Трагедія Каховської ГЕС відкрила науковцям "вікно у минуле"

Узбережжя острова Хортиця, та й сам Дніпро, готові поділитися багатьма унікальними археологічними знахідками

Через підрив Каховської ГЕС рівень води в Дніпрі сильно впав, річка повернулась у своє історичне русло, відкривши науковцям унікальні пам'ятки. Деяким з них – понад 1000 років.

Війська країни-агресора підірвали дамбу Каховської ГЕС 6 червня 2023 року. Велика вода спочатку затопила Херсонщину, вбивши людей та зануривши під воду цілі населені пункти. Потім перетворилось на пустелю Каховське водосховище, а на Дніпропетровщині з'явилися зневоднені міста та села, стався замор риби. Проте, ця трагедія відкрила "вікно" для запорізьких науковців, через яке вони змогли побачити "спадок", залишений нашими пращурами сотні й навіть тисячу років тому, що він весь цей час зберігався на дні Дніпра.

Кореспонденти Укрінформу поспілкувалися з науковцями Національного заповідника "Хортиця" та розпитали про знайдені "скарби".

ВИПАДКОВІ ЯКОРІ

У реставраційному ангарі, який є одночасно і музеєм судноплавства, зустрічаємо старшого наукового співробітника відділу реставрації Андрія Денисенка. Чоловік якраз займався дослідженням старовинного якоря.

"Якір лежав біля узбережжя, але коли був нормальний рівень води, то глибина там сягала близько 4-5 метрів і відповідно – під водою обстежити так ретельно дно ми не могли. Зараз він з'явився на поверхні – трошки виглядав із води. Наш співробітник його знайшов", – каже Андрій.

Для того, аби ми могли розгледіти знахідку, науковець вивозить якір з ангару. Його вага 100 кг, тож вивозити доводиться на спеціальній тачці з великим піддоном.

Співрозмовник пояснює: якщо занурюватися в історію, то у північній частині острова Хортиця в XVIII ст. розміщувався військовий табір, стояло кілька сотень кораблів Дніпровської флотилії. Тому місце доволі багате саме на знахідки, пов'язані з суднобудуванням.

Щодо знайденого якоря, то він має дві так звані "лапи", якими міг занурюватися у пісок або ґрунт.

"Ланцюги на флоті тоді не використовували. Був канат з конопель, який примотували до якоря і потім витягували його за канат. Якість сталі була не бездоганною, хоча й вартував якір дорого. "Лапа" зачіпалась за каміння чи інший ґрунт, тому ми іноді бачимо, що на якорях не вистачає "лап", – пояснює науковець.

На верхній частині якоря був ще дерев'яний шток. Він також зберігся, але для зручності проведення реставраційних робіт його демонтували.

Ближче "лап" на якорі є умовний "пояс". Науковці кажуть, що бачать такий уперше. Припускають, що саме таким чином тодішні члени екіпажу намагалися вхопитися за якір, коли діставали його з води, щоби не зламати при цьому "лапу".

"Там примотувалася додаткова мотузка", – припускає Андрій.

У реставраційному ангарі якір було розчищено. Одразу після підняття він був удвічі більший. На ньому було нашарування бруду, піску, корозії.

Далі буде проводитися більш делікатна розчистка для виявлення клейм й іншої інформації. Вже зараз на ньому можна розгледіти деінде якісь цифри.

"Ми їх розчистимо і дізнаємось, де і коли він був виготовлений, його точну вагу. Зможемо зрозуміти, на якому плавзасобі він міг бути. Після розчистки, консервації та інших реставраційних робіт знахідка поповнить колекцію якорів", – додав Андрій.

Вже є музейним експонатом ще одна знахідка цього літа – "якір-кішка".

Його випадково знайшли пару місяців тому. Це кормовий якір для великого човна, важить до 100 кг.

"Такі якорі технічно було важче виготовити, але використовувались вони частіше за все як кормові, допоміжні", – каже Андрій.

Пам'ятка пройшла тривалий реставраційний період: розчистку, консервацію, стабілізацію. Нині це вже завершений музифікований експонат. На ньому є залишок мотузки. За її допомогою було зручно витягати якір. Мотузку побачити було нелегко, підкреслюють реставратори, бо вона ховалася під шаром забруднення, але все ж знайшли та зберегли.

СТАРОДАВНІ ЧОВНИ

В ангарі встановлено резервуар, наповнений спеціальною рідиною. Там нині зберігається човен-довбанка, або ж моноксил, який було знайдено в червні цього року.

Є декілька методик консервації таких пам'яток. Запорізькі науковці працюють з поліетиленгліколем. Це дуже давня практика.

"Найліпший результат виходить, якщо просочувати деревину повним зануренням. Ми для цього робимо ось такі спеціальні резервуари. Раніше ми їх виготовляли з металу, але він дає дуже багато осадів іржі. Й у нас виникла ідея зробити басейн із банерної тканини. Вона кислотостійка. Експеримент удався. Іржі немає. Крім того, це дешевше і якісніше", – пояснює реставратор.

Рідина, в якій лежать фрагменти човна, має дуже неприємний різкий запах та темний колір. Тож розгледіти бодай щось неможливо.

Через падіння води в Дніпрі човен фактично опинитися на поверхні. Гідроархеологи пояснюють, що під водою все невагоме і є можливість перевертати пам'ятки, не руйнуючи. А от коли вони вже знаходиться на поверхні, то стають важкими та водночас крихкими.

"З цією знахідкою була ситуація наступна: вона лежала догори дригом, нам треба було її перевернути, бо вона фактично була на бортах, але через те, що вода відійшла, вона своєю вагою почала саморуйнуватися. Це була велика проблема. Ми її підняли в трьох фрагментах", – згадує Андрій.

Саме він припустив, що вік човна – близько 1000 років, у той час як його колеги називали вдвічі менший.

"Я поки при своїй думці залишаюся. Ми перепробували дуже багато матеріалу і вже навіть на дотик можемо визначити, наскільки стара деревина. Але це стосується лише нашого регіону, якщо нас запросити до іншого міста, то наше відчуття "на дотик" не буде працювати, там інше середовище. Деревині знайденого човника, за станом, близько 1000 років. Про 500 років (ця цифра була озвучена одразу після знайдення) – це була також і моя думка, але на першому етапі. Коли ми тільки знайшли його, "розкрився пісок" і нам здалося, що стан човна досить нормальний. Але під час підйому пішли розломи, ми зазирнули всередину деревини, тоді виявили, що стан його дуже близький до нашого півторатисячного човна. Не можу сказати, що моноксилу 1,5 тисячі років, але те, що близько 1000 – точно", – розповідає Андрій.

Зараз зразки деревини відправлені до лабораторії у Польщу, де буде проведено радіовуглецевий аналіз, який допоможе розставити крапки над "і".

Андрій зізнається, що вважає цей човник одним із найкрасивіших. Бо той дуже "витончено зроблений". Він виготовлений з дубу, як і багато інших знахідок, але сама культура виконання дуже витончена.

"Човник був відшліфований. Хоча часто вони досить грубі, а тут видно, що майстер дуже старався. Клейма – дві руни – вирізані досить якісно. Майстер дуже любив свою роботу. Виготовлення човна на той час було важкою роботою", – додає Андрій та переходить углиб ангару. Там є ще одна знахідка, пов'язана саме з історією суднобудування.

Мова про величезну дубову дошку. Її довжина 7 метрів, товщина – 100 мм, ширина – 600 мм.

Нині вона змащена таким самим розчином, в якому лежить човен, але у "ванну" її класти не треба, достатньо загорнути у плівку. Процедура зрошування та загортання буде повторюватись багато разів, поки деревина не набуде міцності.

"Це нижній пояс обшивки від плавзасобу типу "байдак". Виготовлений з суцільного дубу. Досить цікавий фрагмент, йому більше 500 років і, можливо, ми будемо ще знаходити фрагменти від цього ж плавзасобу", – показує знахідку науковець.

Про те, що у Дніпрі затонуло багато різних човнів і знаходяться вони на узбережжі Хортиці, співробітникам заповідника було відомо й раніше. Але знаходити їх було набагато важче.

"Ми – морська держава і нам є чим пишатися. Традиції суднобудування – тисячолітні. Човни-довбанки – ми вважаємо їх так званим хортицьким типом човнів. Адже такої конструкції човни саме на Хортиці зустрічаються. Больше того, мінімум 500-600 років їхня конструкція не змінювалася. Саме козаки змогли накопичити великий багаж знань про суднобудування. У росіян таких знань не було. Козаки свого часу передали їм свій досвід. Тож це не зовсім російський флот, а більше козацький", – каже Андрій Денисенко.

Працівники заповідника не приховують: якби не допомога різних волонтерських організацій, у тому числі й міжнародних, зберігати та реставрувати знайдені пам'ятки було б важче, або ж узагалі неможливо.

БЕРЕГОУКРІПЛЕННЯ ХОРТИЦІ, ЗБУДОВАНІ ПОНАД 100 РОКІВ ТОМУ

Понад сто років під водою були заховані й інші пам'ятки – берегоукріплення острова. Їх ще називають хвилерізами, ряжами, запрудами.

Це такі рогоподібні кам'яні насипи. Одні науковці кажуть, що хвилерізів – 6, інші – 13.

"Це пам'ятки історії. Всі вони знаходяться з однієї сторони Хортиці. На старому Дніпрі їх немає, бо там є скелі, й вони були непотрібні", – пояснює молодший науковий співробітник відділу історії Національного заповідника «Хортиця» Олег Власов.

Вони будувались із 1893 року по 1913 рік у рамках спеціальної державної програми. Весь цей час про них було відомо лише вузьким спеціалістам. Хоча вони й були позначені на картах, але побачити їх змогли лише зараз.

"Коли є заворот річки, вона врізається в берег і руйнує його. Тому будували хвилерізи, або ж берегоукріплення. Вони сприяли тому, аби течія не розмивала берег, а по-друге – направляли ту саму течію по центру русла Дніпра. Тобто, це дамби для берегоукріплення і для спрямування течії", – каже завідувач відділу науково-просвітницької роботи Національного заповідника "Хортиця" Сергій Дударенко.

Обидва історики додають, що зараз ці споруди так само можуть почати виконувати функцію, для якої будувались – рятувати берег від води.

МІСТ ІЗ МИНУЛОГО

Обміління Дніпра показало ще одну цікаву сторінку історії Хортиці та міста в цілому – залишки дерев’яного мосту, які пролежали під водою майже 70 років. Це був тимчасовий дерев'яний залізничний міст.

Будівництво розпочалося 6 січня 1944 року. 80% робіт виконувалися вручну. Насипали дамби та земляні підходи, забивали палі, яких було понад 1500 штук.

Опори мосту виготовлялися із просочених шпал і колод. Прогонні конструкції встановлювалися консольним краном. Особливо складним завданням, за словами істориків, було встановлення 30-метрової прогонної конструкції вагою 60 тонн над судноплавною частиною Дніпра. До речі, саму конструкцію залишили німці, виходячи з міста, потім її забрали мостобудівники та пристосували під нагальні потреби.

Довжина моста від лівого до правого берега – 1330 метрів, гілка йшла від залізничного вокзалу Запоріжжя-1, заходила на дамбу в плавневій частині острова Хортиця, впиралась у річище Старого Дніпра, долала його за допомогою мосту довжиною 560 м. Потім той проходив уздовж узбережжя Старого Дніпра на правому березі і з’єднувався з наявною залізничною магістраллю на ділянці Запоріжжя-Апостолове. Залізниця дозволяла рухатись до 30 км на годину.

Будували мости в суворих умовах – температура повітря була мінус 20. Попри це, будівництво тривало 48 діб і завершилось 20 лютого 1944 року.

Він був виключно залізничним. Там була охорона, яка пильнувала за ним. Навіть пішоходам не дозволялося ходили по ньому.

Цей міст працював до 1952 року. Потім було збудовано мости Преображенського. Дерев'яні мости демонтували, а залишки – затопили.

Узбережжя острова, так само, як і сам Дніпро, ретельно приховують ще дуже багато унікальних знахідок. Про якісь із них запорізькі науковці знають, але зараз не час їх підіймати та досліджувати.

Ольга Звонарьова
Фото Дмитра Смольєнка