утримувати. Проте можна забезпечити виїзд мобільної бригади. У цьому разі необхідно закупити  автомобіль і залучити фахівців. Цього року ми даємо субвенцію для закупівлі таких автомобілів для мобільних груп.

Також у міністерстві переглянули багато стандартів щодо соціальних послуг, щоб вони стали більш доступними. Також розробили схему закупівлі соціальних послуг, диференціювавши їх на такі, що закуповуються в громаді за кошти громади, або ми як держава допомагаємо закупити, або людина сама може придбати послугу, якщо в неї є достатній дохід. Ще один з напрямів, який ми повністю реформували, це – спосіб надання гуманітарної допомоги. Зокрема, минулого року започаткували повністю автоматичний трек ввезення гуманітарної допомоги, де електронна декларація формується автоматично. Раніше це робила робоча група при Мінсоці вручну. Також ми цифровізували реєстрацію для ГО, які працюють з гуманітарним вантажем. Тепер реєстрацію можна пройти за п'ять хвилин, використовуючи цифровий підпис і ключ. Це нам також допомагає бачити, що і як ввозиться до України.

Якщо ми говоримо про допомогу людям з інвалідністю, то тут повністю забрали обмежувальні фактори, які не давали змоги людям вільно обирати допоміжний засіб реабілітації. Так само абсолютно вільно ми закуповуємо на ринку протези. Сьогодні майже всі складники для протезів в Україні є експортовані. У нас немає внутрішнього виробництва таких складників. Але важливо, що у нас виробляється культеприймач і в нас же  роблять підгонку, якщо змінюються антропометричні дані пацієнта. До речі, саме тому я не рекомендую протезуватися за кордоном, бо потім виникне питання, як обслуговувати культеприймач.

УСІ ПРОГРАМИ НЕОБХІДНО РЕАЛІЗОВУВАТИ ВЖЕ ТЕПЕР

- Президент анонсував зміни в уряді. Як ви гадаєте, чи торкнеться це Міністерства соціальної політики?

- Конкретно Міністерства як юридичної особи – точно ні, тому що ця функція є важливою і незмінною. Чи будуть якісь глобальні зміни з точки зору заміни команди, я не можу сказати, бо не знаю. Проте є різні процедури. Якщо змінюється прем'єр-міністр, то, очевидно, у відставку з ним йде весь склад Кабміну. Потім нова особа, якщо вона є, вже має право обирати, з ким вона готова працювати. Я навіть не вдавалася в такий аналіз. Поки що якихось розмов конкретно зі мною не було. Тому не можу вам на це відповісти.

Тут важливо інше – треба працювати вже сьогодні, бо життя швидке, мінливе, ми не знаємо, що нас очікує завтра. Довге планування – це і сьогодні не про нас.

Світлана Ткачук, Київ
Фото Руслана Канюки