Підземний Миколаїв під грифом «секретно»

Миколаївські катакомби мають два-три, а можливо й більше ярусів. Деякі ходи – на глибині 8-20 метрів від земної поверхні

Слово «катакомби» у багатьох із нас асоціюється з Одесою, де вони утворилися після тривалого видобутку каміння. Проте сусідній Миколаїв також має численні розгалуженні підземелля, які мало чим поступаються одеським. До того ж, значна частина з них – це не рукотворні, а природні карстові пустоти. З ними пов’язано чимало легенд і таємниць, які переповідають місцеві мешканці. А на єдиній мапі цих підземних ходів, яку створили військові у середині минулого століття, досі є гриф секретності.

За даними обласного краєзнавчого музею, миколаївські катакомби мають два-три, а можливо – й більше ярусів. Деякі ходи – на глибині 3-4, інші — 8-20 метрів від земної поверхні.

Зняти завісу таємничості з миколаївських підземель узялася група ентузіастів на чолі з колишнім військовим десантником, а нині – головою громадської ради з питань туризму при Департаменті економічного розвитку міськради Олегом Кречуном. Саме вони стали ініціаторами створення у Миколаєві першого туристичного маршруту підземним містом. Відкрити його мають уже в цьому році й сподіваються, що він буде місцем справжнього туристичного паломництва.

Отож сьогоднішня розповідь у проєкті «Точка на карті» присвячена «підземному світу» Миколаєва.

КАРСТИ, ГАЛЕРЕЇ ВОДОГОНІВ, ПІДЗЕМНІ ХОДИ

За словами члена Академії наук України, кандидата технічних наук Вадима Чорного, родзинкою миколаївських катакомб якраз і є те, що значна частина тутешніх підземель – природні карстові пустоти. Вони утворилися внаслідок розчинення і вимивання гірських порід поверхневими й підземними водами та формування специфічного рельєфу.

«Загалом миколаївські катакомби можна умовно розділити на кілька основних груп. І перша з них, як уже згадувалося, – це природні карстові пустоти. Адже наше місто буквально побудоване на «карстах». Друга група утворилася внаслідок видобутку вапняку. Їх відносно небагато, але є. Третя – це ті, що виникли при будівництві водогонів. І четверта – це штучно створенні підземні ходи», – розповідає Чорний.

Кожна з них має свої особливості. Скажімо, карсти у Миколаєві – дуже розгалужені й подекуди навіть становлять небезпеку. «Ще на початку минулого століття в печерах, що у мікрорайоні Сухий Фонтан, загубилася донька тодішнього прокурора. Її довго шукали, але так і не знайшли. Після цього випадку – згорьований батько дав вказівку залити ці пустоти рідкою глиною, щоб більше ніхто не постраждав. Але це мало що дало. Адже карстові пустоти проходять через усе місто. І що цікаво, найбільше їх скупчення йде смугою, яка, хоч і на певній відстані, але повторює контури берегів річок: від Сухого Фонтану до вулиці Адміральської і далі на схід. Фундаментальні дослідження підземного Миколаєва, за дорученням командування військового флоту, проводилися в 1956 році під керівництвом старшого лейтенанта, інженера Олександра Алексєєва. Тоді було зроблено доповідь і складено карту цих підземних ходів. Але ці матеріали відразу засекретили, вони й досі знаходяться в архіві під обмеженим доступом. Та мені вдалося побачити ту мапу. На неї нанесено багато підземних об’єктів: зали, ходи, галереї…», – стверджує Чорний. Він присвятив цій темі багато років свого життя, а тому має про підземне місто чимало інформації.

Інша група миколаївських підземель виникла при будівництві старих водогонів. За часом ці споруди можна розділити на три періоди. Найновіші виникли на початку ХХ сторіччя, коли було побудовано розгалужений водопровід, який включав у себе вежу знаменитого інженера Шухова. Група краєзнавців після вивчення архівів знайшла кілька колодязів, що були складовою частиною того водогону.

«Ми знайшли колодязь тих часів на вулиці Водопровідній. Власне, її так і назвали свого часу тому, що тут проходив міський водогін. Колодязь там є досі, але мало хто звертає на нього увагу, бо він прикритий шаром бетону. Ще один є в районі Залізничного технікуму, який відомий тим, що саме в ньому загинув будівничий миколаївського водопроводу і каналізації інженер Віктор Вебер», – розповідає відомий миколаївський краєзнавець Андрій Шинкаренко.

Дослідивши колодязі, ентузіасти побачили, що ходи від них ведуть до Шуховської вежі. «Ми знайшли можливість потрапити всередину і побачили, що під вежею є підземна галерея, викладена з черепашнику. Пізніше в архівах знайшли креслення, які свідчать, що це технологічна галерея. Там навіть зберігся перший лічильник, який міряв воду у відрах», – каже Шинкаренко.

Більш старими є галереї, що були створені при будівництві Грейгівського водогону. Він з’явився у першій чверті XIX століття, а ініціатором його створення став адмірал Олексій Самуїлович Грейг. Ця споруда мала сумарну довжину приблизно 3 кілометри, а найбільша його гілка йшла від Сухого Фонтану до палацу командирів Чорноморського флоту. Цей водогін мав глиняні труби, бо чавун у ті часи був страшенно дорогий. Цікаво, що після першої ж подачі води водогін розірвало, але його полагодили і він пропрацював 30 років.

Сьогодні від грейгівського водогону залишилися вивідний отвір у підвалі плацу і криниця в Будинку офіцерів флоту (БОФ). «Криницю в БОФі ми закрили металевими ґратами і заварили, щоб запобігти нещасним випадкам. Бо шукачі пригод і неформальні дослідники підземель неодноразово намагалися туди потрапити. А це небезпечно, бо глибина її сягає 26 метрів», – розповідає Чорний.

Але був у Миколаєві й ще старіший водогін. Історія його створення ще не досліджена. «У районі все того ж Сухого Фонтану ми знайшли залишки дуже старого водогону. Один із входів до нього – в районі скверу «Шури Кобера і Віті Хоменка», а рештки галерей ведуть у напрямку обсерваторії. Ці споруди зведені ще до потьомкінських часів. Можливо, їх будували турки, а можливо, і ще до них. Загалом, це питання потребує уважного дослідження», – зазначає Чорний.

СЕКРЕТНА КАРТА ПІДЗЕМЕЛЬ ІНЖЕНЕРА АЛЄКСЄЄВА

Наступна група миколаївських підземель – штучно створені підземні ходи. «Зводили ці споруди, як мінімум, сторіччя. Частина їх була побудована для переведення в’язнів з місцевої в’язниці на роботу в Адміралтейство. Є навіть свідчення, що для будівництва цих підземель привозили «маленьких коней». Можливо, йшлося про поні», – каже Чорний.

Ще один етап будівництва підземних ходів у місті належить до періоду Кримської війни. Тоді, після падіння Севастополя і Кінбурнської фортеці, російське командування очікувало, що англо-французькі війська спробують захопити Миколаїв. На той час у місті розміщувалися штаб-квартира флоту і Адміралтейство. Тому місто готувалося до облоги.

Слід зазначити, що в ті часи міста при облозі зазнавали суттєвих руйнувань і втрат цивільного населення. Тому заможні громадяни намагалися убезпечити себе і свої родини. Одним із найдієвіших методів захисту було саме будівництво підвалів і підземних ходів між ними. Тоді підготовкою до оборони Миколаєва керував генерал Едуард Тотлебен, який перед цим вдало застосовував саперні міни при обороні Севастополя. Його погляди на оборону тогочасних фортець також сприяли поширенню підземних споруд. Так з’явилася мережа підземних комунікацій під центром міста.

«Лейтенант Алексєєв у своїй доповіді стверджує, що біля Будинку офіцерів флоту під вулицею Адміральською виявлено тунель перетином 2,25 на 0,8 метра. Він проходить на глибині близько 15 метрів у двох напрямках: до «Миколаївського суднобудівного заводу» та до Варварівського мосту. По дну тунелю прокладено жолоб для стоку води. У бік заводу можна пройти 150 м, далі завал, у напрямку мосту є можливість просунутися на 500 м. На карті Алексєєва позначено, що довжина тунелю в напрямку заводу становить 4700 метрів, а якщо йти в інший бік, то можна потрапити аж у район Яхт-клубу», – розповідає Андрій Шинкаренко.

За його словами, є непідтверджена інформація, що на вулиці Адміральській, де нині зводиться висотний житловий комплекс «Адмірал», колись був вхід на всі три рівні миколаївських підземель. При будівництві його не знайшли, але глибина фундаменту житлового комплексу сягає 7,5 метра, а навіть перший рівень підземелля пролягає набагато глибше.

Деякі дослідники навіть припускають, що миколаївські підземелля сягають далеко за межі міста. «Зі звіту Алексєєва видно, що він пройшов під землею 2 км. Далі в напрямку Херсона тунель затоплений водою», – стверджує керівник групи з дослідження підземель Миколаєва в 1992-1993 роках Андрій Майстренко. На його думку, швидше за все ці тунелі з'єднували батареї, побудовані в період Кримської війни, зокрема й ту, що на штучному острові посеред Бузького лиману.

Крім того, дослідники кажуть, що згодом мати підземний хід із власного будинку стало навіть модним. Кожен власник магазину, який себе поважав, особливо ювелір, хотів мати змогу непомітно вийти зі свого будинку через підземний хід. До того ж, у ті часи, за відсутності холодильників, підвали широко використовувалися для зберігання продуктів. Їх називали льодовиками. В нішах стелили солому, на неї клали кригу – і там зберігали навіть полуницю цілу зиму. Адже на глибині 3 метрів температура стала. Також люди будували ходи, щоб можна було сховатися, втекти й таке інше.

ЦІЛЮЩЕ ДЖЕРЕЛО І ЛЕГЕНДА ПРО ЗОЛОТУ КАРЕТУ

З миколаївськими підземеллями пов’язано багато цікавих історій і легенд. «Нашими катакомбами ми зацікавилися давно, і ще років 10 тому спробували розчистити одну з ділянок біля Сухого Фонтану. Тоді був такий випадок. Студенти, які там працювали цілий день, виходячи на поверхню казали: «Добре ми постаралися, стільки роботи за 2 години зробили»… Тобто їм здавалося, що пробули вони під землею недовго. І це не випадково, бо вже доведено, що там не відчувається час, він ніби гальмується», – розповідає Вадим Чорний.

Тоді вдалося очистити біля 300 кв. метрів підземель, кілька залів. А далі через брак коштів роботи припинилися. «Певний час один підприємець намагався вирощувати там гриби. Хоч площа і мала для промислових масштабів, але мікроклімат був сприятливий: цілий рік там тримається однакова температура – на рівні 13-14 градусів. Так ось він помітив дивні особливості цього місця. Зазвичай, при вирощуванні грибів мішки з міцеліями дають урожай двічі, а потім їх викидають. Цей підприємець почав збирати старі мішки, поливав їх спеціально обробленою водою – і після того отримував ще три урожаї. Крім того, було помічено, що там гриби росли просто на камінні, без ґрунту», – продовжує Чорний.

Він же повідав ще одну цікаву історію: «Встановлено, що поряд із карстовими пустотами били підземні джерела. Старі люди розповідали, що одне з таких розташовувалося на території собору Касперівської ікони Божої матері. Вода там вважалася цілющою – сюди приїздили лікуватися звідусіль. Після революції 1917 року, коли більшовики почали знищувати церкви, на це місце з усього міста звезли ікони і спалили. А вже наступного ранку джерело щезло – пішло під землю».

Корінні миколаївці добре знають і легенду про так звану «золоту карету». У 60-ті роки минулого сторіччя містом ходили чутки, що в районі 9-ї Слобідської, ще за часів турецького панування на цих територіях, у підземеллі сховали золоту карету. Правда це чи ні – невідомо. Але з тих пір не один шукач намагався її знайти.

У середині минулого століття були спроби вивчити миколаївські підземелля більш досконало. Але з дослідниками часом ставалися незрозумілі речі. «Старожили боялися цих місць, бо були впевнені, що кожен, хто туди поткнеться, закінчить трагічно. Так нібито зник автор засекреченої донині карти миколаївських підземель інженер Алексєєв. Пізніше, вже у 70-ті роки ХХ століття, в цих катакомбах начебто пропала ціла група дослідників», – зазначає Чорний.

А згадуваний вище дослідник Майстренко, який свого часу теж тримав у руках карту міських підземних тунелів, каже, що його особливо зацікавили деякі позначки з «еллінськими похованнями». Це перекликається з твердженнями істориків про те, що ольвійська хора (околиця — ред.) захоплювала і територію нинішнього Миколаєва.

За словами дослідників, тогочасна влада не тільки засекретила карту Алексєєва, але й вжила заходів, щоб усі відомі входи в миколаївські катакомби терміново замурували. І пізніше, коли після сильних злив земля в місті провалювалася й оголювала підземні тунелі, їх також швидко засипали.

ТУРИСТИЧНІ ЛОКАЦІЇ

Щодо туристичного маршруту миколаївськими підземеллями, який планують відкрити вже незабаром, то наразі йдеться про два об'єкти: карстові печери на Сухому Фонтані біля Яхт-клубу та рукотворні катакомби на розі вулиць Московської і Пограничної.

Саме над підготовкою цих локацій зараз і працюють. «Ми ставимо за мету створення туристичної індустрії Миколаєва. І один з головних напрямків – дослідження катакомб, про що дуже давно і багато говорили, але ніхто предметно цим так і не зайнявся. Ми з колегами взяли на себе відповідальність зрушити це питання з мертвої точки. Вже заручилися підтримкою мера, депутатів, рятувальників. У 2019 році вперше було прийнято програму розвитку туристичної галузі Миколаєва, де окремим рядком записано дослідження катакомб і придбання обладнання для екскурсій», – розповідає Олег Кречун.

Він каже, що у цьому напрямку зроблено тільки перші кроки, та туроператори вже почали виявляти інтерес до цього маршруту і готові приводити екскурсантів. Паралельно йде підготовка гідів, адже сучасні туристи досить вибагливі, вони хочуть споживати якісний продукт.

У свою чергу, начальник управління культури та охорони культурної спадщини міської ради Юрій Любаров також підтверджує туристичну привабливість підземель Миколаєва. «У місті – маса старовинних підвалів і підземних ходів, які можуть зацікавити як туристів, так і городян. У нас є що показати і розказати, головне – потурбуватися про безпеку таких «art-об'єктів», – упевнений Любаров.

Зараз триває процес дослідження підземних ходів фахівцями. Головна мета – убезпечити потенційних відвідувачів. Роботи повно: потрібно вручну винести багато землі, очистити сміття, провести електрику тощо. «До проєкту залучені не тільки фахівці, які знають історію. Ми працюємо, щоб гарантувати повну безпеку відвідувачам. Цим напрямком займається управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення міської ради. Після отримання позитивного висновку рятувальників, буде вирішуватися питання виділення коштів уже безпосередньо на організацію турмаршруту», – каже Олег Кречун.

Тут доречно зауважити, що робота рятувальників у миколаївських катакомбах пов’язана не лише зі створенням безпечних умов для туристів, а й із виконанням функцій щодо захисту населення в екстремальних ситуаціях. «Ще кілька років тому, коли почалися військові дії на сході України, ми почали шукати місця для укриття населення в разі небезпеки. І ось під старим будинком на розі вулиць Московскої й Пограничної знайшли вхід у підвал, який був повністю засипаний. Почали розкопувати – і з’ясували, що там старі ходи ведуть на великі відстані. Ми також знайшли там залишки пляшок, датовані ще початком минулого сторіччя», – розповідає начальник управління з питань надзвичайних ситуацій та цивільного захисту населення миколаївської міської ради Олександр Герасіменя.

Він запрошує нас на своєрідну екскурсію до підземелля. Спускаємося. Найглибша точка тут сягає 7,5 м. Прямо над нами – одна з центральних вулиць міста – Московська, переповнена транспортом. Але у ці підвали, яким понад 200 років, не долинає жодного звуку…

Певну відстань підвалом можна спокійно рухатися у повен зріст – він цілком безпечний. На стінах видно старовинну кладку. Тут тихо і досить тепло, хоча на вулиці температура повітря – близько нуля градусів.

«Ми дійшли ось до цього місця і припустили, що там далі є ще ходи. Тож зробили спеціальною технікою так званий прокол на довжину 15 метрів уперед, під дорогою. З’ясували, що ці ходи ведуть у напрямку морпорту, який за кілька кілометрів звідси. Там, згідно з архівними даними, також є комплекс підвальних споруд із тунелями», – розповідає Герасіменя.

Він каже, що в цьому році з бюджету міста виділено 160 тисяч гривень для проведення робіт по укріпленню та подальший прохід по цьому тунелю. Коштів небагато, але це дасть можливість заглибитися ще десь на 10-15 метрів.

Друга локація туристичного маршруту підземеллями – у мікрорайоні Сухого Фонтану, на березі Південного Бугу, де розташовані природні карстові печери. «Там на глибині близько 8 метрів відкрито кілька залів, які мають своєрідний мікроклімат. Зараз ми вивозимо звідти сміття і встановлюємо двері. Бо там уже обжилися безхатченки», – каже Герасіменя.

Він не виключає, що згодом локація на Сухому Фонтані може бути розширена. Адже поряд – центральній міський стадіон. З архівних даних відомо, що саме при його будівництві довелося засипати пустоти глибиною у 7 і більше метрів. Отож рухатися є куди.

Алла Мірошниченко, Миколаїв

Фото автора