Як особняк Периторіна через століття став палацом Гершгоріна

На мапі Хмельниччини нещодавно з’явився новий туристичний об’єкт

Хмельниччина приваблює туристів своїми палацами. Серед них є й гарно збережені об’єкти, і ті, що напівзруйнованими стінами волають про порятунок, бо можуть назавжди зникнути. Віднедавна на туристичній мапі області та України з’явилася нова точка – палац Гершгоріна у Деражні.

Досі цей об’єкт був відомий як особняк приватного адвоката Периторіна. Торік будівлю зі столітньою історією, яка є пам’яткою місцевого значення, виставили на аукціон із приватизації. Об’єкт придбала ініціатива «Спадщина.UA», яка повернула йому історичну назву, провела дослідження і відкрила багато невідомих фактів про нього. Тепер він справедливо називається палацом Гершгоріна за прізвищем свого засновника.

Нещодавно об’єкт відчинив двері для туристів і поділився багатьма таємницями. Про історію палацу Гершгоріна розповідає Укрінформ.

СТОЛІТНІЙ ПАЛАЦ ПРОДАЛИ НА АУКЦІОНІ

Якщо в пошуку в Інтернеті задати слово «Деражня», там одразу з’являються фото блакитної будівлі, розташованої на вулиці Миру. На більшості тих світлин візитівка міста досі називається особняк приватного адвоката Периторіна. Саме з такою назвою Фонд держмайна виставив цей об’єкт на приватизацію в лютому 2022 року зі стартовою ціною за 319 тис. грн. Наприкінці осені минулого року його викупила ініціатива «Спадщина. UA», яка вже 5 років повертає до життя занедбані пам’ятки архітектури в різних куточках України. Зокрема, їй належать соціальні ініціативи щодо порятунку Поморянського замку, Тартаківського палацу та будівлі товариства «Сокіл» у Бібрці на Львівщині, а також храму Івана Мазепи епохи козацького бароко на деокупованій Чернігівщині. Серед приватних проєктів ініціативи – відновлення старих шкіл у Роздолі та Бібрці на Львівщині, а також кампанія з ревіталізації старовинних автентичних хат «Мальовані Поморяни».

«Це, певне, єдиний за останні кілька років палац, який продавався, тому ми купили його за 1,6 млн грн. На такі випадки ми маємо транзитних інвесторів – людей, які інвестують у ризикові проєкти, а потім можуть мати з того комісію, бо ми шукатимемо кінцевого інвестора для палацу Гершгоріна. Зараз цей об’єкт в абсолютно іншому статусі: не особняк, а палац; широковідомий; він має свою історію, щодо нього проведені дослідження і підготовлені всі документи», – розповідає засновниця ініціативи «Спадщина UA» Ганна Гаврилів.

Команда «Спадщина.UA», до складу якої, окрім Гаврилів, входять архітектор та краєзнавець Іван Щурко, історикиня Оксана Лобко, дизайнер Станіслав Клосовський, художник-реставратор Ірина Гірна та візуалізатор Ліза Макінян, спільно з ільвівськими та місцевими майстрами за підтримки влади й Деражнянського краєзнавчого музею працювали над проєктом упродовж чотирьох місяців.

За словами Ганни Гаврилів, свого часу прізвище власника палацу Гершгоріна хтось випадково при прочитанні письмових документів замінив на Периторіна. У процесі роботи з документами команда проєкту з’ясувала, що його власником був повірений (адвокат) Самуїл Гершгорін. Будівлю у стилі сецесія звели у 1910 році на центральній вулиці єврейського містечка, яким тоді була Деражня. Там адвокат жив зі своєю родиною, у приміщенні розташовувалося й юридичне бюро. У 1918 році будинок Гершгоріна націоналізували, уряд гетьмана Павла Скоропадського відкрив у ньому гімназію ім. Т.Шевченка, яку за два роки закрила радянська влада. Згодом там розміщувався будинок школяра, а зі здобуттям Україною незалежності будівля перейшла на баланс Міністерства юстиції, але не використовувалася й поступово занепадала. Упродовж кількох останніх років об’єкт орендувала Православна церква України, там працював волонтерський центр.

ТАЄМНИЦІ ПАЛАЦУ ГЕРШГОРІНА

На знак вдячності за порятунок, палац Гершгоріна площею 712,9 кв.м відкрив своїм дослідникам багато невідомих досі фактів.

«Перше враження було не дуже оптимістичне, навіть скептичне, коли ми в грудні (минулого року – авт.) поїхали до Деражні й подивилися на цей будинок. Він видався дуже холодним і непривітним. Зовні – фасад із якимось декоративним оздобленням, всередині інтер’єри виглядали так, ніби вони цілком втрачені. Насправді завеликих очікувань не було, але вже пізніше, коли почалася робота з деталями, будинок почав розкриватися, і з’являлися цікаві, навіть вражаючі факти його історії та архітектури, з яких пізніше склався його образ», – ділиться Іван Щурко.

Дослідник говорить, що відкриття почалися, коли він зробив обміри будинку й побачив багато рішень у плануванні та оздобленні, які засвідчили, що його грамотно і професійно спроєктував фаховий архітектор. Хоча досі вважалося, що палац Гершгоріна є типовим зразком містечкової забудови Поділля.

«Друга річ, яка мене вразила – це історія з кахлями. У перший візит ми їх не бачили і не знали про їхнє існування. Коли почали з’являтися ці кахлі, і я їх відмивав, відчищав і пробував компонувати за типами й стилями, то зрозумів, наскільки пишними й яскравими були самі інтер’єри. Тоді нам стало ясно, що в історії будинку стався якийсь катаклізм. Я думаю, що у 1920-х роках усе це пишне внутрішнє оздоблення було втрачене. Причому, так виглядає, що воно, можливо, частково було пошкоджене, але свідомо і навмисне знищувалося, й підозрюю, що навіть з ідеологічною метою, бо це час боротьби з так званим «буржуазним наслєдієм». Кахлі якраз наочно продемонстрували, наскільки великі втрати цей будинок отримав усередині», – додає архітектор.

Загалом у палаці виявили 54 фрагменти кахель, вогнетривкої та декоративної цегли. Ці знахідки дають підстави стверджувати, що, з великою імовірністю, будинок збудований з цегли, виготовленої у Проскурові (нинішній Хмельницький – ред.) на підприємстві Самуїла Гальперіна. Візуальний аналіз свідчить, що в палаці було 5 печей.

Під час упорядкування даху демонтували старе шиферне покриття, під яким знайшли ще один сюрприз. Там виявили фрагмент листової оцинкованої бляхи з відтиском печаток та оригінальною етикеткою виробника. Вона походить із «Заводу білої жесті Д.Я. Люльки», власник якого – одеський єврей з українським прізвищем Давид Люлька. Він виготовляв не просто покрівельну бляху, а й декоративний метал, який прикрашав будинок.

Щурко додає, що унікальним відкриттям стали «осушуючі» технології, зокрема система дренажу і дренажні колодязі у підвалі, а також внутрішньостінова система вентиляції та просушування.

Під час досліджень будівлі вдалося також розчистити підвальні приміщення з арковими склепіннями, куди не було доступу, їх середня висота становить 2,2 м. Ганна Гарвилів зауважує, що їх можна поглибити до 2,7 м без втрат для об’єкта.

Окрім того, у палаці збережені автентичні фрагменти вікон і дверей, а в одній з кімнат – художній щитовий паркет із часів адвоката Гершгоріна.

ДЕРАЖНЯ ПОВЕРНУЛАСЯ НА КАРТУ МІСТ З ІСТОРИЧНОЮ ЗАБУДОВОЮ

Нині команда «Спадщина.UA» завершила дослідження палацу Гершгоріна та шукає для нього інвестора, який буде готовий провести реставрацію і визначити його майбутнє призначення. У червні та липні там проходили дні відкритих дверей, а зараз палацом і його підвалами дозволяють безкоштовно скористатися для проведення концертів, семінарів, фотосесій тощо. За бажанням можна залишати благодійні внески, які спрямують на розвиток культурно-туристичного потенціалу Деражні.

Іван Щурко зауважує, що проведена скрупульозна робота дозволила, бодай у дослідженні, відтворити всю красу та велич об’єкта на етапі будівництва. Введення палацу Гершгоріна в публічний простір повернуло Деражню на карту міст з історичною забудовою. Він додає, що вже телефонують екскурсоводи, які хочуть показати деражнянський палац своїм туристам.

«Деражня насправді є не зовсім простим містечком, як ми думали, адже мала магдебурзьке право. Там активно розвивалася деревообробна промисловість, у місто інвестували багато коштів, що сприяло його розквіту. Років 100 тому це було дуже цікаве єврейське містечко, де жили 4 тисячі євреїв, і це складало 90% місцевого населення. Там є залишки єврейської вулиці, яка зараз головна (вулиця Миру – авт.). Нею можна пройтися суто для атмосферності, там багато новобудов, але лишилися інші особняки того ж періоду, що й палац Гершгоріна. Деражня має залізничний вокзал, який є пам’яткою місцевого значення, палац Раціборських, де зараз лікарня, річку Вовк, розкішне старе кладовище, де Іван Щурко знайшов козацькі хрести, земляні вали замку», – каже Ганна Гаврилів.

Окрім того, зручне розташування Деражні дозволяє під час подорожі туди відвідати Хмельницький, Меджибіж, Летичів, а також довколишні села, де теж є палаци.

Пані Ганна додала, що нещодавно зателефонував пан Гершгорін із Дніпра, який, за великою ймовірністю, є прапраправнуком засновника палацу. Цю інформацію найближчим часом перевірять і, можливо, в історії палацу Гершгоріна з’явиться нова віха.

Ірина Чириця, Житомир
Фото з відкритих джерел та Фейсбук-сторінки «Палац Гершгоріна»