Херсонські кордони держави Вітовта. І ніякого «руского міра»
Археологи спростовують міфи про цивілізаційну місію Російської імперії на півдні України
Одна з «білих плям» в історії України - етап існування українських земель у межах спільної литовсько-руської федеративної держави. Це була одна з найбільших європейських держав пізнього Середньовіччя - Велике князівство Литовське, Руське і Жемайтійське.
На Херсонщині зараз працює Південна середньовічна експедиція Інституту археології НАН України на чолі з докторкою історичних наук, професоркою Світланою Біляєвою. Вона відкриває невідомі сторінки в нашій спільній з Литвою історії та спростовує міфи, які дісталися нам від імперської Росії і які залюбки використовують автори теорії про «Малоросію».
А ще ця експедиція - приклад волонтерства в археології у скрутні часи, коли держава коштів на дослідження не виділяє, а через ситуацію з COVID-19 робота ще більше ускладнилася.
СПІЛЬНЕ МИНУЛЕ ЛИТВИ ТА УКРАЇНИ
На півдні України вздовж Дніпра у часи середньовіччя проходили кордони Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського - держави, що сформувалася у протиборстві з Золотою Ордою. А де кордони – там фортеці з їх вежами, поселеннями, переправами через Дніпро на шляху торгових караванів, що поєднували Східну та Західну цивілізації, і Вітовтові митниці (Вітовт – Великий князь Литовський, який правив у 1392–1430 роках). І все це на землях, які за міфами, що нам нав’язувалися з часів Російської імперії і потім за СРСР, побачили начебто цивілізацію лише за Катерини II. Але, як свідчать археологічні дослідження, ні цариці тієї ще не було, ні Росії, коли тут, на півдні України, уже будувалися фортеці.
На місці однієї з таких середньовічних фортець - поблизу села Тягинка Бериславського району Херсонщини - зараз і працює Південна середньовічна експедиція на чолі з Світланою Біляєвою. Археологічні пам’ятки тут розташовані на двох островах та безпосередньо біля села. На острові Велике Городище є пам’ятки різних хронологічних періодів: від античності до пізнього середньовіччя, зокрема пам’ятка національного значення – фортеця Тягинь. На острові Мале Городище – поселення доби бронзи. Археологи досліджують саме фортецю Тягинь.
НА ШЛЯХУ ДО МИНУЛОГО
Від залізничного вокзалу у Херсоні до місця розташування табору експедиції – кілометрів 45. За кермом – Наталя Бімбірайте – голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва». Вона, власне, зараз працює в експедиції, на ній - і організаційні моменти, і допомога у пошуку фінансів (бо держава на експедицію не виділила жодної копійки, тому всі її учасники працюють безкоштовно), і куховарити доводиться, і зв’язки зі ЗМІ підтримувати. Сама з родини репресованих литовців, пані Наталя невтомно розповідає і про експедицію, і про те, як рятували ще одну пам’ятку того періоду – вже відому в Україні Дозорну вежу Вітовта, що біля села Веселе того ж Бериславського району Херсонщини. Вона мала бути знищена під час будівництва другої черги Каховської ГЕС. Після того, як на захист пам’ятки піднялася громада, у 2018 році Дозорна вежа отримала статус Пам’ятки архітектури національного значення. Тепер влада запевняє, що будівництво їй не зашкодить.
«Між Дозорною вежею Вітовта і фортецею Тягинь – 40 км, а рівно посередині – село Бургунка. Є гіпотеза, що це не випадковість, що так формувалась тогочасна система сповіщення», - розповідає Наталя Бімбірайте.
З експедицією Наталя Бімбірайте випадково познайомилася у другий сезон роботи археологів – у 2017 році. «Колись ми зустрілися з Андрієм Лопушинським (завідувач сектору «Кам’янська Січ» Національного заповідника «Хортиця», краєзнавець Андрій Лопушинський – авт.), і він каже, що Південна середньовічна експедиція у Тягині копає литовську фортецю. Мені стало цікаво, я поїхала. Приїхали, познайомилися зі Світланою Олександрівною Біляєвою і якось одразу подружилися. Почала навідуватися, подивилася, в яких вони умовах працюють. Дізналася, що держава не фінансує цей проєкт, що дуже важко тут організувати побут, про потреби їх і мрії. Мрії наші збігалися, тому ми почали думати разом, що можемо зробити. Хочу сказати, що Світлана Олександрівна Біляєва - це унікальна людина, яку треба берегти», - ділиться Наталя Бімбірайте.
В історії експедиції найбільш продуктивним був 2018 рік - підготували проєкт і перемогли у конкурсі Міністерства закордонних справ Литви. Тому змогли провести розкопки на значній території - і тут у Тягині, і біля вежі Вітовта поблизу села Веселе. Також створили сайт, де збирають інформацію про пам’ятки (ualt.ks.ua), підготували монографію за матеріалами цих комплексних досліджень під промовистою назвою «На розі двох світів», провели міжнародну історичну конференцію у Херсоні.
Як підкреслила пані Наталя, для півдня України дослідження археологів мають виняткове значення ще й тому, що спростовують міфи про цивілізаційну місію Російської імперії у цих краях за часів Катерини II, про якісь «ісконно рускіє» території на півдні України.
«Важливо, що археологи встановили: тут була литовська фортеця Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського, яке очолював Великий князь Литовський Вітовт. Це постать у Литві одна з найбільш шанованих. Йому вдалося розширити володіння від Балтійського до Чорного моря. Він побудував у середньовіччі, якщо хочете, прототип ЄС, і ми були його частиною», - каже Наталя Бімбірайте.
НА РОЗІ ДВОХ СВІТІВ
...Ми під’їжджаємо до наметового містечка археологів. Поки ще неймовірна спека (навіть після 17 години південне сонце пече немилосердно), спілкуємося в таборі. Волонтерка з Івано-Франківська Олена Крицко дістає і розкладає на столі артефакти, знайдені за кілька днів експедицією. Вона психолог за освітою, а археологія – то хобі, яким цікавиться уже п’ять років.
Біля артефактів господарює доктор історичних наук, старший науковий співробітник Інституту археології НАН України, професор Уманського педагогічного університету і начальник Південної середньовічної експедиції Світлана Біляєва.
Археологічне вивчення пам’ятки поблизу с. Тягинка розпочиналося у 1914 році зберігачем Херсонського археологічного музею (на базі якого створений обласний краєзнавчий музей) Віктором Гошкевичем, розповідає Світлана Біляєва. Та роботи припинилися, бо почалася Перша світова війна. Продовження вивчення археологічного комплексу Тягиня протягом ХХ ст. та на початку ХХІ ст. – безумовно доповнило інформацію про цю пам’ятку, проте ці роботи мали епізодичний, нерегулярний характер. У 2009-2010 роках тут проводили розкопки співробітники Національного заповідника «Хортиця».
Біляєва каже, що ми зараз справді у місці, яке у середньовіччі було на розі двох світів – Сходу та Заходу. «Ми знайшли дві хрестоподібні литовські накладки, що кріпилися на шкіряні гаманці як прикраси. Напевне, це були речі литовських чиновників, які збирали мито на митниці. Такі накладки широко відомі на пам’ятках у самій Литві», - розповідає Світлана Біляєва. Також знайшли кераміку сграфіто, генуезько-татарські монети, які карбували на монетному дворі м. Кафи (1418-1475 рр.), монети польські, зокрема Владислава Варненчика (1434-1444 рр.), м. Краків.
«А кераміка, яку ви бачите сьогодні, дуже схожа на ту, що була на городищі раніше знайдена. Ось тут задимлене – ця використовувалася на кухні. А це більш розкішна кераміка сграфіто. Вона однакова і в Криму, й у Візантії. У нас вона вироблялася також у Херсонесі, це XIV – початок XV століття. Болгарські археологи вважають, що така дорога кераміка сграфіто – ознака міста. Вона характерна і для фортець з елітою, що могла собі дозволити її замовляти. Це носик від чайника – вони є золотоординські, є османські. Арбалетні литовські болти – аналогії їм наведені у працях литовських колег», - розповідає Світлана Біляєва, показуючи один за одним знайдені артефакти. Підкреслює – нічого Херсонщина з цих артефактів не втратить. Знахідки після обробки передають у Херсонський обласний краєзнавчий музей, цього року вже здали минулорічні.
ФОРТЕЦЯ ТЯГИНЬ – ПОГЛЯД З ВИСОТИ У МИНУЛЕ
Варто зауважити, що згадка про фортецю Тягинь є одним із найбільш ранніх свідчень існування місць, пов’язаних із будівельною діяльністю князя Вітовта та митницею. Важливим у цьому сенсі є повідомлення литовського мемуариста-етнографа XVI століття Михалона Литвина. У 1544 році він був направлений сеймом (при королі Сигізмунді I) для опису замків на теренах Литви та України. Литвин доповідав, що на Тованському перевозі на Дніпрі купці, які йшли з караванами з Кафи, платили в давнину велике мито. За повідомленнями Литвина, «ще є кам’яна палата із склепінням. В ній, кажуть, жили митники великого князя Литовського, які збирали мито».
Зробивши аерофотозйомку, археологи отримали план фортеці. Переїжджаємо на місце розкопок (від табору кілометра півтора), тут нас чекає найцікавіше: розкопані частини зовнішньої стіни фортеці, і головне відкриття сезону – вежа фортеці, північно-західний кут якої прикрашає фриз, композиція якого складається з декількох елементів різних геометричних форм та плити із декоративним різьбленням, характерним для сельджуцького мистецтва. Краєвид знизу (фортеця на підвищенні) вражає – переді мною відразу дві річки – Тягинка та величний Дніпро.
Стіни фортеці, які вже досліджені, консервують – засипають. Адже на місці немає охорони і залишити все як є, без захисту, археологи не можуть. «Але ми залишаємо над вежею її макет, викладений з ідентичного каміння, як ще одну деталь музеєфікації, важливу для туристів», - зауважує Біляєва.
«До речі, наша фортеця має свої аналоги, є литовська фортеця Тракай, і фортеця в Гродно (Білорусь), що також побудовані Вітовтом. Дуже схожі фортеці. Тип фортеці – константинопольський, трикутник. У той час мода на стилі розповсюджувалася з Азії в Європу, навпаки. Це був великий рух ідей. Навіть кажуть, що це час першої глобалізації. Простір від Китаю до Західної Європи об’єднаний фортецями, поселеннями, торговельними караванами», - каже Світлана Біляєва.
Раніше, у результаті проведення батиметричної зйомки (яка відображає дані про глибини - ред.) в акваторіях Дніпра та Тягинки, вдалося знайти місця розташування двох пристаней, місцезнаходження переправи через Дніпро.
Уся експедиція працює: приїхали колеги з Херсонського державного університету (ХДУ), археологів консультує херсонський архітектор Андрій Луцик. Припускають, що висота вежі, основу якої розкопали, могла сягати до 9 метрів. Оскільки ми й так на висоті, то огляд митники мали гарний.
Через коронавірус цьогоріч не змогли приєднатися до розкопок литовські вчені, яких тут дуже чекали. Проте на допомогу прийшли херсонські археологи. Завідувач Археологічної лабораторії ХДУ Сергій Нємцев пояснює, що їм також коронавірус завадив, бо не змогли набрати достатньої кількості людей для власного дослідження - городища Скелька. Тому вирішили тими силами, що мають, допомогти Південній середньовічній експедиції Інституту археології НАН України.
«У нас писемних джерел XIV – XV століть, що стосувалися би півдня України, фактично нема. Це проблема для нашої середньовічної історії. Тому багато ми можемо дізнатися саме завдяки археологічним дослідженням», - пояснює він значення вивчення цієї пам’ятки.
Як правило, каже Сергій Нємцев, видатна пам’ятка археології є таким собі палімпсестом, де накладається нашарування різних епох. На місці цього городища спочатку з’являється золотоординське місто, потім будують литовську фортецю з митницею, а далі воно входить у зону політичних впливів Кримського ханства.
Волонтер із Мелітополя Володимир Грицаєнко разом зі синами – підлітками Самуїлом і Єлисеєм - працюють на розкопках з металошукачем. Він - директор благодійної організації, що частково допомагає експедиції ресурсами, і проводить так відпустку. Поки я спілкуюся з археологами, пан Володимир знаходить дві старовинні монети.
Світлана Біляєва підкреслює: нинішня експедиція відбувається лише завдяки волонтерському руху. Вона каже, що українські волонтери, які підняли армію, зараз так само допомагають і археологам. Хтось підтримує фінансово, хтось привозить продукти, питну воду. До речі, керівниця експедиції і Наталя Бімбірайте завдяки добрій волі одного з місцевих мешканців, мають можливість ночувати не у наметах, а в його літньому будиночку (нехай зручності й на вулиці, але все ж цивілізація).
«Не можна брати студентів на практику через коронавірус, тому у нас працюють волонтери – добре, що роботи на відкритому повітрі, і Херсонщина у зеленій зоні. Безкоштовно працюють люди з різних регіонів України: з Івано-Франківська, Харкова, Мелітополя, Запоріжжя, Києва та Херсонщини. Серед них є археологи, є ті, для кого це хобі, якому вони присвятили багато років свого життя», - розповідає вона.
А хтось лише вчиться працювати на розкопках під керівництвом професійних археологів. І це на користь і тим, хто цікавиться археологією, і науці. Бо трапляються невігласи, які самі шукають артефакти і створюють «музеї» (такі приклади на Херсонщині, на жаль, є) – тоді це велика втрата. «Дивіться, у нас на кожній речі написано глибина, квадрат, де вони були знайдені. Якщо це роблять неправильно - втрачається прив’язка до пам’ятки, до культурного шару. Крім того, вчені пишуть наукові статті, звіти, підкріплені науковими артефактами. А інакше все втрачається», - пояснює професорка шкоду від такої «самодіяльності».
А ще Світлана Біляєва дуже хоче, щоб на городищі з’явилася туристична локація – тут сам Бог велів це зробити. Бо де на Херсонщині ще можна показати мури середньовічної фортеці?
«Звичайно, у нас є мрія, щоб ця перлина стала туристичною локацією, туристичною «Меккою» Херсонщини, щоб саме тут функціонував музей зі знайденими артефактами.
Я член Європейської археологічної асоціації, їжджу Європою, беру участь у конференціях, бачу багато музеїв. І зараз у тренді - парк у парку, поєднання археологічної пам’ятки та природної. Наша фортеця розташована на городищі, а городище – це частина Нижньодніпровського національного природного парку. Унікальна природа і унікальна фортеця, яку можна відкрити для огляду», - каже Світлана Біляєва. Вона згадує про те, як президенту України презентували туристичні «магніти» Волині. І каже, що на Херсонщині таким «магнітом» може стати саме фортеця Тягинь, яка важлива не лише для України, а й для Литви, для світової спільноти в цілому, бо тут перетинаються шляхи євразійських цивілізацій Сходу та Заходу, народжується нове бачення історії Південної України.
Підтримує цю ідею і Наталя Бімбірайте. Каже, що такою локацією зацікавляться і литовські туристи. А наразі сюди приїжджають люди, які допомагають археологам, журналісти. Коли вже збиралася у Херсон, на розкопки завітав з родиною лауреат Шевченківської премії кінорежисер Роман Бондарчук.
Ірина Староселець, Херсон
Фото надані Південною середньовічною експедицією Інституту археології НАН України