Лемківські фацелики з американського Піттсбурга 

Музей лемківської культури на Тернопільщині поповнився етнографічними артефактами з-за океану

На перший погляд, це неймовірно, але факт: у провінційне містечко на Тернопільщині надійшли речі, яким би позаздрив будь-який краєзнавчий чи етнографічний музей. Ще б пак! Адже хто б із музейників відмовився, скажімо, від столітнього віку раритетів та майстерно виконаних вже у наш час речей, які можуть збагатити експозицію музею чи виставкової зали? Одним із перших, хто побачив ці зразки самобутнього народного мистецтва став кореспондент Укрінформу. Задля цього він побував у Монастириській – містечку на межі Тернопільської та Івано-Франківської областей, де розташований музейний комплекс «Лемківське село».

ПРО АВТОХТОНІВ, ЯКИХ ПОЗБАВИЛИ РІДНОЇ ЗЕМЛІ

На порозі однієї з будівель музейного комплексу мене зустрічає його господиня – Віра Дудар, яка й запрошує у світлиці, де ніби оживають витоки історії лемківської культури.

- Пані Віро, нагадаймо коротко – хто такі лемки?

- А хіба ж про них хтось не знає? Та це ж, як каже один мій знайомий лемко, ці ж самі українці, тільки зі знаком якості! – відповідає сміючись.

- Навіть так?

- Це, звичайно, жарт, але, продовжуючи жартівливу нотку, скажу, що лемко буває або мудрим, або дуже мудрим. А лемкиня – або файна, або дуже файна!

- О, влучно!

(Про це сам думав не раз, коли бував на «Лемківській ватрі», щорічному культурно-мистецькому фестивалі, який проводиться на території музейного комплексу «Лемківське село», там, де відтворено все, що нагадує лемкам про рідний край).

- А якщо серйозно, – продовжує пані Дудар, – то скажу: наші предки – лемки, як найбільш західна автохтонна етнографічна група українського етносу, здавна мешкали по обидва схили Західних і Східних Карпат. Нині ця величезна територія, десь майже 10 тис. кв. км, входить до складу трьох держав – Польщі, Словаччини та України.

А колись, упродовж багатьох століть ці землі перебували під владою сусідніх держав – Австро-Угорщини, Польщі, Чехословаччини.

- Але видно з усього, лемки не асимілювалися…

- Це так, ми зуміли зберегти свою ідентифікацію та самобутню культуру.

- Навіть попри те, що у 1944-1947 роках у результаті масових депортацій лемки були змушені покинути рідні землі?

- Навіть усупереч цьому, погоджується господиня.

...Більшість депортованих лемків опинилися на території сучасних західних областей України, зокрема, на Тернопільщині, де проживає понад 41 тисяча родин. Чи не найбільше з них знайшли осідок у Монастириськах, у колишньому райцентрі та навколишніх селах. Нині тут компактно проживають колись депортовані, їхні діти та онуки й правнуки. Тож зрозуміло, чому саме тут і було засновано такий музейний комплекс-осередок лемківської культури...

- Так, у цьому була логіка, – погоджується Віра Дудар. – Коли засновувався наш музей, а згодом і музейний комплекс, виходили з того, що лемківська народна спадщина – то не просто собі окремішні побутові, духовні та мовні традиції. То потужний культурний пласт, який органічно поєднаний як з українською, так і з європейською та світовою культурною спадщиною. Це й засвідчує наш музейний комплекс, кожен його куточок, кожен експонат.

ДУХ ЛЕМКІВЩИНИ

Пані Віра розповідає, що музей лемківської культури і побуту відкрили у Монастириськах в 1996 році. Нині це музейний комплекс, у якому є 6 експозиційних будиночків, розташованих на Ватряному полі, там, де, власне, й відбувається «Лемківська ватра».

У тих будівлях презентують давню церковну вишивку з Лемківщини, можна побачити відтворену столярну, кравецьку і гончарну майстерні, ціле лемківське подвір’я.

- Ми зараз із вами розмовляємо у музейному будиночку в Монастириськах, – продовжує Віра Дудар. – У ньому – 8 експозиційних залів, де зібрано експонати, привезені нам з різних теренів Лемківщини.

Нині тут понад 3 тисячі автентичних лемківських предметів ужитку та побуту, декору та мистецтва. Кожна кімната має свою тематику. Наприклад, одна з них  присвячується вишивці Лемківщини: тут і рушники, і сорочки, й плахти, а ще – церковні фани, фелони, обруси, оздоблені унікальною колоритною ручною або машинною вишивкою шовковими й бавовняними нитками.

В інших залах зібрано предмети побуту лемків, документи, листи, фотографії, наукову та художню літературу, лемківські періодичні видання. Окремо виділили зал для традиційного лемківського одягу та взуття. Також виокремили зібрані лемківські знаряддя виготовлення й обробки полотна.

- Тут навіть помістився давній лемківський ткацький верстат…

- А біля нього – прядки, кужелі, веретена, мотовила, чесальниці, зразки пряжі та домотканого полотна.

В останньому, восьмому експозиційному залі виставили на огляд інструменти і предмети домашнього побуту, зокрема, колекцію старовинних годинників, столярні, слюсарні, вироби, сільськогосподарське знаряддя, – каже музейниця.

ГОЛЛІВУДСЬКИЙ КОСТЮМЕР ІЗ ЛЕМКІВСЬКИМ КОРІННЯМ

- Пані Віро, 2022-й рік для музейного комплексу, який ви очолюєте, розпочався із резонансної події – придбання цінної етнографічної колекції. Як же вона потрапила сюди?

- Історія така. Надіслав нам ці, просто унікальні речі колишній голлівудський костюмер, американець, але лемко за походженням Вільям Джула. Він народився у 1953 році в Піттсбурзі, в штаті Пенсильванія, в лемківській родині. Любов до української лемківської спадщини та культурних традицій прищеплювалась Василеві з дитинства. Їхній дім був наповнений багатьма традиційними лемківськими писанками, вишивкою та кухнею. Образотворчого мистецтва і традиційного українського випікання хліба він навчився у своєї тітки Дороти, яка була відома тим, що випікала хліби для усіх імпрез, що відбувалися вдома та у церкві, – каже Віра Дудар.

За її словами, Вільям Джула закінчив Інститут мистецтв у Піттсбурзі, відточував свою майстерність в українському народному мистецтві. Згодом став визнаним майстром української народної творчості. Зокрема, спеціалізувався на вишивці бісером, костюмуванні, шкіряних виробах, виготовленні писанок.

Василь-Вільям влаштовував майстер-класи та семінари з бісероплетіння, вишивки, прикрашання хліба та писанок протягом багатьох років для різних організацій.

- Також він робив репродукції автентичних костюмів для сцени. Працював костюмером у Голлівудських театрах. З 1985 року консультував, розробляв і виготовляв костюми для різних етнічних і багатоетнічних танцювальних колективів у районі Піттсбурга, а також по всій території США й Канади. Василь отримав чотири гранти на традиційні мистецькі програми, два – на вишивку, й по одному – на вишивку бісером та на шкіряні вироби. Зараз він сертифікований викладач і хореограф, – каже директорка музейного комплексу.

У житті Василя Джули були знаменні для нього й досить цікаві зустрічі з Катериною та Віктором Ющенками, які відвідали музей, заснований Василем при першій українській церкві у Піттсбурзі.

Також його запросили на дачу Ющенка, щоби він побачив і оцінив зібрані там колекції народного українського мистецтва.

НАСА: ВІД КОСМОСУ – ДО «ЗОЛОТА ЛЕМКІВ»

І ще про одну цікаву обставину, що стосується цієї колекції, розповіла пані Віра. З’ясовується, що навіть Національне управління з аеронавтики і дослідження космічного простору (НАСА) дотичне до появи згаданої колекції у містечку на заході України.

- Ну, точніше, не саме НАСА, а колишній працівник цього агентства, Владек Максимович, лемко, справжній патріот, який узяв на себе всі витрати, пов’язані з транспортуванням зі США цієї багатющої колекції на Тернопільщину, в наш музей.

- Що ж конкретно надійшло сюди з-за океану?

- Те, що ми отримали, поміж себе назвали «золотом лемків». Бо упевнена, такого розмаїття зразків народної культури Лемківщини ніхто в Україні не має, а можливо, й у світі. Спочатку ми отримали майже 20 сорочок (кошель), 13 спідниць (кабатів), 17 фартухів (запасок), 9 горсетів, 17 хусток (фацеликів).

Надійшли й різноманітні лемківські прикраси – намиста (пацюрки), комірці (викоти), стрічки (басамунки).

А потім, у наступній колекції, ми отримали 20 експонатів, значна частина яких – чоловічий одяг крайнього західного регіону польської частини Лемківщини (с. Шляхтова).

- Серед оцих речей особливою філігранністю та витонченістю, як на мене, виділяються хустки.

- Так, хустка для лемкинь завжди вважалася важливим компонентом святкового вбрання. Найпоширенішою була вишита хустка (малий фацелик). Зав’язували її на шиї. Такі білі полотняні хустки оздоблювали на куті, який звисав на спині. От бачите, по краях компонували невеликі за розміром елементи, що були і на наріжнику. Як правило, це були реалістичні за трактуванням або стилізовані квіти. Інколи на кінцях компонували вазони, дерево життя.

- На деяких таких хустках бачу вишиті елементи.

- Так, це основна оздоба білих фацеликів. В одних регіонах Лемківщини вишивали на рогах хусток барвисті букети квітів, в інших – певний мотив лише одним червоним кольором, у третіх – усе тло хустки заповнювали дрібними квітками, краї ж вишивали різнокольоровими зубцями, на розі – квіт. А самі узори, вишиті лемківськими майстринями – то витвір їхньої творчої фантазії, вони не повторювалися в українському народному одязі інших етнографічних груп, а також одязі інших народів.

Зауважу, що майстрині деколи компонували на хустині цілий вазон із квітами, подібний на стародавній мотив дерева життя, що зустрічався в настінному розписі лемківських хат.

Серед композицій із квітів часто вмонтовували ще й пшеничний колосок, який дуже вдало гармоніював у цілісності узору.

Взагалі, наприклад, у жіночому костюмі лемкині вбрання, зокрема й головний убір, мало чітку ознаку соціально-вікових відмінностей, естетичних уподобань, звичаєвих і певних обрядових уявлень.

- Ці всі речі презентують певний регіон Лемківщини?

- Передусім, у колекції, яка надійшла з Америки, можна прослідкувати, як в одязі лемків позначився вплив багаторічного поділу Лемківщини між різними державами. Тут і польські, й словацькі, й угорські мотиви. Експонати, передані Василем Джулою у музейний комплекс, презентують східний, центральний, крайній західний регіони польської частини Лемківщини, є в нас і автентичний костюм із Закарпаття, з села Малий Березний, – розповіла Віра Дудар.

Зараз, за її словами, музейники роблять ретельний опис кожного із понад 150 отриманих зі США лемківських раритетів. Після впорядкування вони займуть свої місця у фондах і постійній експозиції музейного комплексу, який щорічно відвідують тисячі гостей з України та світу – усі, кого цікавить багатюща лемківська культурна спадщина.

Олег Снітовський, Тернопіль
Фото автора та надані музейним комплексом «Лемківське село»