Авдіївка, 9-й рік війни: жодного цілого будинку, тіла під завалами і одна дитина на все місто
Люди вже тут збирають дрова на наступну зиму та роблять запаси води...
Не знаю, якою була Авдіївка раніше, до війни. Так вийшло, що вперше побувала тут, коли в місті не залишилося жодного цілого будинку, а вулиці стали майже безлюдними.
В місто ми приїхали у супроводі військових 53-ї окремої механізованої бригади імені князя Володимира Мономаха. Вони боронять підступи Авдіївки і дають відсіч росіянам, які буквально засипають міста Донеччини ракетами, авіабомбами, добивають з артилерії.
На стелі, що на в'їзді в Авдіївку, майорить прапор України та гойдається опудало путіна. В місто заїжджаємо доволі швидко, чути звуки вибухів, але до них згодом звикаєш, бо бахкає постійно.
Ми зупинились на вулиці, яку багато хто знає через "Алею муралів". У 2021 році відомі художники з Києва, Одеси, Харкова та Івано-Франківщини створили на фасадах багатоповерхових будинків серію стінописів. Більшість з цих муралів вціліли, на відміну від самих будинків, під завалами деяких з них залишаються люди, точніше тіла…
ЧОМУ З-ПІД ЗАВАЛІВ БУДИНКІВ НЕ ДІСТАЮТЬ ТІЛА ЗАГИБЛИХ
Перші хвилини нашого перебування в місті були трошки моторошними: сонячно, тепло, чути спів птахів і в той же час - на вулицях зовсім нікого, а у вікнах будинків немає навіть натяку на життя.
Нам пощастило, в один з дворів заїхав поліцейський екіпаж "Білий янгол". Це спецпідрозділ, який займається евакуацією людей, розвозить гуманітарну допомогу, будівельні матеріали та продукти харчування.
"Наразі в місті залишилась одна дитина - 12-річний хлопчик, його ховають батьки. Робимо все можливе, аби його знайти. У мами є дорослі діти: одна донька мешкає в Покровську, друга – в Дніпрі. Вони записують відео і нам передають, ми їй показували, щоб вона віддала хлопцям їм, але жінка категорично відмовляється. Багато покинутих квартир в місті і де саме вони ховаються, важко зрозуміти, житло за адресою, де раніше проживали, покинули", - розповідає правоохоронець Геннадій Юдін.
На телефон "гарячої лінії" спецпідрозділу час від часу телефонують люди та записуються на евакуацію. Наприклад, в день нашого приїзду (5 травня) поліцейські вивезли трьох людей до Покровська, далі військова адміністрація пересаджує їх на евакуаційний потяг і вони прямують до Умані, або у Бердичів.
"У березні в місті залишалось 2000 людей (до повномасштабного вторгнення - 41 тисяча, - ред.) зараз, за підрахунками міської військової адміністрації - 1760", - додає Юдін.
Він каже, що ситуація в місті погіршилась з кінця лютого, коли росіяни почали випускати по Авдіївці авіабомби та керовані ракети. Вони залишають після себе великі руйнування.
"Б'ють по багатоповерхівках. У місті під завалами залишаються троє загиблих людей, за нашими підрахунками. Їх неможливо дістати, бо в місті немає будівельної техніки і бетонні плити нічим підняти. Сьогодні нам передали, що сусіди відкопали одні такі завали, дістали тіло працівника нашої комунальної служби - електрика. Тиждень тому був обстріл і снаряд влучив в службове приміщення електриків, в робочий кабінет, в якому перебував той чоловік", - говорить правоохоронець.
Часу на розмову в нас було небагато, адже "Білий янгол" має встигнути, поки світло, об'їхати місто і, якщо хтось з місцевих таки наважився на виїзд, перевезти в безпечне місце.
ДЕНЬ НАРОДЖЕННЯ
Поки фотографуємо понівечені будинки, бачимо двох жінок, які йдуть вулицею і щось дуже жваво обговорюють. Ще на початку нашої роботи в Авдіївці нас попередили, що люди тут, м'яко кажучи, не хочуть спілкуватись із журналістами. Пам'ятаю про це, але все ж вирішую ризикнути і звернутися до жінок. Фотографувати вони категорично не хочуть, а от поговорити погоджуються.
"У підвалі живемо. Самі собі його облаштували. Дякувати богові, магазин працює. Тортик купили, у подруги день народження, от йдемо привітати", - говорить старша з жінок, яка назвалася Світланою.
Питаю, чи не хотіли б вони виїхати. Кажуть:
"А куди їхати? Десь нас хто чекає? Якби сказали, що треба виїхати тижні на два, ми б поїхали, але це вже 9 років тягнеться і кінця цьому, здається, немає. Ракети стали літати до нас регулярно, двічі на день. Ось будинок без під'їзду, влучання минулого тижня було. Під завалами жінка залишилась, не відкопали. В той самий день ще в інший 5-поверховий будинок влучила ракета. Одну людину відкопали, одну - ні", - відповідає Світлана.
Іншу жінку звуть Анжела. Працює санітаркою в місцевій лікарні. Власне, там і живе, бо в її будинок було пряме ракетне влучання.
Жінки кажуть, що мобільний зв'язок в місті ловить не скрізь, але працює магазин, воду беруть із свердловин, світло - від генератора, готують на буржуйках. Новини дізнаються з радіо чи від рідних.
"У нашому будинку 8 під'їздів і в них живе 8 людей. В сусідньому будинку - 4 людини, є такі, де жодної людини, хоча є будинок, де мешкає аж 15. Хто має гроші, той виїхав, залишились ті, кому нема куди їхати і грошей теж немає. Я свою картку віддала доньці, щоб квартиру знімали", - додає Світлана.
БУЛО КРУТЕ МІСТО, А ЗАРАЗ СТРАШНО ЖИТИ
На паралельній вулиці бачимо кількох людей, які несуть додому воду у пластикових пляшках. Біля під'їзду їхнього будинку на сонці сушаться дрова, жінки наводять марафет - збирають скло та бетонні уламки.
"У нас балкони лежали, ми все прибрали. 13 березня ударною хвилею пошкодило будинок. З цивілізації у нас є лише буржуйка. В кінці грудня її поставили. Перший раз затопили 24 грудня. Дров їсть багатенько, але зараз запалюємо лише аби розігріти чи приготувати їсти і все. Пощастило, зима була тепла", - розповідає Рита.
Вона живе разом із сином Олександром. Кажуть, що їхати нікуди не хочуть, хоча є рідня, яка живе в громаді за 60 км від Авдіївки.
"Війну чуємо з 2014 року. Був період затишшя, люди потрохи відбудували будинки. Але те, що зараз відбувається, такого не бачили ще за ці роки. В кожен будинок хоча б раз та прилітало. До нас два рази, дах горів. Ніде не ховаємось. А куди? Ми чуємо, як свистить з боку "днр". Стали в коридорі і чекаємо", - розповідає Олександр.
Люди показують на будинок неподалік, який від ракетного удару навпіл розломило, від квартир майже нічого не лишилось. Під завалами - жінка. Відкопати нічим.
Рита та Олександр живуть на першому поверсі, сусідка - на третьому. Люди вже збирають дрова на наступну зиму та роблять запаси води.
Трохи далі по вулиці знаходимо вже легендарний продуктовий магазин. Легендарний, бо про нього згадав кожен, з ким вдалось поговорити. Заходимо. В середині невелика черга, вітрини підсвічені, холодильники з продуктами ввімкнені - працює генератор. Тут можна купити все: від хліба до батарейок.
"Людей не треба знімати, а вітрини, ціни - скільки завгодно", - каже підприємець Олексій Миколайович.
За його спостереженнями, покупців останнім часом поменшало, здебільшого заходять літні люди.
"Я працював в Донецьку на шахті. Народився, вчився і жив завжди тут. У нас було не місто, а красень. Ми були круті в усіх сенсах. 12 хвилин до Донецька. Ніколи в житті не думав, що таке може бути. Думали, що найгірше було в 2016 році, але ні. "Гради", міни … то вже таке… у порівнянні з ракетами та бомбами", - ділиться він.
ЖИТЛО: ЗРУЙНОВАНЕ, БЕЗ ВІКОН, АЛЕ СВОЄ
Коли ми вже збирались їхати з міста, побачили будинок з розтрощеними та вигорілими під'їздами, але в ньому все ще живе кілька людей. Один з чоловіків крикнув, аби ми не знімали. Мовляв, потім "прилетить". Сперечатись та запевняти, що "прильоти" не залежать від нашої роботи, не стали. За кілька хвилин чоловік заговорив до нас знову, запропонував показати, як він сказав, "нове життя".
"Ось кішка Ксюша та руде кошення. Не так давно народила. Я їх на сонечко виношу і потім забираю до хати. В наш будинок двічі били: перший раз в липні, а другий - в жовтні, тоді й пожежа була. Обидва рази "Градами", обидва, коли люди вдома були", - розповідає він.
Чоловік пропонує залишитись хоча б на тиждень в місті, аби відчути, як воно - жити в будинку, який трусить від ракетних атак. Додає, що ховатися тут ніде. До підвалів люди не дуже хочуть спускатися після того, як там привалило жінку, а дістати її не змогли.
Він каже, що родину не бачив 8 місяців, лише онлайн. На прощання поцілував руку та сказав: "Тут у нас є своє житло, зруйноване, без вікон, але своє".
Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка