Колесо з доби енеоліту

В Одеському археологічному музеї зберігається колесо з курганного могильника кінця IV - першої половини III тис. до н.е.

Серед наших далеких пращурів – представників усатовської, буджацької, трипільської та інших культур – були не лише скотарі й землероби, а й геніальні ремісники-умільці доби енеоліту (мідної доби). В Одеському археологічному музеї НАН України зберігається один із матеріальних доказів цього – колесо дископодібної форми доби енеоліту (перехідного часу від неоліту до бронзової доби), виявлене учасниками наукової експедиції Інституту археології в одному з курганних могильників неподалік Одеси.

Враженнями про те, де саме і за яких умов було здобуто особливо цінну археологічну знахідку, з Укрінформом поділився безпосередній учасник наукової експедиції Інституту археології НАНУ Сергій Охотніков, що нині очолює наукові дослідження археологічного музею.

"Наша експедиція під керівництвом Миколи Шмаглія та Івана Чернякова тривалий час вела польові дослідження мережі курганних могильників у районі населених пунктів Маяки і Мирне Біляївського району, де було заплановане масштабне будівництво. Під час розкопок північного сектора кургану №5 виявили на глибині двох метрів поховання, в якому й був кузов візка і чотири дерев’яних колеса по кутках ями. З’ясувалося, діаметр кожного з коліс – 60 см, ступиці – 20 см, а отвору для осі – 9 см. Поряд також знайшли кістяк чоловіка зі слідами червоної охри на черепі, що свідчило про його поховання за обрядом ямної культурно-історичної спільноти", – зазначив Сергій Охотніков.

Запам’яталась експедиція в районі Маяків ще й тим, зауважив заступник директора музею, що невдовзі після того, як ми розкопали той курган, у степу зірвалась злива зі шквальним вітром. І щоб одним із сильних поривів не зірвало тентове укриття, напнуте над похованням, довелось його з усіх сил утримувати руками.

"Уже коли вщухла злива, – посміхнувся Сергій Борисович, – я помітив, що шкіру на деяких пальцях здерто, а всі руки в крові. Але всі ми, учасники експедиції, були щасливі, бо жодна з цінних знахідок не зазнала пошкоджень від потоків води. Втім, 50 століть їхнього перебування в курганному могильнику таки далися взнаки – зберегти й залучити до колекції музею вдалось лиш одне з чотирьох коліс візка. Причому самі бачите, в якому вигляді".

Попри все, колесо із сивої давнини, за словами керівника відділу експозицій музею Юрія Чернієнка, пройшло необхідні стадії наукової обробки включно з радіовуглецевим датуванням. І, згідно з актом експертних випробувань, було включене до музейного зібрання.

"Що це означає на практиці?", – уточнюю у науковця.

"Не більш і не менш, як те, що цей музейний експонат є справжнім (оригінальним) предметом, який свого часу був частиною транспортного засобу, виявленого і документально зафіксованого в курганному могильнику кінця IV - першої половини III тисячоліття до нової ери на території України", – констатував музейник.

Водночас винахід доби енеоліту, що зберігається в археологічному музеї НАНУ, засвідчує найбільше досягнення в області механіки за всю багатовікову історію людства. І дає право стверджувати, на думку археологів, що нинішня територія України була однією з колисок світової цивілізації, оскільки винахід колеса є ключовим, поворотним пунктом в еволюційній історії.

З одного боку, застосування колісного транспорту відкрило можливість тогочасним культурно-історичним спільнотам поволі міняти кочовий спосіб життя на осілий: переходити від мисливства до розведення худоби, транспортувати на певні відстані вантажі, обмінювати вирощених тварин на зерно чи керамічні вироби, будувати поселення.

А з іншого – винахід колеса не просто почав змінювати соціально-економічні відносини між спільнотами тваринників і хліборобів, а й безперечно сприяв розвитку ремесел, формуванню соціально-економічних підвалин трипільської культури і поширенню осередків цієї спільності на обширних територіях, що зафіксовано численними дослідниками та картографами.

На думку авторитетного одеського археолога-дослідника процесів доби енеоліту Івана Чернякова, їх можна навіть схарактеризувати як "трипільське вікно" для східноєвропейських племен у світ "найпередовіших цивілізацій". Завдяки цим впливам сусідні лісостепові соціально-культурні спільноти залучались до транзитної торгівлі, опановували технології ковальської обробки металів, гончарства, ткацтва. Але пізніше багато племен трипільців, що розселились на значних територіях й орієнтувались переважно на розвиток скотарства, а не землеробства, почали занепадати, не зумівши подолати певні внутрішні суперечності та пристосуватись до різкого похолодання й інших природно-кліматичних факторів.

Тим часом Давньоєгипетська рабовласницька держава та деякі інші суспільства, що перебували в IV-III тисячоліттях до н.е. приблизно на тому ж рівні розвитку, що й економіка Трипілля, успішно вижили у "темні часи" й продовжили свій розвиток. А от єдина в Україні "єгипетська колекція" Одеського археологічного музею, яку збирали протягом майже двохсот років, потребує уваги й невідкладної підтримки з боку держави. Оскільки чимало цінних експонатів внаслідок недотримання режиму зберігання опинились під загрозою псування.

"Через неналежні умови зберігання, зокрема, надмірну вологість повітря, перепади температур, відсутність засобів постійної підтримки людських тканин, відвідувачі музею не мають змоги бачити мумії двох із трьох давньоєгипетських жриць, що перебувають у саркофагах. Одну довелось просто заховати у фондах музею", – розповів керівник відділу експозицій Чернієнко.

За його словами, потребують реставрації як мумії, так і древні саркофаги, в яких утворилися тріщини. А такі роботи спроможні виконати лише іноземні реставратори. У разі ігнорування прохань музейників з боку чиновників відомства, музей ризикує у наступному десятилітті втратити найцікавіші із 1300 експонатів "єгипетської колекції", яким по три тисячі й більше років.

На жаль, із кожним роком усе більше експонатів музею, якими по праву пишаються науковці та служителі установи, наближаються до неекспонабельного вигляду. І це викликає тривогу як членів Одеського археологічного товариства, так і представників громадськості. Адже раритетні експонати формують інтерес громадян до культурної спадщини України та світу.

Михайло Аксанюк, Одеса
Фото надані Одеським археологічним музеєм