Олександр Сєнкевич, міський голова Миколаєва

Миколаїв став одним із міст України, який в числі перших прийняв бій з російськими загарбниками. Ворог двічі атакував місто, був навіть момент, коли ворожа бронетехніка прорвалася в середмістя. Але спільними зусиллями ЗСУ та представників тероборони атаки були успішно відбиті, а ворог відкинутий за межі міста. Сьогодні Миколаїв називають південним форпостом України. Про те, як живеться нині місту-герою, наш кореспондент бесідує з міським головою Олександром Сєнкевичем.

- Пане Олександре, яка безпекова та гуманітарна ситуація у Миколаєві?

- Наразі російських військ у Миколаєві немає, але вони знаходяться на межі з Херсонською областю – біля Станіслава та Олександрівки. Там весь час точаться бої і наше місто звідти постійно обстрілюють. Ворог гатить у тому числі і забороненими касетними снарядами по житлових кварталах, лікарнях, школах, ринках, спальних районах, де не те, що військових об’єктів, а навіть промислових підприємств немає.

Щодо гуманітарної ситуації, то вона відносно нормальна. Зараз відкриті дороги, підвозяться продукти й ліки.

Газ, вода, електрика, зв'язок – все є. Щоправда, після обстрілів часто бувають пориви, але комунальники намагаються швидко, наскільки це можливо в нинішніх умовах, все полагодити.

- На вашу думку, Миколаїв готовий до можливого наступу, про який останнім часом багато говорять?

- Все залежатиме від контингенту, який буде в цьому задіяний. Але ми готуємось, комунальні підприємства працюють як «стройбат», забезпечуємо військових усім необхідним. Робота кипить.

- Скільки з початку війни загинуло і поранено мирних мешканців Миколаєва від ворожих обстрілів? Яку кількість житла та соціальних об’єктів вже зруйновано?

- На сьогодні 57 загиблих, серед яких дитина, поранено 358 людей, у тому числі троє дітей. Пошкоджено 634 об’єкти. Переважна більшість, це житлові будинки. Крім того, зруйновано 10 медичних та 55 закладів освіти, є також об’єкти соцзахисту, спорту, промислові підприємства та низка інших. Зазначу, що 60 будівель знищено вщент і відновленню вони не підлягають.

- А чи передбачена якась компенсація тим людям, будинки яких повністю зруйновані і вони залишилися без житла?

- Наразі ми лише фіксуємо всі пошкодження і нанесені росією збитки. За рахунок міського бюджету купуємо плівку і роздаємо людям, щоб закрити вікна. Все інше буде можливе лише після завершення війни. Ні у міста, ні у держави поки що немає коштів на компенсації ні за житло, ні за автомобілі, ні за інше майно.

- Де знаходяться люди, які втратили свої помешкання?

- Ми надаємо їм притулок, забезпечуємо гарячим харчуванням та речами першої необхідності. У Миколаєві таких перебуває 216. Причому, це не лише мешканці міста, а й найближчих сіл, які також втратили свої будинки. Багато хто з них їде в інші регіони або за кордон. Ми також допомагаємо мешканцям Херсонщини, яким вдається покинути тимчасово окуповані території. Вчора, наприклад, виїхало 167 осіб. Вони ніч перебули у нас і ми їх відправили до Одеси.

- Наше місто, серед числа інших, багато разів обстрілювалося росіянами з артилерії та військової авіації, спричиняючи людські жертви і руйнування. У зв’язку з цим у суспільстві дискутується питання, чи варто брати в полон росіян? Яка ваша думка?

- Полонені потрібні, адже їх можна обміняти на наших. Але що стосується артилеристів і льотчиків, то, як на мене, їх не потрібно брати в полон. Вони повинні знати: якщо погоджуються на таку справу, то ціною буде їхнє життя. Бо скидаючи бомби, за їх висловлюванням, «на точку», вони розуміють, що забирають життя в сотень, а то й тисяч мирних українців.

- Чи існує загроза вашій особистій безпеці? Бо російські загарбники постійно полюють на очільників міст,  викрадають, вбивають…

- Саме так і відбувається. Тому я намагаюся вживати заходів щодо власної безпеки, постійно переміщуюсь, ходжу з автоматом.

- Ви вмієте користуватися такою зброю?

- Так, вмію. У мене ще задовго до війни було зареєстровано 5 одиниць зброї, серед яких й автомат. Тому в разі чого, стрілятиму по ворогу не задумуючись…

- Російські загарбники надсилали вам повідомлення з вимогою здати місто, погрожуючи розправою, на кшталт Маріуполя…

- Місто їм ніхто не здасть, а відповідати немає сенсу, бо розмовляти з ними, все рівно, що зі стіною. Наразі я не планую покидати Миколаїв, залишаюся тут і працюю.

- Яка кількість людей вже покинула Миколаїв?

- Точної цифри немає, але це приблизно 35-40 відсотків. Ми обраховували це за кількістю споживання води і використаного сміття. Багато хто поїхав сам, а понад 8 тисяч людей ми вивезли до Одеси своїми комунальними автобусами. Це необов’язкова евакуація, але ми надаємо таку можливість тим, хто має бажання і можливість виїхати.

- Чому, на вашу думку, не весь бізнес відреагував на ваші заклики вийти на роботу, бо чимало магазинів, підприємств так і не відкрилися? Це страх чи є й інші причини?

- Причини різні: люди бояться обстрілів, чимала кількість чоловіків пішла до війська, жінки повиїжджали з дітьми. Але ми закликаємо їх виходити на роботу в міру можливостей.

- А що з надходженнями до міського бюджету? Хоч щось вдається зібрати?

- Небагато. В цьому місяці ми очікуємо зібрати десь не більше 10 відсотків запланованих надходжень. А нам потрібні кошти на зарплату, паливо, ліквідацію наслідків обстрілів, забезпечення роботи комунальних підприємств тощо. Тому доведеться знижувати до мінімальної зарплату працівникам бюджетної сфери, адже не має змоги виплачувати її в повному обсязі, як це було раніше.

- Чи розраховуються люди хоч трохи за спожиті комунальні послуги?

- Дуже мало, в середньому рівень проплат становить лише 16 відсотків. Тому ми просимо тих, у кого є можливості, оплачувати газ, воду, електрику і таке інше, щоб ми могли і надалі забезпечувати ці послуги мешканцям міста.

- Миколаївці скаржаться, що ціни на продукти та ліки значно виросли… Є навіть думка, що це може бути пов’язане з тим, що місто формує так званий продрезерв на випадок, не дай Бог, оточення чи ще якихось надзвичайних ситуацій?

- Ми дійсно формуємо такий запас і в разі того, про що ви сказали, місто зможе протриматися 1,5-2 місяці. Це продукти харчування тривалого зберігання, консерви, вироби глибокої заморозки, побутова хімія тощо. Проте це робиться виключно з того, що нам надають наші друзі та партнери з інших регіонів України та з-за кордону у вигляді гуманітарної допомоги. Ми нічого не купуємо. Ціни підвищуються з об’єктивних причин. Це проблеми з логістикою, підвищенням вартості пального і таке інше.

- Чи присутнє у Миколаєві таке явище як мародерство?

- Ні, зараз немає. Добре працює поліція, Нацгвардія, обласна варта. Вони постійно патрулюють місто.

- А криміногенна ситуація в місті за час війни змінилася?

- З того, що мені відомо, то так. Кількість правопорушень знизилася. Треба ще зазначити, що чимало злочинів скоювалися на фоні надмірного вживання алкоголю. Зараз, коли його реалізація обмежена, і коли у водіїв напідпитку почали вилучати автомобілі для потреб армії, ситуація змінилася на краще.

- Не секрет, що місто Миколаїв до війни не вважалося особливо проукраїнським, навіть в міськраді були люди з відверто проросійськими поглядами. На вашу думку, чи змінилася ця ситуація з початком війни?

- Мені здається, що після перших бомбардувань, обстрілів, після того як почали гинути близькі люди, багато хто змінив свою думку і про росію, і про братський народ і таке інше.

- А були у вас за час війни вихідні і якщо так, як ви їх проводили?

- Ні, у мене не було вихідних. І навіть якби були, то моя родина далеко звідси і у мене немає з ким їх проводити. Тому я працюю.

-  Ваші прямі ефіри з мешканцями міста користуються великою популярністю, адже інколи це єдине джерело, де люди мають змогу отримати відповіді на злободенні питання. Нерідко до вас звертаються не лише миколаївці, а й мешканці області, яким бракує інформації. Чи будете ви продовжувати цю практику?

- Так, буду, в міру можливостей. В першу чергу, я інформую миколаївців про стан справ у місті і відповідаю на їх запитання. Що стосується мешканців області, то в деяких випадках я можу дати ту чи іншу пораду, як наприклад, чи безпечні ті чи інші маршрути пересування тощо. Але у них є своя місцева влада, а я мер Миколаєва і мої повноваження обмежені територією міста. Я не маю змоги відремонтувати їм світло, інтернет, привезти гуманітарку чи ще щось… І я увесь час їм про це чесно кажу.

- Останнім часом в Миколаєві масово зносять бігборди, МАФи, зрізають велику кількість дерев на центральних вулицях. Для чого це робиться?

- Прийнято рішення, що метал з бігбордів піде на військово-фортифікаційні споруди, зокрема, протитанкові їжаки. Що стосується дерев, то, в основному, йдеться про старі тополі на проспекті Центральному. Їх стовбури військові використовують для будівництва стін бліндажів. Слід зауважити, що тополі не відносяться до так званої ділової деревини. Тому їх використання  краще, аніж пиляти цінні породи дерев в наших парках і лісах. Залишки, у вигляді дрібного гілляччя, використовуємо для опалення соціальних об’єктів, зокрема, трьох наших лікарень. Економимо таким чином ще й газАле після нашої перемоги ми обов’язково висадимо нові молоді дерева.

Алла Мірошниченко, Миколаїв. 

Фото пресслужби міської ради