Сашко з кліпу Imagine Dragons мріє стати автоелектриком
Як живуть односельці героя відео в майже вщент зруйнованому селі на Миколаївщині
14-річний Олександр Згурський із майже вщент знищеного російськими загарбниками села Новогригорівка Шевченківської громади на Миколаївщині, як то кажуть, за ніч став знаменитим. 10 травня американськийгурт Imagine Dragons оприлюднив кліп на пісню Crushed, який одразу здобув шалену популярність: за два дні його переглянуло понад 1,5 млн користувачів. Головним героєм відео й став Сашко.
Хлопчик крокує вулицями розбомбленого росіянами рідного села, зупиняється біля руїн своєї школи, мовчки сидить зі свічкою в темряві напіврозваленої домівки…
ПРО ЗЙОМКИ В КЛІПІ НІКОМУ НЕ КАЗАВ
Цей населений пункт на межі з Херсонщиною – один із тих, що опинилися на шляху в російських варварів, коли вони намагалися атакувати Миколаїв. Уже з перших днів війни колони рашистської техніки вільно пересувалися селом, а коли ЗСУ їх відтіснили, почали буквально розстрілювати Новогригорівку з різних видів зброї. Нині вона зруйнована на 90 відсотків.
Сашко розповідає, що спочатку було страшно, але згодом згуртувалися з друзями і разом переживати обстріли стало дещо легше. Мешканці Новогригорівки ховалися у підвалах, але з часом зрозуміли, що під такими шаленими обстрілами їм не вижити, тому вимушені були покидати свої домівки. Серед них був і Сашко з мамою Лідією Вікторівною та дідусем Віктором Васильовичем. Спочатку родина разом з односельцями виїхала у Чернівецьку область, та згодом повернулися на Миколаївщину, ближче до своєї домівки. Як тільки звільнили Херсон і обстрілів стало менше, одразу вирушили додому.
«У перші дні в селі було всього восьмеро людей, я наймолодший. Скрізь руїни… Було дуже болісно і незвично дивитися на розбомблені хати, зруйновану школу… Наш будинок теж постраждав. Не було даху, розбиті стіни, всередині не залишилося жодних меблів чи бодай якогось вцілілого майна», – пригадує Сашко.
Але вони одразу вирішили – відбудовуватимуть свою хату.
В один із днів у листопаді 2022 року хлопець зустрівся з американським музикантом і фотографом на ім’я Тай (режисер гурту Imagine Dragons Тай Арнольд, – ред.) та його перекладачем. Вони запропонували Сашкові знятися у кліпі, щоб розповісти про звірства росіян та привернути увагу волонтерських організацій до знищеного села. Той погодився. Увесь процес розтягнувся на кілька днів: заважала дощова погода і те, що в селі не було світла та зв’язку, тож хлопцю доводилося їздити до Миколаєва, щоб відвідувати шкільні онлайнуроки.
Врешті зйомки закінчилися й американець поїхав. Але Сашко не розповів про свій новий досвід нікому, навіть мамі. На запитання чому, відповідає: «Думав, що цей кліп десь викладуть за кордоном і його ніхто з нас не побачить, тож і не став про це зарання говорити».
І лише коли через кілька місяців американець повернувся у село, щоб узяти дозвіл у мами Сашка на оприлюднення відеоматеріалу, всі дізналися про кліп і його головного героя.
«Тепер мене односельці все розпитують, дехто просить автограф, відомі блогери позначають у соцмережах, телефонують журналісти…» – ніяковіє Сашко.
Та зараз йому ніколи на цьому зосереджуватись. Він закінчує 9 клас і надалі планує опанувати професію автоелектрика, про яку давно мріяв. Каже, що хоче навчатися у Миколаєві, щоб надовго не покидати родину і своє село. На жаль, сьогодні вчитися йому доводиться лише за допомогою телефону – у хлопця немає комп’ютера. До війни був, та коли повернулися з евакуації – нічого у хаті не застали.
Крім того, попри юний вік, він багато допомагає мамі по господарству – виконує майже усю чоловічу роботу. А коли є вільний час, любить спілкуватися з друзями та грати у волейбол. Щоправда, наразі у селі його ровесників лише п’ятеро. Ще дехто приїздить у село на вихідні.
Коли я запитала у хлопця, яка його найбільша мрія, він по-дорослому відповів: насамперед, відбудувати власний будинок. Зараз родина Сашка живе в одній з небагатьох сусідських напівуцілілих хат і потроху відновлює власну.
«Завдяки волонтерам маємо деякі будматеріали. Власним коштом придбали вікна, двері, найняли будівельників, які днями мають приїхати ремонтувати будинок. Та попереду ще багато роботи», – каже Олександр.
На питання, чи не пропонували їм перебратися у модульний будиночок, які привезли у село міжнародні партнери, розсудливо відповідає, що нехай, мовляв, туди заселяються ті, чиї будинки зовсім розвалені і жити ніде. Вони ж до зими планують перебратися у свою хату, а поки поживуть у знайомих. Тим більше, що село почало потроху оживати – коли тільки повернулися, не було ні електрики, ні води (газу тут не мали і до війни, грілися пічками). Зараз уже є світло і ремонтують водогін.
Також Сашко хоче, щоб відновили його рідну школу, якій теж добряче дісталося від російських «асвабадітєлєй». Наразі волонтери допомагають із придбанням деяких будматеріалів, тому є надія, що мрія Сашка та його друзів збудеться. Та щоб це сталося, потрібно ще багато зусиль і ресурсів, яких поки що дуже не вистачає.
«Коли я стану дорослим, хочу, щоб у цій школі навчалися мої майбутні діти», – каже мій юний співрозмовник.
Слухаючи його, мимоволі ловиш себе на думці, як за цю жорстоку війну подорослішали наші діти… Адже їх однолітки десь у безпечних країнах у 14 років мріють зовсім про інше…
«Сашко виріс на наших очах. Він розумний, вміє гарно висловлювати свою думку, любить математику. Наші родини разом були в евакуації. Як тільки звільнили Херсон, хлопець з моїм чоловіком та деякими односельцями одразу повернулися в наше село», – розповідає вчителька початкових класів місцевої школи Наталія Сидор, будинок якої теж зруйнували росіяни.
СЕЛО ВІДРОДЖУЄТЬСЯ
Наталія Аркадіївна зазначає, що музикант, який відзняв кліп, нещодавно приїздив у Новогригорівку і сказав, що хоче зробити ще документальний фільм про їхнє село з Сашком у головній ролі.
Жінка бідкається, що серед двох десятків населених пунктів, які входять до їхньої громади, їхній постраждав чи не найбільше. Зі 140 дворів, які були до війни, нині більш-менш вціліло лише п’ять-шість.
«Нам пропонують переїздити до інших сіл, але ми хочемо відродити своє. До війни тут проживало 460 людей, зараз уже повернулося 85. Ще частина самотужки ремонтують своє житло, щоб згодом переїхати. Наразі у нас поставили 11 модульних будиночків, в основному для родин із дітьми. Тож людей стане більше, бо навіть молодь рветься до села, всі хочуть додому», – ділиться вчителька.
Вона розповідає, що місцеві мешканці намагаються не лише відновлювати свої хати, а й займаються благоустроєм. Щосуботи вони зустрічаються біля церкви і проводять сільську толоку – приводять у порядок цвинтар, розчищають вулиці, упорядковують громадські місця й таке інше. А ще облаштували волейбольний майданчик, і тепер молодь навіть із сусідніх сіл приїздить до них грати у волейбол.
«Може, ми прибрали б і більше, але зараз очікуємо експертну комісію, щоб описала і зафіксувала збитки», – зауважує Наталія Аркадіївна.
При цьому вона наголошує, що приводити село до ладу їм допомагають лише волонтери, яким вони щиро вдячні. Наразі тут критично бракує будівельних матеріалів, зокрема, шиферу. Деякі люди живуть у хатах без дахів. Самотужки прикривають брезентами, але це не рятує від дощів і холоду, на які видалася такою щедрою нинішня весна.
Та попри всі труднощі і поневіряння, які випали на долю мешканців Новогригорівки, вони сповнені оптимізму і надії, що їхнє село знову стане квітучим.
Алла Мірошниченко, Миколаїв
Фото: Єлизавета Кротик (Суспільне), Телеграм-канал нардепа Ігоря Копитіна