Фемій Мустафаєв і Анжела Ярмолюк - артисти

04.01.2017 09:00

Пісня повинна мати терапевтичний ефект, повинна лікувати душу

Прямо в святковий час до Укрінформу завітали народний артист України, відомий баритон Фемій Мустафаєв та заслужений діяч культури України, композитор і виконавиця лірико-патріотичних пісень Анжела Ярмолюк. Наше інтерв'ю з ними проходило у перервах між зустрічами з волонтерами та клопотами напередодні чергової поїздки з концертом в зону АТО.

ОПЕРА НА ПЕРЕДОВІЙ

- Фемію Мансуровичу, ви виїжджаєте з концертом в зону АТО. Що везете з собою, крім музичної апаратури?

Фемій Мустафаєв: - Веземо плетені сітки - вони там дуже затребувані, веземо теплі речі, светри, шкарпетки, ліки, дезінфікуючі засоби, плівку, прапори веземо - українські та кримськотатарські. Раніше і тепловізори привозили хлопцям, зараз складніше з фінансами. Минулого місяця везли монітори для пультів управління по 10 тисяч кожен. Деякі речі ми просто не можемо афішувати. Про деякі навіть поняття не маємо - що це таке. А буває, просто якісь дроти, скоби, краники. Беремо технічні параметри і шукаємо. Дзвонимо волонтерам. Потім все це збираємо і доставляємо за призначенням.

- З волонтерами у вас, значить, тісний зв'язок?

Ф. М.: - Так, у нас з ними повне взаєморозуміння і робота без всякого піару. Вони знають, що якщо Мустафаєв щось у них візьме, все доставить за призначенням. Волонтери - це особлива порода людей. Якщо вони по-справжньому займаються цією справою, то не потребують почесних грамот, похвальних промов і суспільного визнання. Вони думають тільки про те, де б зібрати грошей, щоб купити те, що потрібно на передовій, і з ким би швидше це відправити.

- За два роки поїздок в зону АТО ви там чимало і пісень заспівали і подарунків доставили. Зізнайтеся, зустрічають вас як довгоочікуваних гостей?

Анжела Ярмолюк: - На нашому рахунку там вже більше 200 концертів. А як зустрічають, можна судити тільки по одному випадку. Одного разу ми повідомили хлопцям, що вже під'їжджаємо, і вони, як були, в повному обмундируванні зі зброєю, влетіли до найближчого магазину і дуже емоційно вимагали м'яса. "До нас друг приїжджає, ми хочемо йому плов зробити, нам потрібно м'ясо", - стали просити вони продавчиню. Вона в шоці продала їм все м'ясо. І такий стіл накрили того дня: був і плов, і два види салату і, що дуже зворушливо, навіть серветочки десь знайшли. Тому що друг до них приїхав!

- А бронежилети не одягаєте, коли їдете туди?

Ф. М.: - Та ні, що ви. Бронежилети потрібні, коли йде справжній обстріл, якщо виїжджаєш на "передок", в окопи. В окопах ми не даємо концерти. Ми даємо їх там, де хлопці відпочивають або, хоча б, де є можливість їм зібратися. Одного разу ми були біля передової, хотіли поставити апаратуру, але нам не дозволили, тому що там може "накрити". Можна, звичайно, в бліндажі поспівати, але ми намагаємося давати такий концерт, щоб запросити побільше хлопців, поспівати, поспілкуватися з ними. А для цього потрібен великий зал або великий намет. А на "нульовці" хлопці елементарно не висипаються - там їм такі "концерти" показують з того боку, що тільки тримайся.

А. Я.: - Це правда, військові несуть відповідальність за артистів. І друге - не можна на "нульовці" хлопців у великій кількості збирати в одному місці - це і питання безпеки бійців. Там противник відстежує всі пересування, прослуховує всі розмови. Тому і по навігатору не проїдеш - глушать, потрібно тільки орієнтуватися по карті. Складно буває, іноді їдеш і не бачиш дороги, виїжджаєш в небезпечну зону. Ворог не тільки глушить сигнал, були випадки, коли нам, артистам, по телефону погрожували або просто говорили, щоб ми повертали назад.

- Страшно не буває?

Ф. М.: - Та ні, просто дуже непрості умови, все непередбачувано, кожного разу буває по-різному. Тому треба розуміти, куди ти їдеш і з якою метою. А хлопці на передовій іноді жартують: "Фемію, хочеш, ми тобі для супроводу колону з 20-ти БТР-ів або танків виділимо". Знають, що, на відміну від інших, які приїжджають, мені це не потрібно.

- А як вони змогли це визначити?

А. Я.: - За секунду зрозуміли, що він "свій в дошку". Там людей сканують моментально. І потім ти для них або свій, або чужий.

- Чим це ви, Фемію Мансуровичу, підкупили людей, що вони вам такий супровід пропонували?

Ф. М.: - Ні, нічим не підкуповував. Просто щиро з ними розмовляю, на рівних, без пафосу. І, напевно, духом з ними на одній хвилі. Вони для мене - як брати.

А. Я.: - Вони, як побратиму, навіть позивний йому дали - Каддафі.

- Чому Каддафі?

Ф. М.: - А що не схожий хіба зовні? Я не проти і навіть вважаю за честь бути в їхньому близькому колі.

- Які пісні співаєте?

Ф. М.: - різні пісні співаємо, починаючи від народних - українських, кримськотатарських, і патріотику, і романси з оперою...

А. Я.: - Фемій Мансурович на кожному концерті обов'язково співає кримськотатарську пісню. Це фішка, його родзинка концерту. Народ сприймає настільки захоплено, кримськотатарська культура для них дуже цікава. Я вам більше скажу. Фактично в кожному місці, куди ми приїжджаємо, обов'язково є хоч один кримський татарин. Або просто кримчанин, і вони обов'язково просять: заспівайте, будь ласка, кримськотатарську пісню. Багато хто не розуміє слів, але розуміють, що це - Крим - батьківщина кримськотатарського артиста Фемія Мустафаєва.

Ф. М.: - Буває, що і розуміють. Пам'ятаєш, концерт у Донецькій області в селі Комар - там живе дуже багато греків-урумів, переселенців з Криму, висланих ще при Катерині. Так там діти обліпили мене й почали говорити, що я співаю на їхній рідній мові, що цій мові їх вчили бабусі. І мелодія Хайтарми їм знайома. Мені було дуже шкода, що самі бабусі не прийшли на концерт, я був би щасливий поговорити з ними. Такі історії... Але зазвичай я питаю глядачів: "Ви чули кримськотатарські пісні?" "Ні, - відповідають, - не чули". "Ну тоді слухайте, я вам заспіваю". Іноді глядачі самі просять. Напевно, у мене місія така: багато хто співає "своє для своїх", а я співаю "своє для усіх".

УКРАЇНСЬКА І КРИМСЬКОТАТАРСЬКА НАРОДНА ПІСНЯ: ЧИ Є СПІЛЬНЕ?

- А що для вас "своє"?

Ф. М.: - Для мене багато що "своє". Але, в першу чергу, мені, звичайно, приємно, коли я для найрізноманітніших людей співаю зі сцени кримськотатарську пісню, відкриваю для них новий світ, і вони дізнаються, що є така унікальна культура. Я виступав з кримськотатарськими піснями і в Європі. Це був перший український концерт на Лазурному березі, у французькій Ніцці. Бачив, як реагувала публіка здивовано на красу нашої музики. Українську пісню теж сприймають з захватом.

- Чи є щось, на ваш погляд, загальне у української та кримськотатарської народної пісні?

Ф. М.: - Дуже багато спільного, але головне - це глибина сприйняття та переживання. Якщо у виконавця є здатність передати глибину почуття, він зможе заспівати будь-яку народну пісню. Наприклад, пісню Джамали, з якою вона виступала на Євробаченні і в якій є елемент народної пісні, дівчинка українка заспівала просто чудово, тому що відчула. У неї не гірше вийшло, трохи по-іншому, але також емоційно. Це не залежить від мови, це залежить від відчуттів, почуттів, розумієте, в чому справа? Ще в українському та кримськотатарському музичному фольклорі є загальні елементи мелізматики - це такі суто музичні прикраси. Я коли робив диск Шевченка, звернув увагу, що у "Невольнику" композитор Лисенко використав мотиви, дуже схожі на кримськотатарські. Це ж зустрічається в його обробці народних пісень. Кожна пісня унікальна глибиною свого почуття.

- У вас є улюблені речі, які подобається виконувати? Взагалі, що ви любите співати з усього - народні пісні, сучасні, патріотичні?

Ф. М.: - Нема різниці. Як казала моя мати, коли її питали: "Хатидже, у тебе шестеро дітей, кого з них ти найбільше любиш?", - вона відповідала: "А ви можете назвати найулюбленіший палець на руці, от і я не можу". Так і з піснями. Ту пісню, яку співаєш, її любиш, цінуєш, нею живеш.

А. Я.: - Фемій Мансурович - унікальний український співак. Це розумієш, коли бачиш, як на Донбасі йому, кримському татарину, дякують за українську пісню. Ніхто інший, а Мустафаєв привозить на Донбас Шевченка. Ми 13 міст об'їздили з Шевченківською програмою в березні цього року. А коли він співає "Рідна мати моя, ти ночей не доспала...", у залі встають всі, і ніхто не приховує своїх сліз. Краще за нього ніхто не співає героїчну та патріотичну тематику. У нього дуже чесна подача. А як він співає Шевченка "Гетьмани"!

У нас є друг з Литви - Вітаустас, ми з ним зустрічалися в АТО. Він довго дивився на Мустафаєва, коли вперше зустрілися, а потім питає - слухайте, а ви не співали на Майдані про гетьманів? Насправді, цю пісню ніхто, крім Мустафаєва, не співає. І цей Вітаустас розповів нам, як під час свого журналістського відрядження до Києва вийшов перший раз на Майдан. "А там людей більше ста тисяч. І бачу колоритну картину: тут чай розливають, там козаки з шаблями ходять, і над усім цим лунає чийсь могутній голос з колосальною енергетикою: "Гетьмани, гетьмани". Я відразу-відразу відчув себе справжнім гетьманом і почав інтуїтивно шукати шаблю".

- А як сприймають глядачі класику у виконанні Мустафаєва?

А. Я.: - Цікаво, що у новорічну ніч на Майдані, коли народ був заряджений патріотичними почуттями, Фемі Мустафаєв раптом вирішує заспівати оперу. Я, каже, не можу, навпроти мене консерваторія, я повинен заспівати хоча б одну арію з опери. І настільки це тепло приймають люди. Мені подобається його позиція, що не можна недооцінювати потребу простих людей в класичній музиці. І в кожному своєму концерті він співає обов'язково класику. А коли в зоні АТО заспіває якусь арію, бійці жартують: "Наче в Ла-Скала побували!"

- Але найбільше мабуть, у зоні АТО затребувана патріотична пісня, хто її пише?

Ф. М.: - Ось вона і пише - заслужений діяч культури України, композитор і виконавець Анжела Ярмолюк.

ЩОБ СПІВАТИ ПАТРІОТИЧНУ ПІСНЮ, ПОТРІБНО БУТИ ЧЕСНИМ

А. Я.: - Запит на сучасну патріотичну пісню, яка дійсно надихає, дуже великий. Мені б не хотілося, щоб наші захисники співали трагічні пісні, тому що їм зараз і так важко. Їм потрібно те, що їх надихає. Для написання патріотичної пісні автор повинен володіти бездоганною чесністю. І таку пісню створювати складно, тому що люди відчувають фальш і не сприймають її.

- А як ви розумієте, що пісню сприйняли?

А. Я.: - Зазвичай, на початку концерту воїни приходять суворі, втомлені, погляд часто згаслий, потім ми починаємо співати - хлопці розпрямляються, погляд світлішає, і до кінця концерту ми починаємо вже разом співати і танцювати. І це правильно. Пісня повинна мати терапевтичний ефект, вона повинна лікувати душу, навіть через сльози. Пам'ятаю, хлопець з Алушти розплакався, коли слухав пісню татарську у виконанні Мустафаєва. Просто порвало його. І таких ситуацій багато. Я виступала в Київському госпіталі на концерті до дня медпрацівника. Там чоловік вісім місяців не розмовляв, ні з ким не спілкувався, а до кінця пісні підійшов до мене, впав до ніг, чим сильно мене налякав, і почав ридати. Я була в шоці. Підбігли лікарі, схопили його і кажуть, ну, слава Богу, відійшов.

- Посттравматичний шок?

А. Я.: - Так, і вилікувати його можна тільки рівноцінним емоційним впливом. Буває, хтось вибігає на сцену і починає танцювати навприсядки, хтось хоче виступити на сцені, просто виплеснути стрес, і це теж ставить на місце емоції. Не всі можуть зняти стрес самостійно, а концерти пробивають людей часом до сліз. Це здорово, коли артистам і авторам пісень вдається домогтися такого терапевтичного ефекту". А після концерту, коли ми разом п'ємо чай, вони ще довго просять поспівати разом.

- Як довго вони готові там триматися?

Ф. М.: - Я думаю, вони будуть триматися, поки ми не звільнимо Донбас, хоча ситуація дуже важка. Найголовніше, що ті, хто воюють на передовій, знають, чому і навіщо вони там і йти без перемоги не збираються.

- Ви вже багатьох знаєте особисто в зоні АТО, чого вони потребують?

А. Я.: - Для них дуже важлива навіть просто людська підтримка. Наприклад, після того, як ми виступали в кримськотатарській роті на одній з крайніх баз перед "нульовкою", дзвонить мені вже в Києві хлопець з цієї роти і звертається до мене: "Селям алейкум, Анжела-ханум (Здрастуйте, пані Анжела - з кримськотатарської), у мене нікого немає, крім Фемі-ага, можна мені якось зв'язатися з ним, у мене проблеми. І потім ми вирішували його проблеми.

Ф. М.: - Ще один випадок був, хлопець, теж приїхав у Київ з документами, затримався на пару днів і не міг виїхати назад - грошей на квиток не вистачає. Там же хлопці служать добровольці, у них вічно немає грошей. Ми хотіли йому на картку перекинути, але у нього навіть карти немає. Ми йому просто купили квиток, нагодували і відправили з Києва. Такі дзвінки у нас постійно, тому що після виступів у нас з бійцями складаються особисті, майже кровно-родинні відносини.

- Що відрізняє цих хлопців?

Ф. М.: - Жертовність. Там зараз кращі люди, але вони знаходяться, скажімо, не в кращих умовах. Не хочеться ніяких деталей говорити, але там реально дуже важко - у хлопців, буває, немає найелементарнішого - від харчування до одягу. І прикро, коли збираєш ці копійки і везеш воїнам, які дійсно жертвують своїм життям.

Держава повинна забезпечувати їх найкращим чином, а не волонтери. Там є хлопці, у яких по 2-3 освіти, знають мови, розумники. І вони гинуть, ось що найстрашніше. І коли приїжджаєш звідти назад, до столиці і бачиш тут ці декларації про доходи, концерти, фуршети, бали... Ви знаєте, після розпаду СРСР Україна була на такому рівні розвитку, що сьогодні могла б стати однією з найсильніших держав у пострадянському просторі. Скільки вона вже втратила, і коли ми все це будемо надолужувати - невідомо. Проблема у справжньому українському лідерові. Ось Чорновіл був готовий покласти своє життя за цю державу, але його прибрали. У нього була жертовність. Сучасні українські лідери не готові жертвувати заради України.

- У кримських татар є жертовність?

Ф. М.: - Так, вони жертвують, але ці жертви не приймаються. Обов'язково знаходиться фактор, який грає проти нас.

- Навіть проти народного артиста України?

Ф. М.: - Ви знаєте, скрізь, де співаєш пісню на мові тієї країни, де живеш, це сприймається "на ура". В Україні цього немає. Хоча, українське суспільство в цілому дуже толерантне, але у мене склалося враження, що в різних структурах відомства культури сидять одні колишні комуністи.

Три роки, як ми зробили наш великий проект по Шевченку і тричі нас виставляли на премію Шевченка, але, мабуть, когось не влаштовує або сам Шевченко, або Мустафаєв. Я все-таки думаю, що кримський татарин Мустафаєв дуже дратує Шевченківський комітет. Як ще пояснити те, що у рік 200-річчя Шевченка лише одна моя робота була подана безпосередньо з творчості цього поета. Я знайшов твори, про існування яких навіть диригенти не знали, але нашу роботу відкинули вже на другому турі. Премії отримали ті, хто не має жодного відношення до дослідження творчості українського класика. Це не нормально. Я вважаю, що треба мати повагу до культурної спадщини власного народу. Але мене втішає думка професіоналів, які сказали мені, що ніхто в такому масштабі і на такому високому рівні не дослідив і не зібрав стільки музичного матеріалу про творчість Шевченка, скільки я. На цьому матеріалі йде навчання студентів. Сьогодні тільки в школи ми роздали 1500 дисків, і вони дуже затребувані. Вся надія - на нове покоління. Поки воно не виросте, нічого не зміниться.

- Ви розчаровані і тепер нічого не будете робити?

Ф. М.: - У конкурсах брати участь - ні. Але працювати - так. Ось зробив другий диск з симфонічним оркестром, і він скоро вийде. Це концерт пісень вже на слова Франка, до його 160-річчя. Так, це дуже затратно - потрібно оплатити роботу оркестру, оренду студії, потрібно копатися в архівах, потрібно заплатити за випуск самого диска.

А. Я.: - Шевченко і Франко - це не комерційні проекти. На них нічого не заробляєш, а навпаки - тільки вкладаєш. Тому не ми, а міністерство культури має ходити і пояснювати, для чого і кому це потрібно, і пропонувати артистів такого рівня, як Мустафаєв, записати українську класику. Я вже не кажу про диски з патріотичною тематикою - однозначно вони повинні фінансуватися державою. А Шевченко і Франко - це найкраще, що є в класичній українській поезії та музиці, тим більше на такому високому професійному рівні. На чому ще ми будемо піднімати і об'єднувати людей, якщо не на Шевченкові та Франкові?

- Насправді, проблема об'єднання країни, заходу і сходу, сьогодні в Україні одна з найсерйозніших. Як ви ставитеся до культурних проектів на цю тему?

А. Я.: - Є така рада при Міністерстві культури, куди подаєш заявки на проекти і звідки йде якесь фінансування. На початку 2016 року з 49 проектів тільки наш був адресований на Схід України - "Українське слово та пісня на Донбасі". Ми підготували програму "Тарас Шевченко. Солоспіви". Це єдиний проект, який частково підтримали, тому що не могли зовсім відфутболити.

Другий раз ми подали проект, попередньо поговоривши з міністром і заручившись його підтримкою, він був присвячений вимушеним переселенцям з Криму і Донбасу. Ми планували всеукраїнський тур концертів з метою об'єднати людей усіх національностей, для всіх регіонів, всіх конфесій. Це була гарна ідея, ми все підготували, у нас були волонтери, ми знайшли людей, які нам повинні були допомогти з апаратурою. Знову було подано понад 40 проектів, але по нашій темі та ідеї - ні одного, однак не пройшов.

- Чим пояснили?

Ф. М.: - Тим, що хочуть провести фестиваль джазової музики. Добре, але проведіть його не в Києві або Одесі, а на Сході Україні. Нещодавно ми приїхали з Сєвєродонецька, там проходив конкурс-фестиваль сучасної української пісні.

А. Я.: - Фемій Мансурович очолював там професійне журі.

Ф. М.: - Конкурс проходив всього один день, тому що до 50 осіб брало участь у ньому, приїжджим було важко. Але люди все одно приїхали в Сєвєродонецьк. Там теж повинно бути якесь культурне життя, і туди, на подив багатьох, їздять поїзди. Це наша з вами Україна.

ДАВНЯ МРІЯ: КРИМСЬКОТАТАРСЬКИЙ ОПЕРНИЙ ТЕАТР

- А коли ви останнього разу були в Криму?

Ф. М.: - Після 2014 року не був, тому що знаю, що не зможу не співати щось таке, за що просто не випустять з Криму. Я знаю про ситуацію там, мої брати живуть у Криму і їхати звідти не хочуть ні в якому разі. Вони дивуються - чому світ не діє. Там зараз панує настрій відчаю та приреченості. Кримчан треба якось підтримувати.

- Як?

Ф. М.: - Вони повинні отримувати інформацію - політичну, культурну. Якщо будуть її отримувати, буде жевріти якась надія. Ось АТР є, спасибі Ленуру Іслямову.

- А ви вірите в повернення Криму?

Ф. М.: - Звичайно вірю, я навіть не сумніваюся в тому, що настануть такі умови, коли Росії легше буде піти з Криму, ніж залишитися там. Частково - завдяки санкціям... та й народ занадто довго тримати в дурнях не вийде. Адже у них там своїх проблем дуже багато в республіках.

- Фемі-ага, ви ніколи не думали про створення в Криму кримськотатарського оперного театру?

Ф. М.: - Це моя давня мрія. Ще у 80-х роках я розмовляв про це з одним журналістом з Ташкента. Для того, щоб розвивалася кримськотатарська музична культура, зокрема, опера в кращих європейських традиціях, насамперед необхідний кримськотатарський симфонічний оркестр, театр опери та балету. Потрібен для початку один великий фольклорний ансамбль, і звичайно, сам театр. Щоб були всі фахівці, потрібно навчити молодь, дати їй класичну європейську освіту з усіма необхідними ступенями - музична школа, музичне училище, консерваторія, хороші наставники плюс працездатність самого музиканта. І тільки тоді буде результат. Зараз у нас, на щастя, з'явилося багато оперних співаків, і молодих і вже досвідчених. Є хор кримськотатарський. Але потрібно продовжувати цю роботу.

- А що б ви поставили на сцені національної опери в Криму?

Ф. М.: - Я б наново написав і поставив в оперному варіанті "Арзи-киз" - цю прекрасну історію про кохання дівчини до своєї землі, до своїх витоків, до свого народу. Дуже б хотів, щоб написали оперу про щось таке веселе, тому що мені подобається, коли наш народ жартує, сміється і радіє. І обов'язково сучасну історію про сьогоднішні події, те, що відбулося останніми роками. Наприклад, історія любові, на яку нанизані всі драматичні події останніх років в Україні, тому що без почуттів неможливо передати ніякі події.

- Є автори, які відгукнулися на ваші пропозиції?

Ф. М.: - У нас в Криму є дуже талановиті композитори, які можуть створювати класичну музику, і я навіть звертався до них, але поки результатів немає.

- Чому? Таланти в Криму поховалися?

Ф. М.: - Нічого подібного. Справжній талант, нехай і голодний, ніде не пропаде. Може, якраз навпаки, саме зараз у Криму народжуються нові культурні явища, з яких виллється щось справжнє. На рівному місці без переживань і почуттів нічого не створюється. Події ліплять і виштовхують в життя справжні таланти, ще сильніше підігрівають їхній розвиток, посилюють відбір. Нічого не змінилося, також будуть писатися вірші, музика, картини, відбуватися відкриття. Море, гори, повітря, загострене сприйняття життя - все це народжує талант і нам потрібно відкривати йому дорогу.

Гульнара Курталієва, Київ