Вовкулака зі срібного браслета

Легендарного тотемного звіра музейники побачили на стародавній жіночій прикрасі

У Хмельницькому обласному краєзнавчому музеї зберігається болохівський браслет-наруч, орнамент якого пов’язаний із давніми віруваннями наших предків. Спочатку дослідники вважали, що одна зі сцен орнаменту жіночого срібного браслета – це зображення скомороха з дресированою твариною. Утім сьогодні у музейників - нова версія...

ЗАГАДКИ БОЛОХІВЩИНИ

В одній з експозицій Хмельницького обласного краєзнавчого музею представлені скарби Болохівської землі XII-ХІІІ ст., які знайшли у селах Теліжинці Старосинявської громади та Городище на Деражнянщині. Відвідувачі можуть побачити під склом скроневі підвіски і кільця, медальйони, жіночі та чоловічі персні, колти, браслети, шийні гривні.

«Всі ці прикраси походять з Болохівщини, на теренах якої сформувався міжплемінний конгломерат. Це величезна територія, яка охоплює Житомирську, Вінницьку, Хмельницьку області. Ми знаходимо поруч із прикрасами речі, які мають певні етнічні риси кожного окремого племені. Наприклад, посуд із характерною білою ознакою, виготовлений за традиціями білих хорватів, є тут волинські скроневі кільця, персні зі знаками чернігівських князів, прикраси половців. Розповідати про болохівські скарби можна дуже довго. Тут представлені переважно жіночі прикраси. Жінки мають не лише природну схильність прикрашати себе, прикраси для них слугували також і оберегом, і ця традиція згодом трансформувалася у вишивку», - розповідає завідувач науково-методичного відділу Хмельницького обласного краєзнавчого музею Сергій Демидко.

Більшість болохівських прикрас, що зберігаються в музеї, виготовлені зі срібла за допомогою різних технік, як-от гравіювання, чернення.

З-поміж представлених на експозиції скарбів увагу привертає широкий срібний браслет-наруч ХІІ-ХІІІ ст., знайдений у 1970-х роках у селі Городище. Його стулки прикрашені не геометричним орнаментом, а п’ятьма вигравіюваними композиціями із зображеннями людей, звірів, птахів. Діаметр прикраси 6 см, висота – 3,2 см.

Музейник каже, що це жіночий браслет. Очевидно, його вдягали на свята, аби закріпити довгі рукави, що були характерними для тогочасного одягу.

На браслеті вигравіювані сценки так званих русалій (обряд у давніх слов’ян, пов’язаний із поминанням померлих – авт.), але увагу привертає один з орнаментів, зміст якого різні дослідники досі продовжують розгадувати.

ВОВКУЛАКИ З ЛЕГЕНД ПЛЕМЕНІ НЕВРІВ

На одній зі стулок вирізьблений звір, який стоїть на передніх лапах, а навпроти нього – постать людини. Спочатку це зображення пояснювали як виступ скомороха з дресированою твариною.

Утім, як каже Сергій Демидко, якщо звір дресирований, то в нього мав би бути нашийник, але на орнаменті його нема.

«Тулуб звіра перетинають дві риски, що є стилізованим зображення паса. З приводу цієї сцени можемо запропонувати власну інтерпретацію, яка ґрунтується на місцевих, насамперед географічних особливостях. Відійдемо від часів Київської Русі аж у V ст. до нашої ери, коли батько історії Геродот, описуючи звичаї скіфів, згадував перекази про народи, що їх оточують, серед яких були неври. Пам’ятки цього племені є і в нас на Побужжі. За згадками скіфів, характерною ознакою неврів було те, що вони раз у рік на кілька днів перетворювалися на вовка», - продовжує музейник.

За його словами, перекази про вовкулак поширені на території України та Білорусі в зоні розповсюдження археологічної культури неврів. Легенди про вервольфів (вовків-перевертнів – авт.) є і в Німеччині. Відповідно до них, коли чоловік перетворюється у вовка, на ньому залишається лише пасок. Якщо його зняти, то людина вже ніколи не повернеться у свою подобу.

Відтак, на срібному браслеті зображений місцевий ритуал, пов’язаний з вовками-перевертнями.

ТОТЕМНІ НАЗВИ РІЧОК І НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ

На підтвердження цієї тези Сергій Демидко розповідає, що на Хмельниччині є чимало топонімів, які походять він назви вовка. Це свідчить, що місцеве населення сповідувало тотемізм, а саме - культ вовка.

«Верхнє Побужжя – чи не єдиний в Україні регіон, де сконцентрована така велика кількість топонімів, похідних від слова «вовк». Вовк – це назва притоки Південного Бугу та Ушиці, а Вовчок – це притока річки Вовк. На Хмельниччині є населені пункти з назвами Вовковинці, Вищі та Нижні Вовківці, а також багато урочищ «Вовча гора», найвідоміші з яких у Чорному Острові та Пашківцях. Я не зустрічав більше ніде на території України такого великого скупчення назв, пов’язаних із вовком», - додає музейник.

Цікава деталь, що саме за два кілометри від сучасного селища міського типу Вовковинці і знайшли цей браслет-наруч.

Оскільки прикраса - місцевого виробництва, то вочевидь, майстер зобразив те, що міг бачити, у що вірив або міг собі уявити.

Окрім цікавого сюжету в браслеті вражає тонка робота ювеліра з чіткими і філігранними сюжетами, які повертають до вірувань наших далеких предків.

Адже вірування у вовкулак були свого часу поширені по всій Європі, зокрема й в Україні. Так, у «Слові о Полку Ігоревім» згадується, що князь Всеслав Полоцький умів перекидатися на вовка. Ці давні вірування відобразилися, трансформувавшись, у фольклорі та пізнішій літературі українців.

Ірина Чириця, Житомир

Фото автора та надані Хмельницьким обласним краєзнавчим музеєм