Антична Ольвія: на порозі нових відкриттів

Роботи для науковців тут є ще мінімум на століття

Цього року виповнюється 120 років від початку стаціонарних археологічних досліджень на території стародавньої держави античної доби - Ольвії Понтійської.

Як відомо, тут є залишки давньогрецького міста, яке проіснувало тисячу років - з другої чверті VI століття до нашої ери до 70-х років IV століття нашої ери. Сьогодні «Ольвія» - це Національний історико-археологічний заповідник, який розташувався у селі Парутине Очаківського району Миколаївщини.

АРХЕОЛОГІЧНА ПАМ’ЯТКА З НЕВИЧЕРПНИМ ПОТЕНЦІАЛОМ

Без перебільшення, це найцікавіший і найбільший археологічний об'єкт в Україні. Величезний поліс Античної Греції на краю Ойкумени, за межами якої, в уявленні стародавніх греків, були лише вічна темрява і царство хаосу. Нині, після окупації Росією Криму, на території України античних полісів залишилось лише два – Ольвія і Тіра.

Хто хоч раз побував тут – захоче повернутися ще. Ці слова часто доводилося чути при спілкуванні з місцевими археологами. Вони стверджують, що сюди їх тягне якась непереборна сила. З власних спостережень можу сказати, що це не вигадки. Ольвія - одне з тих місць, де ти отримуєш неймовірне душевне піднесення вже від того, що стоїш посеред квітучого степу, біля цих величних руїн, які омиваються лагідними водами Бузького лиману. Мабуть, недаремно назва Ольвія означає щаслива.

Ольвія – це не лише велика археологічна пам’ятка (її площа разом з островом Березань сягає близько 300 гектарів), вона має потужний потенціал, цікавість до якого у науковців не згасає вже понад сторіччя. Перші розкопки тут почалися ще у 1898 році - під керівництвом відомого історика і археолога Бориса Фармаковського. З 1935 року тут працює експедиція Інституту археології Національної академії наук (НАН) України. З того часу розкопки припиняли лише раз – на час війни з 1941 по 1945 рік. За цей період археологи знайшли тут таку кількість різноманітних артефактів, з якою не може зрівнятися жодна інша місцина в Україні. Причому, багато з них у хорошому стані, добре збереглися. Але, на жаль, переважна більшість їх нині радує відвідувачів Британського музею, Ермітажу, Київського, Одеського та інших музейних закладів України і світу.

Серед найцікавіших знахідок - залишки римської цитаделі, нижнє місто, фрагменти водогону і оборонна стіна, яка в деяких місцях досягає 5-метрової товщини. Крім того, непогано збереглася і частина некрополя. Археологам пощастило відкрити два теменоси – священні ділянки із залишками храмів та вівтарів, центральну площу міста – агору з навколишніми спорудами. А ще будинок суду, житлові квартали, оборонні стіни і багато чого іншого.

З 2011 року ольвійську експедицію очолює доктор історичних наук, заступник директора Інституту археології НАН України з наукової роботи Алла Буйських. Саме вона, попри свою зайнятість, провела нам екскурсією найцікавішими розкопами Ольвії. Відразу зазначу, що бути поруч із цими закоханими у свою справу людьми, спостерігати, як вони бережно, наче з новонародженим немовлям, поводяться зі своїми безцінними знахідками – неабияке задоволення.

Наша дорога до першого розкопу пролягала залитим сонцем степом, зарослим квітами безсмертника, повз Заячу балку. Алла Валеріївна зауважила, що донедавна саме це місце вважалося закінченням городища. Але археологія, це наука, яка не стоїть на місці, її висновки постійно корегуються. За останні кілька років зроблено кілька унікальних відкриттів, які здатні суттєво змінити наше уявлення про це стародавнє місто. Однак про все по-порядку.

СТАРОДАВНЄ МІСТО РОЗШИРЮЄ МЕЖІ

Засновники Ольвії, а це вихідці з давньогрецького міста Мілета, при будівництві притримувалися певної концепції. Так, внизу, біля самої води, розташовувалось Нижнє місто (зараз більша його частина, на жаль, затоплена водами Бузького лиману). Трохи вище (на терасі) - Середнє місто, ще вище – Верхнє, тут був адміністративній і культурний центр Ольвії. З заходу і з півночі – уздовж балок - місто було оточене міцними мурами. На півдні розташувався ще один «мікрорайон» - Римська цитадель.

«За підрахунками нині вже покійного нашого колеги, члена-кореспондента НАН України Сергія Крижицького, який тривалий час очолював Ольвійську експедицію, за даними на кінець 70-х - початок 80-х років, Ольвія могла налічувати приблизно 25 тисяч мешканців, але не громадян. Річ у тім, що громадянами тут вважалися лише дорослі чоловіки. Іноземці, раби, діти і жінки громадянами не були», - розповідає Алла Буйських. І тут же додає, раніше вважалося, що далі, за Заячою і Північною балками лежав некрополь. Але останні дослідження докорінно змінили це – сьогодні ми вже знаємо, що на схід від Заячої балки було передмістя, де також мешкала значна частина населення. І це передмістя зі сходу теж захищала потужна оборонна стіна.

Якраз відвідини цього передмістя і стали першою частиною нашої екскурсії Ольвією. «Власне кажучи, фрагменти передмістя почали розкопувати ще у 60-х роках минулого сторіччя. Але тоді копали обмеженою площею, використовуючи доступні на той час методики. Станом на сьогодні німецька дослідницька група привезла сучасну техніку і провела геомагнітне дослідження. Воно показало, що площа передмістя була набагато більшою, ніж вважалося досі», - каже наша співрозмовниця.

Із 2014 року в Ольвії разом з українськими археологами працюють фахівці з Німеччини і Польщі. Зокрема, реалізується спільний проект з університетом Франкфурта-на-Майні (Німеччина) з дослідження передмістя. У них є техніка, якої нема в українських науковців. А фінансує цю експедицію благодійний німецький фонд.

Німецькою групою керує професор Йохен Форнасьє. «У минулому році ми здійснили геомагнітну розвідку і отримали хорошу магнітограму. На ній видно те, чого не побачиш неозброєним оком. Зараз триває перевірка даних геофізики – розкопали два квадрати. Це дуже цікава велика структура, яка лежить на глибині 10-20 метрів. Ми досі не знаємо, що це, але хочемо дізнатися. Наразі триває лише перший етап робіт», - розповідає професор Форнасьє.

За його словами, під землею знайдено фундаментальну структуру – античну фортифікацію. «З поверхні її не видно, лише геомагнітна розвідка дала результати. Ми знайшли рів шириною 5,5 м великої глибини. Ці дані можуть певною мірою відкорегувати історію. Адже раніше вважалося, що західна стіна (по краю Заячої балки) – кінець міста. Але, схоже, що це не так…», - каже німецький професор.

Цікавості додає і той факт, що відкриту німецькими фахівцями фортифікаційну стіну датовано V століттям до н.е. І це в той час, коли відому раніше стіну по краю Заячої балки датують IV ст. до н.е.

Пан Форнасьє також каже, що ця робота приносить йому величезне задоволення. «Ми працюємо і живемо на території заповідника, нам тут подобається. Лише нещодавні дощі заважали працювати. Плануємо пробути тут до кінця серпня», - резюмував професор, повертаючись до роботи.

До складу німецької експедиції входить п’ятеро студентів. Вони не тільки працюють, а й навчаються. Ми бачили, як пан Форнасьє власноручно розчищав знайдений фрагмент, показуючи студентам, як це правильно робити.

Разом із німцями працюють і наші археологи. Один із них - Олександр Кузьміщев, науковий співробітник Інституту археології, кандидат історичних наук. Уперше він приїхав сюди студентом ще в 2005 році і закохався у цей степ. «Я щоліта сюди приїжджаю. Для мене Ольвія – це частина життя. Маю таке відчуття, що повертаюся сюди, як додому. Є такий жарт: коли археолог повертається після Ольвії додому, то перші півроку він згадує минулий сезон, а наступні шість місяців планує поїздку сюди знову», - розповідає Олександр.

У момент наших відвідин цієї ділянки розкопів він якраз сортував залишки кісток тварин і кераміки. «Кераміка сортується за призначенням посудин, їх цінності і віку. Є амфори, які слугували тарою для перевезення продуктів і вина, є більш цінний столовий посуд, зокрема, чорнолаковий. Ось дно амфори, яка прибула з далекого острова Хіос в Егейському морі. У ній перевозили вино. Це друга чверть - середина 5 ст. до нашої ери. (2,5 тис років тому). А ось черепки чорнолакової кераміки (дуже цінної), вона була привезена з Аттики (Греція)», - обережно перекладає знайдене Кузьміщев.

НЕ ЛИШЕ ГРЕКИ, А Й РИМЛЯНИ

Із передмістя Алла Валеріївна веде нас до розкопів некрополя. Перед нами - скелети стародавніх людей у повний зріст. Деякі дуже добре збереглися. Тут керує молодший науковий співробітник Інституту археології Андрій Івченко. На запитання, що для нього означає ця робота, відповідає: «Для мене Ольвія - це життя, яке, до того ж, сповнене несподіванок. На цю ділянку ми прийшли в 2010 році, бо тут було виявлено сліди діяльності «чорних археологів». Ми планували попрацювати тут максимум сезон, а далі перейти на інше місце. Але з’ясувалося, що ділянка ця дуже цікава. Це багатошарове поховання, знайдені нами рештки відносяться до різних часів. За попередні роки ми дослідили вже біля 57 погребінь, тризни, а цього року - ще 6. Найстаріші – кінець шостого, початок п’ятого ст. до н.е. “Найновіші” - початок третього століття н.е», - каже Андрій.

За цікавими розповідями час спливає непомітно – сонце вже в зеніті, і ми на власній шкірі відчуваємо його жаркі «поцілунки». Але наш шлях пролягає до ще одного цікавого співрозмовника - доктора Національного музею у Варшаві Альфреда Твардецького - керівника польської археологічної експедиції в Ольвії. Він уже третій рік працює тут. Фінансує ці роботи Міністерство культури республіки Польща. Тут є одна відмінність. Якщо в складі української та німецької експедиції багато студентів, то польська складається виключно з професійних археологів.

Слід зазначити, що відкриття археологів це не лише та чи інша знахідка. Це ще й фундаментальна інформація, яка дає уявлення про стародавній об'єкт, або й про цілу епоху.

«Ми проводимо археологічні розкопи римської цитаделі. Мета – визначити план цієї цитаделі і дослідити різні моменти з історії древнього полісу Ольвія. Наприклад, ми розкопали архітектурну конструкцію – помешкання багатого чоловіка. Це цікаво, бо ставить крапку в багаторічній суперечці вчених про те, коли люди пішли з Ольвії. Одні говорять, що це 375 рік нашої ери. Інші стверджують, що тут жили люди ще і після готського нападу (представники так званої Черняхівської культури). Ми знайшли артефакти, які свідчить, що ще в 4-5 столітті нашої ери тут жили люди», - ділиться своїми відкриттями пан Твардецький.

Другий момент, який досліджують польські фахівці, це те, до якого часу і на яких умовах тут усе-таки перебували римляни, ким саме вони були. “Наразі ми цього не знаємо, ми впевнені лише, що римляни тут були. Знахідки підтверджують вплив римської культури і цивілізації, але конкретики немає. Сподіваємось, що ми це згодом дізнаємось. В археології швидко не буває. Це тривала копітка робота. Ми намагаємося нічого не пропустити, все зафіксувати, дати оцінку»”, - розповідає доктор Твардецький.

Що стосується цікавих знахідок, то польській експедиції вдалося знайти дуже красивий фрагмент ювелірної прикраси – геманталью. Це частина персня, яким можна було користуватися, як печаткою. Вік цієї знахідки - щонайменше дві тисячі років.

На думку польського археолога, ці знахідки і дослідження важливі для всіх країн нашого континенту. «Ольвія - це не просто багате, розвинуте місто, це один із центрів, де зароджувалась загальноєвропейська культура. Тому давні греки і їх історія важливі всім, хто має стосунок до європейської цивілізації. Античні корені видно скрізь, у будь-якій європейській країні. Скажімо, всім нам дуже відомі слова аптека, бібліотека, музей. А вони ж прийшли зі стародавньої Греції», - каже Твардецький.

Міжнародна ольвійська експедиція працює і за іншими напрямками. В одній публікації неможливо їх усі охопити. Зазначимо, лишень, що це масштабна робота. Опосередковано про це свідчить той факт, що тільки цьогоріч в експедиції брало участь 4 доктори і 14 кандидатів наук. Загалом, тут побувало близько 180 людей – студенти, волонтери, професійні археологи.

«Як відомо, частина Ольвії, її нижнього міста, була затоплена водою. Там уже велися підводні дослідження, і ми сподіваємося, що вони будуть проводитися і надалі, в тому числі, і разом із польськими колегами», - впевнена Буйських. Вона також додає, що роботи науковцям тут вистачить ще на 120 років, а то й більше.

НЕМАЄ ДОРОГИ – НЕМАЄ ТУРИСТІВ

Наскільки багато дає Ольвія науковцям як об'єкт дослідження, настільки ж недостатньо поки що використовується в сфері туризму. Останнім часом багато чуємо, що Україна має величезний туристичний потенціал, але не вміє сповна його реалізувати. На жаль, заповідник «Ольвія» - яскраве тому підтвердження.

Відстань сюди з Миколаєва – 45 км, з курортного Очакова - всього 30. Отож, здавалося б, є кому запропонувати цікавий турпродукт. Адже хто був, скажімо у Єгипті чи Греції знає, що туристи готові не спати всю ніч і долати сотні кілометрів, аби тільки побувати на знаменитих єгипетських пірамідах чи афінському акрополі.

Ми приїхали в Ольвію у розпал туристичного сезону і, здавалося б, від туристів не мало би бути відбою. Але нас зустріла неприродна для такого місця тиша: нема скупчення автобусів під воротами, не чути галасливих туристів, розмірених голосів екскурсоводів… Порослі травою екскурсійні стежки свідчать, що ними ходять нечасто.

Не повірите, але цьому є просте пояснення. Наша подорож із Миколаєва сюди рейсовою маршруткою красномовно підтвердила – нормальний турист навряд чи сюди поїде. Увесь шлях – суцільне випробування пасажира на стійкість. Дорога вкрита ямами та вибоїнами, залишки асфальту не тільки не допомагають, а навпаки створюють аварійну ситуацію, бо водії об’їжджають їх узбіччями так близько до краю ровів, які оточують дорогу, і під таким крутим нахилом, що інколи здається – машина ось-ось сповзе у прірву.

На всьому шляху ми зустрічаємо єдиний вказівник, що тут розташовується знаменита Ольвія – біля в’їзду у Парутине. По всьому ж майже двокілометровому пішому шляху від імпровізованої автостанції до заповідника – жодного розпізнавального знаку. А на порожніх вулицях села і спитати дорогу не завжди є у кого…

«Туризм в останні роки у нас занепав. Відвідувачів стало значно менше. Причин декілька, але головна – ви самі відчули – відсутність нормальної дороги. Той, хто до нас зважується таки доїхати, замість привітання, каже «ну у вас і дорога!». Ми просимо туроператорів включати Ольвію у свої маршрути. Вони не проти, але перевізники відмовляються їхати. Раніше до нас привозили туристів двоповерхові автобуси. А зараз це навіть небезпечно, бо дітям стає зле після таких вояжів», - бідкається в.о. директора Національного історико-архітектурного заповідника «Ольвія» Сергій Шеін. - Нам увесь час обіцяють відремонтувати дорогу. Більше того, цього року намагалися щось зробити. Ви бачили, що ями між Козиркою та Парутиним засипані гравієм. На ці роботи начебто було виділено десятки мільйонів гривень! Але пройшло небагато часу і гравій розбили машини, він розлетівся узбіччями розбиваючи вікна авто і створюючи додаткові проблеми».

Варто зауважити, що Парутине відноситься до Куцурубської ОТГ – однієї з найуспішніших на Миколаївщині. Вона була створена першою і, відповідно, отримала чималі кошти від держави на розвиток інфраструктури. По дорозі сюди є ще кілька сіл і дачних кооперативів. Але, очевидно, пріоритетним напрямок розвитку тут туристичної інфраструктури назвати важко. Аргумент простий – кошти виділяються на ремонт дороги лише в межах сіл, а за межами населеного пункту – то вже справа не їхня.

ТІЛЬКИ ПИШАТИСЯ – ЗАМАЛО

«Ще одна причина - це те, що у нас нічого за останні роки не змінилося у плані розвитку інфраструктури, оформлення експозицій. Адже наш заповідник – це, насамперед, наукова установа, яка належить Академії наук. Вона й затверджує нам бюджет і програми. Об’єкт фінансується виключно з державного бюджету, але кошти, в основному, йдуть на наукові дослідження. Робити тут благоустрій чи ще щось у нас нема ні юридичного права, ні фінансової можливості. Адже здавати землю в оренду не можемо, а лише приміщення. Вільних будівель у нас, як бачите, немає. А відтак, залучати бізнес для розвитку музею теж нема можливості», - продовжує розповідь керівник заповідника.

Варто зазначити, що навіть два музеї, які тут є, розміщуються у пристосованих приміщеннях. Музей кераміки - це колишній світловий маяк, споруда XVIII століття, а лапідарій (виставка зразків стародавньої писемності, виконаної на кам'яних плитах) розміщено у будівлі, спроектованій під магазин. «Лапідарій ми також створили власними силами разом із науковцями, бо не було можливості найняти спеціалізовані організації для ремонту і створення експозиційної виставки, як того потребує музейний заклад», - стверджує співрозмовник.

Він розповідає, що свого часу місцевий бізнес почав вкладати певні кошти у створення інфраструктури навколо музею. Неподалік відкрито кафе, розпочато будівництво готелю. Підприємці готові були будувати нові об’єкти, але наразі все завмерло. Причина банальна - брак туристів, отож вкладати кошти у розвиток невигідно. Відповідно, людям, які приїздять сюди, ніде зупинитись, отож вони більше не повертаються. І виходить таке собі замкнене коло.

Ще у 2003 року була розроблена програма перетворення заповідника у музей під відкритим небом. Там було заплановано низку заходів, які б дали можливість зробити з цього об’єкта справді сучасний туристичний комплекс. «Дія програми закінчилася у 2007 році, але практично нічого із запланованого не було виконано, бо рівень фінансування складав лише 10 відсотків від потреби. Ці кошти пішли на наукові дослідження. Ми пролонгували її на наступний термін у надії, що все-таки щось у цьому плані зміниться, але на жаль…», - каже пан Сергій.

За його словами, ідеї, як зробити музей справжньою туристичною Меккою, є. Написана і вже нова програма, пристосована до сучасних реалій. Адже тут уже кілька років працюють іноземні фахівці, вони діляться своїм досвідом. Але без коштів усе це залишається на папері.

«У нас у планах зробити макети будинків центрального теменосу, деяких храмів, відновити житлові будинки, щоби показати туристам, як жили стародавні греки, північну браму з воротами і таке інше. Так, на це потрібні певні кошти, але вони цілком реальні, про сотні мільйонів не йдеться. Влада повинна розуміти, що такий античний заповідник – це дійсно наша гордість, наша перлина, візитівка Миколаївщини. Але пишатися ним замало – треба вкладати кошти у розвиток», - констатує Шеін.

З ним важко не погодитися. Кілька років поспіль тут на території заповідника проходив фестиваль бардівської пісні з ініціативи Миколаївської ОДА. Тоді музей оживав. Тут було багато гостей, учасників. Працювало кілька майданчиків – театральні вистави, дегустації, майстер-класи тощо. Але з 2014 року він уже не проводиться. Інших ідей також немає. У нас. Чого не скажеш про сусідів.

«Зараз готуємось до укладання договору про співпрацю з Національним музеєм Варшави та низкою інших культурних осередків Польщі для обміну досвідом. До нас уже приїздив польський реставратор, планується залучити їхні грантові кошти на відновлення античних споруд на території нашого музею», - ділиться планами керівник заповідника.

Слухаючи його, я згадала ще один приклад, який красномовно свідчить про те, як ми не вміємо розвивати свою туристичну індустрію. Його навів директор регіонального ландшафтного парку «Тилігульський» Олег Деркач: «Мені довелося побувати в Стоунхе́нджі (кромлех, що складається з декількох кілець із велетенських каменів, розташований в Англії на горбистій пустці поблизу міста Солсбері, - авт). Хочу зауважити, що це порівняно невелика площа і нічого надто особливого на ній немає. Але вона манить туристів як магнітом. Вхід туди відносно недорогий, але там є крамниці з величезною кількістю різних сувенірів, купити які можна тільки тут і ніде більше. Не придбати чогось на пам’ять просто неможливо. Вони на цьому добре заробляють. Наприклад, ми за вхід заплатили по 2,5 фунти стерлінгів, і ще по 30 – за сувеніри».

Отож, нам є куди рухатися.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора