Місцева преса: що після Перемоги?

Павло Смовж, головний редактор газети «Трибуна праці» (Іванків Київської області), із звільненого району

Чим далі, тим частіше замислююсь над тим, як доведеться налагоджувати інформування українців після нашої Перемоги над російськими фашистами.

Знищена цивільна інфраструктура й значна частина житлового фонду, обмежений або й взагалі відсутній доступ мільйонів  людей до радіо й електронних ЗМІ, фінансова неможливість для дуже багатьох місцевих редакцій періодичних друкованих видань відновити випуск газет та немало інших об’єктивних факторів – все це помітно обмежить доступ населення, особливо в найбільш постраждалих регіонах, до так потрібної нам усім об’єктивної, правдивої й оперативної інформації.

Але ж вона в період відбудови України від воєнної розрухи вкрай потрібна!

Роздержавлені редакції газет і до війни ледь-ледь зводили кінці з кінцями, працюючи, в основному, на власному ентузіазмі та завдяки високій відповідальності журналістів перед читачами. Собівартість одного примірника нашої іванківської «Трибуни праці», наприклад, за 2021 рік склала 19 грн 72 коп. А передплатна й роздрібна ціна була 10 грн. Підвищувати її хоч би до рівня собівартості  жодна  редакція в Україні навіть не пробувала. Адже переважаюча частина читачів не змогла б собі дозволити такі витрати на пресу. Тому й змушені були свідомо працювати собі на збиток, а землякам – на користь. Таким чином дотуючи кожного читача в розмірі близько 500 гривень на рік. ( Порахуйте: кожна їх тисяча – це заплачені за постійних читачів 500 тис. грн. редакційних доходів!..).

Не дивно, що працювати в редакціях доводилось за мінімально допустиму зарплату – 7-9 тисяч гривень на місяць.

Хто так ще в світі «торгує» на ринку журналістських послуг?..

Тепер же у багатьох редакціях, як ось і в нашій, окупантами знищена матеріальна (комп’ютерна, зокрема) база для відновлення випуску газет. У когось  стануть на порядок денний  навіть поліграфічні послуги. А ще в когось  з різних причин розпався журналістський колектив… Який в багатьох випадках не так то просто сформувати заново.

Проте інформаційне забезпечення жителів  ОТГ, районів та областей треба буде швидко відновлювати. Бо, за висловом однієї непопулярної вже давно людини, газета – не лише колективний пропагандист і агітатор, а й колективний організатор. Й друковані ЗМІ в усіх регіонах можуть ще багато робити в цьому плані.

Проте згідно  з прийнятим у 2016 році Законом про роздержавлення друкованих ЗМІ органи місцевого самоврядування та державної виконавчої влади в Україні нині не мають  права засновувати й випускати підпорядковані їм  друковані видання. А приватні, повторюю, далеко не всі відновляться. Бо це  й надалі буде не той вид підприємництва, котрий може забезпечувати самоокупність.

І тому виникає потреба прийняти зміни до згадуваного Закону. З тим, щоб хоч на кілька років, потрібних для відновлення нормальної роботи усіх структур на державному рівні, зміцнення економіки нашої країни загалом, повернутись до можливості видання місцевої преси за  фінансування з місцевих та державного бюджетів окремим рядком.

Ці кошти  мають  спрямовуватись і на передплату газет для населення на територіях, що були під тимчасовою окупацією російських фашистів та на межі гуманітарної катастрофи. Адже виснажені фізично і психологічно,  збіднілі ще більше матеріально люди потребуватимуть постійної різнобічної важливої та оперативної інформації як ніколи раніше. А виділити грошей на пресу з сімейного бюджету вже не кожен зможе.

Та й передплатна кампанія на друге півріччя у більшості  регіонів України не проводиться. І яка перспектива з цим надалі – ще незрозуміло на сьогодні.

Не розшифровуватиму всіх моментів, як це бачиться в деталях. Упевнений: наш парламент, відповідні урядові структури здатні швидко осмислити таку проблему і правильно розв’язати її.

Лише одна з підказок: можна  також за максимально спрощеною процедурою залучати в сферу функціонування друкованих ЗМІ як зарубіжні гранти, так і заарештовані в багатьох країнах світу кошти РФ. Котрі можуть спрямовуватись в Україну в порядку частини репарацій.

Правильних варіантів може бути немало і  треба вже зараз обмірковувати й готуватися до їх реалізації.

Павло Смовж