Убитих ховали в чотири шари. Нові докази червоного терору

Шукаючи загиблих у Другій світовій, знайшли масові поховання українців – жертв більшовицьких продзагонів

Під Житомиром виявили масове поховання людей, по-звірячому вбитих у 1919-1920 роках більшовиками. З початку розкопок, які стартували у 2014 році, знайшли решки 173 жінок, дітей і чоловіків похилого віку. Утім, скільки ще невинних селян ховає земля, пошуковці не беруться сказати, але  продовжуватимуть свої роботи, аби по-людськи перепоховати всіх жертв.

МАСОВЕ ПОХОВАННЯ ДОПОМОГЛИ ВИЯВИТИ ШУКАЧІ МОНЕТ

Розкопки веде Житомирська обласна громадська організація «Історико-патріотичне об’єднання «Пошук»». Об’єднання розпочало свою діяльність наприкінці 1980-х років під крилом спілки ветеранів Афганської війни, а з 2011 року стало самостійною організацією.

«Основна наша діяльність – це пошук безвісти зниклих солдатів часів Другої світової війни, адже на території Житомирщини тривали активні бойові дії у 1941, 1943, 1944 роках. Теренами області проходили лінія Сталіна, Київський укріпрайон, тому тут було багато втрат. У кращому випадку, загиблих воїнів присипали землею, а деяких просто залишили після бою – й досі на поверхні знаходимо їхні кістки. Крім того, ми виявляємо і цивільних, і жертв Голодомору, які не були достойно поховані в області. Для пошукових робіт маємо всі необхідні документи і щороку отримуємо дозвіл від Міністерства культури», – розповідає голова Історико-патріотичного об’єднання «Пошук» Олександр Ловинюк.

За весь час діяльності організації вдалося знайти останки близько 16 тисяч воїнів Другої світової, дві сотні з яких ідентифікували (зокрема, за останні два роки пошуковці встановили особи 30% солдатів). Найбільше вояків загинуло в Новоград-Волинському, Коростенському, Малинському, Бердичівському та Радомишльському районах області, де відбувалися гарячі бої.

Ловинюк додає: якщо на місці поховання виявляють солдатські жетони, одразу починають шукати родичів загиблих. Коли ж не знаходять, тоді тільки солдатів ховають у братських могилах. Упродовж останніх років останки двох воїнів передали в Азербайджан і Грузію. Цьогоріч представники організації провели три поховання у Чуднівському, Бердичівському та Новоград-Волинському районах.

Пошуковці знаходять поховання солдатів завдяки архівним документам, бойовим донесенням, їхню організацію також інформують люди, які виявляють останки. Неабияк сприяють таким роботам, наприклад, шукачі монет. До речі, саме вони повідомили про масове захоронення під Житомиром.

УБИТИХ ХОВАЛИ У ЧОТИРИ ШАРИ

Поховання виявили на території колишнього села Великий Шумськ, де нині розташований військовий полігон. Місцина там мальовнича, адже поруч  – водоспад, який люблять відпочивальники. Водночас, та земля ховає чимало історичних таємниць, серед яких – і трагедія жителів навколишніх хуторів, що трапилася 100 років тому.

Старший науковий співробітник відділу досліджень Житомирського обласного краєзнавчого музею Олександр Тарабукін акцентує: «На тому місці густа лучна рослинність, що сягає метра у висоту, покриває таємниці, про які мало хто знає. Насправді, там унікальна історична територія, де у 1964 році виявили скупчення слов’янських поселень, а також величезний релігійний центр із капищем, що датується VIIІ – першою половиною Х століття. Під час розкопок було знайдено артефакти, серед яких багато глиняного посуду, мідний перстень, крем’яні знаряддя праці.

А в ХХ столітті на цих теренах сталася велика трагедія, на відгомін якої ми натрапили кілька років тому. Варто зауважити, що завдяки військовому полігону на тих місцях не розпочалася масова забудова і ми можемо відкопати рештки багатьох людей».

Натомість Олександр Ловинюк ділиться: «Шукачі монет приїхали разом із нами на те місце й показали – де виявили людські кістки. Розкопки розпочалися ще у 2014 році, з того часу ми знайшли рештки 173 людей. Попередні рази відкопували по 29, 44, 31, 11, 13 решток людей, а востаннє 29 – і кінця-краю цьому немає. Загиблі поховані у чотири шари, тобто внизу старі чоловіки, потім діти, а вгорі – жінка, яка тримала дитину. Молодших чоловіків там немає, адже вони воювали. У всіх пробиті голови, жертви порубані шаблями, сокирами, штиками. Нам ніхто не вірив, що тут такі масштаби поховань. Це варто лише один раз побачити…».

В архіві вдалося знайти документи, які пояснюють – що сталося поблизу Житомира століття тому. Бойових дій на тих теренах не було, а от доповідні записки розповідають про безчинства продовольчого загону. За версією пошуковців, у Великому Шумську був збірний пункт, куди звозили убитих людей із навколишніх хуторів – і ховали вже тут. Ідентифікувати знайдені останки практично неможливо: з людей познімали, зокрема, й усі прикраси.

«Продовольчий загін мав чітке завдання – забрати весь врожай, живність і продукти. Цим займалася 44-та дивізія, тобто тогочасні спецпризначенці. Село було багатим, а його жителів вважали куркулями, яких треба знищити. Наразі ми розкопали ділянку довжиною 130 метрів – і щоразу думаємо, що роботи вже закінчені, але постійно натрапляємо на нові останки», – підкреслює Тарабукін.

ВІДКРИВАТИ ПРАВДУ, ЯКОЮ БИ ГІРКОЮ ВОНА НЕ БУЛА

Як зауважив Олександр Ловинюк, на Житомирщині це перша знахідка часів громадянської війни, а скільки таких поховань є ще – не відомо.

Останки людей під Житомиром зазвичай шукає група з 10-12 членів «Пошуку», хоча траплялося зібрати й до 30 пошуковців із різних районів області. Роботу ускладнює глиниста земля, яку важко копати.

Громадська організація об’єднала довкола себе ентузіастів, 90% її витрат – це власні кошти її членів. Щоправда, упродовж останніх трьох років у Житомирському районі прийнята програма фінансування пошукових робіт. Матеріальну підтримку також надає управління культури та туризму Житомирської ОДА.

Цікавлюся у співрозмовників – як планують увіковічувати пам’ять жертв більшовицького терору.

«Про поховання поки що говорити зарано, бо ми не знаємо – скільки будемо там ще копати. Маємо закінчити, встановимо на тому місці хрест і меморіальну дошку. Логічним завершенням цих пошуків стануть не просто висновки на словах, а й документальний опис, який підготують історики та археологи», – відповідає голова Історико-патріотичного об’єднання «Пошук».

Натомість Олександр Тарабукін із цього приводу каже: «Наше завдання – відкривати правду, якою би гіркою вона не була, показувати – що там відбувалося, створювати меморіали, куди приїздили б люди і могли пом’янути рідних. Свого часу я досліджував Смолянське військове кладовище (цвинтар у Житомирі, на якому поховані воїни, загиблі в Другій світовій війні – авт.), де багато жахливих сторінок. Для нас головним гаслом після закінчення війни були слова: пам’ятати, аби не повторити. А тут – 2014 рік, війна, нові поховання загиблих воїнів на тому ж кладовищі. На жаль, уроків ми не зробили й історія нічого нас не навчила...».

Ірина Чириця, Житомир
Фото – автора та надані Історико-патріотичним об’єднанням «Пошук»