Військова династія Бугайчуків із Бердичева
В умовах ведення сучасної війни вирішальні – технології й професіоналізм, а не гендерні стереотипи
У родині Бугайчуків із Бердичева дідусь, мама, тато та дві доньки – військові. Якщо раніше наставником для всіх був глава сім’ї 72-річний Віталій Петрович, то нині орієнтиром стала курсантка 4-го курсу Одеської військової академії Анастасія.
Дівчина впродовж року навчалася у Королівській військовій академії в Сандгерсті, що у Великій Британії (Royal Military Academy Sandhurst). Настя – єдина дівчина з України, яка потрапила у престижний навчальний заклад, котрий свого часу закінчили Уінстон Черчілль, принци Вільям і Гаррі Уельські та ще чимало відомих людей із різних країн.
У сім’ї пишаються своєю курсанткою, вболівають за її успіхи і мріють, що вона стане першою жінкою-генералом в Україні.
ЗАХИЩАТИ БАТЬКІВЩИНУ — СПІЛЬНА ДОЛЯ
Дідусь курсантки, майор Віталій Бугайчук, нині пенсіонер із 25-річним військовим стажем. Тато, підполковник В’ячеслав Бугайчук, та мама, старший сержант Світлана Бугайчук, нині проходять службу в 56-й окремій мотопіхотній Маріупольській бригаді. Сестра, лейтенант Катерина Пухальська, – старший офіцер відділення запасу і кадрів у Бердичівському об’єднаному міському військовому комісаріаті. Крім того, чоловік Катерини теж військовослужбовець Сил спеціального призначення.
Поспілкуватися з Анастасією та її батьками вдалося телефоном. Натомість із дідусем та сестрою побачилися у Бердичеві.
Про зустріч домовилися по обіді в неділю. О тій порі Віталій Петрович та Катерина разом із чоловіком зазвичай повертаються після служби із храмів.
Віталій Бугайчук гостинно запрошує до своєї квартири. На порозі одразу подає теплі та м’якенькі капці у клітинку і каже, що їх привезла з Англії онука Анастасія. Проходимо до кімнати, й чоловік, беручи коротку паузу в розмові, пригощає шоколадом: «Обов’язково спробуйте, бо це справжній англійський. Теж гостинець від нашої Насті».
Віталій Петрович поділився, що у дитинстві не міг відвести очей від форми військовослужбовців і вже тоді вимріяв собі майбутню професію. Після військового училища упродовж 7 років був начальником дослідницької лабораторії при Міноборони СРСР. Каже, що більший період свого перебування на військовій службі займався науковою роботою, досліджуючи серйозні проблеми оборонної галузі. Після виходу на військову пенсію мав можливість залишитися в Латвії, Росії чи навіть емігрувати в Ізраїль, але повернувся у рідний Бердичів.
Разом із дружиною Тетяною Юріївною, медиком за фахом, вони виховували старшу онуку Катерину, а тепер бавляться вже з її донечкою Златою.
«Свого сина я виховував по-спартанськи, і з дитинства він знав, що буде військовим. Коли дівчатка ще бігали маленькими, теж мріяв, аби вони стали професійними військовими. Постійно навчав бути чесними, справедливими, уважними до людей і нікому не робити зла. Військовий передовсім має любити свою державу, свій народ і бути професіоналом», – розповів Віталій Бугайчук.
За його словами, він давно помітив, що у Катерини та Анастасії добре проявляються риси, без яких не обійтися військовим: «Катя дуже наполеглива, із характером. Якщо сказала – то це вже залізно. У Насті є щось таке бойове, а ще вона прекрасно знає англійську. Я їй казав, що стане заступником міністра оборони».
Віталій Петрович розповів, що з початком бойових дій на Донбасі звернувся у військкомат, хотів іти на захист України, але йому відмовили. Пояснили, що у 68 років до армії вже не беруть.
Віталій Петрович за давньою звичкою продовжує тренування, любить піші прогулянки, займається своєю дачею під Бердичевом і колекціонує елегантні капелюхи. Тримаючи на колінах майже 2-річну правнучку, із посмішкою каже, що військову династію буде кому продовжити.
«ЗА ВСІ 29 РОКІВ СЛУЖБИ В АРМІЇ НЕ ПРОЙШОВ ТОГО, ЩО НАСТЯ ЗА РІК»
В’ячеслав Бугайчук усі 29 календарних років у армії мав справу зі службою радіаційного, хімічного, біологічного захисту. За цей час був керівником взводу, потім – роти хімічного захисту, начальником профільної служби 1-ї бригади армійської авіації. Згодом разом із дружиною та молодшою донькою переїхав у Броди на Львівщині, де проходив службу у 16-й бригаді.
У 2013 році вийшов на пенсію, а у 2015-му його мобілізували до Збройних Сил України. Так він потрапив у 56-ту бригаду. Згодом контракт на проходження служби у цій бригаді підписала його дружина-медсестра.
На запитання, як у сім’ї військових виховували двох доньок, В’ячеслав Віталійович відповідає: «У наших дівчат різні характери. Старша донька Катя більш наполеглива і педантична, а Насті навчання давалося легше. Ми з дружиною ніколи не змушували їх вчитися і не наполягали на виборі майбутньої професії. Настя за 2-3 роки до закінчення школи сказала, що хоче працювати у силових структурах. Вагалася, куди піти – у МВС, СБУ, ЗСУ, прикордонники. Оскільки все життя прослужив в армії, порадив їй обрати Збройні Сили. Натомість Катя за освітою філолог, але я все ж переконав її піти на військову кафедру».
Тато пригадує, що Анастасія була дуже активною і в дитинстві сама їздила рибалити, а в початкових класах уже вміла водити автомобіль. Чоловік каже, що пишається досягненнями доньки і навіть по-доброму їй заздрить, адже у Королівській академії вона пройшла неабиякий фізичний і моральний вишкіл.
«Якщо Настя поставила ціль, то плавно до неї йде. В Англії перші дні були для неї дуже важкими. Коли розмовляли по скайпу, вона спочатку сумнівалася, чи зможе пройти цей курс. Дивлюся, яка вона змучена, бачу всі садна й синці на її руках та ногах і кажу: то пиши рапорт і їдь звідти. А вона відповідає: хоч мені важко, але я постараюся витримати. Наполегливість і цілеспрямованість у її характері – найважливіші риси. Знаєте, за 29 років календарної служби в армії я тієї школи, яку вона отримала в Англії, не проходив. Чесно кажучи, навіть заздрю їй, бо й сам хотів би побувати в таких умовах», – поділився В’ячеслав Бугайчук.
У БРИТАНСЬКІЙ АРМІЇ СЕРЖАНТАМ БАЙДУЖЕ – ДІВЧИНА ТИ ЧИ ХЛОПЕЦЬ
Коли дізнаєшся багато цікавого про людину, кортить самій із нею поспілкуватися. Анастасія Бугайчук одразу погодилася на телефонну розмову попри те, що вже трохи стомилася від інтерв’ю та телеефірів.
Дівчина навчається на факультеті ракетно-артилерійського озброєння Одеської військової академії, а майбутня її спеціальність «Боєприпаси, вибухові пристрої, освітлювальні та сигнальні засоби».
Анастасія перемогла на університетській олімпіаді з англійської мови, склала тест IELTS, а за його підсумками Британська рада вирішила, що на одне із 2 місць, наданих Міністерством оборони Великобританії для навчання українських курсантів у Королівській військовій академії сухопутних військ у Сендхарсті, може претендувати саме вона. До слова, Настя стала першою українською дівчиною, яка потрапила до такого престижного навчального закладу. Разом із нею там навчався курсант із Національної академії сухопутних військ імені гетьмана Петра Сагайдачного.
Тож рік Анастасія Бугайчук була англійською кадеткою (officer cadet). За цей час пройшла практичну підготовку до ведення військових дій у будь-якій місцевості, коли спати доводилося по 2 години на добу та носити на плечах рюкзак вагою до 30 кілограмів або 65-кілограмовий баул. За період навчання у Сандгерсті Анастасія неодноразово побувала навіть командиром взводу, що є обов’язковою вимогою для кадетів.
«Там я вчергове переконалася, що правильно обрала професію. Після навчання стала більш загартованою, стійкою, вольовою, і в мене з’явилися практичні навички командної роботи. Досі такого вишколу у моєму житті ще не було. Нас не ділили на дівчат і хлопців, і я вперше відчула себе у шкірі чоловіка. В армії Великобританії сержантам абсолютно все одно – дівчина ти чи хлопець. Якщо там хлопець запропонує дівчині допомогу, це вважатиметься образою, ніби він натякає, що вона не така ж сильна», – поділилася курсантка.
Цікавлюся у дівчини, звідки так добре володіє англійською. Вона розказує, що всі її знання – із Бродівської ЗОШ №2 із поглибленим вивченням іноземної мови. За словами Анастасії, своїми досягненнями завдячує Ірині Марець, яка викладала в неї англійську і дала потужний поштовх вдосконалювати та розвивати мову. Крім того, дівчина із вдячністю згадує про наставництво директора школи Ігоря Лесика і класних керівників Станіслава Дмитрука та Ірини Янковської.
Натомість в британській академії її підтримували батькові слова.
«Мені навіть не хотілося телефонувати додому через фізичне і моральне виснаження. Попри це у мене в голові завжди були слова тата, що треба йти до кінця і що нічого в житті легко не дається. Завдяки тому, що з дитинства батьки закладали самостійність, я пройшла цей курс», – ділиться Настя.
БУТИ ВІЙСЬКОВОЮ – ЦЕ СТИЛЬ ЖИТТЯ
Старша донька Бугайчуків Катерина Пухальська розповіла, що її тато грає на гітарі та баяні, а сестра – на піаніно та гітарі. Сама молода жінка за фахом філолог та редактор освітніх видань.
Зараз вона вдячна батькам, що переконали її закінчити військову кафедру. Свою службу в Збройних Силах Катерина розпочинала із посади прес-офіцера у 26-й артилерійській бригаді, що дислокується у Бердичеві. Після народження доньки перейшла на роботу у військкомат.
Згадуючи про сестру, Катерина постійно посміхається: «Рада, що в мене є така сестра. У нас п’ять з половиною років різниці у віці. Вона не тільки вища за мене зростом, але я зараз можу в неї багато чому навчитися. Коли вона мене обіймає, нічого не боюся. Сестра може сказати так, як не зможу я. Інколи дає поради, які дуже допомагають. Настя вміє відкидати все зайве і зосереджуватися на головному. Зараз ми всі сміємося, що це буде перша жінка-генерал. Тепер мусимо відповідати досягненням Насті. У неї нічого не награно, адже бути військовим – це її стиль життя. При цьому, вона дуже ніжна і жіночна».
Молода лейтенант наголошує, що у суспільстві досі зберігається стереотип, що жінкам не місце в армії, але він помилковий.
«Наші чоловіки не сприймають жінку в армії всерйоз. Хоча вона дає вищий коефіцієнт корисної дії, може ефективніше та швидше виконати завдання. Не обов’язково перетворитися на «мужичку» в армії. Треба бути гарною, ніжною, коханою жінкою і люблячою мамою. При цьому, коли ти йдеш на роботу, треба просто якісно працювати. У нас було б менше жінок, котрі беруть до рук зброю і йдуть захищати Україну, якби чоловіки залишалися чоловіками... Взагалі хочеться, аби в армію йшли через ідею, а не матеріальне заохочення», – впевнена Катерина.
Стереотип про “нежіночність” військової професії намагається зруйнувати і Анастасія. Дівчина каже, що після повернення з Англії друзі інколи називають її «гендер».
«Для мене абсолютно нормально помити підлогу в аудиторії або перенести щось важке, але хлопців це дивує. Зараз я читаю багато літератури і працюю над науковими статтями на тему гендерної рівності в армії, зокрема, спираючись на свій досвід у Великобританії. Хлопці думають, що ми рвемося до влади, потрапляючи в армію. Насправді, в умовах ведення сучасної війни треба боротися технологіями і професіоналізмом, а не прив’язуватися до гендерних стереотипів», – підкреслила Настя.
За словами батька дівчат, в першу чергу жінка, яка хоче потрапити в армію, повинна усвідомити, до чого вона прагне. Крім того, вона має бути психологічно та фізично готовою до служби у Збройних Силах, адже там однакові вимоги до всіх – не залежно від статі.
…Попри 13 років, проведених у Бродах, Анастасія вважає Бердичів своїм рідним містом. Батьки планують свою відпустку так, аби вона теж була вільна у цей час, і всі разом збираються на Житомирщині, де їх завжди чекає родина.
Ірина Чириця, Житомир–Бердичів
Фото – із сімейного архіву Бугайчуків
Перше фото: сім’я Бугайчуків у день весілля Катерини