Ворог крив артою, авіацією, заходили СУшки: як звільняли село під Гуляйполем
Репортаж з Малинівки, що стала першим зачищеним від ворожої армії селом на Запорізькому напрямку
Зачистка під обстрілом
«Як ми проводили зачистку села. Спочатку туди зайшли 1 гірсько-штурмова і десантна бригади, а ми потім за ними давили осередки опору, що залишилися. Кацапи зрозуміли, що населений пункт вже наш і почали крити артою, авіацією, СУшки заходили. Зачистка проходила під обстрілом», - розповідає дорогою до Малинівки сержант розвідвзводу Запорізької бригади ТрО з позивним “Панчо”.
Малинівкою ми пересувалися на автомобілях військових. Ворожої армії там немає, але ходити вулицями села дуже небезпечно. Російські дрони постійно ведуть розвідку, а армія окупантів регулярно обстрілює село зі своїх позицій.
Малинівська територіальна громада до війни налічувала 3018 людей. У неї входить 13 населених пунктів (5 великих сіл: Полтавка, Малинівка, Новозлатополь, Любимівка, Приютне). Зараз 9 населених пунктів громади перебувають під окупацією. На тимчасово окупованій території залишається 108 людей, в тих чотирьох селах, які під контролем ЗСУ - 60 (у Полтавці живе 34-36, у Малинівці — 13-14 людей).
«Житлового фонду вцілілого майже немає. 80% частково чи повністю знищено, решта 20% також мають руйнування. Ми хочемо, щоб нас включили в програму на відбудову і щоб люди сподівались, що все буде відбудовано. Особисто я вірю. Люди з цих сіл виїхали з валізками, а решта майна залишилась у цих будинках, частина з яких згоріла. У мій будинок 8 прильотів було. Від нього нічого не залишилось. І такий тут не один. Ми самі як громада не зможемо це все відновити. От, наприклад, у селі Полтавка 368 будівель зруйновано. Якщо навіть узяти, що на відбудову одного будинку треба 100 тисяч гривень, то це вже 36 млн. А в мене бюджет всієї громади - 40 млн гривень», - говорить голова Малинівської громади Володимир Шиш.
На те, щоб заховатись, - менше секунди
Поки їдемо Малинівкою, військові спілкуються між собою щодо ворожих «птічєк». Чуємо «виходи» та «приходи». За вікном авто – ті самі розбиті будинки, про які говорив голова громади, в одному з дворів пораються місцеві мешканці. На подвір’ях фермерських господарств – посічені снарядами комори, побита техніка.
«Коли зачищали Малинівку, росіяни втопили свій БМП-3, ми танк і БТР захопили. Це прекрасно. Якби за кожний населений пункт ми віджимали три одиниці техніки. Ще ми спалили їм 4 одиниці», - розповідає «Панчо».
Військовий каже, що будь-який населений пункт важливий. Але бій за Малинівку – особливий, бо був першим для хлопців з тероборони, які до цього ніколи в житті не воювали.
У боях за Малинівку брали участь регулярні бригади - в них є бронетехніка.
Військові кажуть, що тактика російських військових така: як тільки вони розуміють, що втратили населений пункт, починають його просто знищувати.
«Перший день гатили понад 10 годин без упину. Хати горіли. Тільки-но їх відтісняють з населеного пункту, починається зачистка, і вони починають обстрілювати та “утюжить” (знищувати). Коли кажуть, що вони здригнуться та побіжать, то ніхто там бігти не збирався, вони до останнього відбивались. Можливо, вони думали, що до них підкріплення прийде»,- каже «Панчо».
- А що в них є? – питаю.
«Арта, РЗСВ, міномети… Тактика ворога постійно змінюється. Ми вчимося і вони так само... Коли стріляє «Град», не почуєш вихід, його можна зрозуміти по парних прильотах… бах-бах, бах-бах - і все. Зараз ми отримуємо зброю і їхні склади знищуємо, тож вони не зможуть вже так гатити, як раніше, “добу без упину”… Вони не очікували, що ми будемо йти в наступ. Там були буряти, чечени, дагестанці - ми зібрали коробку з документами їхніми», - розказує військовий.
Тим часом ми проїжджаємо поля, бачимо чорний дим – горить фермерське господарство.
«Коли йде масований обстріл, часу на те, аби заховатись, майже немає. Це навіть не секунди. Почув вихід - не треба героя вмикати, впав і чекаєш», - додає чоловік.
Тим часом ми приїхали на місце дислокації наших військових. Там хлопці трохи відпочивають і знову заступають на чергування.
Як живуть військові та що кажуть мешканці села
Нас зустрічає військовослужбовець із позивним «Мєлкий». Хлопець каже, що вночі з 3:30 почався обстріл, але завдяки нашим артилеристам – всі живі та здорові.
«Два дні тому вони години три нас безперервно обстрілювали. А взагалі обстріли щодня. Ми також відповідаємо, наша арта гарно працює. БТР, танк і трошки їхньої піхоти ліквідували. Вони б’ють прицільно - по хатах у селі. Їм байдуже, є там люди чи ні. Просто стріляють. Але ми готові їх виганяти, бо Україна - це наша земля, і за неї ми готові життя віддати», - говорить військовослужбовець.
Командир роти «Охрім» зізнається, що досі не може зрозуміти мотивації ворожих військових.
«Що стоїть за ними і що ними рухає, чого вони взяли в руки зброю, прийшли сюди і сидять там, де закріпились? Там немає ні почуттів, нема мотивації, цінностей, за які можна гинути. Я сподіваюсь, що завіса, яка в них на очах, рано чи пізно впаде, і вони зрозуміють, що їм нічого тут робити. Чим довше вони будуть це обдумувати, тим менше їх буде ставати на нашій землі», - каже «Охрім».
За його словами, інтенсивність ворожих обстрілів останнім часом підвищується, але й наші військові починають більше працювати, бо отримують засоби для ведення розвідки, співпрацюють з артилерією і вже є результати такої роботи.
«Починаємо воювати по-справжньому. Те, що зараз, - це реалії. От ви їхали по населеному пункту, бачили, в яких умовах ми живемо. Але ми вже пристосувались, вже розуміємо, де, що та куди летить. Ми четвертий місяць воюємо… Ніхто не був готовий, навіть я, хоча закінчив контракт у ЗСУ, пройшов АТО. Але люди до всього пристосовуються. З нами зараз пліч-о-пліч стоять ті, хто пройшли вишкіл, перебоялись, стали врівноваженими. Тепер залишились ті, з ким можна стояти поруч і не хвилюватись. Люди, які до війни були ремонтниками у вагонному депо, навчились відрізняти танки, САУ, РСЗВ. На нашому напрямку ворог працює танками, САУ, інколи «Урагани», а от авіації стало менше - ми знищили два ворожі Ка-52 (гелікоптери)», - говорить командир.
Від хлопців ми поїхали в село Полтавка. Голова громади привіз людям гуманітарну допомогу. У декого з них внаслідок обстрілів розбиті подвір’я та будинки.
Пенсіонерка Людмила Миколаївна живе разом із чоловіком у Полтавці. Ще в 1995 році вони переїхали сюди з Донецька. Перед виходом на пенсію працювала 10 років дояркою.
Вона показує свою ділянку, поле з пшеницею. Каже, що 4 тонни зерна мала зібрати. Пшениця цього року, за її словами, дуже гарна, але вона не буде збирати її через війну. У селі тепер немає комбайнів: люди вивезли техніку, аби ворог не побив. За словами мешканців, урожай в цьому році буде бомбезний, але приймають пшеницю лише по 2 грн за кілограм…
«Звільнення Малинівки - це було бойове хрещення. Малинівка - великий населений пункт. Він таким клином йде. Якби ми і Новозлатополь звільнили, було б дуже класно», - говорять військові і додають, що взагалі будь-який звільнений населений пункт - це плюс.
Ольга Кудря, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка