А ви скучили за музеями? Топ-7 наших улюблених експонатів

Музейний експонат

Нині, з послабленням карантинних обмежень, нагадаємо про музейні скарби, до яких варто навідатися якнайскоріше

Кожного року у День музеїв Укрінформ розповідає читачам про скарби, які можна знайти в експозиціях або запасниках. Останній рік не дуже сприяв ознайомленню з музейними колекціями. Але наші кореспонденти все одно знаходили можливості презентувати цікавинки з усієї України. Зараз, коли коронавірусні обмеження послаблено, нагадаємо про деякі з експонатів, щоб ви вирішили, до якого з них навідатися якнайскоріше.

1. “ЗУБАТА” ХУСТКА З ПОЛОВИНОК

Назва хустки-пулки, яку сто років тому носили жінки на Житомирщині, походить від слова “пуловинка”, тобто “половинка”. Відмінність її від інших хусток у тому, що до основної частини додавали ті самі “пуловинки”, вишиті захисними орнаментами. Відтак хустка ставала не квадратною, а прямокутною, і коли її пов’язували, утворювала два “зуби”. Вважалося, що вони охороняють свою власницю від нечистої сили, якої було повно у довколишніх лісах. Тож заміжня жінка носила пулку, щоб уберегти себе, народити багато здорових дітей і самій залишитися здоровою.

Дивно, що такий корисний аксесуар було виявлено лише в одному районі Житомирщини — Ємільчинському. Більше таких пулок не зафіксовано в жодному місці України, стверджують музейники. Та і на Ємільчинщині від початку ХХ століття їх уже не побачиш. Щоб помилуватися хусткою-пулкою, треба завітати до Житомирського обласного краєзнавчого музею.

2. МУЗЕЙ ДЛЯ МЕДИКІВ І ЛЮДЕЙ З МІЦНИМИ НЕРВАМИ

“Місце, де мертві вчать живих” — це про львівський Музей історії хвороб. Йому вже понад 100 років. Починаючи з 1896 року тут збирають органи, вражені хворобами, плоди з вадами розвитку (наприклад, двоголових немовлят) та інше, що становить інтерес для науки – препарують та вміщують у розчин формаліну для подальшого вивчення і демонстрації. Крім того, у збірці закладу є архів протоколів розтину і велика медична бібліотека. Уже понад 20 років у музеї проводяться екскурсії для студентів вищих навчальних закладів та учнів старших класів зі всієї України, часто приїжджають туристи з Польщі, Німеччини, США.

Минулого року колекція поповнилася ще одним похмурим експонатом — легенями людини, яка померла від ускладнень COVID-19.

3. ДЕ ПОЧИТАТИ ЧУЖІ ЛИСТИ?

У Чернігівському меморіальному музеї-заповіднику Михайла Коцюбинського можна дізнатися цікаву історію про те, як один зі знайомих письменника вивчив українську мову. Шведський історик Альфред Єнсен подорожував Україною із професійною метою. Дізнавшись, що у Чернігові живе знаменитий літератор, напросився до нього в гості. Коцюбинський подарував Єнсену, який трохи знав російську, збірку своїх оповідань. І швед так ними зацікавився, що переклав їх рідною мовою, а сам почав листуватися з автором — і опанував українську!

“Перші листи Єнсена – а це була мішанина шведської і російської мов – дуже важко читати. А вже останні – майже всі писані українською”, – розповіла заступниця директора музею з наукової роботи Наталія Коцюбинська.

Загалом же в музеї зберігається близько 1200 листів Коцюбинському від понад 200 осіб.

4. ЯВЛЕННЯ “ПАРИЖА, ЯКИЙ ЗНИК”

У Херсонському художньому музеї ім. Шовкуненка можна побачити пейзаж роботи художника Михайла (Мішеля) Андрієнка-Нечитайла. Цей модерніст, який ріс, навчався і працював у Херсоні на початку 20 століття, у 1920 році емігрував до Франції. Там він продовжив плідно творити — і не лише живопис, а й нариси та статті французькою і українською мовами. До 1994 року у Херсоні не було жодного його твору — аж поки приватний колекціонер російського авангарду Рене Гера не подарував музею начерки олівцем і олійне полотно. Так через багато років у “колисці” Андрієнка-Нечитайла з’явився «Париж, який зник» (1948 р.).

5. МУЗИКА НА КІНЧИКАХ ПАЛЬЦІВ

Серед кількох сотень музичних інструментів, які зібрав у своєму приватному музеї у селі Ішків тернопільський музикант Петро Катола, є яскраві і екзотичні: українська трембіта, індійський сітар, фінський кантеле, турецька балама, африканська калімба з глиняним барабаном уду... А є чорна пластмасова скринька з двома антенами. Щоб “заграти” на ній, треба довго тренуватися. А ще — не торкатися її ані рукою, ані подихом, лише водити руками довкола. І тоді наче нізвідки виникають дивні “космічні” звуки.

Ця скринька — терменвокс. Його рівно 100 років тому вигадав і сконструював радянський фізик, винахідник-експериментатор Лев Термен. Принцип роботи цього незвичайного інструменту і складний, і простий водночас. Господар музею може його пояснити — і заграти на терменвоксі “Місяць на небі...”.

6. АНГЛІЄЦЬ МАРК ВАГОЮ В 30 Т

Цей танк призначався армії Денікіна, але став трофеєм червоноармійців. Чи правда, що спочатку на ньому був напис “За Русь святу”, який нові власники замінили на “Москвич-пролетар”? Цю версію дослідники вивчають із залученням архівних документів. Але що відомо точно - танк "Марк-V Composite" був виготовлений у Британії у 1919 році і важить 30 тонн. Унікальний тим, що був озброєний і гарматою, і кулеметами, на відміну від більшості машин цієї модифікації. Тому британці страшенно заздрять харків’янам і неодноразово намагалися викупити експонат. Але він з 1940 року був і залишається власністю українського музею. Щоправда, стоїть не в самому Харківському державному історичному музеї ім. М. Сумцова, а на площі Конституції — завеликий цей англієць Марк для тихих залів.

7. БУВ СОБІ... СТІЛ

Був собі в Ужгородському скансені, у гуцульській хаті з присілку Кевелів, дубовий стіл. Мав шість круглих заглибин. І розповідали екскурсоводи, що ці заглибини слугували горянам тарілками. Сідала родина за такий стіл, їла із видовбаних в ньому “тарілок”, а тоді їх мили, виливаючи брудну воду з отворів знизу.

Та цієї зими одразу кілька дослідників раптом засумнівалися у цій гіпотезі. Мовляв, “тарілки” розташовані незручно, та й не намиєшся їх — розведеш у хаті антисанітарію. То до чого ж були ті столи і заглибини? Може, в них зберігали борошно? Чи готували сир? Чи робили ще якісь “калібровані” товари?

Певної відповіді на ці питання ще немає. А от стіл — є. Будь-хто може побачити його в скансені і поміркувати: нащо ж його сконструювали таким?

Ольга Опанасенко, за матеріалами власних кореспондентів з проєкту “Музейний експонат”.