Маргарита Сокоренко, Уповноважена у справах Європейського суду з прав людини

Останні дні насичені міжнародними подіями, які стосуються безпеки, міжнародного порядку і світоустрою, Плану перемоги Президента Зеленського. Але водночас не варто забувати про інші аспекти Формули миру, зокрема встановлення справедливості. Коли ми говоримо про справедливість, то маємо на увазі одразу декілька сегментів, починаючи від міжнародного права в цілому до покарання винних у злочині агресії, створення міжнародного трибуналу і збору доказової бази. Одним із таких механізмів є Європейський суд з прав людини (ЄСПЛ), інституція, заснована при Раді Європи, яка базується на виконанні документа Ради Європи – Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод. Яку роль відіграє цей суд у встановленні справедливості?

Обговорити ці питання ми запросили найкращого на цю тему співрозмовника, Уповноважену у справах Європейського суду з прав людини пані Маргариту Сокоренко.

- Отже, почнемо з того, яке місце Європейського суду з прав людини в системі міжнародного права?

- Дякую за запрошення і запитання. Насправді це одне з ключових питань, з яких треба починати, коли ми говоримо про ЄСПЛ. Можна почути, що Європейський суд є регіональним, функціонує лише на Європейському континенті. Але дуже часто його рішення мають значення для міжнародного права в цілому і виходять за межі лише Європейського континенту і країн-членів Ради Європи. Цей суд є органом Ради Європи, він у Страсбурзі, його створення було передбачено конвенцією, про яку ви згадали, і по суті держави, які приєдналися до цієї конвенції, зобов’язалися гарантувати дотримання прав людини і основоположних свобод, які перелічені цією конвенцією (згодом цей перелік розширився за додатковими протоколами). А Європейський суд з прав людини – саме та інституція, що наглядає, як держави-члени Ради Європи виконують свої зобов’язання і забезпечують дотримання прав людини в межах своїх країн.

Тепер спостерігається розвиток практики Європейського суду, він уже розглядає питання дотримання прав людини поза межами суверенної території держав у межах визнаних кордонів. І це є, зокрема, наслідком, відповіддю на збройну агресію Російської Федерації з 2014 року, коли були окуповані наші території – Автономна Республіка Крим та місто Севастополь, частина Донецької і Луганської областей. Після повномасштабного вторгнення ця територія збільшилася. І ЄСПЛ розглядає питання, як дотримуються права людини (або не дотримуються), встановлює, чи є порушення на захопленій частині території України, на яку держава-агресор поширила свою юрисдикцію.

- Отже, у центрі – права людини, права конкретного громадянина. Водночас ЄСПЛ розглядає міждержавні справи. Сьогодні нас цікавить саме ця частина, міждержавна, справи України проти Російської Федерації. Ці справи виникли не вчора й не у 2022 році, їх декілька, вони всі різні, що цілком зрозуміло, вони є, розвиваються і розглядаються паралельно. Почнемо з найстарішої з них, так званої кримської справи, яка пов’язана з анексією Криму Росією у 2014 році. У цю ж групу я би додав справу про порушення прав українських політичних в’язнів, які перебувають в ув’язненні у ворожій країні, а також справу про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення на територію України. В якому стані перебувають ці справи і які перспективи?

- Дійсно, кримська справа є найстарішою, я її називаю першою справою. Ми подали позов ще в березні 2014 року, за три дні до так званого референдуму, ми вже мали інформацію, наші органи фіксували, що відбувається захоплення Криму, і в ході цього захоплення порушуються права наших громадян в Криму. І ми 13 березня 2014 року подали цей перший міждержавний позов. Оскільки події розвивалися, погіршувалася ситуація з правами людини, то ми далі доповнювали цей позов, він розширювався, додавали нові факти, нові скарги.

Не так давно, 25 червня цього року, ми отримали рішення, по суті, це було не перше рішення з цієї міждержавної справи, але воно є дуже важливим, оскільки ЄСПЛ ще раз підтвердив, що з лютого 2014 року Російська Федерація силовим чином захопила Крим. А це дуже важливо для нашої держави, для наших громадян, оскільки ми знаємо, як Російська Федерація на всіх міжнародних майданчиках заявляла про те, що вона ніяк не причетна до захоплення Криму, бо був «референдум», так зване народне волевиявлення. Ми ж натомість змогли довести (і це була колосальна робота команди міністерства юстиції та урядового уповноваженого з Європейського суду, командами різних відомств), що насправді відбувалося силове захоплення, і ще навіть до лютого 2014 року тривало приховане нарощування військових сил з боку Російської Федерації для того, щоб захопити територію Криму. Європейський суд з прав людини повністю відхилив аргументи РФ і в останньому рішенні, по суті, він повністю підтвердив нашу позицію. Це був один з таких важливих моментів.

Важливо також, що Європейський суд встановив, які порушення мають місце, не мали, а мають, тобто це – системна практика порушень прав людини, яка триває ще з 2014 року. І в рішенні 2024 року Європейський суд вказав, що ця практика порушень з 2014 року триває дотепер. Там були вказані такі порушення, як порушення права на життя, заборона тортур і жорстокого поводження, тут йшлося і про випадки, коли люди потрапляли до полону або їх незаконно утримували, йшлося про випадки, коли були затримані наші громадяни в ході так званих російських кримінальних справ і переслідувань. Так само було встановлено, що проводили незаконні затримання та обшуки, що Росія незаконно замінила наше законодавство після того, як окупувала Крим, на своє, вчинила дії, спрямовані на те, щоб нав’язати і змусити змінити громадянство України на громадянство Російської Федерації, утиски і переслідування за поглядами, за сповідуванням віри, переслідування журналістів.

Окремо була стаття про переслідування кримських татар і дискримінацію, політичні ув’язнення. Це був один з міждержавних позовів, який ми подавали у 2018 році. Європейський суд у 2021 році під час ухвалення рішення щодо прийнятності міждержавного позову по Криму постановив об’єднати його разом зі справою щодо політичних в’язнів, тому що порушення прав політичних в’язнів були наслідком продовження порушень, які мали місце з початку окупації, і все було пов’язано з подіями окупації.

Так само до цього позову не входить історія після повномасштабного вторгнення, вона входить до іншого позову, який ми заявили вже під час повномасштабного вторгнення Російської Федерації. Але все ж це рішення має значення завдяки його висновкам, які зафіксовані у практиці ЄСПЛ уперше: Європейський суд не просто застосував конвенцію, а ще й застосував конвенцію через призму міжнародного гуманітарного права.

- Що рішення суду від червня цього року у кримській справі означає для громадян, для тих, кого переслідували чи далі переслідують відповідно до поданого позову?

- Воно передовсім означає відновлення, встановлення справедливості, ми маємо рішення міжнародної судової інстанції, за яким встановлено, що є ці порушення, політика переслідування наших громадян на окупованій території, це з одного боку. Також якщо говорити саме про наших громадян, то, окрім державних позовів, наші громадяни паралельно зверталися до Європейського суду з прав людини, і це різні провадження. Вони, умовно, йшли паралельно, але все одно це різні провадження, хоча й між собою зв’язані.

Європейський суд у 2018 році для ефективності розгляду цих справ ухвалив рішення призупинити розгляд індивідуальних позовів для того, щоб спочатку розглянути міждержавні позови і дійти висновків щодо цих порушень і стосовно меж юрисдикції (відповідальності) за них юрисдикції РФ. І потім, залежно від того, яке би мало бути рішення щодо міждержавного позову, суд відновив би розгляд індивідуальних справ. Сьогодні ми маємо дуже сильне для України і для наших громадян рішення в міждержавній справі, і воно створило передумови, що тепер Європейський суд враховує висновки за цією справою під час розгляду вже індивідуальних позовів. І процес відновлення розгляду індивідуальних позовів почався.

У цьому році ми отримали інформацію від Європейського суду щодо більш ніж 500 індивідуальних справ тільки за цей рік з приводу порушень прав людини в окупованому Криму. Ми як держава не є відповідачем у цих справах, але ми як держава виступаємо третьою стороною в цих індивідуальних справах і надаємо свою позицію. По суті, ми надаємо додаткову позицію на користь наших громадян, які звертаються до Європейського суду з прав людини.

- Тобто є підстави вважати, що це рішення в міждержавній справі прискорить і суттєво полегшить розгляд індивідуальних позовів. Будемо сподіватися, що не тільки моральну компенсацію отримають наші громадяни.

Яка тепер ситуація зі справою про злочини російських військових під час повномасштабного вторгнення? Це нова справа, про яку ви згадали, уже після 24 лютого 2022 року, на якій стадії вона перебуває?

- Ця справа – теж на стадії очікування рішення. Насправді це дуже швидко порівняно навіть з тим самим кримським позовом. Чому так сталося? Повномасштабне вторгнення 24 лютого 2022 року ми розглядали не як новий конфлікт, але як наступний етап збройної агресії РФ, яка почалася 2014 року, як продовження наших міждержавних позовів. Одразу, 24 лютого вранці, ми інформували Європейський суд про те, що почалося повномасштабне вторгнення, і вже за 4 дні ми подали першу інформацію про порушення, які мали місце тільки за перші 4 дні в ході повномасштабного вторгнення РФ в Україну. І потім майже щотижня ми з державними органами документували ці порушення, злочини і розширювали цей позов. Так ми сформували великий позов 2022 року щодо повномасштабного вторгнення. Це позов проти всіх звірств, які вчиняє Росія щодня: убивства, полон, викрадення, депортація, викрадення дітей і депортація їх на окуповані території, так само обстріли і жертви, потерпілі від обстрілів, і вбивства військовополонених, тортури в полоні, – це теж невід’ємний складник цього позову.

- На жаль, кількість злочинів збільшується, і перелік цих справ розширюється кожного дня.  Розкажіть, будь ласка, трохи більше про унікальну об’єднану українсько-нідерландську справу.

- Це наш другий великий позов, продовження кримського позову, він починався як Україна проти Росії щодо Сходу України, захоплення території Донецької і Луганської областей з 2014 року. По суті, ми інформували Європейський суд про те, що агресія Росії з Криму перейшла вже на східні області, захоплена частина цих областей, відбуваються порушення прав людини, вчиняються злочини щодо наших громадян. І у 2020 році Нідерланди подали свій міждержавний позов щодо одного факту, щодо однієї події – збиття літака рейсу МН-17 Малайзійських авіаліній 17 липня 2014 року. Цей епізод теж був частиною нашого позову 2014 року, і Нідерланди тоді звертались до Європейського суду додатково до тих проваджень, які відбувалися в Нідерландах. Європейський суд у 2020 році поінформував Росію про цей позов, поінформував нас, і за певний період часу, за декілька місяців, він ухвалив рішення об’єднати наш позов щодо Сходу України з позовом Королівства Нідерландів. Так у нас з’явилася справа «Україна та Нідерланди проти Російської Федерації». Потім, у процесі, Європейський суд до цього позову доєднав ще один позов України 2014 року щодо фактів викрадення дітей-сиріт, які перебували на момент 2014 року на окупованих територіях, і вивезення їх до Росії.

- І ще одна міжнародна справа розглядається в Європейському суді з прав людини – українських моряків, затриманих біля Керченської протоки. Для мене цей кейс був дуже важливим ще тоді, коли це все сталося, по суті, тоді ми мали справу з фактом захоплення Російською Федерацією українських військовополонених. Що там тепер?

- Так, цей позов ми подали майже наступного дня, як наші моряки були захоплені в полон. Наразі цей позов теж перебуває на розгляді ЄСПЛ, ми вже надали позицію щодо суті питання, тобто суд розглядає цю справу. Поки що це письмова процедура, слухань не було, очікуємо подальших рішень, як Європейській суд буде цю справу розглядати. На мою думку, це події, пов’язані з Кримом, тому висновки щодо рішення стосовно Криму можуть мати велике значення у справі моряків. Але дійсно, якщо повернутися у 2018 рік, це наш позов, де ми чітко і прямо сказали, що був напад на наших військових, на три судна Військово-морських сил України, і що тут Європейський суд теж має застосовувати не просто конвенцію, а міжнародне гуманітарне право, яке говорить про військовополонених.

- Зрозуміло, що Європейський суд з прав людини – це важливий механізм для того, щоб фіксувати злочини Російської Федерації як країни-агресора на території України, проти громадян України, злочини, що порушують конвенцію, яка лежить в основі створення Європейського суду з прав людини.

Тепер погляньмо на цю ситуацію з іншої перспективи. Рада Європи продемонструвала рішучість і своїм рішенням виключила РФ із складу організації. Відповідно припинилась активність Росії в усіх інших органах і форматах РЄ, зокрема 16 вересня цього року настала дата остаточного виходу Росії з Європейської конвенції про захист прав людини. І що далі? Тепер РФ не є членом Ради Європи, вийшла з конвенції, суддя, який був від Росії в ЄСПЛ, теж давно звільнений. Зрозуміло, що в будь-якому разі справи будуть доведені до кінця, злочини будуть доведені й моральна компенсація буде отримана. Але коли говорити про виконання судових рішень ЄСПЛ, чого нам слід чекати? Адже в РФ примат міжнародного права скасовано, там тепер йдеться про те, що внутрішні рішення є більш важливими. Це підриває всю систему міжнародного права. І тому питання логічне: чого ми очікуємо, яких результатів і подальших кроків після розгляду цих справ, міждержавних, а потім і численних індивідуальних справ українських громадян проти РФ в Європейському суді з прав людини?

- Так, це, мабуть, є найбільшим викликом не тільки для України, а взагалі для всієї системи, і Ради Європи, і конвенційного механізму, тому що виконання рішень – це безумовний обов’язок держав-членів Ради Європи. Російська Федерація цей обов’язок не виконувала добросовісно і як член Ради Європи, Грузія теж мала міждержавні позови і рішення в цих справах були ухвалені до того, як Росію виключено з Ради Європи, але Росія, навіть як член Ради Європи, не виконувала ці рішення.

Грузія дотепер, маючи рішення 2021 року, не отримала виплат, які присудив Європейський суд за ті порушення, які люди відчували на собі з боку РФ. Так само стосовно Придністров’я, є багато індивідуальних справ щодо Придністров’я, де Європейський суд чітко встановив, що саме РФ відповідає і контролює органи адміністрації, які створені у Придністров’ї. За ті порушення, які доводять люди в Європейському суді, Російська Федерація має відповідати і платити, але Росія так само ніколи ці рішення не виконувала. Тому для нас вже раніше постало питання, як забезпечити виконання рішень ЄСПЛ щодо України.

Тепер великим викликом є те, що Росія не бере участі у цих процесах, хоча вона не позбавлена цих можливостей, вона просто відмовляється брати участь і будь-як комунікувати з органами Ради Європи. Саме тому у 2022 році паралельно з усіма процесами був напрям роботи України щодо пошуку механізмів, щоб забезпечити певні відшкодування для наших громадян. Так народилась ідея щодо компенсаційного механізму. Реєстр збитків функціонує в Гаазі, туди вже з квітня цього року можна подавати заяви про шкоду, якої завдано нашим громадянам у ході повномасштабного вторгнення, а тепер розширюється перелік того, з чим можна туди звертатись. Наступний етап – це створення компенсаційної комісії, яка буде такі заяви розглядати й ухвалювати рішення, задовольняти їх чи ні. І далі фонд – це те, коштом чого будуть компенсації виплачуватися, і він має наповнюватися із заморожених російських активів.

- Отже, коли буде створено компенсаційний механізм, наші громадяни, які отримали на свій позов проти РФ позитивне рішення, вирок Європейського суду з прав людини, мають звертатись до реєстру, а потім до компенсаційного механізму, чи це ще не погоджено?

- Вони можуть звертатися вже тепер, якщо мають ці збитки, без рішення суду, а потім, коли буде рішення, можна буде додатково посилити звернення. Будуть свої процедури, наразі це ще у процесі формування, тобто ми побачимо кінцевий результат, коли буде сформована комісія. Але ось ці рішення Європейського суду будуть мати значення для установлених фактів щодо збитків.

Та є один момент, який потрібно враховувати: компенсаційний механізм, цей реєстр збитків охоплює тільки період з моменту повномасштабного вторгнення, як це визначено за результатами переговорів на основі резолюції Генеральної Асамблеї ООН. Отже, викликом залишаються ті збитки, яких зазнали люди до 2022 року, і наразі можу сказати, що цей блок не опускається, в межах Ради Європи є розуміння проблеми, тепер ведуться консультації. Важливо, що ми вже маємо перше рішення Європейського суду, де говоримо, що з 2014 року була ця збройна агресія, і в зв’язку з цим порушувалися права людини на окупованих територіях.

- Отже, сподіватимемося, що справедливість буде справедливою для всіх, і за це будемо боротися насамперед вашими руками як представника України в Європейському суді з прав людини.

На завершення хотів запитати про зворотний зв’язок. Чи він є, і як відчувається вплив судової практики Європейського суду з прав людини на українську судову систему? Ми перебуваємо на етапі переговорів про членство в Європейському Союзі, де реформа судової системи є одним з головних напрямів і однією з вимог. Чи імплементуємо досвід ЄСПЛ у нашу судову практику?

- Це важливий етап роботи, який Україна не відкладає на потім, та й не може цього зробити в будь-якому разі. У нас є багато рішень проти України, я завжди про них кажу, що вони не мають бути менш пріоритетними для нашої держави поряд із справами, які ми ведемо проти РФ. І чимало питань у рішеннях, які є негативними для нашої країни, стосуються функціонування наших правових органів. Тут у нас є поступові зрушення, їх можна побачити, наші суди взагалі зобов’язані використовувати у своїй практиці рішення, практику Європейського суду з прав людини. Є зрушення, хоча не дуже масштабні, тому що маємо багато звернень і задоволення позовів на користь наших громадян.

Є ще інший аспект: і для ЄС, і для Ради Європи дуже важлива наша судова реформа, а у нас, на жаль, є велика категорія справ щодо так званих справ суддів, коли наші судді скаржилися на те, що в Україні є проблеми з незалежністю судової гілки влади, є проблеми, пов’язані із суддівською кар’єрою і дисципліною. Протягом 2016–2018 років у нас була судова реформа, тепер ми поступово бачимо її впровадження, імплементацію результатів цієї реформи. І Комітет Міністрів Ради Європи, який здійснює нагляд за тим, як виконують рішення (Європейського суду), поступово почав говорити про те, що ми рухаємося до прогресу, що ми виправляємо ті порушення, про які йшлося раніше у справах щодо суддів. І тепер головне – щоби судді застосовували релевантну практику Європейського суду з прав людини під час здійснення судочинства, щоб уникати порушень. Я бачу тенденцію до поліпшення, бо не все можна виправити законами, змінами до законодавства, дуже велике значенням має практика.

- Сподіватимемося, що релевантність буде оцінюватись адекватно, і що реформа матиме успіх. Дякую за розмову, бажаю успіхів у вашій важкій і дуже важливій роботі.

Ігор Долгов

Фото: Павло Багмут

Повну відеоверсію інтерв’ю дивіться на ютуб-каналі Ukrinform