До Яворова – по забавки
Ці родзинки Львівщини можуть поповнити перелік кандидатів до списку ЮНЕСКО
У місті Яворові на Львівщині відбулися п’ятий фестиваль яворівської іграшки та перші «Розточанські фестини», присвячені традиційним місцевим пирогам. Ці яворівські “родзинки” можуть поповнити перелік нематеріальної культурної спадщини України вже цієї осені. З часом є плани подати їх до списку ЮНЕСКО, а в самому Яворові – відкрити музей забавкарства.
Як у Яворовому краї з діда-прадіда готують картопляно-гречаний пиріг та виготовляють дерев’яну іграшку, на фестивалі дізнавалася кореспондент Укрінформу.
МУРАЛ, ПРИСВЯЧЕНИЙ ЗАБАВЦІ
Святкування в місті Яворів розпочалося 19 серпня з відкриття муралу на відновленому районному народному домі «Сокіл». Відтепер стіну будівлі прикрашатиме зображення яворівських іграшок.
Організація митців Sacred Universe – випускників Львівської академії мистецтв працювала над фундаментальною картиною 10 днів. Традиційні кольори яворівської забавки – жовто-червоний та трав’янисто-зелений – прикрасили міський народний дім та гармонійно вписалися в ландшафтний дизайн парку й архітектури міста.
Святослав Владика, художник та керівник Sacred Universe, каже, що монументальне мистецтво – одна з найкращих форм популяризації. Адже все, що нас дійшло з глибини віків і по сьогодні, починаючи з єгипетських розписів, – це монументальне мистецтво. Воно забезпечує тяглість людської цивілізації, завжди актуальне і впливає на цивілізаційний, політичний, культурний розвиток.
«Зразки іграшок, які ми зобразили, відібрали самі місцеві майстри. Мене дуже тішить, що ми мали можливість зробити в Яворові такий мурал, адже ми самі для себе відкрили феномен яворівської забавки», – зазначив Святослав Владика.
Ініціатором створення муралу стала Наталія Лялюк, начальник відділу культури, туризму, молоді та спорту Яворівської РДА.
«Багато вечорів ми спілкувалися із майстринею Оксаною Когут, чиї яворівські забавки стали окрасою новорічної ялинки у Ватикані, з краєзнавцем та директором Новояворівського краєзнавчого музею Лесею Більською, і всі майстри можуть упізнати на цьому муралі свій почерк», – зазначила Лялюк.
ЯВОРІВСЬКА ЗАБАВКА – ДИТЯЧА ВТІХА З ГЛИБИНИ ВІКІВ
Місцеве іграшкове ремесло унікальне: воно відоме не менше, ніж петриківський розпис, і лише кілька народів на теренах Східної Європи мають такі потужні осередки іграшкарства.
Яворівські майстри, колекціонери та дослідники представили на фестивалі найкращі дерев’яні забавки, яскраві й екологічно безпечні. Вони різні за розмірами і виглядом, але незмінними лишаються матеріали, колористика, техніка оздоблення та основне призначення – дарувати втіху, забавляти, оберігати.
«Ми сьогодні представляємо роботи яворівської забавки, які виконано в мистецькому центрі «Мастак», і ті, що зберігаються в Новояворівському краєзнавчому музеї. Лапавки, коники, возики, колиски, пташки, підвісочки, деркачі, калатала – це те, що радує наших діток декілька століть», – каже директорка Новояворівського міського краєзнавчого музею Леся Більська.
Жінка разом з дослідниками товариства краєзнавців Яворівщини «Гостинець» вже протягом багатьох років вивчає та відроджує феномен яворівської забавки.
«Ми, дослідники, вважаємо, що яворівську забавку малюють вже понад 500 років. Її виготовляли із місцевої деревини: тополі, осики, різні деталі – із клена, явора, липи, інших порід. Традиційно розмальовували у жовтий колір фон, червоний і зелений використовували для “вербівки” і розеток, різноманітних орнаментів. Пізніше намальований орнамент стали прикрашати білими цяточками. Фарби виготовляли з натуральних барвників, в основному рослинного походження. Майстри використовували пензлики з хутра домашніх тварин, а дрібні розписи робили цвяхом чи заточеною паличкою – «волувком». Майстер робив забавку так, аби дитина до неї посміхалася, – це було найкраще визнання», – повідомила краєзнавець.
В історію забавкарства краю вписані славетні імена майстрів і навіть цілих династій, більшість з яких були випускниками Яворівської забавкарської школи. Як кажуть краєзнавці, саме вона вплинула на розвиток дерев’яної іграшки в Європі. Її випускники створювали цехи та центри в Польщі. За формотворенням і колористикою на яворівську іграшку дуже подібна хорватська дерев’яна іграшка, яка внесена до переліку культурної спадщини ЮНЕСКО.
«У 1896 в Яворові почала функціонувати Яворівська забавкарська школа. З часом вона переросла в деревообробну школу, а вже у 1960-х роках – у спеціалізоване технічне училище і була перенесена у селище Івано-Франкове. Згодом забавка перестала бути такою популярною, з’явилися інші іграшки, з пластмаси чи гуми, а потім ринок заполонила китайська продукція. Майстрам все менш вигідно було займатися різьбярством, тому ремесло занепадало. Але я вважаю, що такі наші традиції потрібно досліджувати і відновлювати», – каже Більська.
ВІДРОДЖЕННЯ ТРАДИЦІЙ: ВІД БАЗАРІВ ДО ЯЛИНКИ У ВАТИКАНІ
Ольга Логін – найстарша майстриня яворівського забавкарського ремесла. Їй 75 років, 35 з яких вона займається виготовленням традиційних дерев’яних іграшок. Любов та хист до забавкарства їй не передавався від діда-прадіда, вона самотужки дивилась, вивчала... Разом із чоловіком Володимиром виготовляли та продавали – не заради збагачення, а щоб вижити. Те, що спочатку було способом заробити, стало справою життя, а Ольга Логін – «останньою із могікан», яка може навчити традиціям яворівської іграшки. А головне – передати тепло і любов до забавки, якими досі по-дитячому світяться її очі, коли тримає в руках яскраві дерев’яні цяцьки.
«Я якось побачила, і мені сподобалося, та й вирішила зайнятися цим ремеслом, бо треба було за щось жити. Спочатку малювала писанки, люди з Наконечного купували і перепродавали у Львові. А потім писанкарство відійшло, і ми почали робити валки, колотушки, ложки, качалки. А потім кажу до чоловіка: от би ти робив отакі забавки, я би їздила продавала. І ми потроху почали робити. Я там щось дізналася, там щось замітила. От у Судовій Вишні побачила, що там роблять «гультяї» на паличці, які крутяться. Ми вже на той час робили такі метелики, але думаю, що то цікавіше. І чоловік зробив таку забавку, і ми їздили по селах продавали. Де який празник є – я в сумку набрала і поїхала на ярмарок. Продавали й у Львові на базарі, але там гонили, потім і до Харкова їздила, і в Білорусь, де я тіко не була з тими забавками», – згадує пані Ольга.
Але з віком, зізнається майстриня, життєві цінності змінилися, вже про заробіток не думає: «Гроші прийдуть і підуть, а так людина візьме забавку і згадає, що колись були такі майстри і робили іграшки, якими тішилися і малі, й старі».
Майстри Оксана Когут і Остап Сойка з селища Івано-Франкове Яворівського району Львівщини дуже важливе значення в своїх роботах надають автентичності. Дотримуватися її їм допомагала Ольга Логін, а ще – численні експедиції, ярмарки, фестивалі та дослідження в музеях Львова, Києва, Польщі та Хорватії.
«Я якось потрапила на виставку в Музеї етнографії у Львові, де майстри училища презентували свої роботи. І багато робіт, які були представлені, були не погані, але традиційного в них було дуже мало. Там були якісь новітні спроби, наприклад, комп’ютер, розмальований в стилі яворівського розпису. І ми спочатку вирішили зробити просто лекцію по традиціях та історії розвитку забавки, але воно нас так затягнуло, що стало справою життя, якою займаємося вже 12 років» – розповіла Оксана Когут.
Як каже майстриня, яворівська забавка має виготовлятися за чіткими стандартами.
«Ось, до прикладу, всі елементи іграшки — пласкі, профільного силуету, — пояснює пані Оксана Когут. — Тобто крила пташки, запряжений коник чи фігурки чоловічків — усі вони вирізьблені пласкими і наче завмерлими в русі. У певний момент деякі майстри почали використовувати точені об’ємні фігурки і вміщувати їх у традиційну забавку. Звичайно, це іграшка, але вона вже є авторською і аж ніяк не може називатися «яворівською».
Також яворівська забавка має особливу колористику та розпис. Хтось називає стиль розпису «вербівка», а пані Оксана – просто «листочками». Відходити від цих канонів — неприпустимо. Лише так яворівська іграшка може представляти забавлярську школу та автентичні традиції краю і впізнаватися в Україні, Європі, світі.
Найбільшої популярності яворівська забавка набрала після того, як в 2011 році нею прикрасили головну ялинку у Ватикані. Саме копітка робота Оксани Когут і Остапа Сойки привернули увагу громадськості до цього яворівського феномену.
«На той час минув рік, як ми з Остапом почали працювати над іграшкою. Щось обдумували, вивчали, досліджували... Зробили такі невеличкі забавки, серед яких були ангелочки, пташечки, дівчата з крилами. І наша знайома їх побачила і запропонувала виготовити таку іграшку на ялинку в Ватикан. Ми робили 250 іграшок, три тижні безперервно, без сну, бо робота була об’ємна, відповідальна і не така швидка. Іграшку неможливо зробити швидко, над нею треба попрацювати. Завдяки цій історії ми стали дуже популярними, і яворівська іграшка також. Після цієї події її взнала вся Європа, і як не дивно, Україна», – каже майстриня.
Хоча фестиваль в Яворові проводиться вже вп’яте, Остап і Оксана рідко представляють свої роботи на ньому, тому що щороку 16 серпня їдуть на Ягеллонський ярмарок до Любліна. Він дуже популярний у світі, і майстри мають туди довічне запрошення, оскільки яворівську іграшку поляки визнали найкращою з-поміж численних ремесел зі всієї Європи. Часто поляки навіть вважають, що це їх культурне надбання.
«Минулого року ми з Остапом отримали запрошення з Польщі на конференцію «Яворівська іграшка». Ми дуже здивувалися і, якщо чесно, настрашилися. Адже це наша культурна спадщина. Але практика показує, коли на ярмарках підходять старші польські чоловіки чи жінки, одразу зазначають: «О, то наша забавка з дитинства». Вони, ясна річ, такими бавилися, бо майстри з Яворова, щоб заробити гроші, їздили по цілому світі, й старше покоління Польщі добре ті іграшки пам’ятає”, – розповіла майстриня.
За її словами, в Краківському музеї є найбільша в світі колекція яворівської іграшки: “Ми в Україні такої не маємо, навіть якщо докупи взяти ті, які є в Музеї етнографії та в музеї ім. Андрея Шептицького у Львові».
МУЗЕЙ ЯВОРІВСЬКОЇ ІГРАШКИ: ДО ВТІЛЕННЯ МРІЇ ЛИШЕ КРОК
Майстри яворівської забавки, краєзнавці та районна влада докладають усіх зусиль, щоб в Україні створити унікальний музей яворівської іграшки. Як зазначає Наталія Лялюк, приміщення виділили в смт. Івано-Франкове. Музей зможе стати не лише виставковим центром для стародавніх забавок та робіт сучасних майстрів, а й платформою ознайомлення туристів з історією цієї традиції. Майстри тут зможуть поділитися досвідом виготовлення іграшки.
«Наша мета – зберегти і продовжити традицію яворівської іграшки, популяризувати забавкарство. Ми хочемо бути цікавим та актуальним проєктом для туристів, адже, приїхавши до нас, вони зможуть познайомитися з історичними місцями району, надзвичайною природою, покуштувати яворівського пирога та дізнатися про інші ремесла нашого краю», – додала Лялюк.
«Цього року ми подали проєкт на громадський бюджет Львівської області, активну участь у цьому бере Яворівська районна рада. Тепер чекаємо на результати конкурсу, який проведуть з 26 серпня по 4 вересня. Я дуже сподіваюся, що мешканці Львівщини підтримають нас і проголосують за розвиток традицій яворівської іграшки», – зазначила майстриня Оксана Когут.
ПРОДОВЖЕННЯ ЯВОРІВСЬКИХ ЗВИЧАЇВ
Популяризація яворівських традицій, навчання забавлярському ремеслу та художнім навичкам в Яворовому краї починається з дитинства. Адже, як кажуть в народі, «доки діти, доти забавки». На фестиваль приїхали майстри зі Старицького навчального центру «Мастак», де навчають дітей виготовляти та розписувати яворівські забавки.
«Я працюю в Старицькому навчальному центрі «Мастак» і викладаю образотворче мистецтво в Старицькій школі. Зараз молодь цікавиться місцевими нашими народними традиціями. У наш гурток «Яворівська забавка» приходять діти, які хочуть навчитися. Ми їм даємо з навчального центру заготовки: коники, пташечки, – і вони розмальовують акриловими фарбами. Освоюють техніку “вербівка”, їм це цікаво», – каже майстриня Галина Андрейко.
На фестивалі кожен міг спробувати вивести традіційні яворівські орнаменти на дерев’яній заготовці. Практику такого навчання яворівчани використовують вже давно, і не лише на фестивалях. Часто майстер-класи проводять для дітей-сиріт чи переселенців. Охочим з інших регіонів України майстри теж залюбки відкривають секрети свого мистецтва.
Орнаменти і колористика традиційної іграшки впізнаються на яскравих костюмах театру танцю «Яворики» з Новояворівська. Кожен із них розмальований вручну Галиною Андрейко.
«Сьогодні ми маємо можливість зробити промоцію Яворового краю. Років 10-15 назад ми починали невеликими потугами, а сьогодні, завдячуючи нашим людям, керівникам художніх центрів, колективам, творчим особам, які виокремллють оцю родзинку, перлину нашої української землі, ми можемо про себе заявити світові», – зазначив голова Яворівської районної ради Володимир Сичак.
НЕ ЛИШЕ ЗАБАВЛЯЛИСЯ, А Й ПРИГОЩАЛИСЯ
Цьогоріч разом із фестивалем яворівської забавки відбулися й перші "Розточанські фестини", присвячені яворівському пирогу.
Пекти картопляно-гречаний пиріг на Яворівщині стали набагато пізніше, аніж робити дерев’яні іграшки. Але зараз він є незамінною стравою яворівчан на весіллях, ювілеях, традиційно на Зелені свята, а в більшості родин – і просто на недільний обід. Як і червоний борщ, яворівський пиріг у кожної господині особливий.
Існує близько 10 рецептів цієї страви, але в основі завжди гречка, перемішана з картоплею та цибулевою засмажкою. Цю начинку поміщають в тоненько розкатане дріжджове тісто. Зазвичай пиріг роблять закритим і подають зі сметаною до борщу чи грибної юшки. А перепис рецепту передається від матері до доні.
Катерина Якимець – знана в регіоні господиня. В свої 72 роки жінка має 27 онуків та двох правнуків. Коли всі збираються за родинним столом, вона випікає величезний картопляно-гречаний пиріг.
«В мене сім дітей, і всі живуть в різних населених пунктах. То як приїжджають сюди, я їм готую. Кажуть, що то для них смак дитинства, бо ніде так більше не роблять», – розповідає пані Катерина.
Біля неї молода господиня – Наталя. Вона зізнається, що секрет її пирога у великій кількості засмажки з цибулі та шкварок.
«Чим більше, тим смачніше, а гречку не запарюю, як більшість, а просто промиваю і кидаю в картоплю. Тоді вона набирає смаки продуктів, а не води, – ділиться Наталя, і додає: – Ми печемо пиріг дуже часто, деколи навіть і в будень. Мене навчила мама, а її – бабуся. У нашій родині споконвіку печуть яворівський пиріг».
Свято відбулося з дотриманням всіх карантинних вимог: на вході організатори роздавали відвідувачам маски та обробляли антисептиком, а під час фестивалю головною вимогою було зберігання соціальної дистанції.
НАЦІОНАЛЬНЕ ВИЗНАННЯ ТА СПАДЩИНА ЮНЕСКО
Львівська обласна адміністрація і група фахівців ініціює надання яворівським іграшці та пирогу статусу нематеріальної культурної спадщини України, а потім – внесення у список ЮНЕСКО. Кажуть, що Міністерство культури до кінця року може надати український статус, а от щодо визнання ЮНЕСКО – справа складніша й непевна.
«Ми підготували й направили до міністерства і рецепти, і зразки іграшок. Вже отримали перший зворотний зв'язок, виправляємо документи і подаємо ще раз. І плануємо, що восени, коли буде засідання комісії, нашу ініціативу внесення яворівської іграшки та пирога до нематеріальної національної культурної спадщини України підтримають», – повідомив заступник голови Львівської ОДА Юрій Холод.
Леся Більська зазначила, що історія і культура – це саме те, що дозволяє рости і розвиватися нам як народу. Тому важливо відшукувати свої корені, джерела, культурні явища, і на основі їх вибудовувати вже сучасні вектори розвитку.
Юрій Холод вважає, що яворівська іграшка має з’являтися на ятках на площі Ринок у Львові, в сувенірних магазинах Львівщини, щоб ставати більш впізнаваною. А щодо пирога – треба ініціювати, щоб його подавали на різних дипломатичних заходах. Популяризація цих традицій привабить на Яворівщину туристів, а відтак – дасть можливість сформувати виробництво, створити додаткові робочі місця.
Наразі у переліку нематеріальної культурної спадщини України перебувають 18 об’єктів. До представницького списку нематеріальної культурної спадщини ЮНЕСКО віднесені петриківський розпис, косівська мальована кераміка і козацькі пісні Дніпропетровщини.
Людмила Гринюк, Яворів–Львів
Фото автора