Звідки взялися й куди зникли літописні уличі?
Загадка давнього племені, що жило на Вінниччині тисячу років тому
Уличі – одне з найменш вивчених давньоруських племен. Наразі науковці не мають спільної думки про те, звідкіля вони взялися й куди зникли десять віків тому. Про них є згадки у «Повісті минулих літ», але дуже куці. Так, ніби літописці на догоду київському князеві, з яким ворогували уличі, вирішили «забанити» їх в історії.
Проте, сліди їх перебування на українських землях цілком матеріальні. Їх із середини минулого століття досліджують вінницькі археологи. Протягом 1970-х - початку 1990-х років, розкопки давньоруських городищ проводив викладач Вінницького педінституту Павло Хавлюк, а віднедавна дослідження уличів продовжила спільна експедиція Інституту Археології НАН України та Вінницького обласного краєзнавчого музею. Їх спільним проєктом стала виставка «Слідами уличів через 1000 років».
Про таємниці й трагедії древнього племені та історію тисячолітнього списа-«кровопивці» Укрінформу розповіла завідувачка сектору археології Вінницького обласного краєзнавчого музею Ольга Грабовська.
«ПРИМАРНЕ» ПЛЕМ’Я
Науковці кажуть, що уличі прийшли на Побужжя у кінці 10 ст. н.е. і залишили тут близько 50 фортець.
- Взагалі це літописне плем’я, про яке ми знаємо з «Повісті минулих літ». Водночас згадки про уличів дуже фрагментарні, – київські літописці їх оминають увагою. Чому саме, це до певної міри історична загадка. Вона привертала увагу істориків ще з дореволюційних часів, протягом ХІХ століття. Ними цікавились такі вчені, як Татіщев, Шафарик, інші відомі імена можна згадувати. Зазвичай ці вчені перед назвою «уличі» вживали такі епітети як “примарні”, “загадкові”, “таємничі”. Саме уличі й тиверці, напевно, – найбільш загадкові літописні племена, назви яких ми знаємо. А проте пізня історія їх перебування на теренах країни пов’язана якраз із нашим регіоном, – розповідає Грабовська.
Вона каже, що причини появи уличів на Поділлі, а також звідки вони прийшли і куди зникли – наукова загадка, і з приводу цього існує чимало версій. Якщо вірити літописним джерелам, це сталося унаслідок військових конфліктів із київськими князями Олегом та Ігорем. Уличі три роки обороняли та все ж втратили свою столицю – «Пересечень» та пішли і оселилися «по Богу» (нині – р. Південний Буг). Ці відомості стосуються пізнього етапу життя уличів (кінець Х-ХІ ст.), а про ранній період їхньої історії, час, коли складалися племінні спільноти, – відомості дуже уривчасті. Радше це здогадки про те, що у VII-VIII століттях це були балто-слов’янські племена, які з часом розділилися. Різні спільноти уличів оселилися на Нижньому Дніпрі, Дністрі, Дунаї та узбережжі Балтики.
Матеріальні свідчення про життя уличів наразі є лише з Х-ХІ ст. Серед таких свідчень – городища, рештки фортець, збудованих на схилах мисів та на підвищених терасах басейну Південного Бугу. Матеріали з їх вивчення і лягли в основу виставки.
- В експозиції використані матеріали масштабних археологічних досліджень 1970-1980-х років, які висвітлюють середньовічний побут мешканців регіону. А також представлені результати сучасних розвідувальних робіт із пошуку, локалізації та вивчення укріплень уличів Х-ХІ ст. Хронологічно виставка охоплює період близько 100-150 років – від появи уличів у Побужжі до часу запустіння улицьких фортець у ХІ ст.
Значна кількість пам’яток уличів, які зберігаються в краєзнавчому музеї, наразі експонується у Національному історичному музеї в Києві, де діє виставка «Золото Поділля: історія народів». Там представлені найбільш яскраві археологічні матеріали з Вінницької області. Зокрема, віднайдені Павлом Хавлюком високохудожні ювелірні вироби уличів. Він активно вивчав старожитності племені з кінця 60-х до початку 90-х років минулого століття. За результатами своїх досліджень написав монографію «Уличі. Історико-археологічний нарис». Але вона, на жаль, не видана, – маємо тільки його рукопис. Хавлюк практично повністю розкопав і дослідив два городища уличів, – городища Сажки і Червоне (Немирівського району). Обидва ці городища загинули унаслідок нападів, швидше за усе – половецьких військ, у кінці ХІ століття, – каже науковиця.
ВОЇНИ, РЕМІСНИКИ І СОНЦЕПОКЛОННИКИ
Що ж сучасна наука знає про уличів?
- Що стосується їхнього походження, то це залежить від того, якої версії дотримуватись. Павло Хавлюк, наприклад, виходив із версії автохтонної, тобто, що вони етнічно пов’язані з місцевим ранньослов’янським племенем антів. Хавлюк активно досліджував вищевказані городища і віднайшов там ледь не все, що може характеризувати культуру їхніх мешканців. А крім цього, він відкрив жахливі картини побоїща, яке там сталося. Під час розкопок городища у Сажках було виявлено 105 кістяків у найдраматичніших позах. Там майже не було чоловіків обороноздатного віку, переважно це були жінки, старі люди, діти й навіть собаки. Тобто, можливо, що чоловіків розбили десь в іншому місці. При цьому більшість кістяків були пограбовані – на них не було цінних речей. Прикраси знайдені лише на одному жіночому кістяку. Скоріш за все, там була дерев’яна споруда, жінку завалило її палаючими рештками і нападники не змогли її пограбувати.
За даними розкопок Хавлюком відстежено два шари згарищ. Після першого життя на городищі було відновлене, і за датуванням – напад найбільш імовірно пов’язаний з печенізькою навалою. А от фатальною для цих двох городищ стала навала половецька, найімовірніше, у 60-х роках ХІ століття, – каже пані Ольга.
Вона зазначає, що в уличів були досить серйозно розвинені ремесла.
- Наприклад, на городищі у Червоному знайдено майстерню ювеліра, де виявлено не лише вироби, а й заготовки. Ми знаємо, що давньоруське ювелірне мистецтво славиться технікою зерні. Саме там було виявлено набір прикрас, частина яких – це лише пустотілий срібний корпус, а частина вже має кульки зерні. Також там було виявлено ювелірні терези, матрицю для виготовлення прикрас, зливок срібла, з якого їх робили. І це дуже серйозні високохудожні ювелірні вироби, вони мали бути коштовними. І вони точно виготовлялися на цьому городищі. Тобто, це був серйозний центр з різних видів ремесел, характерних для цього часу.
Водночас сильна концентрація городищ на Поділлі наштовхує науковців на думку про існування на цій території певної системи укріплень, необхідних для виживання племен, які фактично знаходилися на кордоні зі степом. А це передбачає існування тут якоїсь досить потужної політичної централізації. Тобто, це мала бути досить сильна спільнота. Мабуть, ця політична сила й сприяла відкритій конфронтації з Києвом протягом більшості часу існування уличів на Побужжі. І тому існує мало свідчень про ворогів київського князя у давньоруських літописах.
За спостереженням Павла Хавлюка, протягом тривалого часу на улицьких поселеннях трималася традиція таврувати денця посуду солярною символікою. Це може свідчити про існування у цих людей протягом значного часу язичницької традиції, – що теж певною мірою могла свідчити про опір «ідеологічному» впливу християнства із Києва – зазначає музейниця.
ТИСЯЧОЛІТНІЙ «КРОВОПИВЦЯ»
Ольга Грабовська каже, що спільна експедиція із дослідження городищ уличів працює третій сезон.
- Ми хотіли поділитися результатами своїх досліджень і водночас показати, скільки було зроблено археологами до нас. І тому одним із центральних експонатів є карта, де позначені городища, відомі на сьогодні з архівних і бібліографічних джерел. І окремо позначені ті, де вже побувала наша експедиція. Тому, крім експонатів з розкопок Хавлюка, на виставці представлено матеріали, які виявила наша експедиція. Хоча пошуки речей для нас не є основним завданням, але, якщо ми робимо шурфи, проводимо поверхневий збір матеріалів, ми все одно щось знаходимо. Шукаючи сліди уличів, ми знайшли і раніше невідомі поселення інших епох: трипільські, доби бронзи, раннього залізного віку.
Минулого року в нас трапився такий цікавий випадок: ми працювали на городищі у с. Грушківці Калинівського району і познайомилися з місцевим краєзнавцем, садиба якого знаходиться прямо на трипільському поселенні. Ми з ним поспілкувалися, і він люб’язно передав нам фрагменти крем’яних знарядь праці й ще показав дуже цікавий предмет, який, за його словами, виміняв у свого односельця. Це було вістря списа, яке, скоріш за все, датується ХІ-ХІІ ст. Але його стан був настільки чудовим, що селянин доварив до нього різьбу і використовував цей предмет, як швайку для забою свиней!
Краєзнавець був надзвичайно вражений, що вістря настільки добре збереглося. Бо зазвичай, коли залізні предмети такого віку знаходяться, то це вже просто корозійні зліпки, якими не можна користуватися. А тут предмет, готовий продовжувати «пити кров», що йому й довелося робити у ХХ-ХХІ століттях!
За хронологією, цей спис міг належати уличам. Спочатку чоловік хотів його передати до шкільного музею, але зрештою привіз його до Вінниці й передав у наш музей. Цей експонат надзвичайно цікавий і своїм першим життям, і станом збереженості, і своїм життям сучасним.
РОЗГАДАТИ ТАЄМНИЦІ УЛИЧІВ
Керівниця експедиції «Уличі» – науковий співробітник Інституту археології НАН України Ольга Манігда та координаторка вінницького проєкту Ольга Грабовська побували не на одному городищі уличів.
За словами співрозмовниці, вони бувають різних типів, – круглі, або побудовані з використанням форм рельєфу, коли наприклад, мис відгороджується потужним валом та ровом.
- Є свої особливості у фортифікації саме нашого регіону. Зокрема, побудова парних городищ, які знаходяться на відстані менш як 1 км одне від одного. А також є тенденція до відгородження джерела води додатковим валом, скоріш за усе, на випадок облоги.
Взагалі, городища давньоруського часу, у тому числі уличів, досить компактні, у порівнянні з городищами, наприклад, скіфського часу. Тобто, майданчик може становити 50-60 м. А ось вали і рови навколо городища – дуже потужні, висотою іноді 10 метрів. Ми це відчули, коли з обладнанням підіймалися на такі укріплення. Намагалися уявити, що було б, якби нашому бажанню піднятися хтось ще й опирався! Вражає й стрімкість схилів цих валів та ровів. Такі фортеці були скоріш за усе дерево-земляними, іноді з використанням обкладки камінням, – розповідає Грабовська.
Вона додає, що археологічна експедиція працює переважно неінвазивними методами.
- Тобто, якщо Павло Хавлюк повністю розкопував городища, то мета нашої експедиції полягає більше у картографуванні пам’яток уличів. Ми проводимо геодезичну зйомку, низьковисотну аерозйомку і шурфування. Тобто, закладаємо невеличкі розкопки. Їх завданням є не пошук речей-артефактів, а точне датування об’єктів і визначення особливостей культурних шарів. Потім це нам дозволяє створити карту пам’яток із базою даних, яка дозволить більше зрозуміти про хронологію і поширення цього племені. Крім того, до цієї виставки створено YouTube-канал експедиції, куди завантажуються результати досліджень. Це візуалізація у форматі відеороликів за геодезичною зйомкою і відеозйомка з квадрокоптера, - розповідає пані Ольга.
Вона каже, що археологи сподіваються продовжити вивчення улицьких городищ за допомогою лазерного сканування поверхні. Це допоможе краще дослідити археологічні об’єкти на заліснених територіях, збільшити точність вимірів, покращити якість 3D-моделей. Серед планів науковців – також підготовка до друку монографії Павла Хавлюка із доповненням новою актуальною інформацією й сучасними ілюстраціями.
Антоніна Мніх, Вінниця
Фото Олександра Лапіна та надані Вінницьким обласним краєзнавчим музеєм