Малгожата Госєвська, заступник голови комісії Сейму Польщі у закордонних справах

Політика Росії на Донбасі - війна проти цивільного населення

- Що вас найбільше вразило в Авдіївці?

- Насамперед, те, що війна увесь час триває, що обстріли Авдіївки були також і тоді, коли ми там перебували. Чула вибухи, щовечора обстріли з важкого озброєння посилювалися. Це не війна з українською армією, а обстріли будинків цивільного населення в центрі міста. А це вже воєнні злочини, оскільки йдеться про цілеспрямований обстріл цивільного населення. На жаль, цивільне населення гине, отримує поранення. У той день, коли я була в Авдіївці, відбувався похорон однієї із загиблих осіб. День перед цим, у результаті обстрілу обвалилася частина будинку, три квартири були зруйновано. Тоді було поранено двоє дітей. Треба розуміти драму цих людей... Треба пам'ятати розповіді людей. Наприклад, жінки, яка розповіла, що зовсім недавно відремонтувала помешкання, а зараз його немає. І як багато залежить від дивного збігу обставин... Ця жінка разом з чоловіком та їхньою собакою незадовго до обстрілу вийшли погуляти надвір. Якщо б вони вийшли трохи пізніше, то загинули б. Інший чоловік, без ноги - учасник війни в Афганістані, вижив лише завдяки тому, що вийшов з кімнати до кухні, аби зробити собі чай: кухня залишилася, а кімнати немає. Війна взагалі - жахливе явище. Але вона не повинна стосуватися цивільних людей. А ця війна, насамперед, стосується цивільних людей і спрямована проти цивільного населення. Так виглядає політика Російської Федерації.

- Якщо не помиляюся, ви - одна з небагатьох польських політиків, які побували на Донбасі від початку бойових дій. Тобто, фактично, чи не єдиний політик у Польщі, який не на словах знає, що там відбувається...

- В Авдіївці була другим європейським політиком, який там побував після глави МЗС Литви (Лінаса Лінкявічуса - ред.). Але є польські журналісти, які висвітлюють ситуацію з місця. Там є Моніка Андрушевська (польське видання Tygodnik Powszechny - ред.), там буває Павел Боболович (радіо Wnet - ред.).

- Ви представляєте у польському парламенті партію влади, які поради можете дати своїм однопартійцям, зокрема в уряді, у питанні російсько-української війни?

На жаль, ми все ще чуємо голоси тих, хто більше зацікавлений у бізнесі з Росією, ніж стражданням українського народу і драмами, які діються в Сирії

- Уряд прем'єр-міністра Беати Шидло рішучий у своїх діях, і тут нічого не змінюється. Від самого початку ми підтримували український народ на Майдані. Нагадаю, що першим європейським політиком, який прибув на Майдан із підтримкою, був саме Ярослав Качинський. І ми від цього не відмовляємося, всупереч тому, що дехто зараз каже. Ми вважаємо, що Україну потрібно весь час підтримувати на європейській арені. Треба протидіяти різним хворим думкам про відміну санкцій проти Російської Федерації, оскільки лише сильна і рішуча позиція усієї Європи і США може вплинути на подальший перебіг ситуації на Донбасі. Адже усі ми знаємо: Путін зі слабкими не розмовляє. Але, на жаль, ми все ще чуємо голоси тих, хто більше зацікавлений у бізнесі з Росією, ніж стражданням українського народу і драмами, які діються в Сирії. Там Російська Федерація теж діє дуже брутально.

-   На жаль, не всі країни Вишеградської групи вважають так, як Польща, і часом там з'являються думки про потребу відміни санкцій. Чи Польща, як мотор Вишеграду, зможе переконати уряди країн “четвірки”, шо відміна санкцій - це погане рішення?

- Вишеградська група має бути єдиною. Важливо, що ми можемо знаходити єдину думку і представляти спільні рішення на форумах ЄС. Був момент, коли Польща розчарувала інші країни Вишеградської групи. Це було наприкінці урядування попередньої коаліції (Громадянська платформа - Польська селянська партія), і це стосувалося питання, пов'язаного з проблематикою біженців. Тоді було узгоджено спільне рішення, а потім уряд Польщі в останній момент змінив свою думку з цього питання. Ми вже трохи відновили довіру, що було нелегко. Вже багато справ нам вдається узгоджувати, Польща зараз головує у групі. Звичайно, ми не маємо єдиних поглядів з усіх питань, адже це вимагає часу. Це виникає також з того, що країни були залишені самі собі, не було якихось спільних дій. Складно невеликим країнам вести незалежну політику, протидіючи Росії, без підтримки Євросоюзу. Однозначно, більше занепокоєння викликають голоси, які звучать у Німеччині чи Франції, особливо, якщо взяти до уваги те, що це відбувається напередодні виборів у цих країнах. І ці голоси ми чуємо, на жаль, від представників партій, які мають реальні шанси на перемогу. І саме це має викликати занепокоєння. Адже в загальноєвропейській чи глобальній політиці Угорщина, наприклад, має невелике значення, на відміну від Німеччини чи Франції.