Великдень під обстрілами
Мешканці Оріхова, який росіяни обстрілюють авіабомбами, святкуватимуть Великдень в Пункті незламності
Кожного дня російські війська скидають керовані авіаційні бомби на Оріхів. Це містечко знаходиться неподалік Запоріжжя і попри те, що ворог нещадно вкриває його вогнем, тут залишаються люди.
В Оріхів ми приїхали напередодні Великодня разом з бійцями ДСНС, які привезли мешканцям паски, аби хоч трохи підняти настрій та підбадьорити.
"ШРАМИ" МІСТА
В місто ми заїхали близько 9:30 ранку. На вулицях – ані душі, гуркотить гучно та весь час. Оріхів нині повністю побитий, ворог, здається, вирішив зрівняти з землею будинки, школи, магазини… Зокрема, оріхівську гімназію "Сузір'я" агресор знищив зовсім. Бив по ній щонайменше 4 рази, у тому числі й авіабомбами. Місцеві кажуть: це був один з найкращих навчальних закладів області, а сьогодні це руїни, серед яких бачимо класні журнали, підручники, зошити, шкільне обладнання.
Приватний сектор схожий на "декорації" з фільму жахів, багатоповерхові будинки не встигають "латати" між обстрілами.
Тим часом під’їжджаємо до одного з Пунктів незламності. Там якраз приготували гарячу їжу, чекали на сніданок містян.
Заходимо в приміщення. Бійці ДСНС заносять коробки з пасками та імпровізовані великодні кошики, які зробили зі своїх шоломів. У Пункті незламності такого сюрпризу явно не очікували. Кілька секунд люди стояли ніби шоковані, потім почали обіймати рятувальників.
"Ми б хотіли, щоби кожен, хто залишився, міг з'їсти паску чи спекти її. Те, що до нас ДСНСівці приїхали, було дуже неочікувано. Це подарунок для нас. Для людей головне, що про них не забули, що вітають", – говорить керівниця Пункту Незламності Любов Ярова.
До війни вона працювала директором будинку дитячої творчості, є депутатом міської ради. Вона не виїжджала з міста навіть на день. На "новому" робочому місці контролює процеси харчування, роботу медичного кабінету та все, що пов'язане з життєдіяльністю в такому Пункті.
"Ми готові годувати до 300 людей за добу. Кава, чай, перекус, гарячі обіди, вечеря, телефони зарядити, гігієнічні процедури – чим можемо, допомагаємо. Останні три тижні кожен день у нас дуже гучно. Зараз ворог випускає керовані авіаційні ракети. Нас попередили, що з 10-ї години може початися великий обстріл. Людей збираємо в підвали", – розповідає пані Любов.
ЗАЛИШИТИСЯ ЖИВИМ
В їдальні поступово збираються комунальники, приходять і просто мешканці міста.
"Сьогодні приготували на 200 відвідувачів. Зварили 80 літрів супу, рисову, пшоняну кашу, вермішель, тушонку та тефтелі. О 6:30 я сюди приїжджаю. Все свіженьке, тут готуємо. Газову піч маємо, та он варимо на нашій "помічниці-подружці", – каже Надія Михайлівна і показує на буржуйку.
Жінка працює кухарем у дитячому садочку, до великої війни жила в селі Нестерянка (Оріхівська громада), яке нині в окупації. Рівно рік тому вона виїхала з окупації. Згадує, як чотири доби їхала до Запоріжжя через Токмак, Василівку, Пологи. Щоправда, в Запоріжжі змогла прожити лише місяць. Каже, що більше не витримала. Повернулась. Зараз вона живе в Преображенці.
"Вночі було щось страшне, 20 "приходів" нарахувала. Дуже гучно було. Десь неподалік. Живу одним днем. Все змішалося. В мене немає вихідних, немає свят. Я просто знаю, що через день треба ходити на роботу. Не знаю, чи буде куди мені повертатися, чи буде в мене хата… "Залишитися живим" – це про нас. Хтось жаліється, що чогось не вистачає…, а я згадую фразу, яку ще наші бабусі казали: "будемо живими – не помремо". Я її раніше не розуміла. До мене тільки зараз дійшло, про що ця фраза. Дійсно, нині головне – залишитися живим. Хочеться вижити. Все інше дрібниці", – каже жінка.
"НЕЗЛАМНИЙ" ВЕЛИКДЕНЬ
Попри надскладну ситуацію та життя під постійними обстрілами, тут готуються до Великодня.
"Богослужіння будуть лише онлайн і лише в Пунктах незламності, бо електроенергії в місті практично немає. Дуже багато "прильотів" було в РЕС. Відновлення подачі електрики найближчим часом не передбачено. У нас працюють генератори", – говорить Ярова.
У Пункті навіть збираються пекти паски, хліб та пиріжки – вже печуть.
Як виявилось, нещодавно волонтери з Марганцю, які зробили свердловину, подарували пічку.
"Вони сказали, що подарують за умови, що вона не буде просто стояти, а буде працювати. Вчора (11 квітня – ред.) першу партію спекли. Люди приносять ізюм, рецепти, будемо випікати. Головна мета – об'єднати жінок та чоловіків, які тут є, аби люди були чимось зайняті й отримували радість від того, що зробили щось", – каже Любов.
Жінка показує буханець, який власне пекли вже у новій пічці. Знімаємо пробу, дуже смачний.
ХЛІБНА МІСІЯ ТА ВИПРОБУВАННЯ АВІАЦІЄЮ
В ДСНС кажуть, що з початку повномасштабного вторгнення підвезли майже 52 тонни хліба в різні населені пункти, які знаходяться на лінії зіткнення, доставили 70 тонн питної води та понад 4000 тонн технічної.
"На сьогодні багато волонтерів та виробників хліба доєднуються до благодійної місії доставки хліба у "сіру" зону і міста, які щодня під обстрілами. Сьогодні пекарня "Урожай" надала паски, які ми привезли в Оріхів. Рятувальники, так би мовити, мотивували людей боротися за перемогу", – говорить речниця ГУ ДСНС України у Запорізькій області Юлія Баришева.
Рятувальники, що живуть та несуть службу в Оріхові, зізнаються, що окупанти дуже сильно гатять по місту.
"Буває і 10 разів на день виїжджаємо. Ніхто не знає, що буде через півгодини. Обстріли почастішали; якщо до "Градів" та артилерії ми вже призвичаїлись, то до керованих авіабомб ще ні", – розповідає майор служби цивільного захисту Петро Мальований.
За його словами, наслідки авіаударів дуже великі: воронка досягає до 10 метрів, всі домівки, які поруч з місцем "прильоту" – без вікон, без дахів. Попри це в Оріхові, яке місцеві між собою називають "міцним горішком", залишаються близько тисячі людей (до війни в Оріхівській громаді було близько 19 тисяч).
Ольга Звонарьова
Фото – Дмитра Смольєнка