Карета від імператриці та одинокий тунець з гори, що була дном моря

У Закарпатському обласному краєзнавчому музеї показали унікальні експонати зі своєї колекції

У кожному музеї серед тисячі експонатів є ті, заради яких відвідують саме це зібрання. У найбільшому музеї Закарпаття такими принадами є Королевське Євангеліє – рукописна книга, створена 1401 року; залишки карети, дарованої імператрицею Марією Терезією єпископу Мукачівської греко-католицької єпархії; коштовна шабля, яку приписують угорському королю Іштвану Баторі, а також унікальна скам'янілість: випадково знайдена в кар'єрі робітниками риба зробила свого часу фурор у науці й була названа “одиноким тунцем”. Про ці експонати у межах редакційного проєкту Укрінформу “Музейний експонат” розповів заввідділу науково-методичної та експозиційної роботи Михайло Джахман.

КОРОЛЕВСЬКЕ ЄВАНГЕЛІЄ XV СТ., ЯКЕ НЕ ЗМОГЛИ РЕСТАВРУВАТИ В КИЄВІ

- Королевське Євангеліє (назва — від села Королево на Виноградівщині, де воно було створене) вважається найдавнішою паперовою рукописною книгою Закарпаття. До наукового обігу цю книгу ввів ігумен Мукачівського монастиря Василь Пронін, саме він її виявив під час складання каталогу книг бібліотеки монастиря у 1951 р. Він же і передав Євангеліє до Закарпатського краєзнавчого музею у 1961 р., де воно зберігається у фондосховищах до наших днів.

- В експозиції представлена його копія, – розповідає Михайло Джахман. – Група дослідників на чолі з кандидатом мистецтвознавства Одаркою Сопко (Долгош) із Закарпатського художнього інституту детально вивчили середньовічну богослужбову книгу, оцифрували її й за сприяння Закарпатської обласної ради видали 100 факсимільних примірників. Це видання у 2016 р. приурочили до 615-річчя з часу написання.

Зі слів дослідника, ще ігумен Пронін у своїй розвідці зазначав, що у рукописі є інформація про переписувача та місце і час переписування — це Станіслав Граматик, замок Нялаб, 1401 р.

Загалом рукописна книга складається з 22 зошитів, у кожному з яких по вісім листів. Королевське Євангеліє також має 11 різних за стилем та мотивами кольорових заставок. До наших днів Євангеліє дійшло із практично втраченою оправою і потребує реставрації. У 1998-2001 роках була спроба провести повну реставрацію стародавньої книги у реставраційних майстернях Києва, але, на жаль, вона зі столиці повернулася невідреставрованою. Причиною називали недофінансування та відсутність спеціалістів високого рівня.

Зі слів Михайла Джахмана, залишається загадкою, де перебувало Королівське Євангеліє протягом всього часу між його створенням і передачею до Мукачівського монастиря. У 1530-х рр. цю рукописну книгу нібито бачили у замку Нялаб, у бібліотеці родини Перені. Точно не відома й особа переписувача – Станіслава Граматика. Ряд дослідників вважають, що він був місцевим, інші – що переїхав на територію сучасного Закарпаття із дружиною подільського князя Федора Коріатовича у кінці ХIV ст.

- На думку відомого історика та археолога Йосипа Кобаля, книгу, з якої переписував Святе письмо Станіслав Граматик, міг привезти на Закарпаття воєвода Драг із Константинополя у 1390 р. Натомість член-кореспондент АНУ Василь Німчук звертає увагу на південнослов’янські риси у мові Королевського Євангелія й припускає, що джерело, з якого його переписали, могли принести на Закарпаття зі слов’янських країн Балканського півострова або ж із українських земель Галичини чи Волині, – каже Михайло Джахман.

КАРЕТА ІМПЕРАТРИЦІ ДЛЯ МУКАЧІВСЬКОГО ЄПИСКОПА, ЧИЄ ПРАВЛІННЯ НАЗИВАЮТЬ “ЗОЛОТИМ ВІКОМ” ЄПАРХІЇ

- В експозиції, що репрезентує духовну спадщину Закарпаття, зберігаються унікальні експонати, які засвідчують велич Мукачівської греко-католицької єпархії. Це деталі кінської збруї та карети з написом, подаровані австрійською імператрицею Марією Терезою єпископу єпархії Андрію Бачинському, – розповідає Михайло Джахман.

- Єпископ Андрій Бачинський – доктор теології, видатний культурний та освітній діяч. Народився 1732 р. у родині греко-католицького священника у селі Бенятин колишнього Ужанського комітату (нині територія Словаччини). Вважається, що родина Бачинських походила з дворян, які прийшли в Угорське королівство з території Галичини, із села Бачина (нині це територія Польщі). Початкову освіту Бачинський отримав у батьківській хаті, а потім навчався в гімназії єзуїтів в Ужгороді. Після закінчення гімназії продовжив навчання з філософії та теології в сучасному місті Трнава (Словаччина), де здобув наукове звання доктора теології. Став Мукачівським єпископом після смерті Івана Брадача у 1772 р., офіційне затвердження його на цій посаді Папою Римським Климентом XIV відбулося у 1773 році. Посвячення у єпископи пройшло у двірцевій каплиці у Відні в присутності Марії Терезії й найвищого керівництва Австрійської імперії. З цього часу і до самої смерті у 1809 році Бачинський був на чолі Мукачівської греко-католицької єпархії. І саме цей період в історії єпархії називають «золотим віком».

Зі слів Михайла Джахмана, Бачинський отримав від Марії Терезії коштовні церковні клейноди, необхідні для єпископської діяльності: митру, посох, хрест, перстень, дорогий одяг, а також карету на чотирьох коней. Для єпархії імператриця передала й колишню колегію єзуїтів з гімназією та церквою, Ужгородський замок, де у 1778 р. відкрили духовну семінарію – перший вищий навчальний заклад на території сучасного Закарпаття, і ще значну кількість земельних наділів для нормального функціонування єпархії. У кінці 1940-х – на початку 1950-х років із єпископської резиденції (яку спочатку зайняла міліція з приходом совітів у 1949-му, а згодом її передали бібліотеці Ужгородського державного університету) до музею на зберігання були перевезені різні речі: старовинні меблі, портрети єпископів та багато іншого. Між цими речами до музею потрапили й окремі деталі карети та кінської збруї, що були подаровані єпископу Бачинському імператрицею Марією Терезією. Ці музейні предмети довго зберігалися необлікованими і до початку 2000-х років не експонувалися. На жаль, до наших днів від карети збереглася тільки накладка на двері з написом латинськими літерами. Згідно з написом, карета належала самій імператриці й, можливо, вона нею навіть певний час користувалася, а згодом подарувала її з власного каретного двору. Збереглися й окремі деталі кінської збруї: стремена, вудило, пряжка, шлея, деталі зі шкіри, прикрашені сріблом та позолотою. На щастя, зберігся і прижиттєвий портрет єпископа Андрія Бачинського. Один із небагатьох, адже більшість оригінальних портретів, через радянську ідеологію, ще у 1950-х роках були втрачені. На сьогодні портрет відреставрований у музейній майстерні й постійно експонується. Також в експозиції виставлено дві оригінальні карти Замкової гори другої половини ХVІІІ ст. з часу передачі Ужгородського замку та єзуїтської колегії у власність Мукачівській греко-католицькій єпархії, – розповідає Михайло Джахман.

ШАБЛЯ-БАТОРІЙКА, ЯКА ЩЕ ЧЕКАЄ РОЗГАДКИ

Шабля польського короля Стефана Баторі (1576 р.) — один із найкоштовніших експонатів у колекції холодної зброї Закарпатського обласного краєзнавчого музею. Іштван Баторі або ж Стефан Баторі (угор. Istvan Bathory, польськ. Stefan Batory) (1533–1586) — князь Трансильванії (1571-1575), польський король (1576-1586), Великий князь Литовський і Руський, очільник Речі Посполитої. Походив із відомої трансильванської династії Баторі. Один із найрішучіших і найуспішніших військових супротивників Московського царства. Брат відомої угорської «кривавої графині» Єлизавети Баторі.

- Згідно з легендою, саме цій історичній постаті належала коштовна шабля. Оповідають, що дві однакові шаблі (одна з яких нині є у нас) у 1576 році виготовили спеціально для пишної коронації Іштвана Баторі у Кракові. Як ця зброя могла потрапити на Закарпаття — залишається загадкою. Тому деякі дослідники піддають сумніву той факт, що шабля належала королю. Одні вважають, що це могла бути зброя, якою Стефан Баторі нагороджував своїх підданих за особливі заслуги. Інші вважають, що це репліка більш пізнього часу. Словом, це питання ще вимагає дослідження.

Але відомо, що у 1881 році коштовну шаблю купив в Ужгороді у дружини Фелда Берната відомий історик Тиводар Легоцький, ім'ям якого названо музей. Довгий час шабля зберігалася у музеї в Мукачеві, аж поки приблизно у 1950 р. не була передана до Закарпатського краєзнавчого музею. Поряд із шаблею зберігається рукопис Легоцького із детальним описом експонату, – каже Михайло Джахман.

Музейник наголошує, що, незважаючи на таємниче та недосліджене походження шаблі, вона має велику цінність – це ювелірний витвір мистецтва. Загальна довжина шаблі – 91 см, довжина піхов – 83 см. Від руків'я до кінця піхов зброя вишукано оздоблена тисненням і дорогоцінним камінням — має 7 рубінів і перлини. На перехресті – камінь темно-коричневого кольору діаметром 1 см із вирізаним силуетом німфи. На позолоченому сріблі руків'я вибите погруддя Іштвана Баторі, на звороті – герб родини Баторі, під яким видно монограму “B.S” (Баторі Стефан). Піхви шаблі обтягнуті оксамитом, прикрашені позолоченими срібними пластинами із зображеннями Богородиці з немовлям, герба Угорщини і герба Баторі. На лезі – напис золотими літерами латинською мовою «З Богом за Батьківщину. Іштван Баторі, король Угорщини та Польщі». Тому не дивно, що у 1922 році куратор музею Тиводара Легоцького у Мукачеві Бела Бороштяні намагався незаконно шаблю продати, але був вчасно спійманий поліцією.

Михайло Джахман згадує цікавий історичний факт: з іменем польського короля Стефана Баторія пов'язують поширення у Східній Європі угорсько-польського типу шабель, а окремий підтип цієї зброї з відкритим ефесом дістав назву “баторійка” чи “баторівка”.

ТУНЕЦЬ ОДИНОКИЙ З ВЕЛИКОБЕРЕЗНЯНЩИНИ, ЩО КОЛИСЬ БУЛА ДНОМ МОРЯ

- Цей унікальний експонат зберігається у природничому відділі музею, це скам'янілість риби-тунця з нижнього олігоцену кайнозойської ери (близько 33 мільйони років тому) — вона розповідає відвідувачам про ті часи, коли теперішнє Закарпаття було дном моря.

- Скам'янілість була знайдена в околицях села Верховина Бистра Велико-Березнянського району в 1969 р. Її виявили робітники під час робіт у кар'єрі, де видобували камінь-пісковик. Вона розколота, складається з кількох шматків. У тому ж році експонат перевезли до музею. Це голотипний екземпляр – один із найцінніших експонатів палеонтологічної колекції музею, на основі якого вчені описали новий для науки вид викопних тунців. Вчені з Москви, котрі проводили дослідження скам'янілості у 1970-х роках, назвали її “тунцем одиноким”. У 1979 р. у «Палеонтологічному журналі» Академії наук СРСР опублікована наукова стаття Баннікова Олександра Федоровича «Тунцовые и их филогенетические отношения», де викладено результати дослідження скам'янілості риби тунця із Закарпаття. Окремий відтиск статті з подякою за співпрацю автор вислав працівникам відділу природи, він зберігається тут і зараз.

Цікаво, що знайшли величезного тунця на узвишші, це гора висотою понад 800 метрів над рівнем моря. А тунець, як відомо, є морською рибою, і це ще один доказ, що в далекому минулому тут було Карпатське море, частина праокеану Тетіс.

- До речі, «тунець одинокий» – не єдина така знахідка в нашому краї. У 1984 році серед базальтових покладів Радванського кар'єру в Ужгороді знайшли також відбиток риби. Працівники повідомили про знахідку в музей, звідти виїхали на місце і забрали скам'янілість. Цей експонат цікавий тим, що знайшли його саме в базальті – “продукті” виверження вулкану. Тобто, колись на тому місці вибухнув підводний вулкан, а відбиток риби розпечена магма не пошкодила лише тому, що її тіло була законсервоване в шарах осадів ще задовго до того, – каже Михайло Джахман.

*  *  *

Крім оцих експонатів-унікумів, в Ужгородському замку зберігається ще майже 200 тисяч інших — тому дивитися тут є на що. І про це знають ті 300 тисяч туристів, які їдуть в Ужгородський замок щороку. Сам замок, у якому розташований краєзнавчий музей, – пам’ятка архітектури національного значення і є однією із найстаріших та найцінніших історико-архітектурних будов міста. Втім, ця споруда нині — в плачевному стані, адже з радянських часів капітальний ремонт тут не проводився. Особливо погано з покрівлею — вона в аварійному стані, на її ремонт у 2020 році з обласного бюджету передбачено 2 млн грн, однак, проєктним інститутом «Укріндопроєктреставрація», розроблено документацію, за якою загальна кошторисна вартість робіт становить майже удесятеро більше – 19 млн 459 тис. грн. Втім, у замку є шанс на відновлення, адже він потрапив у проєкт “Велике культурне будівництво”, в межах якого по країні передбачено відновлення 100 культурних об’єктів. Зараз формується перелік пам’яток, які потенційно можуть стати учасниками проєкту. Ввійдуть до нього об’єкти культурної спадщини, що є в аварійному стані й терміново потребують реконструкції та є пам’ятками національного значення, об’єкти культурної спадщини, що внесені до Списку всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, або такі, що претендують на внесення і мають велике історичне значення.

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото Сергія Гудака, zkmuseum.com