Відставний прикордонний собака шукає домівку: господар на війні, а його пес опинився на вулиці

Можливо, хтось із наших читачів захоче прихистити в себе собаку-ветерана чи допомогти з його улаштуванням

Від війни потерпають не тільки люди, а й їхні домашні улюбленці. Досить часто вони залишаються безпритульними, бо їхні господарі гинуть, або ж полишають напризволяще, втікаючи від війни. Історія цього старого собаки також трагічна, бо він залишився без домівки, без господаря і без догляду в тилу. Хоча й відслужив державі й людям вірою і правдою. Це прикордонний пес, який опинився на вулиці у містечку Ямпіль на Вінниччині.

Історію цього собаки у Фейсбуці розповів журналіст і волонтер Василь Кізка.

«Не так давно на цьому місці був будинок. У ньому на квартирі жив відставний прикордонник. А з ним був цей пес. Він із чоловіком все життя служив на кордоні.

Минув час. Прикордонник кудись подівся. А пес залишився тут. Прийшли багаті люди і все розвалили. А пес, навчений охороняти, охороняє це розвалля, як охороняв колись державний кордон. А по вечорах лягає на краю цієї території, складає передні лапи навхрест і пильно вдивляється в проїжджих і перехожих – мабуть чекає прикордонника. Якби він умів говорити – багато б розказав про службу на кордоні. То була його молодість. А тепер прийшла його зраджена, самотня, беззуба старість. Так буває не лише з собаками, а й з людьми», – написав він.

Пан Василь, наскільки має можливість, приглядає за собакою. Каже, взяти до себе не може, бо вже має двох домашніх тварин. А взяти на утримання ще й цього старого пса можливості не має, – статки у пенсіонера не великі. До того ж, постійно зайнятий волонтерськими справами –  разом із місцевими мешканцями виготовляє та відправляє військовим підрозділам величезну кількість  маскувальних сіток,  аптечки, плитоноски, будматеріали, окопні свічки, продукти, мед із власної пасіки. Але в його дощенту заповненому житті знайшовся час і для покинутого собаки, на відміну від чиновників.

«До кого я тільки не звертався, намагався знайти йому якесь пристановище! Мені його дуже шкода, бо я пам'ятаю, яким бадьорим він був ще кілька років тому. Коли він, так би мовити, тільки вийшов на заслужений відпочинок»,  – каже пан Василь.

Уперше він побачив цього собаку та його господаря задовго до повномасштабного російського вторгнення, гуляючи у парку на березі Дністра.

«Прикордонник був у цивільному, він гуляв із песиком. Я люблю собак, тому підійшов і почав його розпитувати. Він каже: «Я прикордонник, демобілізований за вислугою років. І взяв на демобілізацію цього собаку, адже я з ним служив». І почав мені показувати, що цей пес може. А він був натренований на пошук контрабанди. Мене це найбільше вразило. Він показував, як бере купюру, десь кидає її, чи я ховаю її в кишеню, а собака знаходить. Також демонстрував інші його вміння і навички. Пес був дуже добре «натасканий», – згадує чоловік.

Удруге він зустрівся з прикордонником через кілька років у центрі Ямполя. Виявляється, відставник тут в одному зі стареньких будинків винаймав житло. Будинок був розташований неподалік від дороги, там був штахетник уздовж подвір'я. Собака жив зі своїм господарем, за межі двору не виходив, охороняв свою територію.

А потім почалася війна і його хазяїн, як з'ясував Василь Кізка, пішов до війська. Невідомо, як сталося, що пес залишився сам. Так чи інакше, собака тримався обійстя, яке вважав своїм.

«Кілька місяців тому почалася катавасія. У садибу, де раніше жив той прикордонник, прийшли будівельники і почали руйнувати будинок. Виявляється, господарі продали обійстя. Знесли і ту хатину, й паркан. А собака ходить поміж будівельників, не полишає подвір'я. Він розгублений, очевидно, розуміє, що то вже не його територія. Бо вже немає від нього того «натиску» охоронця. Я кілька разів приходив до тих будівельних бригад, розповідав історію цього собаки. Просив, щоб його не кривдили і по можливості підгодовували», – каже Василь.

Отак старий собака лишився безпритульним і без місця «служби». Але усе ж не допускає на ту територію бродячих собак і досі. 

«Це не дворняга, це елітна собака. Він не дружить з іншими бродячими псами, тримається відсторонено. Донедавна дуже насторожено ставився навіть до мене, хоч я його й підгодовую. Зараз уже іноді дозволяє себе погладити. Але узяти  цього собаку будь-хто навряд чи зможе. Адже він службовий і невідомо, як відреагує на спроби забрати його зі знайомого місця. Тому щонайменше потрібна була б допомога фахових кінологів з прикордонної служби, які могли б проконсультувати, як з ним поводитися.

Нещодавно повз мене йшов прикордонний наряд, я їх зупинив. Розповів і їм історію цього собаки. Кажу, мені відомо, що десь у вас там є притулок для собак, які своє відслужили. А йому ж багато не треба, – тільки вольєр і трохи їжі. Це було кілька тижнів тому, вони обіцяли, що повідомлять своє командування і мені зателефонують. На жаль, ніхто зі мною так і не зв'язався»,  – ділиться Кізка.

Доля старого прикордонного пса й надалі залишається невизначеною. Пост про нього у Фейсбуці прочитала знайома пана Василя із сусіднього району і захотіла прихистити собаку в себе: «Вона далеко живе, та й ситуація в них непроста. Її чоловік, сапер, підірвався на міні й втратив ноги. Вони спочатку зголосилися забрати собаку до себе, але поки що не їдуть. Хто знає, які в них там обставини».

Тим часом собака і далі живе на вулиці, стереже розвалини старого будинку. Поки було тепло, тварина була надворі без особливих проблем, але скоро зима. І навряд чи без допомоги прикордонний пес зможе її пережити. Він уже старий, у нього залишився один-єдиний зуб. А тут іще й кульгати почав.

Кореспонденти Укрінформу на перший час забезпечили собаку їжею, передавши кошти волонтеру на корм. Але старому «прикордоннику» насамперед потрібна домівка і людське тепло. Він не такий гарний і відомий, як славнозвісний пес Патрон, але теж чесно відслужив людям. І заслуговує прожити свої останні роки в гідних умовах.

Якщо хтось із наших читачів захоче прихистити в себе собаку-ветерана чи допомогти з його улаштуванням, ми готові надати контактні дані пана Василя.

А поки, в черговому пості про долю чотирилапого, Василь назвав його Залишенцем…  

Антоніна Мніх, Вінниця 

Фото: Василя Кізки