Чим живе Гуляйполе, яке окупанти називають “злой город”

Попри щоденні ворожі обстріли, батьківщина Нестора Махна не збирається коритись

Гуляйполе розташоване на межі трьох областей (саме місто у Запорізькій, але межує із Донецькою та Дніпропетровською) і є дуже важливим стратегічним населеним пунктом. Поміж собою окупанти називають Гуляйполе “злым городом”, бо не можуть його захопити.

Щодня ворог обстрілює місто з різної зброї, перебито вже всі інженерні мережі. Люди, які там залишаються, готують їжу на багаттях і живуть у підвалах. Це на власні очі побачили кореспонденти Укрінформу.

Між Запоріжжям та Гуляйполем трохи більше ста кілометрів, але в умовах війни цей маршрут довший, та й дістатися до батьківщини Нестора Махна можна хіба що через Дніпропетровську область і лише у супроводі військових.

“Якщо чуємо ворога, шукаємо місця, де можна сховатись від обстрілів. Працюємо швидко й обережно”, - говорить дорогою боєць Запорізької окремої бригади територіальної оборони.

На в’їзді в місто стоїть “трофей” наших військових - знищений ворожий БМП-3.

“Така техніка є на озброєнні тільки російської федерації. Вона була відбита при наступі на Гуляйполе. Її підбили з імпортного озброєння типу “Джавелін”. Одним пострілом відірвало башту та розкидало особовий склад і весь боєкомплект, який там був. Коли підбили цю БМП, зупинили наступ ворожої колони, що рухалася в напрямку Гуляйполя”, - розповідає військовий.

Під’їжджаючи до міста, телефонуємо голові Гуляйпільської міської територіальної громади Сергію Ярмаку, питаємо, як ситуація.

“У вас є не більш як година… Хоча ні, це забагато, хвилин 30 - 40”, - каже він.

МАНГАЛ ЗАМІСТЬ ПІЧКИ ТА ПІДВАЛ, ЩО СТАВ КВАРТИРОЮ

Пусті вулиці, розбиті будівлі, захований під мішками з піском пам’ятник Нестору Махну - так зустріло нас місто.

Під’їхали до місцевого ринку, поряд із яким - квартал багатоповерхових будинків.

Заїхали у двір. Біля під’їздів - дрова, імпровізовані мангали, на яких готують їжу місцеві. З підвалу виходить жінка.

“На обід варили молоду картоплю, а зараз гріється вода, щоб голову помити. Воду привозять рятувальники раз на чотири дні. Набираємо стільки, скільки можемо нести... Ви хочете почути, як погано ми живемо? Як страшно нам тут? Не хочу нічого говорити. Самі подивіться”, - каже жінка і спускається до підвалу.

Йдемо до будинку, що навпроти. Зустрічаємо чоловіка, на ім’я Сашко. На умовній плиті гріється закіпчений чайник. Чоловік переніс інсульт і ще не дуже “навчився” говорити, але від спілкування не відмовився. Тож прошу показати підвал, який став для нього бомбосховищем.

“Як бомблять, сюди спускаюсь, а так - у квартирі. Все в нас є, крім життя”, - каже він.

Він пропонує нам пообідати з ним - показує каструлі з супом та вермішеллю. Питаю, чи не хоче виїхати з міста. Сашко мовчить трохи, а тоді каже: “Не хочу нікуди їхати”.

Йдемо далі. В іншому будинку на ґанку сидять дві жінки - Ольга та Лідія.

“Ні води, ні світла, ні газу в нас немає. Свічки є”, - кажуть вони й  погоджуються показати своє бомбосховище.

“Туди без свічки чи ліхтарика не зайдеш. Але там нам вночі не чути, як стріляють. У нас тут є “плацкартні місця”... Нас троє залишилось. А ось це наша спальня. Заходьте і дивіться наші хороми. Ми обіцяли, що приймемо усіх, хто прийде”, - говорять жінки.

До підвалу вони спускаються ввечері, о восьмій чи кілька хвилин на дев’яту, якщо не стріляють. Якщо стріляють, то раніше - о 19.00.

“Ви подружки?” - питаю у жінок.

“Війна нас здружила. Оля живе в дуже розбитому будинку, а я - в цьому. Нам нікуди їхати, пенсія 2800 грн, в Олі син - інвалід - 2000 отримує. На які гроші квартиру в Запоріжжі винаймати? Заправили пів балона газу, скинулись по 500 гривень - і можемо їсти варити. А то доводилось окріп по 50 гривень купувати, щоби чаю заварити”.

МАХНОВСЬКА ДУГА

Військові рф почали обстрілювати місто ще 4 березня. Як каже голова Гуляйпільської міської громади Сергій Ярмак, цей день мешканці запам’ятають назавжди.

“4 березня була спроба захопити Гуляйполе. Стрілянина, танки, частину магазинів розбили, будинків... свист, вибухи - як по телевізору показують, так і в Гуляйполі було. Люди злякались. Орки зайшли в місто лише метрів на 200 - 300, а далі наші військові їх не пустили, розбили і відбили. Ми кажемо “Махновська дуга” - це символ впевненості в перемозі. Таку назву ми придумали разом із військовими та гуляйпільцями. А кацапи називають Гуляйполе “злой город”. Це справді, було перехоплення їх розмов. Вони Пологи взяли за пів дня, а Гуляйполе вже 4 місяці не можуть. Гуляйполе ключове для військових - три області на нас зав’язані. Стоїть наше місто – значить, стоїть Оріхів, Запоріжжя, Дніпро”, - каже мер.

Попри те, що ворог щодня “накриває” Гуляйполе з артилерії, Ярмак відмовився дистанційно керувати містом. До Запоріжжя виїздить лише у справах, бо "війна війною, а бюрократія нікуди не поділась".

До початку повномасштабної війни в Гуляйпільській громаді (куди входить 33 населені пункти) мешкало близько 20 000 людей. Як каже мер, на початку вторгнення народ взагалі не поспішав виїздити з міста.

"З березня немає електрики, води і газ два тижні тому зник. В одному з сіл є свердловина, ми набираємо воду і розвозимо людям: у квартири, приватний сектор, лікарню. Світло… тут навіть нічого коментувати. Щодо газу, то балони скрапленим газом заправляємо у Дніпропетровській області. Там усе працює. Взагалі, Покровське - це єдина спокійна та безпечна дорога", - говорить мер.

СТРАШНА ЕВАКУАЦІЯ

Прошу мера пригадати події 24 лютого і щиро сказати, чи вірив він у те, що війна можлива.

"У мене є друг військовий. О 5-ій ранку 24 лютого телефонує мені і каже: “Серьога, війна”. Я йому, мовляв, ну, шо ти мелеш, а він кричить: “Серьога, війна”, - і кинув трубку. Я думаю - чи пошуткував? На роботі новини дивлюсь: аеродроми підривають, міста обстрілюють", - розповідає мер Гуляйполя.

Вже кілька місяців ЗСУ тримають оборону. За словами Ярмака, росіяни раніше не стріляли по місту, а зараз - гатять по самісінькому центру.

"Там немає військових. Там просто люди. Вони тупо руйнують цивільну інфраструктуру міста. Ви питаєте, скільки розвалених будинків? Краще сказати, скільки взагалі залишилось будинків. Мабуть, жодного вже непошкодженого: десь вікон немає, десь даху, стін, десь нічого немає", - додає співрозмовник.

Сьогодні в місті залишаються десь 70 дітей, разом із батьками живуть по підвалах. Питаю в мера про найважчий день, який був за час війни.

"Був такий. На початку квітня. Ми вивозили людей до Запоріжжя. Наші військові на той момент кілька сіл відбили, і почалась евакуація. Ми домовились із Запоріжжям, нам пригнали два великі автобуси. Мали людей вивезти, але якраз почався обстріл Гуляйполя, ми не могли виїхати ні з міста, ні з сіл. Дорога одна - і обстріли постійні. Для себе вирішили, що трошки затихне - і виїжджаємо. І от ми веземо людей, серед них і дітей, і тут починається обстріл. Буквально над головою летіло. В автобусах людей багато, і ми їх вивезли з тих сіл, що були окуповані, які нам вдалось звільнити, а тут - обстріли. Слава богу, виїхали", - розповідає мер.

За час війни в місті від обстрілів загинуло 23 цивільні людини, ще близько 16 отримали поранення.

ЯКБИ НЕ ВІЙНА…

Якби не війна, то 1 вересня в Гуляйполі відкрили б нову школу, на яку виграли грант - 46 млн гривень.

"Посеред школи ракета прилетіла - в центр покрівлі. Тільки стіни стоять - і більше нічого. Якби не війна, то в нас був би дитсадок, на який ми витратили 20 млн грн, парк мав бути класний. Взагалі місто важко впізнати, бо гатили по ньому і з танків, і "Градів", і мінометів. Я навіть не знаю, скільки грошей треба, щоби повернути місто хоча б до попереднього рівня. До війни ми входили до п'ятірки найкращих громад в області", - говорить міський голова.

Під час розмови він кілька разів просить подякувати волонтерами, які привозять продукти та ліки в місто, рятувальникам, комунальникам, медикам, які працюють, попри обстріли.

Сергій Ярмак запевняє, що сьогодні в місто неможливо повернути світло і газ, бо ворог гатить без упину, а ще мер боїться навіть подумати, як жити без тієї єдиної свердловини, з якої рятувальники і комунальники набирають воду для населення.

Люди втомилися від війни, але швидкої перемоги ніхто не чекає.

Віддавати окупантам свої оселі, нехай і розбиті, без газу, світла й  електрики, люди не збираються і кажуть, що "злой город" готовий дати гідну відсіч.

Ольга Кудря, Запоріжжя

Фото Дмитра Смольєнка