Релокований бізнес: від гаджетів і броників – до кавунів і сирних снеків
Розповідаємо про найкрутіших виробників, експортерів та платників податків на Закарпатті
- Процес почався у березні минулого року, коли підприємці бачили, що ми втрачаємо цілі регіони, люди почали задумуватися, як перевезти обладнання та зберегти свою справу, виробництво. Перші заявки ми отримали на початку березня. Згодом, у кінці березня 2022 року Мінекономіки створило платформу, на якій виробники могли заповнювати анкети про свої підприємства і всі регіони мали можливість бачити цю інформацію та швидко включатися в роботу. До того це все робилося по дзвінку. Дзвонили, наприклад, мовляв, Іване, знайди мені площу, знайди мені склад тощо. Дзвонили різні люди – починаючи від нардепів закінчуючи знайомими знайомих у Київській області. Це була несистематизована взаємодопомога. Із появою платформи Мінекономіки це все запрацювало саме як система. Підприємець указував вимоги, далі включалися відділи управління підтримки підприємництва, йшов діалог. Ми тоді зібрали по області 700 інфраструктурних об'єктів – у тергромадах, долучили також фонд бізнесу та фонд комунального майна. Це були приміщення, які не використовувалися, але могли надаватися для використання бізнесу. Далі ми ці об'єкти передавали на вибір бізнесу – мовляв, виберіть собі підходяще. Вони вибирали. Наприклад, “Аякс” (потужний український виробник систем охорони та сигналізації – ред.) обрав пусте приміщення іншого виробника електроніки у містечку на Закарпатті, яким вони не користувалися, але те приміщення було пристосоване для подібного роду виробництва, їм воно підійшло за параметрами, і так Закарпаття отримало релокований “Аякс”.
Тобто, говорить Завидняк, працював іще фактор “підходить - не підходить”.
- Так було й у багатьох інших випадках: “Централіс” зайшов на колишні потужності “Унгвайзера” в Ужгороді, де також виробляли чіпи та електроніку і там була необхідна інфраструктура в хорошому стані. Щоб розуміти: розгортати нове виробництво і зайти на готове – це як мінімум рік часу, – каже Завидняк.
Він говорить, що були на Закарпатті також підприємства, які самі релокувалися в область і потім просто систематизувалися в базі даних податкової.
- Деякі представники бізнесу їздили в ОВА через день, а деякі, навпаки, просили: ви нам тільки не заважайте, ми самі все влаштуємо, у разі чого звертатимемось. Кожен опинився в різних обставинах – у когось більше інвестицій, вони собі релокувалися, купили приміщення і працюють. Ми на це реагували приблизно так: “Чудово! Без питань!”
ЯК РЕЛОКОВАНИЙ ХАРКІВ'ЯНИН ВИРІШИВ СМІТТЄВУ ПРОБЛЕМУ В “ТЕПЛИЧНОМУ” СЕЛІ
Перші, хто релокувався та почав виробництво – підприємство із переробки сміття “ТЕМП-Україна”.
- У травні вони вже експортували в Румунію, – каже Завидняк. – Вони за три місяці перенеслися, перезапустилися і навіть забронювали своїх працівників. Директор компанії кожен третій день приїжджав до нас в ОВА, ми надавали документальний супровід, консультували. Він задавав темп та отримав результат, – каже директор департаменту інфраструктури Закарпатської ОВА.
Наразі підприємство працює уже рік, загалом тут 40 робітників, із них 30 – це харків'яни.
- Це представники середнього бізнесу. Після релокації мали проблему з сировиною – на Закарпатті, порівняно з Харковом, менше сміття, крім того, у них були специфічні запити: їм потрібна саме поліетиленова плівка, не ПЕТ-пляшки, яких всюди повно. Тому вони осіли на Іршавщині – там поруч “тепличні” села (Сільце, Заріччя, Приборжавське), домовлялися з людьми, і ті просто здавали їм свої відходи. Тобто, фермери не сушили голову, де утилізувати плівку, а бізнес мав сировину для виробництва. Доти фермерам треба було платити по 500 гривень за те, щоб цю плівку забирали на полігон, а тут проблема вирішилася сама собою, навіть знаємо, що виробник сировину купує у фермерів. Усі в плюсах! – каже Завидняк.
Підприємство продовжує роботу, вони повністю перереєструвалися як податковий резидент на Закарпатті. Вони також одні з перших почали платити податки в області після релокації. Тож після них цей механізм уже було легше пропрацьовувати з іншими.
- Ми завжди ставимо їх за приклад, прямо кажемо людям: от є Женя Мельничук із Харкова, подивіться, як це у нього все працює, контактуйте, він вам усе пояснить. Вони, до слова, також ніколи не відмовляють у консультаціях. Тут спрацьовує взаємопідтримка.
ЯК АЙТІВЦІ ДІСТАЛИ ЧИНОВНИКІВ, АБО СЕКРЕТИ ЗАКАРПАТСЬКОГО ІТ-КЛАСТЕРА
Ще один кейс релокації по-закарпатськи – це айтівці. Торік весною йшлося про те, що в області якийсь час перебувало понад 30 тисяч переміщених саме представників сфери ІТ та діджитал.
- Це була дуже велика кількість людей, які нас постійно “діставали”: де поселитися, де є вільні приміщення під оренду, як забронювати працівників від призову в армію тощо. У якийсь час ми просто усіх зібрали в ОВА (у декого були побоювання, що це – намагання взяти усіх “на список” (посміхається), – ред.) – і там на цій зустрічі домовилися створити спілку, де би вони самі себе консультували та координували. Так зародився ІТ-кластер Закарпаття. Ми працювали таким чином, що надавали керівній ланці певні алгоритми, а вони вже потім далі допомагали решті колег.
Узагалі, айтівці, каже Завидняк, це така група підприємців, які важко довіряють владі: загальновідомий факт, що вони є “ласим куснем” для системи.
- Тому після організації кластера всі процеси з реєстрацією, релокацією легше координувалися та протікали. Були випадки, коли ми просили спеціально реєструватися у громадах, яким були потрібні податки (відомо, що ІТ-бізнес дає найбільші податки ПДФО, – авт.), працювати ці хлопці могли будь-де, але фірма сплачувала податки в Батьові, наприклад (невелике селище біля угорського кордону, – авт.), – каже Завидняк.
Як тільки безпекова ситуація у країні почала змінюватися, як тільки Київ звільнили, частина ІТ бізнесу поїхала назад. Так само потім у Дніпро. Пізніше – у Харків.
- Але частина таки залишилися на Закарпатті – наприклад, EPAM уже заплатив в Ужгород 2 мільйони податків. Загалом, нашими податковими резидентами залишилися понад 210 ТОВ та ФОПів зі сфери ІТ, – додає він.
Також Іван Завидняк зазначає, що кейс із релокацією ІТ-бізнесу – це ще й валютна виручка для регіону і приріст економіки краю. Адже сім'ї айтівців також тут живуть, винаймають квартири, купують продукти, речі, послуги тощо.
НАЙБІЛЬШЕ ПОДАТКІВ АКУМУЛЮЄ НЕ ІТ-СФЕРА, А ВИРОБНИЦТВО
Утім, найбільше податків акумулює все ж не ІТ-сфера, а виробництво. В області є кілька потужних гравців, які змінили економічну ситуацію у регіоні з початком російського вторгнення. Звісно, що першими серед цих ТОПів називають “Аякс”, бо ця компанія – не тільки потужний виробник, а й іміджева для регіону історія.
- Це справді світовий виробник, один із найкращих організаційних менеджментів у країні. Вони побудували свою роботу ще раніше і зараз накладають цей досвід на релоковане підприємство тут. Це молоді сучасні люди, які швидко адаптуються до різних обставин. Основна складова їхнього успіху – це програмний комплекс для систем сигналізації та захисту. Тобто, це – класна програма, яка працює на базі тієї інфраструктури, яку вони виробляють. У нас вони виготовляють і пристрої, і програми. Якщо на початку серед працівників було співвідношення 80 на 20, то зараз 60 на 40 (місцеві та приїжджі). Працюють тут не тільки закарпатці, вони привозять робітників зі Львівщини, Франківщини, компанія має окремі рекрутингові потужності, які на них працюють. Загалом там близько тисячі працевлаштованих громадян. Це достойна зарплата, соціальні гарантії, також працівники мають бронь від служби в армії. Ясно, що серед місцевих вони більш упевнено почуваються, ніж ті, хто офіційно не працює, це, відповідно, породжує певні бесіди про привілейоване становище релокованих. Але тут ідеться не про привілеї – це все про правильну побудову бізнесу, вони вміють і можуть забезпечити й побутову, і виробничу складову свого працівника, тож їхній працівник може почуватися десь краще, аніж дехто з жителів міста, куди вони релокувалися.
Загалом, каже Завидняк, цю компанію можна ставити в приклад на національному рівні.
Ще один потужний виробник, який релокувався на Закарпаття – “Варіант-М”, металургійник (металообробка) з Харківщини.
Іще один із трійки потужних підприємств, які релокувалися на Закарпаття – “Централіс”, виробник труб, який запрацював взимку в Ужгороді.
- Ми з ними співпрацюємо з червня, вони переїхали з Нікополя. Це підприємство за програмою релокації використовувало усі доступні державні механізми – і безкоштовне транспортування виробництва залізницею, і створення умов для життя релокованих працівників, участь у різних грантових програмах. У них дуже грамотні юристи, вони цілеспрямовано працюють, по-сучасному. Запустилися вони у лютому – з кульками, церемонією – усе як в кіно, – розповідає закарпатський чиновник.
За його інформацією, наразі у “Централісі” вже працює більш як сотня робітників, загалом планують влаштувати до тисячі. Це підприємство також діяло за принципом, коли разом із виробництвом релокувалася основна група спеціалістів і середнього рівня менеджери, вони згодом навчатимуть місцевих.
Цікавлюся, звідки релоковані гіганти беруть ресурс для залучення робітників, адже серед місцевих жителів дуже багато людей воює, також багато людей виїхали за кордон.
- У нас в області є 400 тисяч переміщених осіб. Зараз Міжнародна організація з міграції (МОМ) Закарпаттю виділяє 500 тисяч доларів, щоб ми цих людей соціалізували і працевлаштували. Це вигідно також і роботодавцю: працевлаштовуючи переселенців, він не платить за них податки та не платить “комуналку”, йому повертається сума ПДФО за кожного працевлаштованого.
Також, каже Завидняк, постанова дозволяє підприємству забронювати 50% робітників у разі, якщо він сплачує в бюджет 100 тисяч гривень податку.
ВАУ-ЕФЕКТ ЗАКАРПАТСЬКИХ ХЕРСОНСЬКИХ КАВУНІВ
Серед релокованих на Закарпаття бізнесів не так багато представників вітчизняного АПК. Утім, один фермер торік змусив говорити про себе всю країну: він узявся вирощувати на Закарпатті херсонські кавуни. В умовах окупації Херсонщини, регіону, який “відповідав” за кавуни в країні, – цей фермер досяг вау-ефекту. Коли він поставив на прилавки свої кавуни, про них говорила вся країна.
- Треба розуміти, що у нас на 70% заліснений регіон, тобто, порівняно мало вільних орних земель. Так, агровиробники просяться на Закарпаття, але вони просять хоча б 10 тисяч га земель в оренду – вони ж мусять десь сіяти-садити. Якщо говорити про наші місцеві центри агропромислового виробництва (це “тепличні” села, такі як Заріччя, Сільце, села у Виноградівському районі) – вони там самі вже садять і вирощують. Але можемо привести в приклад успішний кейс херсонського агровиробника, який у 2022 році засіяв та виростив херсонські кавуни на Закарпатті. Ми знайшли для них вільні землі на Берегівщині. Так, вони прийшли до нас із пропозицією: ми хочемо на Закарпатті вирощувати кавуни. У нас було два варіанти відповіді. Або сказати їм, що у нас тут кавуни не ростуть, або так, як зрештою, ми й сказали, мовляв, хочете садити кавуни і вмієте їх вирощувати – будь ласка. У них вийшло.
Зі слів Завидняка, цьогоріч херсонці також засіяли поле з кавунами.
ЄВРОПЕЙСЬКІ ПАРТНЕРИ НАПОЛЯГАЮТЬ НА РЕЛОКАЦІЇ
Цікавлюся в Івана Завидняка щодо експортоорієнтованості, адже раніше було багато заяв, що значна більшість бізнесу, який їде на Закарпаття, є саме експортоорієнтованим. Мовляв, тут чотири кордони, тож сам Бог велів: організовуй виробництво, налагоджуй логістику, працюй і плати податки.
- Це правда. Тут усе дуже просто, насправді. Будь-який виробник думає про збут. Усі ці бізнеси, які переїжджають на Закарпаття, думають про те, щоб їхні замовники та інвестори мали впевненість, що вони отримають замовлений продукт – тобто, що підприємство зможе виконати замовлення, що йому росіяни не розбомблять цехи, не знищать базу, склади та не вб'ють працівників. І вони постачатимуть продукцію протягом року за контрактом, так, як цього очікують за кордоном. Тому в нашій історії релокації є такі кейси, де замовники напряму кажуть: релокуйтеся на Закарпаття – і ми продовжимо контракти. Часом саме це є обов'язковою умовою для продовження співпраці, – пояснює Завидняк.
З його слів, для Закарпаття як регіону – це перевага.
Але як бути з чергами на кордонах, через які цю продукцію потім вивозити? Чи не створює це нові виклики для області?
- Щодо черг на кордоні. Зараз на національному рівні експортерам створюється така можливість для роботи, за якою він оформляє вантажі одразу на виробництві, пломбує їх та прямує через кордон без огляду. Це працює, якщо виробник дотримується усіх вимог законодавства ЄС та України. Цю можливість уже асимілювали в митному законодавстві ЄС. Тобто, такий алгоритм працює, якщо до виробника з боку контролюючих органів ЄС є довіра та впевненість, що в його вантажі не буде контрабанди. У нас зараз є пілотний проєкт, де за таким самим алгоритмом зможуть працювати і ФОПи: підприємці, виконавши ряд умов, зможуть отримати сертифікат і працювати на експорт без черг та оглядів на кордоні, – зазначає Завидняк.
КОЛИ ВСІ У ВИГРАШІ
Відомо, що не всі релоковані на Закарпаття підприємства платять тут податки: близько 30% виробників переносять виробництво сюди, але продовжують сплачувати податки за попереднім місцем реєстрації. Цікавлюся, чи є це проблемою для регіону.
- Не можемо говорити, що це проблема, це є підприємницька дисципліна. Вони би мали сплачувати податки за місцем своєї діяльності. Але є нюанси. От, наприклад, підприємство перереєструвалося, але виробництво ще не запустили. Узагалі, тут важливу роль відіграє саме держава. У нас в області управління податкової комунікує з усіма релокованими виробниками, загалом працюють за таким алгоритмом: податківці допомагають з перереєстрацією, супроводжують консультативно та документально і згодом, як тільки підприємство стає економічно активним, просять платити податки тут. У нас близько 75% платять податки тут, 25% можуть бути на стадії перезапуску, деякі повертаються – вони врятували виробниче майно, а тоді приймають рішення повертатися і працювати вдома. Кожен випадок індивідуальний, тому кожен і потрібно розглядати окремо, – наголошує Завидняк.
Він також акцентує, що МОМ торік профінансувало 22 підприємства на Закарпатті для того, аби вони могли перезапуститися.
- Зараз у березні знову відкрили цю програму. До жовтня розігруватимуть від чотирьох до двадцяти тисяч євро грантових коштів на підтримку релокованого середнього бізнесу, – каже Завидняк.
Також цікавлюся, чи не сприймають представники місцевого бізнесу релокованих колег як конкурентів.
- За минулий рік ВВП області зросло на 20% – цим усе сказано. Коли в область заходять гроші, будь-який бізнес стає успішнішим, аніж коли таких сум в обігу не було. Тільки близько 100 млн гривень отримали ВПО у вигляді всяких соціальних допомог – а це ті гроші, які люди залишили в місцевих магазинах та в сфері послуг, також люди орендують житло. Тому тут всі у виграші. От є пуста інфраструктура, яка нікому не приносила прибутку – лише була для когось витратною частиною (треба було сплачувати комуналку, податок на землю тощо). А тепер сюди заїхав виробник і працює. Це тільки плюс, – наголошує директор департаменту.
РЕЛОКАЦІЯ ПРОДОВЖУЄТЬСЯ, Є ЗАЯВКА ВІД ВИРОБНИКА ПРИВАТНИХ ЛІТАКІВ
Насамкінець цікавимося, чи працює область, аби втримати релокованих підприємців тут? І чи продовжується процес переміщення виробництв на Закарпаття зараз, через рік після початку великої війни.
- У нас нема такого, щоб насильно чи якимись іншими способами когось тут тримати за руку. Ми створюємо якісний інвестиційний клімат, РВА та ОВА надають якісні послуги, правоохоронна і податкові системи працюють у межах чинного законодавства. При таких умовах бізнес сам розуміє, що йому тут добре і нема сенсу переїжджати. Звісно, що якби його тут усі, умовно кажучи, “доїли” та він постійно вирішував проблеми з різними структурами, бажання лишатися тут працювати не було б. Тому основна ціль – створити максимально комфортні умови.
Також він говорить, що на Закарпатті продовжується і процес релокації.
- Звернулася велика компанія із Київщини, яка займається виробництвом літаків. У них іноземних інвестицій тільки на 100 млн євро. Їхні інвестори – це Саудівська Аравія, компанія виробляє для них на замовлення маленькі приватні літаки. Їхні інвестори також говорять про те, аби перенести виробництво у більш безпечний регіон – вони хочуть мати гарантії щодо виконання контрактів.
Наразі на Закарпатті шукають для них землю та інфраструктуру.
Також, зі слів Завидняка, є замовлення на пошук земельної ділянки 550 га, щоби розмістити сонячні батареї. Також є охочі виготовляти на Закарпатті водень, будувати сміттєпереробний завод у кооперації з місцевою компанією, яка вивозить сміття з населених пунктів. Це, наголошують в ОВА, було б добре в сенсі розв’язання сміттєвої проблеми в регіоні.