Життя - як нитка, але сталева, або Як Цупівка пережила окупацію «на нулі»

З настанням весни до звільненої Цупівки на Харківщині повертаються люди

У селі Цупівка Дергачівської громади дислокувалося досить багато російських військових. Із цього населеного пункту через сусіднє селище Прудянка – пряма дорога на Харків. А до кордону з рф – вісім кілометрів. Окупанти із властивим їм «пієтетом» до освітніх закладів в Україні – в березні 2022-го окопалися у будівлі загальноосвітньої школи й почали виганяти місцевих із домівок, аби розселитися. У проміжках між шаленими обстрілами загарбники переконували цупівчан, що тим би «добре жилося у росії».

Наразі село, де мешкало близько тисячі людей, не впізнати: світла та газу нема, школа й церква зруйновані, цілих будинків майже не лишилося, про важкі бої, що тут точилися, нагадує спалена техніка – ворожа й українська…

Як пережили окупацію «на нулі», про свої надії та переживання жителі розповіли Укрінформу.

ПЛАКАЛИ, СИДЯЧИ У ПОГРЕБАХ

Олена Каналош два роки тому придбала в Цупівці будинок, але його вже нема, від нього її загарбники «звільнили», а от узятий кредит іще не виплачений.

- Одні стіни лишилися. Виплатила тільки ті гроші, які брала, а відсотки – не встигла. Оце тепер мені надзвонюють. А чим платити? Живу зараз у сина, на іншій вулиці. У них хата майже ціла, – каже пані Олена.

До вторгнення вона працювала прибиральницею на Центральному ринку в Харкові, та зараз часто хворіє.

- Навантаження чимале. А через запаморочення, тиск – важко. Це все війна. Було й поранення наскрізне. Через руку й лопатку осколок пройшов, – розповідає Олена.

“Звільнили” жителів села окупанти і від звичних комунальних зручностей. Тепер тут користуються буржуйками та викладеними печами, щоб приготувати їжу.

- Як заїхали кацапи, того ж дня світла й газу не стало. І поїхало – бах-бах. Потім почали виганяти з домівок, самі заселялися. Не встигали люди за двері, як вони вже заходили. Обирали, звісно, найкращі будинки… Боляче дивитися, стільки людей постраждало, втратили все”, – бідкається Олена Йосипівна.

Найбільше вона хоче, аби в селі знову було світло: “Пралку б запустила, а то все руками”.

Пенсіонерка Віра Стоженко повернулася до села три місяці тому, живе в літній кухні, бо будинок зруйнований.

- Два з половиною місяці була в окупації. Сиділи в підвалах, погребах і ридали. Вибухало все. Як тільки той дрон задзижчав, то одразу треба було ховатися. Рятувалися, як могли, гуртувалися з сусідами. Наважилася виїхати, коли на моїх очах дах у будинку повністю зняло. Ще й руку поранило. 5 травня (2022-го, – авт.) це сталося. Залишилася на старості без хати. Зараз прилаштувалася в літній кухоньці, – розповідає Віра Євгеніївна.

Згадуючи про свій виїзд із села 7 травня, вона починає плакати та затинатися. Вибиралися жителі завдяки відчайдухам-односельцям і волонтерам, бо окупанти хотіли, щоби люди прямували лише до росії.

- Їхали полями. Одне поле – озимина, друге – просто зоране. Окупанти казали, що заміновано, але він (водій, – авт.) каже, що будемо ризикувати. І так добралися до Золочева (не окуповане селище, адмінцентр сусідньої Золочівської громади Богодухівського району, – авт.). Але під час другої ходки в цей же день його затримали. Ці сволочі його так побили! За кілька днів він виїхав на захід країни. А 31 липня там помер, там його поховали… Дружина залишилася з двома дітками. Діма… Каднічанський Дмитро Миколайович його звали. Йому виповнилося лише 45 років, – плаче пані Віра.

Попри важкі спогади, розбитий дім без даху, відсутність електроенергії та газу, пенсіонерка садить город і хоче провести наступну зиму в селі.

- Я 50 років мешкаю тут, відколи заміж вийшла. Чоловік у мене був дуже хороший, на жаль, його вже 16-ий рік як нема. Все моє життя тут пройшло. Скільки не скитайся, хочеться додому. Важко, важко… Не знаю, як воно буде, – зітхає Віра Євгеніївна.

ОКУПАНТИ “РЕКЛАМУВАЛИ” САХАЛІН

Пенсіонер Микола Коровін у минулому – начальник зміни на відомій усім харків’янам ТЕЦ-5. Послухати – здається, що ні обстріли, ні окупанти, ба навіть звільнення Цупівки вивести зі стану рівноваги цього 70-річного чоловіка не змогли. З його двору окупанти вкрали автомобіль “Нива”, будинок треба ремонтувати, однак він не втрачає оптимізму.

- У мене просто “познє зажигання”, я до всього ставлюся спокійно, – посміхається пан Микола. – То жінка моя переймається сильно. От стріляють. Ой, гепнули. Вже пізно, кажу, пити “Боржомі”, коли нирки відпадають. Виїхали, коли вже на голову почало падати. Бо дружина дуже налякана була, з погреба боялася вийти взагалі. Нас через посадки вивезли волонтери. Дісталися до Слатіно, де нас пересадили в другу машину. Приїхали в Харків – а там люди ходять вулицями, машини їздять. Нам здалося тоді, що ми в інший світ потрапили.

Як розповідають жителі, загарбники одразу ж зробили зі школи штаб.

- Заїхали з прапорами, покатались, покатались, а потім окопалися в центрі. Я йшов по воду до колодязя, бо вже ж світла не було, щоб накачати зі свердловини, бачу – перерили все біля школи та дитсадка. Повитягали звідти все, а воно таке ж яскраве, різнокольорове. Дивився на це “шапіто” – знаєте, і смішно, і боляче водночас було, – пригадує Микола Коровін.

Із російськими військами зайшли в село і формування так званої “лнр”, зазначає пенсіонер.

- Розказували, що прийшли як “міліція” до нас – порядок наводити. Ми їм відповідаємо: “Так у нас непорядку не було”. Були такі, що ще можна було з ними говорити, а деякі несли ахінею, як добре їм із росією. Один тут усе ходив і лякав: “Ваше життя, як нитка, а ножиці у мене”. А вийшло, що нитка сталева, мабуть, – каже пан Микола.

- На вулиці командир російський проводив “політроботу”. Мовляв, давайте підемо коньячку вип’ємо, я пригощаю. Та здалося мені твоє пригощання! “Райське життя” обіцяв. І де? Агітував їхати на Сахалін! Людей у тюрми туди зганяли, а то добровільно поїхати! Таке городити! А взагалі вони якось не орієнтувалися навіть на місцевості, бо казали, що Харків тут зразу за лісом, мало не Київ поруч, – згадує пенсіонер Олександр Лобойко.

Село перебувало в окупації пів року. За цей час українські захисники неодноразово намагалися відбити Цупівку.

- Та наші їх добре кошмарили. Та, на жаль, і гинули теж. П’ятого травня росіяни підбили наш танк – він і досі, он, стоїть. Екіпаж весь поліг. Ми хлопців захоронили. Після звільнення їхні тіла забрали, – розповідає Микола Коровін.

МІСЦЕВІ ТРОФЕЇЛИ ТАНКИ ТА ЗБИРАЛИ РОЗВІДДАНІ

Що відбувалося в Цупівці та сусідніх селах із початком повномасштабного вторгнення, добре знає перший заступник начальника Харківської районної військової адміністрації Володимир Усов.

- У перший же день наша славетна 92-га бригада дала тут бій окупантам – вся траса від Прудянки до Слатиного була забита спаленою російською технікою. Це була одна з найбільших колон, яку знищили в перші дні повномасштабної війни. Потім, через день, пішла друга колона. Вони зайшли в селище Безруки, розділилися на дві частини і пішли в різні боки. Оскільки вони користувалися картами, намальованими в 1970-их роках, а в нас у 1980-их відбувалася меліорація, і ландшафт дещо змінився, то вони застрягли в болоті. Три дні постояли, подеренчали, спалили пальне і лише частково змогли забрати свою техніку, а решту наші героїчні люди вивели з ладу, вирізавши повністю електрообладнання. Хотіли, щоб її забрали наші, але хлопці не встигали, військова обстановка була тоді така, тому прийняли рішення – зіпсувати, – розповідає Усов.

Згодом кілька одиниць техніки з іншої локації, де росіяни також застрягли, все ж вдалося забрати та передати українським захисникам. Зокрема, першого березня 2022-го цивільні затрофеїли перший танк – Т-80, який стояв між селищами Безруки та Руська Лозова.

- Ніхто з них не служив в армії, а потрібні були люди з військовим досвідом, тому в перші дні повномаштабного вторгнення їм відмовили в військкоматі. Тож хлопці знайшли, чим зайнятися, щоби бути максимально корисними. До речі, у новорічному привітанні Президента є кадри, відзняті мешканцем району, підприємцем Віктором Кичуком, коли вони переганяють саме цей Т-80. На оригінальному відео багатенько ненормативної лексики – звісно, хлопці були на емоціях, що їм вдалося таке зробити, що вони їдуть на російському танку, – посміхається Усов.

А ще цивільні надавали 92-ій і 93-ій бригадам ЗСУ повну інформацію про пересування окупантів.

- Кожен крок їхній був відомий. Це була потужна підтримка розвідданими. Люди показували дороги нашим хлопцям, якими можна було під'їхати непоміченими до ворогів, – зазначає Усов.

Проте, на жаль, як і в інших областях, куди дісталися загарбники, знайшлися місцеві прислужники, зокрема, в Дергачівській громаді хтось здав окупантам дороги, якими люди евакуювалися з-під обстрілів.

- Було два шляхи з Цупівки: через також окуповані села Турове та Макарове у Золочівській громаді, де люди на блокпостах казали, що їдуть у Козачу Лопань, також окуповану, а самі звертали та стежками діставалися смт Золочів, де стояли наші; або шлях через окуповану Токарівку, з якої потім виїздили стежками до Прудянки, яку контролювали ЗСУ. Поки якась падлюка не донесла окупантам, – говорить Усов.

У СЕЛІ – ДЕСЯТА ЧАСТИНА ЖИТЕЛІВ

Цупівка та сусідня Прудянка зазнали величезних руйнувань, зазначає староста Прудянського округу Євген М'ячиков.

- Прудянка була під контролем ЗСУ, Цупівка – захоплена. Були заходи наших військових у село, бойові зіткнення. Руйнації в селах дуже серйозні. Коли наші хлопці вже погнали окупантів, ті закидали все тут мінами. Зараз це одна з найбільших проблем. Вже більш як п’ять підривів людей було лише по Цупівці, – розповідає М'ячиков.

За його даними, з близько тисячі цупівчан у селі зараз 107.

“І це вже багато! Узимку було близько 30. З весною приїхали. Болюче питання, що більшість із них – літні люди. Тобто важко організувати якусь роботу – чи то будівельну, чи розбір завалів, чи прибирання території. Навпаки – всі потребують допомоги, бо повернулися, а самостійно вже фізично не в змозі ні контур вікна закрити, ні щось підремонтувати. Робочих рук украй не вистачає. Підтримують волонтери, різні фонди. Зараз будемо брезентами накривати будинки, хто ще цього не зробив, щоб хоч якось урятувати пошкоджені будівлі, – зазначає староста.

Минулого тижня благодійники привезли в Цупівку кілька генераторів – жителям для спільного користування. У прогнозах щодо відновлення електропостачання влада та енергетики стримані, бо на всіх деокупованих територіях потрібно проводити розмінування.

- Залежить від того, скільки буде працювати саперних розрахунків і бригад електриків. Високовольтну лінію вже зроблено, – каже Володимир Усов.

Керівник зазначає: його рідний Харківський район росіяни поки що не залишають у спокої.

- Б'ють хаотично. Ми розуміємо, що це, мабуть, така тактика, аби утримувати тут наші війська, – зазначає Усов.

Практично щоденно загарбники обстрілюють населені пункти Стрілеча, Борисівка, Тернова, періодично – Липці та Козачу Лопань.

Юлія Байрачна, Харків – Цупівка
Фото В’ячеслава Мадієвського