Гроза: чи оговтається село, де Росія вбила кожного четвертого
Репортаж із постраждалого села на Харківщині – у спецпроєкті Decoding Ukraine
Ракетна атака на селище Гроза стала однією з найбільш кривавих за час російського вторгнення. Село, що пережило семимісячну окупацію, здригнулося від масштабу горя, яке прийшло майже в кожну родину. Кожного четвертого мешканця Грози було вбито під час удару російським "Іскандером" по кафе, де люди зібралися після перепоховання Андрія Козира, який загинув у перші місяці війни. Як Гроза оговтається після пережитого? Читайте і дивіться у новому спецпроєкті Decoding Ukraine.
Кладовище у селі Гроза зі свіжовиритими могилами
Важкі краплі дощу падають на свіжовириту землю на кладовищі у Грозі та стирають підписи на картонних табличках, що написані від руки: "Сім'ї Пантелеєвих, 4 людини", "Занято, Муховаті, 3 чол.", "Гриб, Козир, Чегодаєва, 7 чоловік" або просто "Занято". Перший похорон загиблих від російського ракетного удару призначили на 15:00 в суботу 8 жовтня, але у морзі в Харкові вийшла якась затримка, і родичі та близькі подружжя Тетяни й Миколи Андросовичів чекають, поки їх тіла привезе похоронна машина.
Могили на кладовищі Грози з табличкою "Занято, Муховаті, 3 чол."
На кладовищі викопано щонайменше 23 нові могили і, поки чекаємо, чутно, як лопата глухо вдаряється об корінь – робітники продовжують працювати, розчищаючи місце для нових.
Усього 5 жовтня від удару російським "Іскандером" по місцевому кафе, де на поминки Андрія Козира зібралося більше 60 людей, загинуло 59 осіб. Удар був такої сили, що не було можливості одразу й ідентифікувати всі тіла. (Цю роботу було закінчено тільки 12 жовтня. Одного з загиблих – 60-річного чоловіка – криміналісти встановили по 20 частинах тіла. - Ред.).
Могила Андрія Козира, якого перепоховали 5 жовтня
Навколо дуже похмуро, сирість пробирає до кісток навіть звиклих до роботи на вулиці селян. Окрім свіжих квітів, єдина яскрава пляма у сірості, що надвечір опускається на селище – українській прапор, що майорить на свіжій могилі Андрія Козира.
Близькі загиблого подружжя Тетяни і Миколи Андросовичів
Один з чоловіків на кладовищі – рідний брат Миколи Андросовича Петро, він тут разом із дружиною Галею. Галя розповідає, що на похорон батька приїхали й діти: дочка Катерина зі Словаччини, а син Дмитро – з Києва. Галя та Петро у той день до кафе на поминки не пішли, бо родина поралася по господарству, і з хати вибігли, вже коли почули страшний вибух.
Катерина, донька Тетяни та Миколи Андросовичів
Близько п'ятої приїжджає білий похоронний мінівен, через розкриті двері видно дві труни у темно-зеленому драпуванні. Чоловіки готують місце для відспівування. Дочка Катерина тримає в руках великі оберемки червоних троянд та гвоздик: "З мамою зранку говорила, вона казала, що я прийду, всі новини взнаю і тобі передзвоню, розкажу… Бачите, не передзвонила…"
Поховання подружжя Тетяни і Миколи Андросовичів
Починається відспівування, матінка Тетяна допомагає місцевому батюшці з Шевченкового – власної церкви, як і школи, у Грозі немає. Зруйноване кафе та магазин поряд були ледь не єдиним місцем, навколо якого оберталося життя у селі. Тепер за всім потрібно буде "їздити в район", тобто сусіднє Шевченкове.
Петро Андросович у себе вдома
О пів на шосту всі починають розходитися. Поминок не буде, бо люди тепер бояться збиратися групами, та й час зараз не той. Ідемо додому до Галини і Петра. Вони мешкають із дорослими сином Миколою у тій частині села, яка знаходиться за греблею. Поки жінка порається на кухні, Петро закурює і розповідає подробиці того дня: "Галя тоже казала, давай підемо… Не пішли і слава Богу".
Родину фактично врятувала корова. В той час, на який було призначено збори у кафе, вони якраз привели корову додому, її потрібно було подоїти та відвести у садок, саме в цей час і відбувся удар. На роботі у "комунхозі" один із хлопців сказав Петру, що вони мають поставити корові памʼятник – за те, що врятувала їх.
Вулиця у селі Гроза
Як буде тепер жити Віктор, у якого загинула дружина, Петро не знає. Йдемо разом із Галею до сусіда через дорогу. У Віктора загибла дружина Зоя, а сам доїти він не уміє. Галя вправно доїть двох корів, збираючи з кожної по пів відра молока. Віктор каже, що продавати худобу не буде, бо "жити-то треба, це мій кусок хліба" – і махає рукою в бік корови.
Повертаємося додому – родина запропонувала нам нічліг, щоб не їхати затемна до міста. На вечерю – товчена картопля, качка та власні закрутки – все зі свого господарства. Купують тільки хліб та цукор, усім іншим допомагають волонтери. Вони почали їздити до села ще рік тому – 7 вересня 2022 року Грозу звільнили від російської окупації.
Галина Андросович у вітальні дивиться сюжет з поховання
Поки вечеряємо, згадуємо вбитого Миколу, Тетяну та всіх, чиє життя забрав удар по кафе. Галя перераховує родини, де тепер горюють за втратами, зокрема, розповідає і про родину Козирів, де без батьків залишилося четверо дітей. На вулиці зовсім темно, вуличне світло тепер не вмикають і на вулицях немає жодної людини, лише чутно, як продовжує падати дощ. Із кухні переходимо до вітальні, Галя вмикає телевізор і всі дивляться сюжети з сьогоднішнього похорону. Впізнають там рідних, знову й знову обговорюють події того дня.
Галина та Петро Андросовичі у вітальні дивляться сюжет з поховання
Вранці йдемо до того самого кафе у центрі села. Насправді це одна будівля, де половина була відведена під магазин, а інша половина – під кафе. Навпроти дитячий майданчик – саме туди виносили тіла, які змогли відшукати під завалами. Тепер там меморіальне місце, куди люди приносять свічки та квіти.
Покинуті велосипеди біля розтрощеного кафе у селі Гроза
Будівля повністю розтрощена, залишилось лише кілька стін. На місці, де гості сиділи за столом, проглядається вирва від ракети. Коли працювали рятувальники та слідчі, вони перебирали усе по камінчиках, щоб знайти рештки тіл – тепер усе, що залишилось від будівель, звалене у велику купу неподалік. Біля паркану стоять два потрощені велосипеди, напевно, їх більше нікому забрати.
Любов, мешканка Грози біля свого будинку
Заходимо до двору напроти – тут живуть Василь та Любов. Люба запрошує до хати. Видно, що вона хоче поділитися наболілим. Розповідає про жах, який бачила в день атаки, про частини людських тіл, які діставали з-під завалів, про те, скільки людей загинуло, і родину Андрія Козира, яка майже вся загинула від удару ракетою.
Любов, мешканка Грози
Питаємо про те, хто міг надати інформацію росіянам про місце й час поминального заходу. Адже вдарили вони точно у той час, коли люди зайшли до кафе. Деякі навіть ще стояли на приступку, тепер вони з пораненнями у лікарнях Харкова. Люба розповідає, що в селі були колаборанти, які під час окупації допомагали окупаційній адміністрації. Хтось навіть пішов працювати у поліцію. Знає про це напевно, тому що її рідного сина АТОвця тримали у неволі. Каже, що зараз майже не виходить на вулицю, щоб не бачити "ждунів", які чекали росіян. З гіркотою додає: "Тепер може не будуть уже ждати, хто їх зна…"
Любов та Валерій Козир
З важким серцем ідемо до будинку Козирів – там залишились без батьків троє неповнолітніх дітей: Настя 10 років, Діма 15 років і Дарина 17 років. Нас зустрічає їхня бабуся Любов, скоро додому приходить і дідусь Валерій. Люба показує фото і відео доньки Олічки, саме так її називав чоловік і всі у селі, фото онуків, відео найменшої Насті, яка пече млинці, а мама Оля її навчає.
Любов показує фото загиблої доньки і зятя
Любі важко говорити, вона часто плаче, згадує дітей, сватів, своїх подруг, усі вони загинули того дня. Чоловік не пустив її до кафе, щоб вона запам'ятала дітей такими, як вони були – красивими і щасливими. Потім сів на велосипеда, поїхав туди, знов через 20 хвилин повернувся і сказав: "Любо, нема наших дітей, я їх бачив". Люба каже: “Діти тримаються, але найменша Настінька вдень нічого, але як вечір – до папи, до мами проситься".
Унаслідок ракетного удару по селу Гроза Куп'янського району 6 дітей залишилися круглими сиротами. Без батьків залишилися: двоє маленьких синів Максима та Аліни Сірокурових; старший син Ольги Пащенко; троє дітей Ольги та Анатолія Пантелєєвих.
Розтрощене кафе та магазин у селі Гроза
Внаслідок удару по кафе загинули 59 осіб. У селищі до війни мешкало приблизно 350 жителів.
Вулиця селища Гроза біля розтрощеного кафе
За даними СБУ, у наведенні російської ракети на кафе підозрюють двох місцевих жителів – 30-річного Володимира Мамона і його молодшого брата, 23-річного Дмитра Мамона. Під час окупації села вони пішли працювати до росіян, а після – втекли до РФ. За інформацією спецслужби, від початку жовтня брати почали збирати інформацію про підготовку перепоховання Андрія Козиря і, дізнавшись точну адресу й час поминок, передали ці дані росіянам.
Марія Авдєєва, Артем Лисак
Фото Марії Авдєєвої