Сіль Солотвина, яку ще можна повернути

Чи вдасться відродити відомий солерудник і курорт на Закарпатті?

У лютому на Закарпатті представили результати європейського проєкту ImProDiReT з дослідження ризиків та перспектив відомого закарпатського солерудника і курорту в смт Солотвино, що з 2013 року визнаний зоною надзвичайної ситуації державного значення.

З історичних часів тут був солерудник, до того ж, у минулому столітті це місце було також відоме як здравниця для алергіків та астматиків. Наразі тут припинена солевидобувна діяльність, через затоплення шахт закриті й підземні корпуси унікальної алергологічної лікарні, селище забруднене побутовими стоками, а в карсти скидають сміття — типова картина постехногенного занепаду. Втім, курорт все-таки живе (в Солотвині досі є певна кількість приватних басейнів та озер, куди подають воду із затоплених шахт і де відпочивають туристи, щоправда, лікувальний ефект – сумнівний, адже за якістю соляного розчину у водоймах ніхто насправді не стежить). Ну і час від часу в пресі порушують питання Солотвина у зв’язку із загрозою для життєдіяльності місцевих мешканців, які, попри перманентне нагадування про небезпеку і вірогідність утворення нових карстів у селищі – як не захотіли п'ять років тому відселятися у збудоване владою для евакуації містечко в сусідній Тереблі, так і досі не бажають цього робити.

Власне, держава тут присутня як ДП “Виробнича дирекція “Солерудникліквідація” – у цього підприємства є бюджет і мандат, яким передбачено стежити за ситуацією на солеруднику та реагувати на можливі небезпеки. На все інше (осушення шахт, запобігання утворенню нових карстів, відновлення солевидобутку та підземної лікарні, очисні споруди та вирішення проблеми зі сміттям) у держави грошей, звісно, нема. Як і нема наразі чіткої програми розвитку Солотвина на перспективу. Тому вирішення проблеми Солотвина законсервоване — до кращих часів.

Утім, не всіх це влаштовує, зокрема й сусідів у Європі. Річ у тім, що неконтрольований рух води у шахтах засолює води річки Тиса, яка є найбільшою притокою Дунаю. А це викликає глибоке занепокоєння. Відтак, ЄС в останні роки профінансував одразу два проєкти, які стосувалися Солотвина. Одним із них — ImProDiReT — з 2016 року передбачалося вивчення проблем у селищі з подальшим окресленням напрямків роботи “на порятунок”. Результати цього проєкту якраз і представили в лютому на Закарпатті. Керівники проєкту вказують, що з огляду на сьогоднішню ситуацію є три сценарії дій для Солотвина. Перший — нічого не робити і залишити все, як є, другий — відновити тільки бальнеологію та рекреацію (з очищенням вод від стоків і розробкою програми поводження з ТПВ для місцевого населення), ну й третій — відновити і курорт, і солевидобуток (що, з утратою Артемівська на Донбасі та Криму для країни мало би бути стратегічною метою).

Ці результати на звітній конференції проєкту ImProDiReT дослідники представили науковцям, представникам місцевої та регіональної влади, зацікавленим сторонам. Про що йшлося та якою була реакція — детальніше у нашому матеріалі на Укрінформі.

У СТЕЙКХОЛДЕРІВ РІЗНЕ БАЧЕННЯ РИЗИКІВ І ПЕРСПЕКТИВ СОЛОТВИНА

- Ми з проєктом ImProDiReT стартували 2 роки тому, нашою метою було зібрати усю важливу інформацію щодо Солотвина, окреслити зону ризиків у селищі та створити майданчик для комунікації між стейкхолдерами — зацікавленими сторонами, – сказав Пітер Глерум, керівник проєкту ImProDiReT (“Вдосконалення стратегії зниження ризиків стихійних лих в Закарпатті”). – Наразі їх є кілька, і кожен діє окремо. Мова – про власників держпідприємства, представників місцевого бізнесу в Солотвині та органів центральної регіональної влади. Від цього ситуація в Солотвині не рухається — усі вважають, що вона проблемна, є ризики, але вони наразі такі, що дають змогу не рухати проблему. Також треба наголосити, що у різних стейкхолдерів різне уявлення про ризики, і вони діють відповідно до цих уявлень. Наприклад, відкачують розсіл із шахт у басейни, чи розробляють документацію на видобуток солі. Хоча наразі не прописано — до яких наслідків це призведе.

Але зараз, завдяки тому, що відомості про Солотвино зібрані в одному дослідженні й є у відкритому доступі, усі ці сторони мають достатньо інформації для того, аби почати вирішувати проблему Солотвина.

Що саме треба зробити далі? Перше — це визначити із зацікавленими сторонами наступні кроки, як і куди саме рухатися далі. Успішний вихід із цієї ситуації — тільки у спільних діях. Якщо кожен рухатиметься поодинці, ми можемо отримати ще більше загострення ситуації і поглиблення кризи.

У СОЛОТВИНІ ЗАРАЗ НІЧОГО НЕ ВІДБУВАЄТЬСЯ, ВСЕ НА РІВНІ РОЗМОВ

- Солотвино — відоме місце солевидобування з історичних часів, – каже Ширк Мейєр, заступник керівника проєкту ImProDiReT. – Воно мало і має промислову, медичну та рекреаційну перспективи. Але внаслідок неправильної діяльності, а саме – через екстенсивне видобування солі у 2000-х роках, шахти досягли максимуму, вперлися у стіну водоносу і почалося затоплення. Цей процес досяг критичного рівня у 2010-му. З 2007 по 10-ий роки було затоплено дві шахти (а саме №№8 і 9) — це дало старт небезпечним геологічним процесам на території ДП “Солотвинський солерудник”. Через затоплення шахт барокамери, котрі використовували у медичних цілях, закрилися — так було втрачено обидва підземні лікувальні відділення обласної та державної алергологічної лікарень. Паралельно почав зростати рівень солоності в річці Тиса і, власне, продовжилося руйнування шахт. Зараз ситуація у Солотвині – стабільно критична, ще у 2014 році був розроблений план з евакуації населення, але його не реалізували. З різних причин. Також не був запущений і план з відновлення шахт.

Відтак у 2016 році ми з колегами вперше провели процедуру оцінки ризиків у Солотвині у межах проєкту “ImProDiReT” і дослідницької місії. Зараз ця інформація оформлена в карту ризиків Солотвина. (Паралельно триває інший проєкт ЄС “Ревітал”, що стосується Солотвина, він передбачає роботизоване дослідження шахт, котре повинно закінчитися влітку 2020-го року — авт.).

Втім, треба сказати, що на практиці у Солотвині зараз нічого не відбувається. Усе — на рівні розмов.

Науковці у межах проєкту “ImProDiReT” після оцінки ризиків дали рекомендації, що стосувалися розробки системи моніторингу за затопленими шахтами, коротко- та довгострокової стратегії Солотвина, здійснення детального геологічного та гідрологічного аналізу, створення геологічної моделі регіону.

Також ми мали на меті спланувати використання земель даної території і дали поради, як запровадити серед місцевих програму ефективної утилізації відходів, каже Ширк Мейєр. Усе це ми деталізували на мапі ризиків Солотвина — вона є у місцевої влади, у регіональної, ми передали її також у профільне міністерство.

ЧОТИРИ НАЙБІЛЬШІ ПРОБЛЕМИ

- Я би хотів зазначити, що наразі є 4 основних моменти щодо проблеми Солотвина, які потребують обговорення і щодо яких є різні точки зору, – каже Ширк Мейєр.

- Перше — це те, якими є ризики Солотвина, – акцентує він. – Територія офіційно визнана зоною надзвичайної ситуації державного рівня значення ще у 2010 році. Але разом із тим, Солотвино продовжує працювати як місцевий курорт. Чи безпечно це? Хто за цим стежить? Хто визначає рівень безпеки-небезпеки?

Друге питання: хто за що відповідає в Солотвині? Що повинно робити міністерство, якому підпорядковується солерудник? А як щодо економічного та туристичного розвитку регіону? Що робити з власністю і майном людей у тому регіоні? Тобто є різні рівні відповідальності щодо проблем Солотвина, і наразі координація учасників є важкою.

Третя проблема — це фрагментарна інформація. Кожного разу, коли ми говоримо з різними людьми, чуємо від них різну інформацію про Солотвино, вона є фрагментованою та несистематичною, у кожного якісь шматочки, хтось над чимось працює, хтось знає про щось і потім раптом у якийсь момент це випливає. Тут треба зазначити, що гра ведеться на різних рівнях і співпраці недостатньо. Це, загалом, шкодить ситуації та місцевим жителям.

Ну й четвертий момент — тут ідеться про те, відкривати знову шахти чи ні. Дехто хоче видобувати сіль старим способом, тоді, мовляв, шахти висохнуть, вода відійде. Є різне бачення цього питання. Ми наголошуємо: при відновленні видобутку треба зважати на ризики. Затоплення почалося 11 років тому, і що там відбулося під землею за цей час, ми можемо тільки здогадуватися. Тому все не так просто.

КАРТА РИЗИКІВ СОЛОТВИНА, АБО БІЛЬШЕ НЕ КАЖІТЬ: “МИ НЕ ЗНАЛИ!”

- З метою вирішення патової ситуації, у якій опинилося Солотвино з 2010 року, ми спробували оцінити небезпеки та ризики у селищі. Ми з колегами почали створювати карту ризиків Солотвина, вона наразі є готова, нею можна користуватися, – каже Стела Шефунова, науковець з інституту геологічних наук НАНУ. – Наша робота була поділена на три послідовні задачі, ми досліджували процеси та картографували ризики, даючи конкретну відповідь на те, як ці процеси можуть вплинути на жителів та їхнє майно. Наразі найбільші небезпеки Солотвина — це суффозії (процес винесення з ґрунтів дрібних мінеральних часток підземними водами — авт.), утворення нових карстів, схилова ерозія та зсуви, а також повені.

Вся небезпека карстів – у тому, що їх утворення відбувається приховано і проявляється раптово, його важко передбачити. Щороку в Солотвині можна спостерігати появу нових карстових воронок. Наразі найнебезпечніша територія в цьому сенсі в селищі є між 7 та 9 шахтами, а популярний курорт в нинішніх межах розташований саме на стінці зсуву. Більш-менш стабільна ділянка біля 8 шахти — тут прояв карсту незначний.

Ще одна загроза — дамба, з огляду на можливі повені та паводки. Зараз ця дамба не функціонує як гідротехнічна споруда, вона не є на балансі БУВР Тиса. У Солотвині щороку фіксують підтоплення над шахтними полями, дуже небезпечна ділянка — біля дренажної штольневої системи. 40 м кубічних на секунду — це швидкість відкачки води зі штолень, якщо станеться поломка, усі будинки поблизу можуть бути підтоплені. Підтоплення формуються часто вздовж водотоків. У високій зоні ризику також водоканал, водозабірні та очисні споруди селища, каже Шефунова.

Наступна велика проблема — туризм, що наразі розвивається в Солотвині, є неконтрольованим: відкачка ропи з шахт для приватних басейнів створює постійний рух води у шахтах, а це збільшує загрозу карстових проваллів, будівництво нових готелів навантажує й без того слабкі зони і може спричинити нові обвали. Крім того, жоден із басейнів не має очисних споруд, і використана солона вода просто скидається у ґрунтові води.

Стела Шефунова наголосила, що у ході вивчення ризиків Солотвина науковці зонували територію селища, була складена карта прогнозованого просідання поверхні та карта ймовірності проявів геологічних процесів.

- Критичною, найнебезпечнішою для життя людей є “червона” ділянка між шахтами 7 та 8  — це територія в селищі аж до Чорного Мочара. Руйнівні геологічні процеси тут не зупиняються, а ризики перевищують усі допустимі норми, тут варто сильніше обмежити доступ, адже місцеві жителі нехтують попередженням і заходять на цю територію. Також варто детально вивчити підземний простір, аби могти прогнозувати подальший розвиток карсту, – наголосила Штефунова.

Ну а головне — ця карта ризиків більше не дає нам змоги казати – “А ми не знали!” – бо тепер ми знаємо, – акцентувала Стела Шефунова.

90% СОЛОТВИНЦІВ ВВАЖАЮТЬ, ЩО ТЕРИТОРІЯ СЕЛИЩА МОЖЕ БУТИ ВІДНОВЛЕНА

Цікаво, що в межах проєкту ImProDiReT з вересня по грудень 2019 року в Солотвині провели соцдослідження. Опитали місцевих жителів: що вони думають про ситуацію та якою бачать долю селища.

- В опитуванні взяли участь близько 110 сімей, у людей є чітке розуміння ризиків у регіоні, – розповіла керівниця дослідження Абі Оненчан, Делфтський технічний університет. – Зокрема, ми дізналися, що в плані економічному, наприклад, ціни на нерухомість тут значно нижчі за ринкові в регіоні. Люди розуміють, вони поінформовані, що зона 7-ї шахти є найбільш небезпечна.

Нас також цікавило, як люди в Солотвині готові приймати ризики та жити з цим – тут вразило, що рівень прийняття серед сімей є дуже низьким, ніхто не був зацікавлений щось робити із житлом у зоні ризику, ніхто не хоче переїжджати. Особливо це стосується власників бізнесу в Солотвині. Цікаво також, що на питання “що можна зробити?” і що “треба припинити робити, аби не поглиблювати критичну ситуацію?” ми отримали чіткі відповіді. Люди хочуть бачити більше допомоги від держави, кажуть, що треба відкачати воду із затоплених шахт і запобігти проникненню солоної води в прісну. Власне, 90% солотвинців вважають, що територія селища може бути відновлена, – каже Абі Оненчан.

Тобто, люди — за відновлення Солотвина. А що ж кажуть власник та регіональна влада?

СИТУАЦІЯ КРИТИЧНА І ЛИШАТИМЕТЬСЯ ТАКОЮ, ПОКИ ДЕРЖАВА НЕ ЗНАЙДЕ ГРОШІ

Присутній на конференції за результатами проєкту ImProDiReT Олександр Поштук, в.о. директора ДП “Виробнича дирекція Солерудникліквідація” наголосив, що майбутнє Солотвина у їхньому баченні — це відновлення солевидобутку, а також бальнеології та алергологічної лікарні.

- Офіційно наразі є проєкт на ліквідацію наслідків надзвичайної ситуації в Солотвині — вона визнана і задокументована як надзвичайна ситуація державного рівня. Усі рішення прийняті ще у 2013-му році, була розроблена програма з ліквідації наслідків — але гроші, виділені на неї державою, із 2014-го року стали потрібні в іншому місці (мається на увазі початок війни на Донбасі та скорочення фінансування— авт.). Зараз коштів, котрі виділяються підприємству, достатньо на утримання штату держпідприємства “Солерудникліквідація” та сплати за використану електроенергію. У літній період селище приймає до 5 тисяч туристів і один охоронець бігає по найнебезпечнішій зоні в районі шахти №7 та відганяє людей, аби вони там не ходили, не знімали, не лізли з цікавості у ці ями...

Це, звісно, неправильно, наголошує Олександр Поштук, ситуація критична і вона тільки погіршується з часом (уже в останні роки видно, що геологічні процеси тривають і внаслідок цього руйнуються споруди в центрі селища). Але вона лишатиметься такою, аж поки держава не знайде кошти.

Разом із тим, Поштук зазначив, що держава бачить перспективу щодо видобутку солі в Солотвині.

- Добувати сіль — так, це можливо, – каже він. – Є непочаті запаси північної ділянки, їх треба пропрацювати. 9-а шахта має запас солі, що вимірюється у 150 млн тонн. Шахта давала 1 млн тонн на рік, її можна відновити і працювати, це робочі місця, промисловий розвиток регіону та стратегічні запаси солі, яка вважається за якістю найкращою у Європі. Також якщо буде шахта, то там знову може бути відділення алергологічної лікарні. Словом, за нашим баченням це має бути комплекс, що суміщатиме видобуток солі, медицину та рекреацію. Такий сценарій розвитку подій у Солотвині дуже популярний серед місцевого населення. Мене постійно питають колишні шахтарі, коли відновлять видобуток, кажуть, що повернулися би працювати із Чехії та Португалії. А на сьогодні у 9-тисячному селищі для роботи є водоканал зі штатом 15 чоловік, і це все, – акцентував Поштук.

ПОТЕНЦІЙНИЙ ПОТУЖНИЙ ЦЕНТР РЕГІОНУ

- Наразі ми зазвичай дивимося на Солотвино, як на небезпеку, – висловив свою думку з приводу проблеми Солотвина Олексій Гетманенко, в.о.голови Закарпатської ОДА. – Нам зараз дуже важливо мати відповіді на питання, що там відбувається всередині в шахтах, науковий аналіз дуже потрібен, ми повинні зважено прийняти рішення – що робити далі. Але загалом я би змістив фокус у Солотвинській ситуації з позиції “зони надзвичайної ситуації” на “зону можливого розвитку”. Перспективи у Солотвина, справді, великі — це селище може стати ще одним центром у регіоні (якими наразі є Ужгород, Мукачево, Берегово чи Хуст). Ми як регіональна влада бачимо найбільшу перспективу тут саме у медичній та рекреаційній сферах. Вкладаючи у це, ми можемо бути на порозі великих інфраструктурних проєктів, це потягне за собою розвиток цілого регіону. Враховуючи, що ми плануємо відкриття автомобільного пункту переходу на кордоні з Румунією незабаром, Солотвино виглядає центром із дуже потужним потенціалом у регіоні, – наголосив Гетманенко.

- Наразі на Солотвині зосереджені два проєкти ЄС — ImProDiReT та “Ревітал”. Логіка – в тому, що після усіх досліджень (щодо проєкту “Ревітал” ми ще матимемо результати влітку 2020 року — після того, як робот вивчить ситуацію в затоплених шахтах) ми бачитимемо ситуацію в комплексі й зможемо розробити заходи — чи це буде відновлення промисловості (солевидобуток), чи тільки відновлення бальнеології, лікування та рекреації, чи туризм — безпечний та ефективний, а не так, як воно зараз є (адже забір води із шахт до озер приватних власників не є контрольованим, ніхто не вимірює якість тієї води в басейнах, якою нібито лікуються туристи в Солотвині).

Треба також розуміти, чому ЄС вкладає кошти у ці дослідження. Крім усього іншого, у Солотвині води із затоплених шахт проникають у Тису, а з неї — у Дунай. Засолення притоки Дунаю Тиси за останніми замірами досить велике — а це питна вода для половини жителів Закарпаття. Тобто, солотвинською проблемою ми можемо знищити екосистему Тиси і навіть Дунаю — однієї з найбільших річок Європи. Саме тому ЄС настільки активно включився в те, аби вирішити це питання. Якщо зараз на це виділяються фінанси в межах дослідження (тільки на проєкт “Ревітал” виділено 1 млн євро), то ми розуміємо, що європейські кошти також будуть залучені до фінансування розвитку Солотвина.

Як представник регіональної влади, маю сказати: найменше, що можна зробити щодо відновлення Солотвина наразі, — це відродження якісного туризму на цьому курорті, а також алергологічної лікарні та бальнеології, запит на лікування тут дуже великий, – каже Михайло Рівіс.

Крім того, Солотвино — це стратегічний об'єкт для України в сенсі видобутку солі, це найчистіша сіль у Європі, й з утратою Артемівська однозначно треба відновити цю промисловість, – наголосив Рівіс.

Зрештою, тільки врахувавши усі показники досліджень, ми зможемо розуміти, чи тут ідеться лише про туризм і медицину, чи можна говорити також і про промисловий видобуток — без загрози для життя мешканців Солотвина.

Тетяна Когутич, Ужгород-Солотвино
Фото Олега Опаранюка