Василь Скрип, генеральний директор Закарпатського Центру легеневих хвороб

Закарпатський Центр легеневих хвороб став третім закладом, що приймає хворих з діагнозом COVID-19, саме тут наразі перебуває найбільше пацієнтів з важким перебігом цієї хвороби.

В інтерв'ю Укрінформу генеральний директор медзакладу Василь Скрип розповів, чому в його закладі важких хворих намагаються не допустити до підключення до апаратів ШВЛ, чому лікарям важливо з важкими хворими довго розмовляти, чим у лікуванні коронавірусу допомагають протоколи МОЗу та чому в цій лікарні збираються вилікувати останнього хворого на коронавірус саме в середині липня 2020.

СЕРЕД ВАЖКИХ ХВОРИХ ВИДУЖУЮТЬ МОЛОДІ

- Ваш заклад на Закарпатті став третім, хто приймає хворих на коронавірус...

- ...Так, працюємо від 22 квітня, сьогодні маємо понад 30 хворих — 4 видужали, на жаль, троє померли. Інші лікуються.

- Чи це правда, що до вас у регіоні везуть найважчих хворих, мовляв, ви працюєте з легеневими хворобами, тому краще знаєте, як упоратися із важкими випадками? Знаю з неофіційних джерел, що до вас навіть переводять хворих з інших закладів.

- Я відповім так: у стаціонар легкі хворі взагалі не потрапляють – лише середні та важкі. Серед тих хворих, які поступили до нас, у 40% – надзвичайно важкі стани, це люди, які не можуть обійтися без кисневої підтримки. У нас в реанімації надзвичайно важких є постійно 7-8 чоловік. Важкість перебігу хвороби, здебільшого, зумовлена супутніми патологіями, які у них є.

Так, були випадки, коли з Ужгородської міської лікарні, з обласної інфекційної до нас переводили важких хворих, але це зрозуміло, бо в області ми — саме той спеціалізований заклад, який повинен надавати допомогу таким людям. Саме Центр легеневих хвороб на Закарпатті має найбільший довід у роботі з легеневими патологіями, а також із пневмоніями, які є найчастішим ускладненням ковідної інфекції.

- Всі люди, що у вас госпіталізовані як важкі хворі — це все двобічні пневмонії?

- Так, усі з двобічними важкими пневмоніями, і майже усі мають дихальну недостатність. Разом із тим, це ще й кардіальні патології, розлади печінки, нирок, маємо навіть хворого після інсульту з важкою патологією. Є багато вікових хворих, трапляються пацієнти з психіатричними відхиленнями, є і наркозалежні...

- Чи підтверджуєте на своєму досвіді той факт, що найважчі хворі — це люди віком 50+?

- Якщо подивитися на статистику тих хворих, які є у нас, це справді так. Найважчі хворі — люди за 50, а ще важчі — за 60 років. Люди молодого віку, навіть якщо мають важкі пневмонії, видужують. Із тих, що видужали у нас, — це все молоді люди. Зі старших поки що не видужав ніхто, вони досі перебувають на лікуванні.

- За протоколом лікування триває три тижні, так?

- Так, 21 день.

ДУЖЕ МАЛИЙ ВІДСОТОК ТИХ, ХТО ВИЖИВАЄ НА АПАРАТАХ ШВЛ

- Наскільки великим викликом є COVID-19 для вас, медиків, які постійно працюють з легеневими хворобами? Що про це кажуть ваші лікарі? Чи справді це щось таке, з чим раніше не стикалися?

- Справді таке. Особливість перебігу ковідної хвороби в тому, що від нормального перебігу до критичного стану проходять лічені години. А інколи навіть і до години. Різко починається дихальна недостатність, і якщо вчасно не почати працювати з людиною, тобто не провести терапію на кисневому концентраторі, таких пацієнтів ми змушені переводити на ШВЛ. А як показує наша практика та статистика колег, результати переходу на лікування коронавірусу на апараті ШВЛ – плачевні. Дуже малий відсоток тих, хто виживає.

- А чому, цікаво? Адже на початку епідемії коронавірусу, та й зараз ще багато говорять, що ШВЛ – мало не панацея від COVID-19! Лікарів та чиновників від медицини весь час допитують, скільки апаратів ШВЛ у лікарнях, скільки грошей на них виділило місцеве самоврядування...

- Сьогодні вчені доводять, що ускладнення коронавірусної хвороби, те, яке ми називаємо “вірусна пневмонія” — це не зовсім пневмонія. Це так званий “пневмоніт”, коли іде ущільнення легеневої тканини і разом з тим іде вивільнення гемоглобіну з еритроцитів, вони концентруються в альвеолах, саме там, де проходить газообмін. І саме через це при коронавірусі не допомагає ніяка антибіотикотерапія — тепер ви розумієте, чому. А ще один нюанс: саме тому пацієнти дуже важко переносять лікування на апаратах ШВЛ. Немає газообміну, і людина, фактично, помирає від гіпоксії, від недостатності кисню у всіх органах.

- Тобто, те, що ефективність боротьби з коронавірусом прямо пропорційна до кількості апаратів ШВЛ у наших лікарнях та медиків, які вміють з ними працювати, насправді, зовсім не так?

- На превеликий жаль, не так. Мені навіть здається — з нашої практики та статистики колег — що оті країни західної Європи (Італія, Іспанія), які у великій кількості для лікування застосовували апарати ШВЛ, саме тому і мають такі високі показники смертності. Одна з причин цього в тому, що вони на той час цього досвіду ще не мали. Ми його зараз уже маємо й аналізуємо, тому намагаємося не доводити людей до підключення до апарату ШВЛ. Ми все робимо для того, щоб не довести справу до штучної вентиляції.

- А розкажіть, які заходи ви для цього вживаєте у своїй лікарні?

- Найголовніше тут — оксигенотерапія. Ефективне насичення організму киснем, тільки це може дати шанс на життя. Усе інше — це симптоматичне лікування. Тобто, ми знижуємо температуру тіла, тиск, збуджуємо дихальний центр мозку, для профілактики бактеріальної інфекції призначаємо антибіотики, призначаємо противірусні препарати... Але оксигенотерапія — основне. Ефективна оксигенотерапія, зауважте! Не маленьке, слабеньке джерело кисню, а серйозні апарати, які дають 10, а то й 20 літрів кисню на хвилину.

- Ви, до речі, докуповували такі апарати під час епідемії?

- Ми маємо 11 таких апаратів сьогодні. З них три зовсім новенькі, й наскільки я знаю, ще 6 ми отримаємо до закінчення карантину.

- У вас є киснева станція у медзакладі?

- Ми користуємося кисневими балонами, маємо їх у достатній кількості. Був випадок, коли у нас не вистачало кисню, тоді допомагали колеги з інших закладів першої хвилі, таке на вихідні, як правило, трапляється.

КОЛИ Є ІНФЕКЦІЯ, НАРОДНІСТЬ ЧИ НАЦІОНАЛЬНІСТЬ ЗНАЧЕННЯ НЕ МАЮТЬ

- Скажіть, будь ласка, за вашими спостереженнями, зараз у нас уже настав той пік захворювання на коронавірус, якого всі так чекають, бо після нього, за прогнозами, буде плато, а потім — спад?

- Ну, мені б хотілося вірити, що це пік, оскільки після піку покращуватиметься епідеміологічна ситуація. Я не епідеміолог, але мені здається, що до піку нам ще десь тиждень. Ті хворі, які до нас поступають, вогнища інфекції, що виникли у ромських поселеннях на Закарпатті, у соціальних закладах — це все не додає мені оптимізму, щоб стверджувати, що зараз уже ми на піку.

- До речі, про ромів, це цікава тема в сенсі коронавірусу. У нас на Закарпатті найбільше ромських поселень з-поміж інших регіонів України, часом активісти з ромської громади, а також місцеві чиновники звітують, що у поселеннях нормальна ситуація з COVID-19. Водночас, є інформація, що жінка з одного з ромських поселень померла від коронавірусу, здається, у вашому закладі...

- Ну, у нас дійсно була одна пацієнтка ромка, і вона, на жаль, у нас померла. Але коли є інфекція, народність чи національність значення не мають.

- Навіть якщо брати до уваги умови життя в ромських таборах, маю на увазі санітарні норми, густоту населення тощо?

- Навіть у такому випадку, бо коли почати цю дискусію, це призведе хіба до соціального загострення. Акцент у випадку з ромами та COVID-19 треба ставити на роботі епідеміологів з ромами, їхній увазі до проблеми, вчасному виявленню вогнищ інфекції, опрацюванню кола контактних осіб, вчасній їхній ізоляції. Має бути реакція на передачу інфекції від людини до людини. В цьому плані ромське населення — в зоні ризику. Наскільки я знаю, на Закарпатті зараз загострена увага щодо ромів на первинній ланці: сімейні лікарі працюють із громадянами з ромських поселень і тримають це питання на контролі.

- Але разом з тим, на Закарпатті зараз ми не маємо якихось спалахів COVID-19 у ромських таборах, бо про це б уже гули в соцмережах, навіть попри мовчання офіційних джерел.

- Так, про це дуже швидко стало би відомо. Наразі на Закарпатті є поодинокі випадки захворювання в ромських поселеннях. Але це, знаєте, теж “дзвіночки”, бо якщо вчасно й ефективно не провести роботу з контактними особами, спалах може статися дуже швидко і з високою вірогідністю. Після того, як у нас померла жінка з ромського поселення, мені телефонували і радилися щодо того випадку, знаю, що епідеміологи працюють з джерелами інфекції.

НА ЕПІДЕМІЮ COVID-19 ГІРСЬКЕ ПОВІТРЯ НЕ ВПЛИВАЄ

- Парадоксом довго лишався Міжгірський район на Закарпатті — з нульовим показником хворих на коронавірус, що тримався протягом майже двох місяців карантину. Чим це тільки не пояснювали — і міцним здоров'ям горян, і недостатнім тестуванням... Що ви про це думаєте? Чи помагає закарпатцям гірське повітря в боротьбі з вірусом?

- Ні, звісно, це утопія. На епідемію COVID-19 повітря не впливає, воно тут ні до чого. Тут впливає рівень урбанізації населення. На Закарпатті тут усе якраз дуже прогнозовано.

- Маєте на увазі той факт, що на Закарпатті найвищий рівень захворюваності — у найбільших містах області?

- Саме так! Зараз це Ужгород та Мукачево, бо саме тут найвищий рівень урбанізації. А там, де густота населення менша – нижча і захворюваність. Саме це й спостерігаємо в гірських районах.

Окрім того, очевидно, що є й фактор тестування: в Ужгороді чотири верифіковані лабораторії, що тестують методом ПЛР, в Мукачеві — одна. У містах є ширший доступ до ПЛР-діагностики, чого нема в гірських селах і містечках. Ми знаємо, що в перспективі така лабораторія незабаром запрацює в Хусті, тож після цього там теж спостерігатимемо зростання захворюваності на коронавірус.

ДОБИРАЛИ ЛІКАРІВ У БРИГАДИ ЗА ПРИНЦИПОМ СУМІСНОСТІ

- Скажіть, як працюють ваші лікарі? Десь у медзакладах для цього визначили прийнятним режим чергування, десь — тижневу вахту...

- У нас сформовані чотири бригади, які працюють подобово. 24 години зміна, а потім – три дні відпочинку. Після зміни більшість ідуть додому. Хоча у нас є люди із сіл: санітарочки, сестрички, які не хочуть додому, для них ми виділили місця у медзакладі, там вони відпочивають і готуються до наступної зміни.

- Скільки осіб у вас наразі залучено зі штату закладу?

- Ми залучили 46 чоловік (загалом у нас є 370), які працюють з хворими на коронавірус. У зміні два лікарі, 4-5 медсестер, санітарочки, роздаточники. Тобто, зміна — це 8-10 осіб. Окрім того, залучаються рентген-лаборанти, які проходять у так звану “брудну зону”, функціональна діагностика, завбактеріологічною лабораторією, яка бере біоматеріал від хворих і лікарів, які їх обслуговують.

Є також лікарі, які працюють з цими хворими дистанційно — це кардіологи, рентгенологи, які розшифровують кардіограми та знімки.

- Ви ці майже п’ять десятків людей за якими принципами добирали з-поміж сотень медперсоналу?

- Перший критерій — це професіоналізм, другий — вік, старших лікарів ми не пропонували в ці бригади, третій — добровільність. Важливо, щоб людина, яка йде працювати у вогнище інфекції, розуміла, на який крок вона зважилася. І останнє, що дуже важливо, – психологічна сумісність лікарів у цих бригадах. Ми їх формували за таким принципом, що лікар просила собі в допомогу анестезіолога.

- Чи був острах у ваших підлеглих, які погодилися працювати?

- Звісно, страх був у більшості. І це цілком нормально. Перші зміни дуже важко працювали — і психологічно, й фізично: у засобах індивідуального захисту нелегко, насправді, це виснажує фізично. Тому після кількох змін ми навіть сформували дві запасні бригади, аби можна було замінити лікарів. На сьогодні ми працюємо вже третій тиждень, поки що без втрат, і ніхто ні з лікарів, ні з медперсоналу не каже, що їх треба замінити. Хоча ми до цього готові й нагадуємо їм про таку опцію.

- Тобто, бойовий дух зберігається, я так розумію?

- Так, і це радує. А ще більше – те, що хочуть іти працювати інтерни, у нас є два молоді анестезіологи, тішить, що молодь хоче працювати та набути досвіду. Це додає віри у майбутнє нашої системи охорони здоров'я.

З ВАЖКИМИ ХВОРИМИ ЛІКАРЯМ ТРЕБА БАГАТО ГОВОРИТИ

- Хочу поцікавитися психологічним моментом у роботі з важкими хворими. Як у вас побудована людська, так би мовити, сторона роботи з ними? Адже люди потрапляють до вас виснаженими, вони задихаються, не бачать лікарів і погано їх чують через захисні костюми та респіратори...

- Оця сама людська сторона при лікуванні такого контингенту хворих має дуже важливе значення. Кожен лікар є у своїй сутності психотерапевтом. Адже відомо, що після того, коли пацієнт поспілкується з лікарем, йому стає краще, легше від самої розмови. Тому в нас із важкими хворими працюють саме такі лікарі, вони біля пацієнтів проводять багато часу, пояснюють – що їм роблять, які препарати, які маніпуляції, для чого це потрібно. Також у нас психолог працює з хворими, але дистанційно — в “брудну зону” такий спеціаліст не входить.

- Тобто, як — телефоном?

- Як варіант. Усі наші важкі пацієнти – у свідомості, щоправда, є кілька, які мають проблеми і не зовсім реалістично оцінюють життя. Але коли пацієнт відчуває, що до нього є увага, є медикаменти, що його активно лікують, і — головне — що йому стає краще, у нього змінюється й психологічний стан.

Ви б бачили людей, яких ми виписуємо після лікування коронавірусу! Пацієнти плакали від щастя, таке рідко побачиш. Люди не вірили, що вони вилікувалися від цієї страшної хвороби, адже психологічно дуже важко це все сприймається, навіть саме усвідомлення, що в тебе важка форма коронавірусної хвороби і ти можеш померти.

ГОТУЄМОСЯ ПРИЙМАТИ ХВОРИХ ІЗ ДІАГНОЗОМ COVID-19 ДО СЕРЕДИНИ ЧЕРВНЯ

- Засобів захисту вам вистачає? Чи це вже не питання українського коронавірусного порядку денного?

- У нас був певний запас засобів захисту, бо ми працюємо з аерозольною інфекцією. Тому ми мали резерв. На початку важко було купити необхідне, все було дуже дорого. Тому дякую волонтерам і небайдужим людям, які вчасно долучилися і допомогли. Зараз за рахунок місцевого та обласного бюджету, МОЗ, ми повністю забезпечені цими засобами захисту більше, ніж на місяць.

- Скільки ви, до речі, розраховуєте ще триватиме робота з коронавірусною інфекцією?

- Я собі як керівник закладу уявляю цю картину приблизно так: надходження хворих буде десь числа до 10-15 червня. Після цього, коли кількість хворих, які потребують стаціонарного лікування, зменшиться, і вони не будуть потребувати госпіталізації у стаціонар до нас, усі хворі в області поступатимуть в обласну інфекційну лікарню. А ми в цей час протягом наступного місяця повинні усіх своїх вилікувати, а тоді проведемо заключну дезінфекцію і повернемося до штатного режиму роботи.

- Це в який час, приблизно, буде?

- Розраховуємо на середину липня.

- Це оптимістичний прогноз?

- Мені здається, що він реалістичний.

- Дай Бог, щоб так і було.

ДРУГА ХВИЛЯ В УКРАЇНІ БУДЕ, АЛЕ ЇЇ НЕ ВАРТО БОЯТИСЯ

- Чи допомагає вам український протокол лікування COVID-19 на практиці?

- Так, ми ним активно користуємося, він фаховий, побудований на міжнародному досвіді, крім того, цей протокол постійно доробляється — після того, як з'являються нові препарати чи підходи. Наприклад, нещодавно туди внесено антикоагулянтну терапію — вважається, що при COVID-19 йде згущення і міняються властивості крові, що може призвести до ускладнень, тому ми активно останнім часом уже ці поради застосовуємо.

- А як готуєтеся пережити оту сумнозвісну другу хвилю хвороби, яку нам усі прогнозують на жовтень?

- Я думаю, що вона буде, це ж епідеміологія, і завжди друга хвиля буває при аерозольних інфекціях. Але її не варто боятися. По-перше, вона буде значно менша, а по-друге, ми всі вже будемо до неї краще підготовлені.

- На початку пандемії говорили, що Україна, разом з іншими пострадянськими країнами, де широко вакцинували населення від туберкульозу вакциною БЦЖ, має певні преференції. Чи має ця теорія якесь підґрунтя?

- Відповім вам чесно: я бачив ці публікації, та поки що доказової бази в них нема. Але мені як керівникові медзакладу, що спеціалізується на фтизіатрії, ця гіпотеза подобається. У всякому разі, люди нарешті зрозуміють важливість щеплення від туберкульозу. Тобто, якщо ще кілька років тому в нас поголовно відмовлялися від вакцини БЦЖ у пологових, то зараз можу сказати, що відмов буде менше. І це плюс, а ще – користь і для фтизіатрії, й для суспільства. А в майбутньому, якщо доведуть таки, що БЦЖ допомогло нам побороти коронавірус, – то буде велика справа. Але поки що, повторюсь, доказової бази нема.

- Що ви думаєте про лікування хворих на коронавірус плазмою людей, які вже одужали від нього?

- Це перспективний метод, думаю, що ним багато хто буде надалі послуговуватися. Використання плазми від людей з антитілами для важких хворих на коронавірус — це дуже добрий метод, і теоретично, й практично. І що важливо — він швидший, ефективніший і доступніший, аніж винайдення вакцини та спецпрепаратів. Ми, втім, цей метод у себе в закладі ще не застосовуємо.

ПІДТРИМУЮ РЕФОРМУ, АЛЕ ТРЕБА ПЕРЕГЛЯНУТИ ЇЇ ТЕМП І ФІНАНСУВАННЯ

- Наостанок хочу спитати вашу думку щодо другої хвилі медреформи і вашого закладу...

- Що стосується другої хвилі медреформи і протитуберкульозної служби, то реформа передбачає акцент на амбулаторному лікуванні хворих туберкульозом. У принципі, це міжнародний досвід, і з ним можна погодитися, однак, у нас в Україні не було щодо цього ніякої підготовчої роботи. Тому уявіть собі, що в один день нам потрібно зменшити перебування хворих на ліжку з 2-3 місяців до 2-3 тижнів. Теоретично це можливо.

- Тоді в чому питання?

- У тому, що важливо зберегти етапність лікування. Коли хворий виписується зі стаціонару, він повинен потрапити до професіонала на первинній ланці, який умітиме його лікувати, матиме чим і буде вмотивований це робити. Поки що цього нема. Це одна із проблем реформи протитуберкульозної служби. Тому, на думку фтизіатрів, оце різке скорочення ліжок — не вихід. Друга проблема: не секрет, що охорона здоров'я до недавнього часу виконувала і соціальну функцію. Тобто, після введення другого етапу оця соціальна функція відпадає, але для того, щоб ми в медзакладах її не виконували, її повинні перебрати на себе соціальні заклади.

- Маєте на увазі госпіси?

- Так, госпіси, паліативні заклади, будинки для інвалідів... Чи готова соціальна сфера прийняти хворих, які вже пролікувалися і медичного догляду не потребують, але потребують звичайного догляду? Чи достатня кількість у нас таких закладів? Звичайно, ні.

- А як ви вирішили питання зі своїм закладом — колишнім обласним тубдиспансером?

- Ми, звісно, передбачали такі події, тому трансформували наш заклад — колишній протитуберкульозний диспансер — у Центр легеневих хвороб. І окрім хворих на туберкульоз ми зараз займаємося повноцінною пульмонологією, торакальною хірургією та інвазивною діагностикою будь-яких патологічних станів легень або органів грудної клітини.

- Тобто, ви знайшли рішення, розширивши спектр послуг?

- Ми підняли свою конкурентну спроможність, щоб вижити під час формування ринку медичних послуг в Україні.

- Ви виступаєте за продовження реформи чи за її перегляд або навіть скасування? Ви в якому таборі — тих, хто “за”, чи тих, хто “проти”?

- Я підтримую розвиток реформи, але це повинно йти уже сьогодні на користь людям. А не так, що сьогодні ми робимо реформу, щоб колись нам, може, стало краще. Ідея хороша, необхідна, але методологія – абсолютно неприйнятна. Я за те, аби ми переглянули темп реформи і те, щоб ми цю реформу достойно фінансували. Вважаю, що з такою шоковою реформою нічого доброго не буде ні для пацієнта, ні для галузі, ні для держави.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака