Фортеця Тягинь: Український обрій Північного Причорномор’я

Археологи, митці, волонтери розвінчують міф, нібито до царської Росії на півдні України не було цивілізації

Як відомо, на півдні України вздовж Дніпра в часи середньовіччя проходили кордони Великого князівства Литовського, Руського і Жемайтійського  - держави, що сформувалася у протиборстві з Золотою Ордою. На місці однієї з середньовічних фортець, поблизу села Тягинка Бериславського району Херсонщини - працює Південна середньовічна експедиція - цьогоріч уже її шостий польовий сезон. Археологічні пам’ятки тут розташовані на двох островах і безпосередньо біля села. На острові Велике Городище є пам’ятки різних хронологічних періодів: від античності до пізнього середньовіччя, зокрема й національного значення – фортеця Тягинь. На острові Мале Городище – поселення доби бронзи. Зараз археологи досліджують саме фортецю Тягинь.

Археологічне вивчення пам’ятки поблизу с. Тягинка розпочалося ще в 1914 році зберігачем Херсонського археологічного музею (на базі якого створений обласний краєзнавчий музей) Віктором Гошкевичем, розповідає докторка історичних наук і керівниця експедиції Світлана Біляєва. Та роботи припинилися, бо почалася Перша світова війна. Вивчення археологічного комплексу Тягиня протягом ХХ ст. та на початку ХХІ ст., безумовно, доповнило інформацію про цю пам’ятку, проте ці роботи мали епізодичний, нерегулярний характер. У 2009-2010 роках тут проводили розкопки співробітники Національного заповідника «Хортиця».

Цьогоріч, аби зібрати кошти на проведення експедиції, волонтери організували благодійний художній аукціон. 

БУЛАВА НЕМІСЦЕВОГО ЗНАЧЕННЯ

Але почнемо із археологічних знахідок.

Цього року вперше на місці фортеці знайшли (у перший же день експедиції) висічений на камінні геральдичний знак старовинного роду з оточення Вітовта, розповідає учасниця експедиції, голова правління Херсонської міської громадської організації «Культурний центр Україна – Литва» Наталя Бімбірайте.

Це означає, що цим камінням був оздоблений будинок чи маєток цього представника роду і він жив у Тягині. Знахідку датують першою чвертю XV століття. Але, як каже Світлана Біляєва, щось стверджувати і розповідати деталі можна буде лише після дослідження науковців-геральдистів, до яких вона уже звернулася.

Ще одна сенсаційна знахідка – восьмикутна, з орнаментом, із залитим усередину свинцем, металева булава. «Але вона не дуже в доброму стані. Її також будуть досліджувати, хоча якщо це XV століття – то це найбільш рання булава, знайдена на півдні України. Вона зараз законсервована і поїде в Київ», - розповідає начальниця експедиції.

Світлана Біляєва каже: визначалися, як саме законсервувати артефакт після консультацій із фахівцями, дві лабораторії зійшлися на тому, що треба взяти «рідну» землю з розкопок, покласти булаву в неї, зверху полити водою із цієї ж території, герметично закрити і так везти до реставратора.

Ще цьогоріч на розкопах знайшли фрагмент колони - камінь із вирізьбленим орнаментом, це - частина монументальної споруди. Який саме це орнамент, наразі не встановлено, але вже зрозуміло, що не сельджуцький.

Є серед знахідок монети, кераміка, арбалетні болти, ядра, каже начальниця експедиції.

Запитую, чи побачимо ми виставку в краєзнавчому музеї, де будуть представлені знахідки минулих експедицій? Світлана Біляєва пояснює, що практично все передали у Херсон, вона вдячна музею за те, що приймають експонати. Але, на жаль, виставки у музеї ще жодного разу не провели.

«Такого усвідомлення, що це не місцевого значення знахідки, що це речі світового значення, що це змінює розуміння історії України, наразі немає. А це ж початок XV століття, перехід до кам’яних фортець європейського типу… Що стосується підтримки держави. Так, влада – на рівні місцевої громади, села - про нас турбується. А от ті, хто вище, не розуміють, що розкопки фортеці – це важливий аргумент для будівництва фундаменту історії на півдні України. Ми ж кажемо про український обрій Північного Причорномор’я», - говорить науковець.

БЕЗ ПІДТРИМКИ ДЕРЖАВИ

Без кого ця експедиція точно не відбулася б – це без волонтерів і благодійників. Бо кошти на дослідження з бюджету, як не виділялися так і не виділяються.

Ще у травні вдалося виручити 62,6 тис. грн на експедицію завдяки благодійній акції - це мінімум, який був потрібен. Для цього п'ятнадцять херсонських художників створили 27 робіт, їх придбали відомі в Україні та Литві особистості. Наприклад, режисер, лауреат Національної премії України імені Шевченка Роман Бондарчук, депутат Європарламенту від Литовської Республіки, двічі прем'єр-міністр Литви Андрюс Кубілюс та інші поважні люди.

Потім кинули клич у соцмережах, щоби знайти волонтерів - так формувався гурт добровольців під керівництвом доктора історичних наук Світлани Біляєвої. Записалося понад 40 людей – а це не проста робота, бо ж не лежати на пляжі, а важко працювати треба під пекучим південним сонцем, витрачаючи відпустки та власні кошти.

Сюди постійно хтось під’їжджає, одні волонтери їдуть додому на перепочинок після кількох днів роботи, інші прибувають на заміну.

Як розповідає Наталя Бімбірайте, експедицію підтримує і місцеве населення, і влада громади.

Поки ми були на розкопах, якраз приїхали гості з обласного центру - голова херсонського Меджлісу Ібрагім Сулейманов та голова правління кримськотатарського культурного центру «Куреш» Ліля Джаксим. Вони привезли власноруч спечену традиційну страву кримських татар - м’ясний пиріг «кобете».

У наметовому містечку в цьому сезоні вже є комендант – херсонський волонтер Марина Войтенко. Нагодувати щодня три десятки людей – це непросто. Марина не новачок – «захворіла» експедицією ще чотири роки тому. Їй допомагає Оля Грицаєнко з Мелітополя, її чоловік Володимир (директор Благодійного фонду «Маріам») у цей час працює на розкопі.

«Кім Гуленко з Запоріжжя з командою, люди з Івано-Франківська, художники з Сум, Вінниці, Києва та Херсона, волонтери з Києва, Чернігова, Енергодара, Лисичанська, Краматорська, Каменського, Херсона та районів області, і з Акмяне (Литва) – така у нас географія, вік - від 5 до 65», - розповідає Бімбірайте.

Окрема тема – діти експедиції. Вони скрізь – і в таборі, і на розкопах. Найменшій – 5 років. Мама Мілани – Оксана Вороніна каже, що у неї троє дітей і з двома вдруге за цей сезон приїхала на розкопи. «Мілана чудово тут почувається, хоче стати палеонтологом, приїхала сюди знайти кістки динозавра. Динозавра не знайшли – знайшли кістки корови, яким шістсот років», - розповідає жінка.

Підлітки – Антон з Краматорська та Паша з Олешківського району Херсонщини в експедиції самостійно, без батьків. Антон жартує, що його мама, певне, привезла «на перевиховання». А Паша розповідає: побачив оголошення про те, що шукають волонтерів і попросився, щоб відпустили. Тепер ходить на розкопи, спілкується з освіченими людьми, йому подобається.

ЗЕМЛЯ ЯК ПОРТАЛ

Паралельно з роботою археологічної експедиції на Тягині відкрилася перша арт-резиденція «Три крапки» з українськими та литовськими митцями. Це спільний проєкт центру культурного розвитку «Тотем» і культурного центру Україна – Литва, його кураторка - Олена Афанасьєва. Для того, що художники роблять у Тягині, вони вигадали спеціальний термін – «археологія сенсів».

Дорогою до розкопів зустрічаємо етнічну литовку з Києва Віолетту Цибочкіну. Віолетта провела майстер-класи і створила тут два пейзажі, якраз працювала над наступною картиною, яку ввечері ми побачили у таборі, на ній - лицар на коні.

Що стосується арт-резиденції, то литовські й українські художники створили 8 робіт лендарту. Лендарт - це роботи, які з’являються в діалозі з природними територіями, автори використовують матеріал, який можна знайти на місці. Ще на підходах до розкопок – натягнені на стовпи різнокольорові нитки, що символізують країни, які підтримують Україну. Це також один із проєктів художників.

А вже на самих розкопах привертають увагу орнаменти просто на землі з заглибленням у центрі. Художниця з Вільнюса Ірина Трома згадує слова начальниці експедиції Світлани Біляєвої про те, що кожне покоління йде по своїй землі, ми по цьому шару, минулі покоління - по своєму, і дослідники заглиблються в історію саме через землю. «Єдиний спосіб дістатися до іншої епохи – через землю, це такий своєрідний портал», - пояснює вона заглиблення у центрі своєї роботи. Що стосується використаного орнаменту, то він характерний для наших культур  - української та литовської, каже художниця. Розповідає, як працювала – допомагали члени експедиції. Художниці виділили місце, насипавши землі з інших квадратів, що вже були досліджені, а її робота отримала назву «Квадрат №10».

Поряд на горі – чи то хрест, що нагадує фігуру чи то фігура, схожа на хрест. Авторка Егле Маскалюнайте розповідає мені, що у Литві хрести ставлять, створюючи сакральний простір, так просять про захист, і вона таким чином хотіла висловити підтримку Україні, що переживає війну. Робота зроблена з дерев’яних дощок, з’єднаних болтами, а ще - з трави та дроту.

Художниця з Херсона Юля Балуда заплела коси траві у степу біля розкопів – композиція називається «Місце жіночої сили». Олександр Никитюк, митець із Вінниці, створив роботу, що символізує жертовність, використавши кахель, який знайшов у покинутій хаті в селі.

РОМАНТИКИ З ЛОПАТАМИ

«На розкопах спочатку територія розбивається на квадрати, що будуть досліджуватися. Тоді знімається верхній шар, розкопується квадрат за квадратом, працюють із металошукачем. Все що знаходять – фіксують, де саме, на якій глибині, ставиться інвентарний номер, у пакети розкладається, потім учені з цим працюють», - пояснює Наталя Бімбірайте.

Археологів, як і в минулі сезони, консультує херсонський архітектор Андрій Луцик. Він не обмежується лише роботою з кресленнями - працює лопатою, засмаглий, утомлений.

Тут же – литовський волонтер Арунас Остраускіс із міста Акмяне, це на кордоні з Латвією. Приїхав на розкопи власним коштом. У себе на Батьківщині він заснував приватний краєзнавчий музей, організовує волонтерів, які також допомагають археологам проводити розкопки.

«Це місце пов’язане з Литвою, я відчуваю хвилювання, адже тут були кордони Литовського князівства», - ділиться він думками.

У цей день до волонтерів на розкопах долучилася родина кримчанина, що нині живе у Києві - юриста Сергія Мокренюка. Поки двоє його дітей активно відкидають під керівництвом дорослих каміння, він перекидає ґрунт і розповідає, що для нього ця робота є дуже важливою, адже він входить у команду, що досліджує факти знищення та пошкодження Росією культурної спадщини України в окупованому Криму.

«Встаємо о 6 годині, сніданок, і вже о 7 ранку - на розкопі, працюємо до 12, потім обід, відпочинок, бо на такій спеці працювати в цей час неможливо і в 17 годині продовжуємо. Діти привчаються потихеньку, вони чують, про що ми говоримо, ставлять запитання з історії України, я переймаюся, щоб вони вже мали іншу ментальність», - каже Світлана Біляєва.

Ірина Староселець. Херсон-Тягинь

Фото автора та Ібрагіма Сулейманова