Юрій Фомічев, мер міста Славутич

Славутич на день міста офіційно презентував проєкт «Мала культурна столиця України 2021». Тож у цьому році там вируватиме культурне життя: різноманітні фестивалі, резиденції, виставки, конференції та семінари.

Чому це так важливо для наймолодшого міста України та чим ще Славутич збирається привабити туристів, ми поговорили з його мером.

- Пане Юрію, якими тільки унікальностями не позначене місто, мером якого ви є: Славутич – місто-анклав, місто-атомоград, до того ж – ще й наймолодше в нашій країні! Аж ось ви вирішили додати ще одну родзинку – зробити його малою культурною столицею України. Як народилася така ідея й яким чином ви будете здійснювати цей амбітний культурницький проєкт?

- Про Славутич розповідати довго не буду (посміхається), ви й самі все перерахували – атомоград, що створювався свого часу як місто-супутник Чорнобильської АЕС. Маленьке місто – 25 тисяч населення, яке прагне до зміни економічної моделі, де Чорнобильська атомна електростанція є містоутворюючим підприємством, до багатовекторної, ринкової економіки. Звичайно, електростанція стоїть на своєму місці, це не квартира, яку замкнеш на ключ і підеш – тут триває процес зняття з експлуатації.

Власне цим ми й займаємося, а крім того – перетворюємо об’єкт «Укриття» на екологічно безпечну систему. Це така ніби проста фраза, але вона має під собою дуже-дуже великий обсяг робіт (і я акцентую на цьому увагу) починаючи від будівництва Арки (Новий безпечний конфайнмент – ізоляційна аркова споруда над зруйнованим, унаслідок аварії , четвертим енергоблоком Чорнобильської АЕС. Цей об'єкт накрив собою попередній об'єкт «Укриття», збудований ще в 1986 році – ред.), бо це тільки початок великого проєкту по розбиранню 4-го енергоблоку і вилученню звідти паливновмістких мас. Як це робити – вчені ще досі радяться, і сподіваюсь, що найближчими роками знайдуть рішення, бо Арка розрахована прослужити 100 років. Тобто, за це століття ми повинні розібрати 4-й енергоблок і мати там «зелену галявину».

- Цікава колізія полягає ще й у тому, що Славутич перебуває під юрисдикцією Києва (оскільки є продовженням покинутої Прип’яті, що підпорядковувалася Київщині), але розташований на території Чернігівщини.

- Логістика така: від нас 180 кілометрів до Києва і 60 кілометрів – до Чернігова. Ми анклав і залишилися анклавом навіть після адмінреформи і децентралізації. Славутич не приєднав до себе інші території, тому що навколо нас – чернігівська земля. Ми унікальні й у цьому контексті (посміхається).

СТРАТЕГІЮ РОЗВИТКУ МІСТА МИ ПРИЙНЯЛИ З ФОКУСОМ НА РОЗВИТОК ОСВІТИ, ІНДУСТРІЇ ГОСТИННОСТІ ТА ТУРИЗМУ

- Тож ви заявили про себе як про малу культурну столицю – місто потужного урбаністичного та інтелектуального потенціалів, і навіть стратегію розвитку міста прийняли з фокусом не лише на енергетику, виробництво, а й на сектор креативних індустрій?

- В 2019 році ми отримали статус Малої культурної столиці України та грант від Українського культурного фонду на реалізацію проєкту, який перенісся через пандемію на 2021-й рік.

Тому в цьому році Стратегію розвитку місто прийняло в тому числі з фокусом на розвиток освіти, індустрії гостинності, нішеві сегменти наукових, освітніх та розважальних заходів і туризм.

Стратегічний план розвитку Славутича до 2025 року був затверджений буквально днями – на сесії Славутицької міської ради 31 травня 2021 року. Працювали над ним майже рік і маємо три складових головної стратегічні цілі – економічний розвиток громади заради підвищення якості та комфорту життя. Саме на ці складові й хочу звернути увагу. Перша складова – це IT та енергетика – 13%, друга – культура та туризм – 38%, та третя – умови ведення бізнесу та інвестиційна привабливість міста – 50% як складові економіки.

Серед іншого, в контексті підвищення якості та комфорту життя містян ми розробили цільову програму і працюємо над розробкою безбар’єрних рішень для розбудови та розвитку безбар’єрного та доступного простору для маломобільних груп населення і сімей з дітьми.

Ще одна ціль – підвищення ефективності муніципалітету та залученість громади. Тому в Славутичі вже створено перший в Україні муніципальний Інноваційний індустріальний Бізнес-парк "Славутич", що є власністю громади і дає можливості "швидкого старту" для бізнесів.

Ми маємо дуже амбітну стратегічну ціль, яка направлена на те, щоб якість життя наших мешканців просто була краще, а ідеальному варіанті – найкращою в Європі (посміхається). А для того, щоб це зробити, нам треба підвищити свою конкурентоспроможність в економіці.

- Славутич уже не вперше брав участь у культурницьких проєктах міністерства культури України?

- Так, у 2018 році ми разом з нашими партнерами брали участь у проєкті Мінкульту «Малі міста – великі враження» – проводили Міжнародний фестиваль кіно та урбаністики «86», присвячений переосмисленню Чорнобильської спадщини. У секції кіно було представлено селекцію повнометражних документальних фільмів із 13 країн.

Також у нас проходив OPEN FORMAT ART RESIDENCE – арт-резиденція семантичного сюрреалізму, ми були безпосередньо переможцями, самі організовували й проводили її. Цього року арт-резиденція пройде в Славутичі вже вдруге в open format у три етапи та складатиметься з серії виставок семантичного сюрреалізму, трьох окремих підпроєктів та науково-практичної конференції. З 12 по 18 липня відбудеться подія "Тривимірне мистецтво у VR", з 2 по 8 серпня – місто зустрічатиме проєкт "Фото-Графіка", з 06 по 12 вересня заплановано проведення "Медіа Арт". 

Коли це все починалося в 2019-му році (ніхто ж не знав, що у нас буде карантин) – ми тоді знайшли брошурку «Грантові програми Українського культурного фонду», побачили там проєкт «Малі культурні столиці». В Чернігові саме був інформаційний день, ми поїхали, там познайомилися з нашою, як виявилося, майбутньою кураторкою від Українського культурного фонду Олександрою Горчинською, а коли повернулися, то подумали: а чи не замахнутися нам на культурну столицю України? Звісно, за населенням нас 25 тисяч – то, на малу культурну (сміється).

- Й одразу почали вигадувати нові ініціативи?

- Деякі нові, а деякі й ті, що вже у нас раніше започатковані були. Наприклад, міжнародний фестиваль для людей поважного віку "GOLDenFest", який існував у нас вже 2 роки. Це фестиваль людей «золотого віку», тих, кому 50+. В його програмі – дискусійні зустрічі у форматі «живої» бібліотеки «Вік щастя», майстер-класи з живопису, йоги, кулінарії, вечірки та кіноперегляди, спортивні змагання та конкурси виконавської майстерності зі співів, танців, живопису, дефіле та ще багато цікавого.

Також у нас проходить фестиваль для майбутніх медійників «Золота осінь Славутича». Найвідоміший, найулюбленіший міжнародний фестиваль молодіжної демократії, телебачення, преси та творчості. Цього року проводиться вже 28 раз поспіль! ЗОСя – територія креативу та успіху для юних медійників, соціальний нетворкінг, успішний старт професійної кар’єри для молодих журналістів, телеоператорів, фотографів, редакторів, блогерів тощо. Фестиваль «Золота осінь Славутича» започаткований ще в 1994-му році, це був перший в Україні міжнародний дитячий фестиваль.

А от молодіжний семінар «SESAM 2021 Poliklinika: Міжнародного семінару студентів-архітекторів від Європейської Архітектурної Студентської Асамблеї" в Славутичі відбуватиметься вперше. Куратор цієї ініціативи Арина Старовойтова, вона ж директор КП «Агентство регіонального розвитку».

- Коли була підписана Грантова угода й яку суму отримає Славутич?

- 16 квітня 2021 року ми підписали договір з Українським культурним фондом і вже отримали гроші. На старті у нас був бюджет 14 мільйонів 870 тисяч, а бюджет в кінці трошки зменшили нам – 14 мільйонів 143 тисячі 732 гривні.

З них грантові кошти УКФ – 9 мільйонів 818 тисяч 447 гривень. Кошти співфінансування, тобто місцевий бюджет – 4 мільйони 325 тисяч 285 гривень. Це кошти, які ми маємо реалізувати і надати фінансовий звіт до кінця листопада.

- Тобто, це який відсоток від місцевого бюджету буде спрямовано на культуру?

- Бюджет Славутича – 250 млн грн власних надходжень, 300 млн грн. – це загальний бюджет із субвенціями і дотаціями з Держбюджету. Відсоток можете самі порахувати.

НА НАЙБЛИЖЧІ 5 РОКІВ ЗАДАЧА ДУЖЕ ПРОСТА, АЛЕ ДУЖЕ СКЛАДНА – ЗБІЛЬШИТИ ПОТІК ТУРИСТІВ ДО 10 ТИСЯЧ НА РІК

- Наразі, Славутич все ще є монопрофільним містом. В яких напрямках ви бачите його розвиток?

- Сьогодні від монопрофільності ми переходимо до багатовекторної й розгалуженої економіки. Рухаємося достатньо непогано, маючи зараз 43% надходжень до бюджету від Чорнобильської атомної електростанції, коли вона вже припинила генерацію (а раніше було 98%!)

В минулому, на хвилиночку (!) один блок атомної електростанції генерував за день електроенергії на 980 тисяч доларів США. Тобто, 1 мільйон доларів в день заробляла атомна електростанція для того, щоб місто було в комфорті й спокої. Потім все змінилося, ми отримали все в комунальну власність і нам сказали: живіть як хочете...

Але, відверто скажу, дали певний інструмент – спеціальну економічну зону, яка допомогла нам на першому етапі трансформації, хоча й попрацювала всього лише 5 років. З того часу минув 21 рік, Славутич живе, розвивається, стає малою культурною столицею України і в 2019-му році очолює рейтинг інвестиційно привабливих громад до 50 тисяч населення. Є чим пишатися.

- За який напрямок візьметеся насамперед?

- По-перше – це умови ведення малого і середнього бізнесу, створення умов, розвиток різних інституцій, залучення інвестора, створення робочих місць.

А от, на другому місці, як складову економіки міста, ми бачимо культуру, туризм і креативні індустрії – тут великі плани. Якщо ми хочемо залучати інвестора на будь-яку територію, то повинні продемонструвати комфортні умови життя, на належному рівні мають бути: соціальний захист, медицина, освіта. Та коли люди отримують якісну роботу, вони повинні отримувати якісне дозвілля.

Принаймні, візьмемо один з варіантів, це розвиток туризму. В «доковідні» часи ми мали трошки більше, ніж 2 тисячі туристів на рік. Це невелика кількість для міста, яке прагне розвивати креативні індустрії й туризм. На найближчі 5 років задача – збільшити цей потік до 10 тисяч.

Ми бачимо для себе нішевий туризм: культурні події, фестивалі, семінари та ін. Фразу «семантичний сюрреалізм» я вже вимовляю, знаю як вона правильно вимовляється, як і багато хто в Славутичі вже її вивчив (сміється). Ми навіть замахнулися завдяки нашим партнерам на світову столицю семантичного сюрреалізму. Її просто ще немає – ми можемо бути першими.

Але треба розуміти, що креативні індустрії – це не лише події, не лише фестивалі, це все, що навколо них. Будь-яка подія, яку б ми не організовували, все одно потребує одних і тих речей – логістика, безпека, проживання, харчування і певні розваги.

Якщо ви проводите наукову конференцію, зберете фахівців, які дуже гарно і плідно проведуть час під час конференції, але ввечері їм буде нічого робити. Тому й цю частину треба забезпечувати, тож креативні індустрії створюють ті робочі місця, які вкрай сьогодні необхідні.

Я, як міський голова, бачу саме в цьому напрямку перспективу щодо робочих місць, тому що безліч напрямків економіки найближчим часом будуть інформатизовані. Ми будемо мати конкуренцію не людей з людьми, а людей зі штучним інтелектом, і це треба враховувати. І в транспортній сфері, в сфері виробництва взагалі сьогодні людський фактор прибирається на всіх етапах, лише під час маркетингу і стратегії, менеджменту та ін. А в креативних індустріях ці робочі місця будуть створюватися і створюватися. Саме над цим працюємо, саме цього ми прагнемо і для цього створюємо умови.

- До якої кількості туристів хотілося б підняти привабливість Славутича?

- Нашою метою є, щоб кожен місяць у Славутичі відбувалися події, які б привертали увагу щонайменше 1 тисячі, а краще – 2 тисяч людей. І ми готові забезпечити це ресурсом, нашими робочими місцями, нашими підприємцями, залучати інший бізнес для того, щоб розвивати Славутич.

ЗА ДЕСЯТЬ РОКІВ НА ЕЛЕКТРИЧЦІ В ЧОРНОБИЛЬ І НАЗАД – ЛЮДИНА ДВІЧІ ОБ’ЇЖДЖАЄ ЗЕМНУ КУЛЮ, ТІЛЬКИ ЦЕ ЧОГО ВАРТЕ!

- Яка середня зарплата в Славутичі?

- Середня зарплата, якщо брати і тих, хто працює в Чорнобильській зоні, це трохи більше 18 тисяч гривень на місяць. Мені здається, це – одна з найбільших в Україні, ми точно не перші, але вона досить висока. Якщо брати по Славутичу – 8,7 тис. грн. Я не дуже люблю питань про середню зарплату, бо хтось отримує 50 тисяч, а хтось – мінімалку. Але працювати в Чорнобильській зоні дуже непросто. Ви тільки уявіть: за десять років робітник на електричці в Чорнобиль і назад двічі об’їжджає земну кулю, тільки це чого варте!

- Скільки відсотків населення Славутича працюють у чорнобильській зоні? Чим ще крім роботи на ЧАЕС заробляють містяни? Яка структура наповнення бюджету?

- В Чорнобильській зоні, за нашими підрахунками, працює близько 4,5 тисячі славутичан від 25 тисяч всього населення.

Тобто, майже 40 відсотків всього, що сьогодні має місто – йде від ЧАЕС. Це підприємство було і є нашим брендом, це наша певна гарантія, бо там тисячі робочих місць, достатньо комфортних по оплаті праці. На другому місці – «Атомремонтсервіс», це структура, яка ремонтує всі атомні блоки по Україні, й це – ще майже тисяча робочих місць.

Третє місце – це військова частина 3041 Національної гвардії України Міністерства внутрішніх справ, це наші бійці, які охороняють ЧАЕС та інші об’єкти в Чорнобильській зоні. Це три ключових містоутворюючих підприємств на сьогодні.

А ще майже 30 відсотків дає малий і середній бізнес, різні сфери (від виробництва канцелярії до освітлювальної техніки), сфера послуг, легка промисловість, будівництво. Тут дуже велике розгалуження економіки, ми намагаємося робити якомога більше різного, тому що це великі ризики, якщо вкладаєшся в щось одне.

Є підприємство «Політара» – близько 300 робочих місць, це важливе підприємство, виробляє упаковку, входить в четвірку лідерів ринку паперових мішків України. Виробляє мішки як для фасовки крохмалю, сухих сумішей, хімічних компонентів, так і вугілля, цементу.

Маємо виробничий цех «Українські базальтові технології» – вони обіцяють нам майже тисячу робочих місць за п’ять років створити, але де знайти цю тисячу якісних і фахових робітників, ще треба подумати, бо не все так просто.

«Індустріальне миюче обладнання» – підприємство, яке виробляє, в тому числі й дезінфектори. На початку пандемії був суцільний дефіцит дезінфікуючих засобів, а у нас з цим практично все було добре. У нас гарні партнерські відносини, й ми забезпечуємо їхніми миючими засобами дитячі садки, школи, медицину, сферу послуг. Для забезпечення будь-якої події треба логістика, треба, щоб хтось перевозив, у нас є компанії-перевізники, є досить розвинена харчова сфера. Ми нарахували в середньому тисячу посадкових місць у Славутичі, де люди можуть харчувати.

До речі, вже сьогодні в Україні креативні індустрії дають близько 4 відсотків ВВП – і цей відсоток точно можна збільшити до 10.

Але зрозуміло, що Чорнобильська зона для нас – головний майданчик, ми там заробляємо гроші й завдяки цьому розвиваємо місто в усіх напрямках.

ЩО СТОСУЄТЬСЯ ПРЕФЕРЕНЦІЙ, ТО СЬОГОДНІ ДЛЯ БІЗНЕСУ – МИ НАЙКРАЩІ Й НАЙПРОЗОРІШІ, У НАС НАЙКРАЩІ УМОВИ 

- Чи є преференції для бізнесу?

- Що стосується преференцій, то сьогодні для бізнесу – ми найкращі й найпрозоріші, у нас найліпші умови. Ми відрізняємося від 1469 територіальних громад тим, що у нас є перший в Україні муніципальний Інноваційний індустріальний Бізнес-парк «Славутич», який має стартову ціну за оренду приміщення – 3 грн 77 коп. за квадратний метр! Там сучасна, якісна, нова інфраструктура, а договір на оренду можна підписати за 72 години – укладаєте договір і вам не треба вкладати кошти в реконструкцію, ремонт, прокладання мереж, інтернет – все є. Ми даємо готову інфраструктуру. У нас є комунальне підприємство «Агентство регіонального розвитку» і Фонд підтримки підприємництва – інституції, які забезпечать консалтинг, реєстрацію, ведення обліку для вашого бізнесу.

На жаль, ми не можемо надати податкові преференції, бо це – функція держави, але ми знайшли механізм зменшити до мінімуму орендну плату – створюйте робочі місця, платіть достойну заробітну плату, щоб наші мешканці мали свої доходи для своїх домогосподарств.

Тому наші преференції для бізнесу – це готові якісні площі, інфраструктура й консалтинг.

СЛАВУТИЧ ДОЛУЧИВСЯ ДО ІНІЦІАТИВИ ПЕРШОЇ ЛЕДІ ЩОДО СТВОРЕННЯ БЕЗБАР’ЄРНОГО СЕРЕДОВИЩА

- Чи підтримує Славутич розвиток інклюзивного простору?

- Славутич долучився до ініціативи першої леді Олени Зеленської щодо створення безбар’єрного середовища, і сьогодні ми претендуємо на справжню лабораторію безбар’єрності. Останні дні ми проводили багато диспутів з експертами і починаємо розуміти, що ми нічого не розуміємо в цьому, нам ще вчитися і вчитися! Бо безбар’єрність – це не лише пандуси чи санвузли, адаптовані для людей з інвалідністю, це – набагато ширше. На першому місці – взагалі йдеться про соціальну безбар’єрність. Звичайно, що нереально зробити навіть у маленькому Славутичі повну інклюзію доступності фізичної й архітектурної в багатоквартирних будинках, вони для цього не адаптовані, треба їх просто знести і побудувати нові. А от що стосується громад і міського середовища – це все реально, хоча й треба великі кошти. Ми це розуміємо, але назад дороги немає.

Я вам як батько однорічної дитини, яку я катаю у візочку, можу це точно сказати, що коли з’являється зниження в переході або пандус заїзду до магазину, широкі двері – це дуже класно, комфортно, це і є якість життя.

- Яким є відсоток молоді в Славутичі й чи часто люди або молоді сім’ї, родини переїжджають сюди жити?

- Згідно зі статистичними даними, середній вік у нас – 38 років. У Славутичі справді непогана освіта, випускники нашого ліцею – реальні конкуренти, на мій погляд, випускникам кращих ліцеїв Києва та інших великих міст. Наші діти вступають на різноманітні факультети, особливо технічні, вони там є абсолютно конкурентними! У нас практично 100-відсотковий вступ на бюджетні місця.

На жаль, діючих студентів, які навчаються саме в Славутичі, сьогодні у нас немає, хоча був період, коли в Славутичі була вища стаціонарна освіта і майже 750 студентів тут навчалося. Хоча, філія Київського політесу є й сьогодні, але вона працює лише на підготовчі курси. Така демографія сьогодні в країні, що сам КПІ не може набрати достатньої кількості студентів, бо абітурієнтів замало.

Та нещодавно ми підписали меморандум з ректором університету Чернігівська політехніка, з директором Чорнобильської АЕС і директором ВП «Атомремонтсервіс» атомного сервісу для того, щоб повернути вищу освіту в Славутич і набираємо групу комп’ютерної науки, програмна інженерія – для того, щоб знову залучити сюди студентів.

Тож, намагаємось відродити стаціонарне навчання в Славутичі. Взагалі, це мрія – безбар’єрне місто з університетами. І ми ще поборемося за Президентський університет майбутнього, принаймні за філію – точно! (Посміхається).

ЯК ЦЕ НЕ ПАРАДОКСАЛЬНО, МАЛЕНЬКИМ КОМФОРТНИМ МІСТАМ КОВІД ДОПОМІГ ПОКАЗАТИ СЕБЕ

- Молодь їде вчитися і не повертається, чи інколи трапляється інакше?

- Наша молодь отримує в інших містах освіту, роботу, одружується, народжує дітей, а потім… потім повертається до Славутича, тому що тут дуже комфортно жити! Ще раз засвідчую як батько трьох дітей, двоє з яких вже виросли в Славутичі, а третя росте – це справді комфортно, класно і зручно.

Хоч як це парадоксально прозвучить, але нам – маленьким комфортним містам – ковід допоміг показати себе.

У нас були цілі команди ІТ-шників, які приїжджали і працювали тут дистанційно. І це теж певна ставка Славутича – залучати фрілансерів.

Наше місто дуже комфортне для пенсіонерів, і, мабуть, це теж категорія, яка б хотіла жити в такому місті як Славутич і мати цей комфорт. Знову ж таки, коли кажуть, безбар’єрність, доступність, то це в тому числі й для старшого покоління.

- Скільки коштує винаймати, наприклад, однокімнатну квартиру, а за скільки її можна купити?

- (Посміхається) Приїжджайте! Середня ціна однокімнатної квартири – від 8 тис. дол. до 13, в залежності від стану (купити).

Винаймати житло – від 1,5 тис. грн плюс комунальні. Комунальні в кожному будинку різні, тому що кругом лічильники і кожен будинок собі регулює, як хоче. За 5 тис. грн можна винаймати в Славутичі дуже комфортне житло, а за 10 – знімати котедж, плюс комунальні платежі. Приїздіть і самі переконаєтеся, що Славутич – комфортне місто і для життя, і для втілення ваших найсміливіших ідей та амбітних ініціатив!

Любов Базів. Київ