Юрій Соболевський, перший заступник голови Херсонської облради, який працював у підпіллі

Серед представників влади Херсонщини, які від початку широкомасштабного вторгнення залишалися на загарбаній території, поряд з людьми, і протидіяли ворогу – перший заступник голови Херсонської облради Юрій Соболевський. Він з командою допомагав організовувати мирний спротив на окупованих росіянами територіях області, займався гуманітарними питаннями. Соболевський писав пости у соцмережах, де інформував про акції протесту, про позицію облради, коментував дії окупантів, надавав інформацію журналістам. Повідомив, що вибрався з окупації, 11 червня 2022 року. Наразі перебуває у Херсоні. Розмовляємо з них під звуки вибухів у місті, він час від часу коментує – приліт чи виліт.

ЦЕ БУЛО СВІДОМЕ РІШЕННЯ – ЗАЛИШАТИСЯ ПРАЦЮВАТИ В ОКУПАЦІЇ

- Як ви залишилися в окупації? Це було вже з врахуванням того, що ви маєте займатися організацією гуманітарної роботи і мирного спротиву чи ви просто не встигли вибратися?

- Це було моє особисте рішення.

- Тобто, не було такого, що вам запропонували лишитися?

- Такого не було, таке рішення може лише самостійно людина прийняти. Тоді навпаки йшла евакуація обласної влади, тому що була загроза захоплення міста ще 24 лютого ввечері. Але надходила велика кількість дзвінків від голів громад, від членів нашої команди, які були в районах області – вони телефонували і питали, що їм робити. Бо перший день був дуже страшний. Інструкцій тоді ще не було, не було команди на евакуацію, вони не знали взагалі, що їм робити. У мене не було іншого варіанту, як залишатися і координувати всі ці процеси, підтримувати життєдіяльність, в першу чергу, гуманітарну, що є моїм обов’язком за посадою. Тому це було свідоме рішення – залишатися і працювати.

- Голови громад – багато з них лишалися до останнього, хтось потрапив у полон. Не можу не згадати мера Голої Пристані Бабича. Є інформація, що його утримують у Криму. (8 лютого 2023 року відбулося вручення Премії імені Павла Адамовича, мера Ґданська, який у 2019 році загинув від смертельного поранення, відзнаку отримав Олександр Бабич, який, як зазначалося, із березня 2022 року перебуває в російському полоні – авт.).

- Так, на жаль, він у полоні…

Важливо було у перші дні залишатися зі своїми людьми, допомагати їм, підтримувати, щоб вони бачили, що влада не залишила їх, що Україна не кинула. Ви ж пам’ятаєте, що це був основний наратив пропаганди «орків», що Херсонщину залишили. Ми це ламали якраз (цей вкид росіян – авт.). І потім вже ми з деким з них (з лідерів громад- авт.) працювали на організацію руху спротиву. І посадові особи місцевого самоврядування це робили. Для прикладу, Галина Гондарева, заступниця мера Каховки, активно займалася рухом спротиву, вона публічно закликала до цього, і ми організовували її евакуацію, бо була інформація, що вона буде затримана росіянами.

Наголошую, усім мерам, усім головам громад була доведена інструкція, що робити в окупації, звісно, вона не могла бути детальною, бо люди самі на місці оцінювали ситуацію. Але модель поведінки Офісом президента була розроблена: як тільки окупаційна влада буде втручатися у їх діяльність, давати їм якісь вказівки – виїжджати негайно. Тобто, до останнього допомагати людям, щоб працювала медицина, критична інфраструктура, необхідна для збереження життя і здоров’я наших людей. Але як тільки окупаційна влада починає втручатися у діяльність посадовця, він повинен був відразу виїхати. На жаль, не всі дослухалися. І до деяких голів громад у мене особисто є дуже велика кількість питань.

- А меру Херсона Колихаєву ці рекомендації були доведені?

- Так. Йому ця інформація була доведена, я знаю це точно. Але потім він звернувся публічно, що, мовляв, йому робити? Це дуже незрозуміло. Не знаю, що з ним зараз, але до нього є дуже велика кількість питань (28 червня з’явилася інформація, що міського голову викрали росіяни - авт.).

Я БУВ У РОЗШУКУ ПОНАД 3 МІСЯЦІ

- В умовах окупації ви займалися гуманітарними питаннями і організацією мирного спротиву. А можна детальніше?

- По гуманітарних питаннях поки що не все можна говорити. Основне завдання було – підтримувати медичні заклади, щоб вони працювали. Тому керівники цих закладів, трудові колективи так само були в шоковому стані на початку війни. Я намагався якнайбільше зустрічатися з керівниками медзакладів, з колективами, це було дуже важливо психологічно. Крім того, ми організували декілька маршрутів постачання медикаментів до лікарень, тому що перші ліки з Криму росіяни почали привозити лише з середини весни. А до цього ми забезпечували наші лікарні медикаментами і це за умови відсутності гуманітарних коридорів. Обласна клінічна лікарня була хабом, до якого ми завозили ліки, а потім з цієї лікарні ми розвозили їх по інших закладах і взагалі по громадах області.

- Згадаймо про акції протестів. Окупанти постійно шукали організаторів мітингів, але херсонці на акції протестні збиралися справді самі.

- Це була атмосфера протесту, яка відображала реальні настрої людей. Але і як будь який процес, він повинен був бути скоординований, хоча б на початку. Потрібно було розпочати, бо люди так само у перші дні не розуміли, що їм робити. І от максимально через лідерів думок ми намагалися закликали до протестів. Так само постійно я сам звертався до людей, щоб максимально підводити до протестів. Я брав особисто участь у всіх мітингах, які були масові, і на всіх останніх мітингах в окупованому Херсоні, на яких зі зрозумілих причин не було вже багато людей, я особисто був присутнім. І не тільки я, вся наша команда намагалася це робити. Крім того, дуже важливо було зберегти людей. Тому що ризик кривавих провокацій був дуже великий. Тому наші хлопці на більшості мітингів знаходилися по периметру, вони шукали провокаторів з боку «орків», вони повідомляли про початок розгону, щоб ми виводили людей. Була організована медична допомога – коли розпочинався мітинг, вже стояла швидка допомога, і лікарні вже були готові до прийому людей, постраждалих не реєстрували як учасників мітингів, їх реєстрували як пацієнтів з «побутовими травмами».

- Це було відпрацьовано на основі досвіду якогось?

- Життя навчило. З цього приводу не було інструкцій. Досвіду такого не було. Цих людей ми швиденько лікували, у прийомних покоях стояв розчин содовий, щоб промивати очі після сльозогінного газу.

Коли мітинги були масштабні, не було єдиного ядра їх організації. Була достатньо велика кількість активних людей, які об’єднували навколо себе інших. Не завжди наші сценарії спрацьовували. Десь ми грались з локаціями (переходили з площі Свободи на інші локації у місті, де ворог не чекав мітингу – авт.). Важливо було забрати людей з площі Свободи з останніх мітингів, бо ми розуміли, що вже все – правила гри змінилися, йдуть жорсткі розгони. Одній з наших – Олені, яка стояла в перших рядах, сльозогінна граната прилетіла у стегно. Дві операції вона зробила тут в окупації тихенько, їй лише після першої операції відкачали 400 мл рідини з ноги, випалило там все. І ще доведеться потім «косметику» робити. Потім ми перемістилися до пам’ятника Тарасу Шевченку. Коли ми змінювали локації, росіянам важче було розганяти нас. Бо вони звикли до площі Свободи, знали, де стоять їх автобуси фсбшні без номерів. Вони вивчали нас – ми вивчали їх. Це нормальний процес. Ми знали, де стоять камери, на які вони знімають учасників акцій.

- Напевне, про вас особисто і вашу роль в опорі вони теж знали?

- І для СБУ, і для мене залишиться грандіозною таємницею, як сталося, що мене не забрали росіяни, тому що мітинги - це була найбільш слабка ланка, на мітингах я не ховався.

- І пости виставляли у соцмережах.

- Ну так, а по-іншому, сенс мені був тут лишатися?

- Як вони вас не вирахували, є припущення?

- Я був у розшуку понад 3 місяці, мене про це попередили. Ми намагалися змінювати маршрути пересування, машини, бо у росіян були номери автівок з вказівкою заарештувати і водія, і пасажира. З обшуками вони пройшлися по всіх комунальних підприємствах, де в мене були так звані «гнізда». Останній офіс, який у мене ще лишався, він був у КП «Медик». Там все закінчилося тим, що приїхало їх чоловік 30-40 у масках, оточили будівлю. Приїхали, до речі, наступного дня після того, як я там працював. Вони ходили з моїми фотографіями, показували персоналу, взяли фото з Фейсбуку, де я в кепці і бородатий. І вимагали видати їм державного злочинця. Провели обшук, напевне, думали, що я там, можливо, і ночую. Я не зареєстрований у Херсоні, тому за адресою проживання обшуків не було. Шукали у тих людей, яких вони бачили поряд зі мною. Тому у всіх моїх, хто зі мною поряд був, були обшуки.

Чому вони мене не взяли з мітингів – це для мене лишиться великою таємницею, тому що коли були останні мітинги, я вже у розшуку перебував. І на кожен мітинг я йшов уже без телефону, або з порожнім телефоном, припускаючи, що буде арешт. Припускаю, якщо казати про ті останні мітинги, напевне, росіянам просто в голову не могло прийти, що я на них ще буду ходити. Може, це спрацювало. Плюс, у них вистачало «бардака» між собою – фсбшники – це окремо, росгвардія – це окремо, військова поліція – зовсім інша історія, а військові польові – ще інше. Ніхто один одного не любить, і всі разом не люблять фсбшників. Хоча останні мітинги – було жорстко. Коли перед «Ювілейним» був мітинг, росіяни площу знімали дроном. Нас там було чоловік 30, підійшли росгвардійці і сказали: або розходьтеся, або всіх вас тут розтопчемо. Люди не хотіли йти геть. Ми казали: тут мирні люди, а росіяни казали: ага, мирні, мовляв. Там була молодь, але в основному – жінки. І я попросив їх піти. Бо ми своє зробили вже - зібралися і показали свою позицію. Але чекати, поки цих людей переламають… Тому я запропонував з цієї локації перейти у парк і ми пішли ходом до напису «Я люблю Херсон», зробили там фотографію, я виклав її, ми стояли з прапором, обличчя замалював всім на світлині. Це був останній мітинг, про який ми повідомляли. Потім був ще один, у парку поряд з драмтеатром. Там було дуже мало людей, але все одно прийшли. А я запізнився туди, бо чекав нормальний вітер – запускав прапор в іншому місці.

Далі ми перейшли до іншої роботи – це були патріотичні написи, стрічки, які з’являлися на вулицях. Розуміли, що все, що поряд з нами, вираховується, вистачало і зрадників. Тому вирішили залучити «нову кров», тих, хто з нами не пов'язаний. Не з депутатів. І Юліан Лучко тоді порекомендував для такої роботи Андрія Андрющенка з однодумцями.

Відпрацювали спільно алгоритм, як діяти. Вони це робили від душі, вони не були на зарплаті, вони робили це тому, що хотіли.

Хлопці казали: чому ми не вигадали якийсь знак саме нашої групи опору – для впізнаватості? Я навпаки вважав, щоб це було саме так, бо нашим завдання було – розпалити спротив далі. Був кайф, коли я бачив фото з Херсона чи з інших громад з патріотичними написами і розумів, що це не наші їх робили, що ще хтось втягнувся. Пізніше з’явилася «Жовта стрічка» і вони дуже круто тут працювали. І вони продовжують працювати на лівому березі. Ми ж у цьому форматі на лівому березі не працюємо зараз, там надто небезпечно.

ПОРАНЕНИХ ВІЙСЬКОВИХ ТА АКТИВІСТІВ В ЛІКАРНЯХ МЕДИКИ ХОВАЛИ

- Ви згадали про медиків, які підтримали опір.

- Медики – це найбільші герої, я вважаю. Саме в обласній клінічній лікарні ми лікували хлопців поранених – військових ЗСУ. Це перші тижні війни. Я звертався до людей, щоб вони привезли цивільний одяг. Буквально за день тут уже не було де складати той одяг. Це реакція наших херсонців – я дуже вдячний кожному, хто долучився. Хлопців лікували, одягали у цивільний одяг і евакуювали на Миколаїв. На подальших етапах комусь виробляли документи на інші імена, щоб вони могли блокпости російські проходити. Це було організовано просто в «промислових» масштабах! Загарбники російські спочатку навіть засилали в обласну лікарню нібито то хворих людей, які ходили і щось тут шукала. Але наші лікарі – вони фантастичні. Вони виявляли ту підозрілу людину, клали в тому крилі, у тій палаті, де цей «пацієнт» взагалі нічого не міг бачити. А поранених наших медики не тримали в хірургії, вони були в інших відділеннях, а окупанти шукали їх у травмі, у хірургії. Це було організовано дуже круто насправді. росіяни вимагали у лікарнях доступу до реєстратури, наші були під іншими прізвищами. Те саме було з постраждалими учасниками мітингів. А скільки ми зробили документів медичних, що не відповідали дійсності, зокрема, для чоловіків призовного віку, щоб вони могли проїжджати через блокпости без проблем…

- Це сюжети для майбутніх пригодницьких фільмів.

- Була велика кількість таких епізодів. Ми з під носу «орків» вивезли медичні запаси зі складів спецмедпостачання та складів державного резерву, там були перев’язочні матеріали, хірургічні набори. росіяни знайшли ці склади, наказали нічого там чіпати, сказали, що це все буде передане до військового російського госпіталю. Ми організували транспорт, без жодних документів вивезли. Людину, яка провозили все це, зупиняли на блокпостах. «Куда это вы везете?», – питали росіяни. І ця наша людина казала одну фразу російською: «Это груз, медикаменты и перевязочные материалы для госпиталя ветеранов Великой Отечественной войны». Після цього «орки» дозволяли проїжджати. І ми це привезли в обласну лікарню, дитячу лікарню, інфекційну лікарню. Це не потрапило у військові російські госпіталі. І таких епізодів насправді дуже багато було.

У МЕНЕ Є ПИТАННЯ ДО ДЕСЯТКІВ ДЕПУТАТІВ

- Розкажіть про облраду, ви казали, що є прихильником її перезавантаження.

- Доцільно це робити після закінчення війни. Коли можна буде провести наступні вибори, щоб Херсонщина не залишалася без самоврядування.

- А для чого зараз облрада як така, адже всі рішення все одно приймає обласна військова адміністрація?

- Користь від функціонуючої обласної ради навіть у тому форматі – є. Ми ведемо роботу, у тому числі, з посольствами інших країн, беремо участь у міжнародних заходах, і для наших іноземних партнерів це дуже важливо насправді – спілкуватися з тими, кого обрали люди. І важливо, коли вони бачать, що на рівні керівництва обласної ради їм розповідають на власному досвіді, що таке російська окупація, що таке російська агресія, що таке катування людей. Я впевнений, що це дуже допомагає зараз Україні на міжнародній арені. Це саме стосується іноземних журналістів, які так само розуміють, що державні службовці – це державні службовці, а вони хочуть отримувати інформацію саме від представників місцевого самоврядування регіонів. У деяких випадках це їх умова.

Але зараз так – ми працюємо переважно поза межами повноважень. Тому що більшість повноважень зараз справді у військових адміністрацій, але з нашою ОВА ми єдина команда. Крім того, велика кількість наших хлопців – волонтери, які працюють за різними напрямками і це є єдиний механізм. І обласна рада, і наші комунальні заклади, і військова адміністрація, і волонтери, і благодійні фонди, з якими ми співпрацюємо. Завдання номер один – безпека, збереження життя і здоров’я наших людей.

- Який відсоток депутатів підозрюється у колаборації?

- Ми можемо говорити про колаборацію депутатів, яким офіційно оголосили підозру (сесія облради ухвалила рішення про позбавлення депутатів-колаборантів права слова та участі у засіданнях ради, йдеться про Едуарда Репілевського та Віталія Булюка – авт.).

Є депутати обласної ради, які дискредитували і себе, і обласну раду. Це і зрадники, це і депутати, які, наприклад, самі не знаходилися в окупації, але їх бізнес чомусь чудово там почувався. Я можу сказати, що у мене є питання до десятків депутатів. У мене є питання, чи здійснювалася їх бізнесом торгівельна діяльність з Кримом, чи була перереєстрація, чи сплачували вони так звані «податки». Ще питання до великої кількості депутатів: що вони робили після 24 лютого. Тому що є депутати, по яких немає інформації, що вони співпрацювали з ворогом, але взагалі відсутня інформація про те, що вони допомагали людям. А влада – це, в першу чергу, відповідальність.

Вся відома мені інформація стосовно діяльності депутатів обласної ради передана ДБР та СБУ.

- До речі, ви якось намагалися контактувати з тим же Булюком?

- Ні. Ми зустрічалися один раз після 24 лютого, в обласній лікарні, я приїхав, коли ми з командою організовували постачання медикаментів «партизанськими стежками». Тоді ще Булюк не займав ніяких «посад» в окупантів, він приїхав у лікарню просити якісь ліки нібито для громади. Але слово за слово і закінчилося тим, що нас головний лікар розтягував, щоб не було бійки, бо вже тоді Булюк не дуже гарно відгукувався про перспективи України. Він поїхав геть, а ми залишилися далі працювати. Уже значно пізніше він маску зняв. Булюк мав дуже велику кількість поганих історій, недобру репутацію і ця саме та причина, чому ми у нашу каденцію відмовилися розглядати «Наш край» (який він очолював на Херсонщині, і, напевне, ще очолює) у складі більшості. «Наш край» не отримав головування в жодній комісії облради, тому що з Булюком я категорично не хотів мати спільних справ.

Але є депутати обласної ради, які стали моїми друзями саме завдяки їх діям, їх позиції після 24 лютого. Я б назвав передусім Павла Александрова, який не лише депутат облради, а також і керуючий справами виконавчого апарату. Він був в окупації зі мною більше 4 місяців, з них близько 3 – у розшуку фсб, за місцем його реєстрації, у його родичів проводилися обшуки. Брав участь у спротиві і в організації гуманітарного забезпечення. Марина Малахова, вона так само залишалася кілька місяців в окупації, багато робила щодо гуманітарної допомоги, тихенько робила і продовжує це робити без розголосу. А ще вона передавала нам інформацію для ЗСУ. Михайло Чухлядь дуже гарно себе проявив (Михайла Чухлядя росіяни викрали 20 вересня з с. Новокиївка, Каланчацького району– авт.). Щось він вже розповідає, щось ще не на часі, після перемоги розповім, повірте, це дуже крута людина. Депутат облради Віктор Короленко (директор Херсонської обласної клінічної лікарні – авт.) – він взагалі наш герой, його розшукували вороги, ми провели спецоперацію, щоб вивезти його з окупації. Він дуже багато зробив, щоб у важкі перші тижні, перші місяці окупації медицина працювала, поки «орки» не взяли під контроль лікарні. І він багато чого зробив для нашого руху спротиву. Ота робота, коли ми лікували наших військових, виробляли документи і організовували евакуацію на підконтрольну територію - це так само була робота з Короленком.

- Є ті, від кого ви не чекали удару в спину?

- Я не хочу вказувати прізвища, але такі є. Є люди, які отримали статус депутата різного рівня.

- Це ви про нардепа Ковальова?

- Ковальов – це взагалі окрема історія. Так, на жаль є. І ці люди є в різних політичних силах.

- А якщо казати не про політичні сили, вас особисто хтось так здивував своїм зрадництвом?

- От Сальдо (херсонський колаборант – так званий тимчасовий «губернатор» – авт.) – я був дуже здивований, що він зайняв цю позицію. Навіщо йому це було потрібно – це для мене залишиться загадкою на все життя, напевне. Незважаючи на його репутацію, на його кримінальні провадження, я все таки був здивований. Так само я був здивований позицією Ромаскевича (Юрій Ромаскевич займав посаду головного державного санітарного лікаря Херсонської області – авт.). Коли я читав, що він там розповідав «оркам» на цих їх шабашах, мовляв, в України не було медицини нормальної і таке інше… Це був посадовець, людина, яка мала владу. Він завжди зовсім інші речі говорив. І до того я не помічав у нього симпатій до «російського міра», тому мене це здивувало. Знову таки, це не людина з мого оточення, але людина, з якою ми дуже часто спілкувалися, коли був спалах коронавірусу, на тему забезпечення протиепідемічних заходів і роботи наших медичних закладів.

- Не можу обійти «гаряче»: у соцмережах проскочили повідомлення, що начебто у вашої дружини є вілла - в Іспанії десь, здається, і про те, що вас на допит в СБУ викликали щодо розподілу гуманітарки. Ви таке коментуєте?

- Чому ні, прокоментую. По-перше, я взагалі не маю відношення саме до розподілу гуманітарної допомоги. Ні в Херсонській області, ні в будь-якому іншому регіоні. До мене звертається велика кількість і міжнародних організацій, і українських, народні депутати, які хочуть допомагати області. Але я безпосередньо зв’язую їх для комунікації з військовою адміністрацією чи з якимось конкретним закладом, наприклад, з лікарнею. І вони самі вже все організовують далі. Жодних викликів у правоохоронні органи ні з приводу гуманітарної допомоги, ні з інших приводів дуже-дуже довго вже не було. Востаннє я спілкувався офіційно з правоохоронцями, коли вийшов з окупації, за моєї власної ініціативи – я звернувся в СБУ для проведення стабілізаційних заходів. Я проходив поліграф, був допитаний як свідок щодо держзради певних осіб. Після цього жодного офіційного спілкування не було в якомусь процесуальному статусі. Стосовно вілл і мільйона доларів – у мене немає жодної нерухомості поза межами України. Усі мої статки задекларовані. І в дружини немає вілли, додам. Як посадова особа місцевого самоврядування в своїй декларації вказую і її статки.

- З чим ви пов’язуєте такі повідомлення: це політична боротьба чи ворожі вкиди?

- Мені важко сказати, я не відслідковував, кому це треба. Я знаю, що певний час дуже багато публікацій про мене було саме на ворожих каналах, дуже багато писали, щоб дискредитувати: і що я виїхав з Херсона, і що я відпрацьовую гроші американські, працюю на «госдєп». Не виключаю, що це вороже ІПСО. Може, комусь щось не подобається у моїй діяльності, але не знаю, хто ще займається такою політикою у нашій країні, це вже на їх совісті.

ЛІВИЙ БЕРЕГ ЧЕКАЄ НА ЗСУ

- Люди запитують, чому так сталося, що Херсонщину швидко захопив ворог? Щоб ви їм відповіли?

- Насправді це питання зовсім іншого рівня. Маю зараз ще, можливо, недостатньо інформації для того, щоб відповідати на них. У мене особисто у самого запитань дуже велика кількість. Особливо спочатку всієї цієї історії. Зараз я, маючи можливість спілкуватися, комунікувати з військовими, з правоохоронцями, трохи розумію, чому відбувалися певні процеси, але повної картинки ще нема.

Звісно, висновки треба робити. Уся країна повинна на майбутнє відпрацювати, розуміючи, що ми маємо бути готові до війни і що війна – це реальність. Це вже відбулося. У будь якому випадку, у нас буде зовсім інша країна. Це не значить, що у нас буде мілітаристська держава, але це буде країна з завжди дуже сильною армією, зі стратегією, з відпрацьованими планами вже відповідно до реальних загроз. Дуже велика кількість людей не могла повірити, що рф розпочне повномасштабну війну, це було дійсно на грані абсурду, тому що не було жодної причини для такої агресії, Україна не загрожувала рф. Суспільство буде вимагати від влади і формувати владу для того, щоб країна могла відповідати на ці всі виклики…

- Є думка, що реформа децентралізації сприяла стійкості громад, які виживали в умовах окупації. На вашу думку, це справедливі судження?

- Я так само вважаю, тому що найбільш ефективними були громади, де у лідерів дійсно є зв'язок з цією громадою. І те, що у нас абсолютна більшість таких лідерів була дуже патріотично налаштована, сприяло тому, що у нас був такий протестний рух і який залишається наразі на лівому березі. Це ефективна система, яку потрібно розвивати. Працювати є над чим, тому що у нас, на жаль, не всі громади спроможні були.

- Ще рано говорити про те, як буде розвиватися область після перемоги?

- Ми зобов’язані планувати, тому що після нашої перемоги уже не буде часу на роздуми. Тому є певні напрацювання, у тому числі, й з іншими країнами для того, щоб вони були партнерами нашого регіону. План розвитку області є, у нас область буде дуже крутою. Я дуже сподіваюся, що зміниться у нас і картина бізнесу, що буде працювати соціально відповідальний бізнес. У нас є приклади великих підприємств, які з початку війни дійсно турбувалися про людей. Але у нас є бізнес, який почав працювати з Кримом, який був перереєстрований за вказівкою своїх керівників або власників в юрисдикцію окупантів. Моя особиста думка – історія такого бізнесу повинна бути закрита у правовому руслі його конфіскацією.

Я переконаний, що в область підуть інвестиції після перемоги, коли інвестор буде вважати безпечним наш регіон, тому що Херсонщину зараз знає весь світ. Ми бачимо, як зараз нам допомагають (гуманітарною допомогою – ред.), я впевнений, що ми ці зв’язки, які є з іншими країнами, будемо розвивати.

- Прочитала у Фейсбуці коментар, що нам і тим, хто зараз на лівому березі, важко буде зрозуміти один одного, на вашу думку, це так?

- Це геть не так. Немає ніякої різниці, на якому березі Дніпра ми живемо. Час перебування в окупації різниться – так, там зараз в окупації дуже важко. Але і тут людям, які були близько 9 місяців в окупації, так само було дуже складно. І тут в перші місяці було просто полювання за людьми. Потім продовжувалися фільтраційні заходи, але в інших масштабах. Але спочатку в окупації скрізь було просто жахіття – скільки людей вночі забирали з квартир і завозили у ці катівні. Ми підтримуємо зв'язок з великою кількістю людей на лівому березі і там нічого не змінилося в людей – вони втомилися, вони залякані, але це українці, які дуже чекають на звільнення території. Деякі з них все таки приймають рішення виїжджати через Крим, а деякі, хто міг би виїхати, кажуть, що будуть до кінця, будуть зустрічати ЗСУ.

Ірина Староселець