Порятунок Солотвина: план дій від українських науковців

Учені запевняють, що можна і відновити лікування у соляних шахтах, і знову почати солевидобуток

Минулого тижня на сайті Укрінформу вийшов матеріал “Сіль Солотвина, яку ще можна повернути”. Сьогодні ми розвиваємо тему: український учений Анатолій Гайдін, кандидат геолого-мінералогічних наук, звернувся до Укрінформу і запропонував своє бачення вирішення проблеми Солотвина Закарпатської області.

Над проблемою порятунку Солотвинського солерудника спеціалісти Інституту гірничо-хімічної промисловості (ГІРХІМПРОМ) працюють із 2005 року. У результаті багаторічних досліджень доведено, що можна і зберегти солоні озера, і відновити лікування у соляних шахтах, і заново розпочати видобуток солі на користь усіх зацікавлених сторін: держави, місцевого населення, інвесторів та малого бізнесу.

ІСТОРІЯ КУРОРТУ: ВІД РОЗКВІТУ В 60-ТІ РОКИ ХХ СТОЛІТТЯ ДО ЗАНЕПАДУ В ДВОХТИСЯЧНІ

- Становлення Солотвинського курорту в Закарпатській області нерозривно пов’язане з діяльністю соляних шахт. Відомий в Україні й за її межами курорт народився у 60-х роках ХХ століття, коли для лікування хворих на алергію та астму створили палати в соляних шахтах на глибині 250 м. За пів століття через Солотвино пройшло понад 100 тисяч пацієнтів, – Анатолій Гайдін розпочинає розмову з короткого екскурсу в історію. – На жаль, на початку ХХІ століття внаслідок розвитку соляного карсту на території шахтних полів почалися катастрофічні провали земної поверхні. Шахти разом із лікарнями були затоплені. У 2013 році Солотвино було оголошено зоною надзвичайної ситуації державного значення.

Утім, єдиним джерелом заробітку для місцевого населення залишилися наповнені розсолами озера і штучні басейни, де на обслуговуванні відпочивальників у літній період зайняті біля 40% мешканців Солотвина.

Далі вчений деталізує, аби ми могли краще уявити, що там відбувається насправді.

- Територія Солотвинського родовища солі поділяється на західну та східну частини. Західна частина, яку називають Затоном, – це територія, де з ХІІ століття видобували сіль відкритим і шахтним способами. Стародавні шахти тут давно затоплені, а внаслідок розчинення солей земна поверхня провалилася і понизилася на 20-25 метрів. У виїмках утворилися озера.

У східній же частині родовища в минулому столітті видобували сіль із трьох шахт, за номерами 7, 8 та 9. Страшним ворогом соляних шахт є вода, тут у Солотвині її багато, бо поруч тече річка Тиса. Для відведення води з території родовища ще на початку двадцятого століття був споруджений цілий лабіринт підземних галерей. Та все ж таки частина води проникала у підземні виробки. Першою в 60-х роках минулого століття була затоплена шахта №7 і над нею утворився великий провал.

Проникаючи в шахти, вода розчиняла сіль і перетворювалася в ропу. Останню відкачували насосами із шахт №№ 8 і 9, і скидали в озера Затону. Купатися в ропі було дуже незвично, приємно і корисно для здоров’я. Слава про підземні лікарні й солоні озера розлетілася по всій Україні та далеко за її межі. З кожним роком зростало тут число відпочивальників. Скоро навколо озер виріс цілий рій великих і малих баз відпочинку.

Неждана біда прийшла з болота Чорний Мочар, де невідомо ким і коли була пробурена глибока свердловина, про яку шахтарі не знали. Видобувна камера шахти №9 наблизилася до свердловини і з неї через тріщини почала капати вода. Вода розчиняла стінки тріщин і поступово краплі перетворилися в струмені. Стінки свердловини розмилися і вона розширилася так, що 60-метрова товща ґрунтів та породи над соляним покладом не витримала власної ваги і провалилася в шахту разом із дачними хатинками і великими деревами.

СОЛОТВИНО ПЕРЕТВОРЮЄТЬСЯ В НАСЕЛЕНЕ БЕЗРОБІТНИМИ ЗАСМІЧЕНЕ СЕЛИЩЕ

- Ще в давнину вздовж бокової поверхні соляного куполу утворився підземний карстовий канал, який тягнеться від Чорного Мочару до самої західної частини родовища. Цим каналом розсіл, що відкачували із шахти №9 і скидали в озера, повертався до Чорного Мочару. Поступово канал розширився так, що солоні озера на Затоні були поглинуті карстом. Приплив води в шахту перевищив потужність насосів. Почалося її затоплення. Підземне відділення алергологічної лікарні евакуювали. За рік шахта №9 наповнилася розсолами. Відтепер озера Затону живилися тільки прісними дощовими водами, і в них навіть з'явилася риба. На заміну солоним озерам підприємці розпочали спорудження ізольованих басейнів. Для їхнього наповнення відкачували ропу із провалу над шахтою №7.

Не обійшла біда і шахту №8, над якою утворився величезний провал. Ним була перерізана водовідвідна галерея і потік води з неї пішов у шахту. Розростаючись, провал досяг каналізаційного колектора, і стічні води селища також пішли в шахту. Зрештою, історія закінчилася тим, що біля стовбура цієї шахти стався новий провал, після чого діяльність шахти і підземної лікарні стала неможливою.

- Отже, з усіх курортних принад у Солотвині зараз лишилися тільки басейни, з яких використані розсоли скидають в озера, де люди продовжують купатися. Далі з озер солона брудна вода розвантажується в транскордонну ріку Тису — це призводить до засолення річки, однієї із найбільших на Закарпатті, через що б'ють на сполох угорці.

Треба зазначити, що сьогодні власники приватних озер для заповнення басейнів використовують розсіл із провалу над шахтою №7, де на плотах встановили насоси, – розповідає Гайдін. – Але й тут насувається небезпека. Схили провалу обвалюються і розмиваються дощами, в результаті чого поверхня солі покривається нерозчинним ґрунтом, який захищає сіль від розчинення. Над розсолом накопичується прісна дощова вода. До того ж, поряд із солоним озером над шахтою №7, над карстовим каналом, про який ми вже говорили, просіла земна поверхня і утворилося нове озеро з прісною водою. Незабаром перемичка між цими двома озерами буде зруйнована і розсоли змішаються з прісною водою. Тобто, йдеться про те, що ресурс, який нині слугує основою діяльності сотень малих підприємців і забезпечує заробітком половину населення Солотвина, є під загрозою зникнення.

Ще одна велика небезпека, каже Анатолій Гайдін, – у тому, що продовжує прогинатися поверхня над карстовим каналом, який проходить від Чорного озера до Затону. Сюди повільно сповзає величезний масив ґрунту, край якого проходить уздовж вулиці Солоної. Під загрозою перебувають стовбури шахти №9 і електропідстанція, що живить енергією всю округу. Провал над шахтою №8 розростається, через що може бути зруйновано адміністративний будинок колишнього солерудника.

- Усі ці процеси вказують на те, що ситуація в Солотвині не залишається стабільною, вона погіршується. У селищі уже понад 10 років не працюють над ліквідацією загроз — на це не виділяють державних коштів. І впродовж цих років Солотвино — без своїх цілющих розсолів і підземних лікарень — перетворюється в населене безробітними селище із засміченою територію та забрудненими водоймами, – наголошує науковець.

ТРЕБА СУМІСТИТИ УСУНЕННЯ ЕКОЛОГІЧНОЇ НЕБЕЗПЕКИ З НОВИМ ВИКОРИСТАННЯМ ТЕРИТОРІЇ

Згідно з Гірничим кодексом України, гірничі підприємства, які припинили діяльність із видобутку корисної копалини, зобов’язані приводити порушену територію у стан, безпечний для людей і майна та придатний для нового використання. Оскільки колишній солерудник був державним підприємством, цей обов’язок взяла на себе держава. Зі слів Анатолія Гайдіна, у 2012 році інститут “Гірхімпром” опрацював проект ліквідації шахт та екологічної реабілітації території впливу гірничих робіт. Виконання робіт із ліквідації передбачено в три черги впродовж 7 років. Однак фінансування планованих робіт не було забезпечено.

- Наразі ситуація в селищі така, що впродовж останніх 10 років у Солотвині ніхто нічого не робить. Екологічна ситуація в зоні колишньої діяльності соляних шахт суттєво погіршилася, крім того поступово карсти в селищі перетворюються на стихійні сміттєзвалища: люди просто засипають їх побутовими відходами. І хоча ситуація в Солотвині вважається за надзвичайну державного значення, ніяких передбачених законом заходів не проведено. Зрозуміло, у держави багато інших турбот — війна і несприятлива економічна ситуація.

Але ми з колегами не вважаємо, що солотвинцям варто впадати у відчай, навпаки, адже у них під ногами залягають сотні мільйонів тонн першокласної солі! – каже науковець.

- У Солотвині потрібно сумістити усунення екологічної небезпеки з новим користуванням території, так, як це написано в законі. У всьому світі небезпеку провалів поверхні над гірничими виробками і карстами ліквідують шляхом засипки провалів та заповнення підземних порожнин твердим матеріалом. Мої розрахунки показують, що для засипки провалів у Солотвині потрібно близько 8 млн тонн матеріалу (ґрунту та породи).

Насамперед йдеться про 9-ту шахту, де треба ліквідувати зсув, щоб попередити руйнування підстанції, житлових будинків і стволів шахти №9 у зоні зсуву. Для цього маємо стабілізувати тіло зсуву шляхом спорудження підпірної призми та закладки карстового каналу. Для цього необхідно, за підрахунками, близько 1 млн кубометрів ґрунту. Далі треба працювати із шахтою №8 — якщо ми засиплемо провали над нею, попередимо забруднення озер Затону та ріки Тиси стічними водами. Для цього слід прокопати рівчак і відвести каналізаційний колектор від місця, де він проходив раніше і був пошкоджений. На засипку провалу нам потрібно буде 4 млн кубометрів землі. Якщо цього не зробити, провал буде розширюватися і за якийсь час це потребуватиме вже 7 млн кубометрів ґрунту. Також потрібно засипати карстовий канал у районі Чорного Мочару — це ще близько 1 млн кубометрів засипного матеріалу.

Узяти таку кількість матеріалу десь поза межами селища неможливо, зазначає Гайдін, відтак, у Солотвині необхідний кар'єр — його можна облаштувати тільки в східній частині селища.

- Його приблизна глибина та площа, за нашими підрахунками, становитиме 20 метрів та 40 га, відповідно, – каже науковець. – Відтак, кар'єр займе і відкриє практично усю площу східного куполу покладів солотвинської солі. Тобто, у Солотвині паралельно із ліквідацією небезпеки доцільно одразу ж розпочати і промисловий видобуток солі, але відкритим способом. Він, до речі, один із найприбутковіших, бо є найдешевшим: тут не треба ані супер-техніки, ані вибухів, соляні блоки просто випилюються за допомогою канатних пил або комбайна.

ВІДНОВЛЕННЯ ПІДЗЕМНОЇ ЛІКАРНІ МОЖЛИВЕ МАЙЖЕ ОДРАЗУ

- Таким чином, – наголошує вчений, – впроваджуючи план із ліквідації наслідків небезпек паралельно із видобутком солі в Солотвині, ми поєднаємо інтереси держави, яка зобов’язана створити безпечні умови, й інтереси приватного інвестора, що зароблятиме на видобутку солі. Бюджети місцевих влад наповняться податками від прибутків солерудника, адже відкритий видобуток солі у 10 разів дешевший за шахтний. Інтереси місцевих жителів ми також врахували. Дренажними розсолами з соляного рудника буде забезпечено живлення басейнів підприємців. Крім того, кілька сотень мешканців Солотвина знайдуть добре оплачувані робочі місця на виробництві солі.

- Але найбільшим досягненням цього плану є те, що він дає можливість одразу відновити підземну лікарню, – зазначає Анатолій Гайдін. – Науковий аналіз спостережень за процесом затоплення шахти №9 упродовж цих останніх десяти років дає нам основу для беззаперечного висновку про те, що місце прориву води в шахту щільно заліплене провальними утвореннями. За ці роки вона самозатампонувалася. Отже, зараз шахту можна осушити, принаймні, до глибини, де є підземні лікарняні палати. Щоб підтвердити наші теоретичні розрахунки, достатньо провести дослідну відкачку розсолу із шахтних стволів, що не потребує великих витрат. Якщо ми упевнимося, що вода не прибуває — значить, наша гіпотеза про самозатампонування виявиться правильною, – каже Анатолій Гайдін. І ми можемо говорити про відновлення алерголікарні.

СКІЛЬКИ ЦЕ КОШТУЄ?

Цікавимося у вченого, чи обрахували вони з колегами попередній кошторис такого проєкту та чи визначали, який час може зайняти його реалізація?

- Час впровадження проєкту ліквідації загроз — це два-три роки на самі роботи. Щодо грошей — це не захмарні суми, у вирішенні комплексу солотвинських проблем нема нічого складного. Ось що треба зробити. Перше – Мінагрополітики, до якого відносився колишній солерудник, виділяє 2 млн гривень на корегування проєкту усунення негативних екологічних наслідків. Далі приватний інвестор виділяє 2 млн гривень на розробку скоординованого проєкту відкритого видобутку кухонної солі. Зі свого боку, Міністерство охорони здоров’я виділяє 200 тисяч гривень на проведення дослідної відкачки із шахти №9. При позитивному результаті фінансує 1 млн гривень на проєкт відновлення підземної лікарні. Місцева влада замовляє проєкт вартістю 500 тис. гривень на реконструкцію каналізаційної системи і консервацію солотвинського смітника. Наявність проєктно-кошторисної документації відкриває дорогу до фізичного виконання робіт. Попередня вартість робіт із ліквідації наслідків карстових провалів — це близько 100 млн гривень на роботи.

Але справа ж не тільки в ліквідаційних роботах, успіх цього проєкту – в симбіозі зусиль. Ми ліквідовуємо небезпеки в селищі й одночасно відкриваємо спелеолікарню та відновлюємо виробництво солотвинської солі. Інакше не можна — бо отримаємо нові екологічні виклики. Це, звісно, вже зовсім інші кошти.

Ключ до вирішення проблем Солотвина – саме в тому, наголошує Гайдін, що ми відкриваємо виробництво та рекреацію паралельно з ліквідацією небезпек і звідти ж маємо фінанси на подальший розвиток проєкту.

- Саме тому ми з колегами наголошуємо, що ліквідація загроз у Солотвині має відбуватися одночасно з відновленням лікування і виробництва солі. А в результаті отримуємо відроджений економічний, бальнеологічний і рекреаційний потенціал Солотвина, – каже науковець.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото з архіву Анатолія Гайдіна