Останній чин для вбитих російським “Іскандером”

На Закарпатті поховали двох командирів, які загинули під час російського удару по особовому складові 128-ї бригади в прифронтовому селі Запоріжжя

Тиждень тому українське суспільство сколихнулося від новини: 3 листопада росіяни завдали ракетного удару по селу в Запорізькій області, де на шикуванні для нагородження до Дня артилериста зібралися військові 128-ї окремої Закарпатської гірсько-штурмової бригади. Загинуло до двох десятків найкращих артилеристів формування – адже саме таких представляють до нагород.

Тоді ж стало відомо про загибель Сергія Кузнєва, командира артдивізіону однієї з частин бригади. Його ховали у четвер, 9 листопада, – в Ужгороді на прощання зійшлися сотні людей.

У цей же день у Виноградові проводжали в останню путь командира артилерійського взводу 128-ї бригади Дмитра Мілютіна – він також загинув 3 листопада від російського удару “Іскандером”.

МОВЧАНКА, ЩО ПОРОДЖУЄ ПЕРЕСУДИ

Ужгород, 9 листопада, полудень. У центрі міста більшає потік людей з квітами, обгорнутими чорною чи синьо-жовтою стрічками. Вони йдуть до пам'ятника Тарасу Шевченку на площі Народній перед будівлею обласної ради – тут в часі війни проводять урочисті похорони військових. Сергій Кузнєв був активним громадянином, в Ужгороді простіше знайти того, хто його не знав, аніж навпаки.

Пройшов тиждень, а загибель військових під час шикування в прифронтовому селі залишається основною темою розмов для місцевих. Довга мовчанка командування з приводу трагедії призвела до появи різноманітних чуток про кількість полеглих. У бригаді жахливу ситуацію прокоментували аж на третій день після того, як вона трапилась. Доти в мережі різні експерти та народні депутати ділилися неперевіреними даними.

Наразі офіційна цифра загиблих під час трагедії на Запоріжжі – 19 військових. Про це повідомили в 128-й у понеділок, написавши: “Обіцяємо відомстити за побратимів у 100-кратному розмірі”.

Про загибель Сергія Кузнєва його рідні також дізналися не за усталеним алгоритмом, а з дописів в інтернеті. Офіційно інформацію, яка ширилася в мережі, дружині та доньці підтвердили пізніше.

Крім кількості загиблих, люди обговорюють особу комбрига 128-ї Дмитра Лисюка, який мав нагороджувати артилеристів у той день. Саме його чекали військові під час ракетного удару російським “Іскандером-М”.

Офіційно наразі відомо про те, що у зв'язку з трагедією розпочате кримінальне провадження за ч.4 ст.425 Кримінального кодексу України (недбале ставлення військової службової особи до служби). Процесуальне керівництво здійснює Спеціалізована прокуратура у сфері оборони Східного регіону. Максимальний термін покарання – до 8 років позбавлення волі.

МІСЬКА ПЛОЩА ДОСІ ПОВНА ЛАМПАДОК

На Театральній, одній із центральних площ Ужгорода, досі повно свічок і квітів. Зауважую трьох людей, які з похиленими головами стоять в молитві біля вуличної сцени, викладеної лампадками. В понеділок, 6-го, тут відбувся міський вечір пам'яті. Люди йшли на площу безперервним потоком. Плакали, співали гімн, ділилися спогадами про Сергія Кузнєва, аплодували йому і молилися за убитих. Такі ж вечори пройшли й в інших містах області – Мукачеві, Сваляві, Перечині... Трагедія об'єднала людей: 128-му бригаду досі сприймають як “найбільш закарпатське” із військових формувань у ЗСУ. Хоча в бригаді служать не лише закарпатці – першого загиблого у трагедії 3 листопада поховали у Чернівцях. Укрінформу наразі не вдалося дізнатися, скільки було саме закарпатців серед 19-ти загиблих. Утім, згодом цю інформацію можна буде відслідкувати за новинами на сайтах міських рад та громад, де ховатимуть героїв. Дата їхньої смерті, 3 листопада 2023 року, говоритиме сама за себе.

НЕЗАДОВГО ДО ТРАГЕДІЇ ЗАСАДИВ САД

Буквально за кількасот метрів від Театральної зі сценою з лампадками зустрічаємо траурний кортеж – командир артдивізіону, ветеран АТО, волонтер, громадський діяч і просто класна людина Сергій Кузнєв прощається з рідним Ужгородом. Його провозять вулицями міста. За якийсь час усі, хто прийшов попрощатися з ним, збираються біля пам'ятника Тарасу Шевченку. Під монументом стоять військові – з прапорами, штандартами, фотографією як завжди усміхненого Кузнєва та його хрестом. На труну військового складають букети. В якусь мить під час чину похорону квіти падають з неї, відкриваючи стяг. Чоловіки зітхають, жінки плачуть.

Переді мною стоїть жінка, загорнута в український прапор. “Глянь, – каже мені волонтерка Вікторія Жуйко, – це його підпис та позивний”.

Сергій Кузнєв розписався на тому прапорі – “Містер Дрон”. За кілька років до повномасштабної війни він захопився безпілотниками, створив проєкт “НадКарпаття”, в рамках якого знімав та викладав відео з аерозйомки відомих локацій. Призупинив свій проєкт 25 лютого 2022 року. Весь час похорону над площею, наче дрони, літають міські голуби...

До російського вторгнення Сергій Кузнєв також займався проєктом з соціальної реабілітації “Україна-Норвегія”, за яким ветеранів АТО/ООС вчили жити та заробляти після війни. Сам він також пройшов бої на Донбасі в 2014-15 роках – очолював саме той підрозділ 128-ї, хлопці з якого вкрали російський танк. У 2016-му ми розпитували Кузнєва про вихід його артдивізіону з Дебальцевського котла.

Цього року Сергій Кузнєв заклав сад – свою “ветеранську” ділянку засадив жимолостю, мріяв збирати урожай після Перемоги. Ці мрії обірвав на Запоріжжі російський “Іскандер”.

САМЕ ТАКІ ЛЮДИ МАЛИ ВІДБУДОВУВАТИ КРАЇНУ

У той же час, коли в Ужгороді ховали Сергія Кузнєва, у Виноградові прощалися з командиром артилерійського взводу 128-ї бригади Дмитром Мілютіним. Віддати шану полеглому Герою прийшли рідні, друзі та бойові побратими. Сотні виноградівців прощалися із воїном навколішки, а останню дорогу захисника встелили квітами. Його поховали на міській Алеї слави.

Мілютін також був ветераном АТО/ООС, до повномасштабної війни працював у Виноградівській міській раді, а з 24 лютого 2022 року знову став до лав українського війська. У 2015 році за проявлені героїзм та мужність під час захисту Батьківщини був нагороджений орденом "За мужність" III ступеня.

Експрезидент України Петро Порошенко згадує про Мілютіна як про одного із найкращих артилеристів країни, представника еліти українського воїнства.

“Саме такі люди, як Дмитро, мали відбудовувати нашу країну після перемоги. Але тепер це буде задача всіх нас, у пам’ять про нього…” – написав політик.

Думки про те, що клята війна забирає кращих з нас, тих, із ким хочеться далі будувати цю країну, що від дня до дня таких людей меншає, висіли у четвер 9 листопада у повітрі над Закарпаттям.

Таких людей, як Кузнєв, Мілютін, інші бійці, котрі загинули під час трагедії 3 листопада, – неможливо замінити. Як неможливо заповнити ті чорні діри, які лишаються не тільки в душах згорьованих рідних, а й загалом у суспільстві після їхньої смерти. І ми навіть не можемо бути впевненими, що більше не буде подібних трагедій – бо це війна з Росією на виживання, тут може трапитися що завгодно, і не тільки в прифронтовому селі, а й у будь-якому тиловому місті.

Єдине, що можливо напевно – це докласти максимум зусиль, аби подібному запобігти. Інакше нам не буде з ким відбудовувати цю країну далі...

Тетяна Когутич, Ужгород
Фото автора, Ужгородської та Виноградівської міських рад