Наталія Гусак, заступниця голови Чернівецької ОДА

Наприкінці листопада минулого року на посаду голови Чернівецької ОДА призначили науковця Сергія Осачука. Він прийшов із уже сформованою своєю командою управлінців, серед яких була відома у Чернівцях та області громадська активістка, експертка програми «U-LEAD з Європою» у медичній сфері Наталія Гусак. Вона стала заступницею голови ОДА та займалася соціальною і медичною сферами у регіоні.

Наталія Гусак активно присутня у соцмережах, де публікує дописи та коментує різні епізоди у медичній сфері області. Саме під одним із таких дописів у Фейсбуці  я поставив чиновниці кілька запитань про стан нашої медицини, що накопичилися у мене за останній місяць, поки лікувався від COVID-19 та двобічної пневмонії і майже два тижні провів у нашій лікарні.

Наталія Гусак запропонувала зустрітися та детально відповісти на питання, які хвилюють буковинців.

У ТОМУ, ЩО НЕ ПРАЦЮЄ РОЗЕТКА В ПАЛАТІ, ЗВИНУВАЧУЮТЬ І ПРЕЗИДЕНТА

- Почнемо з проблеми, яка зараз на слуху після трагічного випадку на Львівщині, коли через знеструмлення померли двоє пацієнтів, підключених до апаратів ШВЛ. У наших медзакладах також бувають перебої з електропостачанням, але про них вголос почали говорити лише зараз. Зокрема, минулого тижня вимикали світло в інфекційному відділенні обласної лікарні, на щастя, минулося без важких наслідків. Як у нас вирішують проблему з перебоями електрики?

- Про цю проблематику з електроенергією в наших лікарнях я зрозуміла ще тоді, коли нам у жовтні з Офісу президента і з Кабінету міністрів України надійшло завдання збільшити кількість точок доступу до кисню до 80% від наявних ліжок для хворих на ковід. Тому що, коли впродовж року по 5-6 разів відвідуєш кожну лікарню, то дуже добре розумієш, що насправді там робиться. І логічно, я вже оцінила ризики, які можуть бути від того, що 80% ліжок ми можемо забезпечити киснем дуже швидким рішенням – закупівлею концентраторів. Одразу зрозуміла, що система електропостачання також потребуватиме модернізації.

Ще на початку листопада, до трагічного випадку на Львівщині, я дала доручення департаменту охорони здоров’я перевірити всі наші госпітальні бази на справність їхніх автономних систем електроживлення.

Це раз. По-друге, я розуміла так само, що автономне електроживлення – це не єдина проблема в системі електропостачання наших лікарень. Тому що у більшості госпітальних баз ремонти не робилися десятиліттями. І елементарна система палатного електроживлення – розетки, світло в палатах тощо, воно також потребує модернізації. З огляду на це, за рішенням комісії з питань ТЕБ та НС, вже на початку листопада ми розглядали результати такої перевірки. Там мені департамент охорони здоров’я доповідав, що у нас все чудово з системою електропостачання.

Моє логічне запитання до них було: які саме відділення зможе забезпечити автономна система електроживлення? Мені відповіли, що це, як зазвичай, хірургія, реанімація і пологові відділення. Але ж пацієнти із COVID-19 у нас лежать і в терапії, інфекційні відділення заповнені.

Тобто, ми вже тоді дали доручення головним лікарям розробляти проєктно-кошторисну документацію на заміну чи ремонт системи електропостачання. За цей час кілька лікарень, де лежать хворі на коронавірус, завершили цю роботу. Ми подали до Кабміну загальну потребу у додаткових коштах — це близько 15 мільйонів гривень.

За цей місяць я розмовляла з представниками МОЗу і Кабміну про те, що наступним викликом для медичної системи України після киснезабезпечення буде електроенергія. Тоді я ще не думала, що ця проблема так швидко проявиться, як це показав львівський випадок.

- Як гадаєте, чому в медичних колах починають говорити про проблеми лише після якихось трагічних випадків, а не тоді, коли ці проблеми виникають?

- Знаєте, увесь цей час була побудована така система, що постійно можна було перенести відповідальність на когось. Тобто, умовно кажучи, якщо не працює розетка, то цю відповідальність можна перенести навіть не на головного лікаря, а на керівника департаменту охорони здоров’я, на заступника голови, на голову обласної адміністрації. Я думаю, що у непрацюючій розетці в лікарні досить часто звинувачують і президента, хто би не був на цій посаді.

Одночасно з цим, у лікарнях, де є сильні управлінці, вони чітко розуміють: усе, що робиться в господарській частині, фінансах, медичній частині — це є їхня сфера відповідальності.

Серед наших 18 госпітальних баз я бачу: коли відвідуєш кожну лікарню, ти відчуваєш, кому треба 10-15 разів сказати, щоб пришвидшували, наприклад, проведення кисню, а куди приходиш, а там уже все і без тебе зроблено. Тобі лише показують, що все є і ставлять більш стратегічні завдання, під твою сферу відповідальності.

Але, знову ж таки, якщо в певній частині не працює система управління, то мав би втручатися засновник. Тут ця сфера відповідальності засновників, тобто, місцевих рад, також іще не відчувається.

НЕ ТРЕБА БОЯТИСЯ ОЗВУЧУВАТИ ПРОБЛЕМИ МЕДИЦИНИ

- Під час нещодавнього засідання штабу з ліквідації наслідків надзвичайної ситуації ви озвучили випадок, коли в першій міській лікарні, де лікують хворих на коронавірус, пацієнтам робили уколи при свічці. Я лежав у цій лікарні, і наступного дня після надходження у мене в палаті перегоріла люмінісцентна лампа, за два тижні ніхто її так і не замінив. Кілька днів робили уколи при ліхтарику телефона, а потім принесли настільну лампу. Чому виникають подібні ситуації? Є проблеми з кадрами чи з матеріальним забезпеченням лікарень?

- Ні, в матеріальному забезпеченні сьогодні я не бачу проблем у наших лікарнях. Тобто, стільки коштів, скільки вони отримали цього року, лікарні не бачили протягом десятиліть. І я не впевнена, що взагалі колись були такі обсяги фінансування.

Проблема ця об’єктивна. Насамперед, справді, за цей час дуже важко знайти людей, які підуть у «червону» зону проводити будь-які поточні чи капітальні ремонти. Друге, можливо, справді хтось із цих людей, які є в штаті, у цей час хворіє. У нас зараз дуже багато медичних працівників перехворіло.

Але знову ж таки питання в управлінні. Бо, отримавши статус підприємства, наші лікарні можуть на умовах договорів відійти від старих порядків управління і тримати у штаті електрика, який один захворів, і ми тримаємо в напрузі всіх лікарів, пацієнтів, створюємо їм некомфорт у роботі, у лікуванні. Замість того, щоб укласти тимчасовий договір з якимось електриком-ФОПом, який би міг у будь-який момент прийти і виконати роботу. Знову ж таки, якщо це відчуває головний лікар, він іде на ці нові умови аутсорсингу, укладання додаткових угод, передачу якихось послуг іншим людям, а не утримування їх в штаті.

- Знову повернуся до свого перебування у лікарні. Про ту лампочку я не писав публічно, натомість, коли три дні з двобічною пневмонією і коронавірусом пролежав у палаті з холодними батареями у листопаді, то не витерпів і написав про це у себе на сторінці, тегнувши відповідних керівників з медицини. Того ж вечора батареї стали теплими. Можливо, і справді потрібно кожну проблему озвучувати публічно, як це роблять деякі лікарі та пацієнти у Чернівцях?

- До опалення наш штаб привертав увагу ще в серпні, коли я просила перевірити готовність усіх систем до опалювального сезону. І ось ці господарські речі, про які останнім часом дуже багато пишуть і які звучать у нас, вони змушують мене думати про певні кадрові зміни, які відбудуться в департаменті охорони здоров’я. Бо коли тебе запевняють у декількох питаннях, що все добре, то ти розумієш, що люди не відчувають твого настрою до того, що означає «все добре».

Що стосується публічного винесення проблем наших лікарень, у нас зараз така вертикаль працює у владі, що за рік роботи до нас приїжджали від міністра охорони здоров’я, усі його заступники, двічі президент і дуже багато високопосадовців, Але жодного разу не було такого, щоб я соромилася називати якісь проблемні питання високопосадовцям, щоб вони почули наше бачення тих чи інших проблем. Так само і під час телефонних дзвінків.

Якщо це конструктивно і ти розумієш, що це значно покращить процес, бачиш, що це вирішить проблему, то я лише можу подякувати за такі речі.

Я за те, щоби проблеми озвучувалися і щоб ми розуміли, кому вони мають бути озвучені, і я за те, щоб люди, від яких залежить вирішення цих проблем, також розуміли, що вони працюють зараз в інших реаліях.

МИ НЕДООЦІНЮЄМО ПРОЦЕС РЕАБІЛІТАЦІЇ ПІСЛЯ КОРОНАВІРУСУ

- Ще тиждень тому у нас щодоби фіксували по 400-500 нових випадків інфікування COVID-19. Останніми днями цей показник коливається в межах 220-250 нових випадків. Спостерігається тенденція до зниження захворюваності в регіоні чи ще рано про це говорити?

- Від березня я не користуюся одним показником для того, щоб розуміти, яка в нас ситуація в області. Постійно на цьому наголошую, для мене це мінімум три показники — кількість нововиявлених випадків за добу у співвідношенні до кількості тестів, кількість госпіталізованих пацієнтів за добу, а також кількість відібраних зразків. Зараз я бачу, що за всіма цими трьома показниками у нас іде тенденція до зниження впродовж останнього тижня, причому день у день. Але я впевнена: ще зарано говорити про те, що ситуація повністю стабілізується. Це все ж таки не 50-60, а 200-250 випадків на добу.

Поміж тим, ті пікові ситуації, яких ми очікували у післявиборчий період, потім у нас було відкриття шкіл... ми розуміли, що будуть наслідки. І ці наслідки нам були представлені у завантаженості ліжок до 70% і в кількості випадків за добу у 400-500. Наразі, якщо ситуація насправді стабілізується, ми не маємо права розслаблятися, бо все-таки усі прогнозні показники і РНБО, і МОЗу й НСЗУ говорять, що піку епідемії нам варто очікувати ще в січні і в лютому. Я би дуже хотіла, щоб вони помилилися.

- Чи вплинув на ці останні показники так званий карантин вихідного дня?

- Не можу сказати, чи саме карантин вихідного дня вплинув. Я думаю, що більше вплинуло зростання добової кількості позитивних зразків і показники госпіталізації. Бо люди недооцінюють ситуацію доти, поки не починають впадати в якусь паніку від окремих показників, що різко зростають.

Наприклад, допис відомого лікаря-реаніматолога у Фейсбуці, коли він написав, що у реанімації нема вільних ліжок уже навіть для «блатних». Думаю, що він більше вплинув на нинішні показники захворюваності, ніж навіть карантин вихідного дня. Але розірвані соціальні зв’язки у межах вихідних днів так само мали би вплинути на зменшення показників захворюваності.

- Знаю, що ви нещодавно також із сім’єю перенесли коронавірус. Розкажіть трохи про ваш досвід? Усе минуло без госпіталізацій? У кого найважча форма була?

- Найважча форма хвороби була якраз у мене. Ми хворіли усі одночасно, але половину моєї хвороби чоловік був в іншій області, тому він хворів подалі від нас. Він перехворів нескладною формою, так само як і діти. У мене була найскладніша ситуація. Бо у перший тиждень це було фактично на ногах, але з температурою 38 градусів. І вже коли я дочекалася до показника кисню у крові 89, коли мені сказали, що потрібна госпіталізація, тоді вирішила, що потрібно лікуватися більш серйозно, ніж я собі думала.

Мені здається, що ми недооцінюємо в ковідному процесі питання реабілітації після коронавірусу. Дуже мало про це говоримо. Я і сама забула, бо в той період якраз поглинула робота, а цей процес так само важливий. Тому що наслідки від COVID-19 дуже відчутні. Я думаю, що ті, хто перехворів, розуміє, про що кажу.

- Не так давно в адміністрації розробили і презентували дашборд із даними наповненості пацієнтами лікарень та реанімацій області. Наскільки ці дані актуальні? Адже, коли сімейні лікарі шукають місце для госпіталізації своїх пацієнтів, їм кажуть: «вільних місць немає».

- Якраз цей дашборд виник для того, щоб показувати реальну ситуацію, зокрема й сімейним лікарям, керівникам відповідних відомств, щоб уникнути будь-яких маніпуляцій з будь-яких сторін. Так само і щодо кисню. Із брехнею можна боротися виключно тим, що публікувати правду.

За майже рік роботи з ковідом, я бачила різні випадки, наприклад, коли в сльозах приходять чи дзвонять і кажуть: «Госпіталізуйте терміново, все погано». А ти розумієш, що людина реально не підпадає під госпіталізацію, це така форма хвороби, яка лікується дома. А в цей час ліжко буде заповнене і не зможуть врятувати життя людині, яка насправді більше потребує медичної допомоги. Тому в таких випадках медична система повинна працювати не суб’єктивно, а виключно за чіткими стандартами, які виписувалися нами ще з перших днів, коли ми не отримували жодних стандартів з МОЗу.

- Хто зараз має більш вагоме слово при госпіталізації – сімейний лікар, який тебе веде під час хвороби і знає твій стан, бачить показники ураження легень і каже, що тебе потрібно госпіталізувати, чи головні лікарі, які кажуть, що з такими показниками ще можна лікуватися вдома і чекати, поки погіршає настільки, що тебе забере «швидка»?

- У нас працює потрійна система госпіталізації – сімейний лікар, далі має іти центр екстреної медичної допомоги, де лікар так само бере на себе відповідальність і каже, чи ми госпіталізуємо, чи ні, і третя ланка такого певного сортування пацієнтів – лікарі приймального відділення. От якщо всі вони кажуть, що госпіталізація потрібна – пацієнт лягає у лікарню. Якщо хтось із них сказав, що немає необхідності у госпіталізації – пацієнту буде відмовлено.

Цей стандарт повинен працювати, щоб не було ніякого суб’єктивізму. Мені навіть доводилося нерідко своїм друзям відмовляти і пояснювати, що якщо втручатися суб’єктивно у цей процес, буде те, що я бачила в одній із реанімацій. Коли троє людей лежать у палаті насправді між життям і смертю, а поряд - пацієнтка, яка спокійно читає книжку і говорить по телефону. Це реанімація, там реально уже рятують життя. Там точно не такі стани, щоб спокійно дивитися відео і читати книгу. І я бачу, що людина точно не у тому стані, щоб перебувати в реанімації, і лікарі це підтверджують.

- Чому ж тоді її не перевели з реанімації у звичайне відділення?

- Після того, як я це побачила, були прийняті певні рішення і її перевели з реанімації. Але у мене ще більше стало питань, що зі стандартом госпіталізації пішло щось не так. І ми дуже різко почали це все переглядати.

КОРОНАВІРУС ПІДЕ, А ТОЧКИ ДОСТУПУ ДО КИСНЮ ЗАЛИШАТЬСЯ

- Яка зараз ситуація із доступністю кисню в лікарнях? Скільки відсотків ліжок для хворих на коронавірус мають підключення до кисню?

- Уряд перед нами ставив завдання забезпечити доступом до кисню 80% від кількості ліжок для хворих на коронавірус, тобто від 1114. Наразі вже маємо 978 точок доступу до кисню.

Я вважаю найбільшим успіхом те, що більша частина цих ліжок – стаціонарні точки доступу. Це означає, що ми гроші вкладаємо не просто так, як навесні усі мені казали купувати швидко апарати ШВЛ, бо ми всі помремо. Ми використовуємо ці кошти із розрахунком на те, що COVID-19 колись піде, а точка доступу до кисню залишиться. А не концентратор, який гуде і який через два місяці може зламатися і ми не будемо мати навіть можливості його відремонтувати.

Із існуючих у нас майже тисячі точок доступу до кисню, зайняті пацієнтами лише 35%, всі інші вільні. І в нас ніколи не було, щоб усі 100% точок доступу до кисню були зайняті, навіть коли їх було значно менше. Але з огляду на те, що ми готуємося до зростання захворюваності у січні-лютому, ми не зупиняємося на цифрі 80% і протягом грудня плануємо мати вже понад 1200 ліжок із доступом до кисню.

- Зараз постійно говорять про збільшення у лікарнях кількості ліжок для хворих на COVID-10. А персонал, який обслуговує пацієнтів, залишається той же. Коли я лежав у лікарні, там на чергування добу через дві залишалося дві медсестри на поверх, де лікується близько 20 пацієнтів. За словами персоналу був період, коли лікувалося і до 40 пацієнтів, і значна частина - важкі. Яка зараз ситуація з кадрами у лікарнях?

- Ви згадали про медсестер, тож я б хотіла скористатися можливістю і просто подякувати їм. Знаєте, коли приходжу без попередження у лікарню, особливо у вечірній час, і бачу, що лікарі справді – це наш «золотий фонд», але розумію, що ці важкі концентратори вночі тягнуть медсестрички. І ти усвідомлюєш, що фізично найважчу роботу з COVID-19 роблять саме вони.

Я не уявляю, як би вони витримували при тих зарплатах, що були раніше. Тому що при нинішній пандемії вдалося підвищити зарплату медикам спочатку один раз, потім у вересні ще раз.

Щодо кадрового наповнення, то, наприклад, у міській лікарні №1 ще влітку для мене була незрозуміла ситуація. У нас є надзвичайна ситуація в країні, є величезна кількість медпрацівників у міських закладах охорони здоров’я, є ніби і мотивація зарплатою і вільні робочі місця, куди можна спокійно переводитись і працювати, а ми не можемо знайти своєчасно тої кількості медичних працівників, що необхідна для заповнення.

Я вела таку щиру розмову з керівником управління медичного забезпечення у Чернівцях стосовно того, як ми взагалі в медичній системі комунікуємо між собою. Адже якщо стаються такі випадки, ви не можете серед 5 поліклінік і декількох лікарень знайти медиків для підсилення. Ми готували і план «Б» з інтернами, які можуть працювати медсестрами. Поки що він не знадобився.

- Не так давно до нас в область приїжджали представники НСЗУ, які запевняли, що усе стаціонарне лікування хворих на коронавірус пацієнтів оплачує держава. Саме тоді я лежав у першій міській лікарні і перед цим мені вручили список ліків, які потрібно придбати для подальшого лікування, частину з них справді забезпечувала лікарня. Але за 12 днів перебування у медзакладі я витратив близько 7 тисяч гривень, хоча у мене не був важкий випадок, а лише середньої важкості. То лікування коронавірусу в лікарнях Буковини безкоштовне чи напівбезкоштовне?

- Я чула різні історії прямо у «червоних» зонах, коли відвідувала лікарні і спілкувалася з пацієнтами у Новоселицькій ЦРЛ, Кіцманській і Путильській лікарнях, вони говорили, що їх повністю забезпечують ліками.

Також знаю історії про те, що не увесь перелік, як-от у вашому випадку, забезпечує лікарня, деякі ліки купують пацієнти. І тоді, коли у нас є перелік, ми намагаємося розібратися, що ж таке було призначене, що не було придбано закладом за кошти від НСЗУ. Ми недаремно почали публікувати інфографіку, куди ці кошти потрачені.

Наразі до всіх комунальних некомерційних підприємств за великим рахунком облдержадміністрація не має навіть можливості якісь претензії висловлювати. Бо це договірні зобов’язання між НСЗУ і медичним закладом. Лікарні свої фінансові плани затверджують у засновника, а це районна, міська чи обласна ради. І втручатися у використання їхніх коштів ми не маємо права.

Тоді ми пішли іншим шляхом. Почали публікувати інформацію про отримані кошти кожною із лікарень та про те, скільки з цих коштів медзаклади використали на купівлю ліків, обладнання. А потім ми почали показувати склади із ліками і побачили, що ліки закупляються вищими темпами, їх стає все більше в лікарнях.

Разом з тим, є об’єктивні умови, є відповідний протокол лікування, в який закладено ліки з національного переліку. Першочергово слід забезпечити закупівлю ліків тільки з національного переліку. Далі потрібно дивитися, чи призначають усе те, що є в національному переліку, чи призначають те, що вам більше допоможе, але його немає в національному переліку. У кожній конкретній ситуації потрібно розбиратися, і коли ми це робили, бачили різні висновки. Бачили, що справді були люди із супутніми захворюваннями і їм призначали такі ліки, яких нема в національному переліку, їх потрібно придбати додатково. А іноді бачили, що виписуються якісь такі препарати, що потім працівники департаменту мусили іти і казати лікарям не робити більше так, не виписувати таких ліків.

Тому я за те, щоб усі розуміли, що більшу частину лікарських засобів лікарні закуповують і щоб люди не боялися лікуватися закупленими препаратами. Бо у нас ще існують різні міфи, що якщо це не італійський чи німецький препарат, а такий самий, тільки українського чи індійського виробника, то він точно не допоможе, бо «сусідка так казала». І тоді пацієнти кажуть лікарю не виписувати вже закуплений лікарнею препарат, а намагаються самі закупити і передати з-за кордону чи ще якось. Тоді набігають тисячі гривень за укол. Я до того веду, що ми повинні розуміти, по-перше, що ліки справді є. Друге, що ліки, внесені у протокол, ефективні, і не потрібно думати, що коли сусідка вам сказала, що лікувалась якимось іншими, то вони кращі. І третє, - якщо у вас супутні захворювання, то вам можуть запропонувати придбати деякі додаткові препарати. Але при цьому ми постійно наголошуємо всім нашим головним лікарям на всіх нарадах, щоб комунікували зі своїми колективами про те, що пацієнту потрібно пояснювати, чому саме додатковий список виник у нього в руках. Ось тоді у нас не буде таких питань.

ДІТИ НА МІЙ ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ БАЖАЛИ, ЩОБИ ШВИДШЕ ЗАКІНЧИЛАСЬ ЕПІДЕМІЯ

- Минув уже рік відтоді, як ви вирішили стати чиновницею. Доти ви працювали у громадському секторі, були експерткою програми «U-LEAD з Європою», очолювали громадську організацію «Пацієнти Буковини». Чи не побоювалися переходити із громадського сектору у місцеву владу, адже чиновників перед тим якраз і критикували?

- По-перше, я йшла працювати в команду, дуже дякую їй за рік спільної роботи — і з головою обласної адміністрації, і з моїми колегами заступниками голови, і з усіма по горизонталі керівниками структурних підрозділів. Можу сказати чесно, що за рік роботи мені не відмовили у жодній моїй ідеї. Навпаки, підсилювались рішення, я за це вдячна.

Що стосується попередньої роботи, вона мені дуже допомогла. Завдяки роботі із програмою «U-LEAD з Європою» я мала добре налаштовані горизонтальні зв’язки з лікарями по всій Україні, зокрема і в Чернівецькій області. Правда, це лише частина первинки, але комунікація складних рішень, над якими я працювала роками, дає можливість приймати подібні рішення вже на цій посаді.

- Практично з самого початку роботи на цій посаді ви, можна сказати, поринули з головою у медичні проблеми, адже почалася пандемія коронавірусу. Чи вистачає часу на трьох доньок і чоловіка? Як вони ставляться до ваших затримок на роботі?

- Ставляться по-різному (сміється — ред.). Іноді вони, хвилями, розуміють, телефонують із питанням, коли я вже приїду, бо вони вечерю зготували і чекають на мене. А потім ти відчуваєш, що ця хвиля розуміння проходить, бо є елементарні людські бажання бачити маму чи дружину швидше і вони починають ревнувати до роботи. Кажуть: “Знову цей твій ковід”.

Коли цього року ми святкували мій день народження, я вже їм навіть не зізнавалася, що втратила смак і нюх. Я розуміла, що при такому тісному контакті, вони так само будуть інфіковані. І основне їхнє побажання мені було, щоби швидше закінчилася ця епідемія коронавірусу.

Я розумію, що щось не так. Але з іншого боку, і я, і вони вже так само розуміють, що найважчими за цей рік для мене були вихідні дні. Тому що зараз найважче — це переключитися з роботи на дім. У вихідні дні я мала би поринути у наші сімейні питання, але переключитися швидко не вдавалося. І не знаю, скільки має пройти часу, щоб усе це можна було переключити. Але я впевнена, що колись вони мене усі зрозуміють. Принаймні, я постараюся знайти потрібні слова.

Віталій Олійник, Чернівці

Фото надані Наталією Гусак