Лялькар із Михайлівської

Житомирянин Сергій Соловйов недавно переміг на Всеукраїнському фестивалі вуличного мистецтва

Лялькар Сергій Соловйов уже став візиткою Житомира, а його ляльки-маріонетки завжди збирали на пішохідній вулиці Михайлівській глядачів – і дітей, і дорослих.

Укрінформ запрошує у мандрівку добрим світом ляльок, щоб відчути себе трішки дитиною та відволіктися від новин і подій, серед яких зараз украй мало позитиву.

Виступи ляльок-маріонеток Сергія Соловйова не залишають байдужим нікого. Малеча забуває про самокати, ґаджети, морозиво – й заворожено спостерігає, як віртуоз керує своїми персонажами, які магнітом притягують увагу.

Чого тільки вартий його грайливий песик Мультик! Своєю вправністю він зовсім не поступається живим чотирилапим улюбленцям. Пригадалося, як на фестивалі «Модний хвіст» у Житомирі, під час якого собаки дефілювали червоною доріжкою у вишуканому вбранні, виступ лялькового Мультика зібрав не менші овації, аніж дефіляди його живих приятелів.

Чимало містян вважають, що Сергій Соловйов із його вуличними виставами вже став невід’ємною частиною Житомира.

Ідея поспілкуватися з лялькарем виникла давно, а приводом нарешті її реалізувати стала нещодавня його перемога на V Всеукраїнському фестивалі вуличного мистецтва у номінації «Динамічні жанри».

ІЗ ЗАЛІЗНИЧНИКІВ – У ЛЯЛЬКАРІ

«Колись я прочитав цікаву фразу: якщо хочеш ніколи не працювати, займайся улюбленою справою», – каже Сергій Соловйов про те, що робить.

Зараз він керує вуличним театром-студією маріонеток «Комплімент», а до того 5 років працював конструктором ляльок у Житомирському академічному театрі ляльок, де встиг поставити три вистави. Історія про те, як він став лялькарем, непроста.

«З дитинства любив ліпити, виготовляв різні скульптурки, цікавився пластиліновою мультиплікацією. Коли побачив спеціальність «Художник-майстер ляльок» в Ленінградському художньому інституті, вирішив туди вступати. Отримав перелік екзаменів – і злякався, бо там був іспит з натури олівцем, тобто треба було намалювати людину. Малювати я не вмів, а от зліпити легко міг, тому й не наважився. Тоді вирішив вступати в залізничне училище, бо в моїй родині – три покоління залізничників. Спочатку був помічником машиніста тепловоза, потім машиністом, але завжди ліпив, бо це моє захоплення. Згодом на заочну форму вступив у Московський державний інститут культури і мистецтв на спеціальність «Різьба по каменю, кістці й кераміка», але після двох курсів у 1991 році залишив інститут, бо з розпадом СРСР став там іноземцем, а за навчання треба було багато платити», – ділиться майстер.

За словами Соловйова, спочатку він виготовляв різні фігурки з пластиліну, а потім – із пластики для ліпки. Каже, що часто відтворював обличчя людей, яких зустрічав у транспорті. Разом із друзями-художниками захоплювався ліпленням нецке (японські мініатюрні статуетки, які виконують роль ґудзика – ред.), а потім усі троє навіть виготовили свої ліплені автопортрети.

Сергій родом із Чернівців, але після одруження переїхав у Житомир. Оскільки у новому місті влаштуватися на залізницю йому не вдалося, то вирішив, що буде займатися тим, про що давно мріяв.

Він побачив, що на Михайлівській художники продають полотна, і незабаром приєднався до них зі своїми авторськими фігурками, картинками і ляльками.

«Якось у Києві до мене підійшов чоловік і запитав, чи зможу створити портретну ляльку. Це не було замовлення, але ідея мені сподобалася. Коли приїхав додому, то зробив дві портретні ляльки в карикатурному варіанті – Леніна та Сталіна, які сиділи на лавці й читали газету «Іскра». Потім у столиці в мене її купив іноземець для ресторану в Сінгапурі», – пригадує майстер.

Зараз у колекції Соловйова є 26 портретних ляльок – від Юлія Цезаря до Олександра Лукашенка.

ДІТИ ЛЮБЛЯТЬ ПЕСИКА МУЛЬТИКА, А ДОРОСЛІ – МУЗИКАНТА ФІМУ

Інтерес до театральних ляльок та маріонеток у Сергія Соловйова з’явився, коли він прийшов працювати в ляльковий театр.

За його словами, спочатку до створення ляльок він підходив як художник. Коли з’являвся образ якогось персонажа, майстрував його, а потім не знав, куди того залучити. Тепер на цей процес він дивиться як режисер, тобто придумує театральний номер, а тоді підбирає ляльок, яких сам і створює.

«Коли спостерігав за собаками, побачив, як вони граються з м’ячиком і подумав, що з ними буде цікаво розважатися, – каже лялькар. – Так у мене за місяць з’явився Мультик, який кілька років удосконалювався. Спочатку він грався м’ячиком, потім почав збирати гроші, а далі – й чистити себе від бліх. Натомість мій Фіма грає на скрипці, гітарі, роялі, співає. Я виготовляв його 1,5 року методом проб і помилок, адже в нього всі пальчики працюють, а його рука діє на глядачів, як гіпноз».

Процес створення ляльки непростий, бо вимагає точності та наполегливості. За підготовленими лекалами майстер відтворює окремо кожну частину свого майбутнього персонажа – голову, плече, стопу. Ці елементи вирізає з дерева, додаючи зверху поролон чи інші матеріали, а голови своїх ляльок художник виготовляє з пап’є-маше. Коли фігури вже зібрані, він тренується з ними біля дзеркала, аби побачити, що потрібно вдосконалити.

Цікавлюся, чи майстер має улюблену ляльку, на що він відповідає: «У моїй колекції – близько 30 різних ляльок. На вулиці найзручніше працювати з маріонетками. Улюбленої немає, бо кожна вийшла з-під моїх рук – і всі вони класні. Щодо глядачів, то діти найбільше люблять Мультика, а дорослі – Фіму. Зараз з’явився художник Сальдалі, якого теж добре сприйняла публіка».

КАРАНТИН ЯК ЧАС ДЛЯ СТВОРЕННЯ НОВИХ ЛЯЛЬОК

На Всеукраїнському фестивалі вуличного мистецтва, переможців якого у першій половині березня визначили у Дніпрі, дебютував Сальдалі. Крім того, Сергію Соловйову там допомагали Мультик, єнот Честер, лемур король Джуліан та білка Скрет. До слова, це вже друга перемога житомирського лялькаря на цьому фестивалі (перша була у 2018 році).

У майстра є дві постановки для глядачів «Кумедне ретро» та «Пухнасте шоу». Під час вуличних виступів він їх поєднує. Зараз Соловйов виготовляє нових персонажів для «Пухнастого шоу», але хто з’явиться у постановці, поки що не афішує.

Попри те, що ляльки – це швидше дитяча розвага, персонажі Сергія Соловйова не залишають байдужими й дорослих.

«Коли спілкуєшся з молодими людьми, то й себе таким вважаєш. От мені 50 років, а я відчуваю себе на 25. Театр ляльок цікавий не тільки дітям, а й дорослим, останніх намагаюся в тому переконати. І це вдається, коли переді мною стоять мама, донька та бабуся, вони всі стають одного віку», – жартує майстер.

Через карантин тепер лялькар не виступає на Михайлівський, тому вільний час використовує для того, аби відреставрувати своїх персонажів і створити нових.

«Новини читаю, але намагаюся не дуже засмучуватися і не піддаватися паніці. Дай Боже, аби це все минуло і якомога менше торкнулося нас», – каже лялькар.

Так само всі житомиряни чекають закінчення карантину і повернення на Михайлівську веселих персонажів Сергія Соловйова, які вже стали невід’ємним атрибутом життя міста.

Ірина Чириця, Житомир
Фото надані Надією Нуждою та з відкритих джерел