Світлана Онищук, начальник Івано-Франківської ОВА

Світлана Онищук очолила Івано-Франківську ОДА у 2021 році, прийшовши на цю посаду з команди прем’єр-міністра Дениса Шмигаля. Дружина священника, яка багато часу займалась розвитком державної служби, навіть уявити не могла, що їй доведеться керувати регіоном у час повномасштабної війни. Проте вона жодного дня не відчувала ні страху, ні втоми, а бажання вистояти і наблизити перемогу додають їй лише наснаги.

Як на Прикарпатті відновили реабілітацію, чому переселенці живуть у лікарнях та як у регіоні формують систему ППО, Світлана Онищук розповіла кореспонденту Укрінформу.

ВІД РОБОТИ БУРШТИНСЬКОЇ ТЕС ЗАЛЕЖИТЬ НЕ ЛИШЕ НАША ОБЛАСТЬ, А Й СУСІДНІ

- Наближається зима. В одному із останніх своїх звернень Президент України зауважив, що окупантам буде важче створити в Україні блекаут, оскільки наша енергетична інфраструктура стала більш захищеною. Наскільки убезпеченою вона стала на Прикарпатті? Чи вдалося відновити Бурштинську ТЕС після ударів російських ракет?

- Направду, коли в державі війна, безпечного місця немає ніде. Навіть Івано-Франківська область, яка знаходиться далеко від зони бойових дій, теж зазнала ракетних ударів у перші дні повномасштабного вторгнення. Наш енергетичний об’єкт (Бурштинська ТЕС, – авт.) був підданий ракетній атаці, і неодноразово. Так, він був пошкоджений. На сьогодні я можу запевнити, що він готовий до роботи в зимовий період. Ми максимально відновили все, щоб можна було пройти осінньо-зимовий період нормально, стабільно і спокійно.

- У соцмережах було багато інформації, буцімто цей об’єкт працює лише на експорт. Наскільки енергосистема Прикарпаття залежить від роботи Бурштинської ТЕС?

- Від неї залежить не лише наша область, а й сусідні. Тому важливо було відновити і відремонтувати там все, що було пошкоджено. Це був перший етап. Наступний – захистити ТЕС. Для цього ми максимально працювали влітку та восени. Старались захистити не лише Бурштинську, але й усі енергооб’єкти в області.

На території Прикарпаття ще проходить газотранспортна система. Тут нас консультували військові та інженери, аби виконати необхідні роботи якомога краще.

Є ще водоканали. Їх теж укріпляли та створювали різні системи захисту, відповідно до протоколів від профільних служб. Можу сказати, що Івано-Франківщина з цими питаннями впоралась добре.

Але ми ще окремо працювали над захистом нашої області від ракетних ударів і над формуванням системи ППО. Для цього скерували лише з обласного бюджету 12,5 млн грн. В області на виконання завдання Президента України створені 30 вогневих точок. Робота завершена, але ми не зупиняємось і продовжуємо формувати захист від ворожих атак. У нашій системі ППО буде близько півсотні вогневих точок.

- Минулої зими, коли почались відключення світла, стало відомо, що в області немає чіткого переліку об’єктів критичної інфраструктури. Тепер такий список є?

- Є. Його погодили на Раді оборони області. Це був непростий процес. Рада оборони звернулась у кожну територіальну громаду, щоб визначити об’єкти, які мають працювати безперебійно. Кожний голова громади, аби максимально зберегти на території енергопостачання, подав величезний перелік об’єктів. Ми переглянули ці пропозиції і залишили лише ті, які забезпечують життєдіяльність області.

- Скільки таких об’єктів на Прикарпатті?

- Якщо громади нам пропонували тисячі, то зараз мова йде лише про сотні об’єктів.

НАЙПЕРШЕ НАМ ПОТРІБНА ПЕРЕМОГА, А ВЖЕ ПОТІМ РОЗВИТОК ГРОМАД

- На початку листопада в Івано-Франківській ОВА запрацювала група «Прозорість та підзвітність». Після перших її засідань ви інформували про зупинення окремих тендерних процедур та про збільшення допомоги ЗСУ з місцевих бюджетів. Як вдається переконувати керівників громад більше грошей віддавати на оборону?

- Звісно, що всі голови територіальних громад розповідають, що вони волонтерять, віддають військовим свої одноденні заробітки. Це все добре, але коли на рахунок громади за рік поступило 100 млн грн, а голова громади лише 2 мільйони скерував на потреби ЗСУ, то я вважаю, що це неприпустимо. В Івано-Франківську ОВА щоденно надходять численні звернення від військових формувань. На їхнє прохання ми передаємо дрони, пікапи, автомобілі, тактичні речі, але це все – розхідний матеріал, як і снаряди та боєприпаси. Бо на війні дрон, коли полетів, вже може не повернутись. Тому треба щодня думати про військових.

Нам важливо, щоб гроші від військового ПДФО першочергово скеровували на потреби військових. Таким є не лише бажання українців, але й прохання Президента України. Втім, ми помітили, що наші громади у цей час приділяють велику увагу розвитку своїх територій. Погоджуюсь, інколи це необхідно. Скажімо, коли на Верховинщині стихія повністю зруйнувала дороги і доїхати до окремих сіл стало неможливо. Також розумію, коли треба забезпечити проїзд, щоб «швидка допомога» могла дістатись до хворих людей. Але якщо у громаді ставлять гранітну бруківку, ремонтують фасади будинків культури, які сьогодні майже не працюють, то, на моє переконання, це не є першочергова потреба.

Відповідно, на це реагує робоча група «Прозорість та підзвітність». Там працюють представники правоохоронних органів, фінансової, аудиторської служб, і ми детально аналізуємо бюджети наших громад і їхні видатки. Деякі громади прислуховуються до наших рекомендацій. Цей процес ми контролюємо. Тепер ось голова Яремчанської громади пообіцяв якнайшвидше придбати чотири авто для сил ППО.

Не завжди легко переконати голову громади, що нам найперше треба перемогти, а вже потім дбати про розвиток. Я постійно звертаюсь до голів, що потрібні автомобілі на ЗСУ, на формування системи ППО. От громади Надвірнянського району, який є одним із найбагатших в області, жодного автомобіля не запропонували, тоді як мають величезні надходження від військового ПДФО. Звісно, що це обурює, і мене також.

- А як до таких прохань ставляться міські громади? Маю на увазі Коломийську, Івано-Франківську і Надвірнянську, які отримують великі надходження від ПДФО?

- Голови цих громад подали інформацію, що реалізовують багато соціальних програм: виплати військовим, родинам загиблих, скеровують гроші на лікування поранених та іншу підтримку. Ми все це перевіримо і проаналізуємо. Якщо ці кошти справді йдуть на допомогу воїнам і їхнім родинам, то це добре.

У НАШИХ СИЛАХ СТВОРИТИ ЩЕ ОДИН ВІЙСЬКОВИЙ ГОСПІТАЛЬ

- Улітку ви представили Президенту України проєкт зі створення нового реабілітаційного центру на базі довгобуду. Йдеться про будівлю, яку звели за часів Януковича? Чому обрали її?

- У нас багато довгобудів, в які свого часу вклали величезні кошти, а тепер вони розпадаються. До війни завдяки президентській програмі «Велике будівництво» кілька таких вдалося врятувати і перетворити на школи та дитсадки.

Так, на моє переконання, такий реабілітаційний центр мав би знаходитись у відпочинковій зоні, як от Яремче, Косів, Верховинщина. Але медики і військові мене переконали в іншому. Якщо є обласна лікарня, яка надає всі види медичних послуг, то краще, аби такий заклад працював біля неї. Це потрібно з огляду на те, що поряд працюють багато профільних лікарів і часом пацієнта треба з реабілітаційного центру перевести в лікарню, чи навпаки. Довгобуд, який ми обрали, розташований біля лікарні, і це стало визначальним. Колись там мав бути перинатальний центр, а тепер наш департамент працює над проєктно-кошторисною документацією регіонального центру реабілітаційного лікування та ментального здоров’я.

- Скільки коштів на це потрібно?

- 450 мільйонів гривень.

- Інвестор є?

- Є запевнення міністра охорони здоров’я, що він буде. Сьогодні в області 21 медичний заклад надає допомогу військовим. Коли розпочалась війна і я бачила, що ми багато приймаємо поранених, я ініціювала створення військового госпіталю. Просила представників бізнесу, релігійних організацій, голів громад об’єднатись і створити такий заклад. Усі погодилися, ніхто не відмовив. Але військові обрали собі міську лікарню, і госпіталь запрацював там. Їм там зручно і добре.

Переконана, реабілітація після війни буде потрібною і ми зможемо створити ще такий заклад, бо це в наших силах.

- Гірська місцевість розглядається?

- Так, Верховина і Косів. Там будуть створені реабілітаційні відділення. Тепер на базі Надвірнянської лікарні створюють таке відділення. Донори з Кореї вже обіцяють поставити туди найсучасніше обладнання.

Наразі в нас створені 450 ліжко-місць для стаціонарної реабілітації, а до кінця року наш амбітний план – 600 ліжко-місць у лікарнях. Скажу відверто, нам довелось створювати в області реабілітацію майже з нуля. Її просто не було. Тепер на Прикарпатті приймають на лікування і реабілітацію військових з усієї України. І їх дуже багато.

КОЛИ ЙДЕ ДОЩ, ЛЮДИ НАВІТЬ СПАТИ НЕ МОЖУТЬ, БО БОЯТЬСЯ ВЕЛИКОЇ ВОДИ

- В одному з інтерв’ю ви зауважили, що найбільше люди питають про укриття та бомбосховища. Чи є на Прикарпатті зразкові укриття, які забезпечені водою, медикаментами і всім необхідним?

- Є. Раніше у наших навчальних закладах взагалі не було укриттів. Це були занедбані приміщення. Коли почалася війна, з підвалів повиносили непотріб та сміття і почали ремонти. Напередодні 1 вересня батьки ще вагалися, чи відпускати дітей на навчання до шкіл, чи обмежитись формою онлайн. Втім, коли побачили, які укриття зробили директори шкіл та місцеве самоврядування, у багатьох відпали сумніви і нині всі діти навчаються офлайн. В області лише 5 дошкільних закладів через відсутність укриттів перебувають на простої, решта 450 закладів освіти працюють, і в більшості з них створили дітям належні сховища, які постійно перебувають під моніторингом цивільного захисту та ДСНС. Показові укриття є у Калуській, Коломийській громадах.

Окрім цього, Івано-Франківська область отримала понад 20 млн грн субвенції з держбюджету на створення нових укриттів. Ці кошти ми скерували на три проєкти, які реалізовуємо в Калуському районі, в Лисецькій громаді та в Івано-Франківську, де в шелтері проживають багато переселенців, родин загиблих, спортсменів, а поряд немає жодного сховища. До кінця року у нас будуть створені три найсучасніші укриття. З усім необхідним, навіть із сигналізацією.

- Прикарпаття – область із найбільшою кількістю мостів. Нещодавно ви повідомили, що один із них впав. Де це сталось і в якому стані нині мостове господарство?

- Цього літа на Верховинщині впав міст. Дякувати Богові, обійшлось без людських жертв. На Прикарпатті 80% мостів перебувають в критичному стані. Наразі ми звернулися до парламенту та уряду, щоб наступного року нам виділили окремою статтею в бюджеті кошти на їх ремонт. Для цього нам потрібно 3 млрд грн. Це колосальні гроші, тим більше з огляду на війну. Але у нас ще є дороги, які не ремонтували 30-40 років. Коли до мене приходять люди, то скаржаться, що в нас не дороги, а напрямки, що немає проїзду часом навіть для швидкої, що важко підвезти дітей до школи та доїхати до роботи. Цього року у нас була державна субвенція у сумі 358 млн грн на дороги. Чи можна за такі кошти відремонтувати всі розбиті шляхи? Ні. Але коли ми винесли на сесію обласної ради програму, щоб відремонтувати найкритичніші з них, то обранці так і не підтримали цю програму. Кожен депутат хотів ремонтувати дороги на своєму окрузі, а коштів обмаль. Тому ми акумулювали гроші і відновлювали найбільш пошкоджені ділянки. Окрім дороги в Обертині, ми ще змогли забезпечити проїзд на ділянці Рожнятів-Липовиця. Ще 25 млн грн скерували на ремонт трьох мостів: Луги-Лемня, Болехів-Войнилів, Рожнятів-Вербівка. В області вже відчувалась значна соціальна напруга щодо стану мостів та переправ.

На Верховинщину, де влітку стихія зруйнувала і мости, і дороги, ми скерували 60 млн грн. Повінь завдала збитків ще громадам Коломийщини та Косівщини. Довелося скерувати гроші на берегоукріплення з резервного фонду. Розумієте, люди приходять і кажуть, що коли йде дощ, вони навіть спати не можуть, бо бояться великої води. Нам потрібно турбуватись і про родини, які потерпіли від повені. От у Нижньовербізькій громаді молода сім’я залишилась без будинку. А ще треба подбати про переселенців, які на війні втратили все. Тому у своїй роботі я роблю акцент на максимальне залучення коштів від міжнародних донорів.

- Скільки вдалося залучити від них грошей?

- Це неможливо підрахувати, бо це величезна допомога. Всі наші громади, які прийняли переселенців, отримали підтримку не лише з обласного бюджету, але й міжнародну допомогу. Коли приїжджають представники благодійних фондів, ми показуємо їм, де і як живуть люди, розповідаємо про потреби, – і вони роблять ремонти, закуповують продукти, побутову техніку, меблі та інше.

МИ ПРИЙМАЄМО ДІТЕЙ З ХЕРСОНЩИНИ

- Від початку війни на Прикарпатті прийняли понад 150 тисяч ВПО. В області створили більше 80 шелтерів. Але люди розповідають, що переселенці досі живуть у лікарнях області. В нас не вистачає для них ліжко-місць?

- Нам вдалося створити 92 шелтери. У лікарнях проживають ті, хто потребує цілодобової допомоги, у тому числі медичної, паліативної. В нашій області найбільше прийняли переселенців з числа соціально вразливих категорій. Переважно це особи похилого віку, люди і діти з інвалідністю. Тобто це люди, які потребують не просто ліжко-місця, а й допомоги лікарів, соціальних працівників.

Сьогодні ми приймаємо дітей з Херсонщини. Упродовж останніх двох місяців в області створюють умови для проживання 300 дітей з прифронтового регіону, де є загроза обстрілів.

- На Прикарпатті є ще потреба у шелтерах?

- Їх потрібно підтримувати. Але більша потреба – це відкриття геріатричних пансіонатів, будівництво соціального житла та дитячих будинків сімейного типу.

- Не можу не запитати про дітей, які отримали поранення під час аварії на Надвірнянському газопроводі. Відомо, що їх перевезли на лікування до Німеччини. Який стан дітей?

- Я була на місці аварії, в якій двоє людей загинули. Діточок ми відразу забрали в лікарню. У них було 80% опіків тіла. Наші лікарі стабілізували їх стан. У нашій лікарні ми забезпечили їх медикаментами повністю. Родини отримали допомогу. Питанням перевезення дітей до Німеччини особисто займався міністр охорони здоров’я. Зараз їх стан залишається стабільно важким.

Коли після трагедії я була в дитячій обласній лікарні, то зауважила, що там є багато сучасного обладнання, чудові фахівці, але немає спеціальних надувних ліжок для дітей з опіками. Тепер ми їх закуповуємо. Так, вони коштовні, але нам дуже потрібні.

На цій посаді мене дуже болить те, що у нас чудові лікарі, багато медичних закладів, але їм довгий час не надавали належної уваги. Війна показала, що найціннішим є життя і здоров’я людини. І якщо ми не маємо належної лікарні, обладнання для діагностики, людина мусить шукати гроші на лікування за кордоном. Там все це дорого, а ми маємо усі можливості лікувати у своїй країні не гірше. Тому я докладаю усіх зусиль, аби підсилити медицину в області.

Ось перинатальний центр. Коли я лише прийшла на посаду, зрозуміла, що не може бути так, що ми не маємо чим рятувати новонароджених із недостатньою вагою. Організувала круглий стіл, радилися, шукали можливості, обладнання. За два з половиною роки ми зробили один із кращих перинатальних центрів в країні. Тепер ось була в онкоцентрі. Там немає лінійного прискорювача, а він необхідний. На останній сесії облради виділили 20 млн грн, щоб придбати для цього обладнання бункер. Отримала від Президента запевнення, що прискорювач вже є і ми його ось-ось отримаємо. Так, викликів багато, але ми для того працюємо, аби їх долати.

- Ще одним викликом війни була релокація підприємств. В одному із досліджень Центру громадської експертизи йшлося, що сусідні тилові регіони запропонували цьому бізнесу кращі мотиваційні програми. Як ви це прокоментуєте?

- Це неправда. Ми працювали з цими підприємствами цілодобово. Реальні цифри такі: за програмою релокації Мінекономіки в область заїхали і працюють 80 підприємств. Ще сотні приїхали до нас самотужки, працюють і створюють робочі місця. Запевняю, навіть ті підприємства, які вже повертаються, в нас залишають свої філії. Якщо б тут не було умов та мотивації, люди б виїжджали, але цього немає.

Найбільше таких підприємств прийняла Калуська громада, бо там було багато порожніх приміщень. Підприємства до нас їхали не лише з обладнанням, але й зі своїми працівниками, і ми давали їм прихисток. У нас відразу не стояло питання реєстрації і сплати податків, бо у прифронтових регіонах ці гроші теж дуже потрібні. Це тепер ми працюємо над цими питаннями. Адже якщо у нас не буде коштів, ми не зможемо втримати таку велику кількість людей і допомагати фронту.

ЩОРАНКУ МОЛИМОСЯ БІЛЯ ДАВНЬОЇ ІКОНИ

- Що для вас було найважчим після 24 лютого?

- Важко сказати. Я жодного дня не відчувала ні страху, ні втоми. Як у перший день війни, так і нині я переконана, що ми переможемо.

- Ви дружина священника. Чи є в родині обмеження або табу? Чи є традиції?

- Знаєте, я відчуваю, що Бог мені дуже допомагає. Інколи дає сили, якщо втрачаю. Часом здається, що неймовірно важко, але Бог не дає мені опускати руки. В нашій сім’ї немає табу. Підтримуємо один одного, молимось. Я завше підтримую своїх дітей. Навіть коли повертаюсь з роботи пізно, стараюсь бодай поглянути на них, як вони сплять, як почуваються. Традиції? Щоранку ми розпочинаємо день спільною молитвою біля давньої ікони, яку нам передав дідусь чоловіка. Він теж був священником УГКЦ і пережив репресії та переслідування. На Снятинщині є Темна капличка. Дуже люблю там бувати. Якщо не вистачає часу вдень, можемо з чоловіком туди поїхати навіть уночі.

- Ви наголосили, що вірите в перемогу України. А що плануєте робити, коли про неї довідаєтесь?

- (Після довгого мовчання) ...Якщо я про це лише довідаюсь, буду молитись і дякувати Богові. Останнім часом ми всі бачимо, як страждає український народ, скільки поламаних життів, жертв, дітей без батьків, скільки сліз і горя... Так, я буду дякувати Богові і просити Його, щоб більше українці не гинули, щоб більше ніколи наша нація так не страждала.

Ірина Дружук, Івано-Франківськ
Фото Юрія Рильчука