Операції під мікроскопом: як у Кропивницькому працюють медики двічі релокованої Донецької травматології

У медзакладі проводять складні операції, зокрема й на головному мозку. А ще – лікують військових

У Кропивницькому другий рік працює Донецька обласна клінічна травматологічна лікарня, яка займала провідні позиції у травматології та ортопедії. Медзаклад перемістили у 2014-му році до міста Лимана, а у 2022-му його знову довелося рятувати від війни. Тепер налагоджують роботу на базі лікарні Святого Луки. Кореспондентка Укрінформу побувала в операційній медзакладу.

ДО РЕЛОКОВАНОГО МЕДЗАКЛАДУ ПРИЇЖДЖАЮТЬ ПАЦІЄНТИ З ДОНЕЧЧИНИ

У лікарні мене зустрічає нейрохірург Сергій Ямцов. Одягаю медичний костюм, шапочку, гумові капці, поверх них – бахіли. Поки прямуємо до операційної, лікар розповідає, як потрапив на Кіровоградщину.

- Шлях до Кропивницького був довгий. Ми його почали з Донецька. 2014-й рік, до нас прийшли «добрі» сусіди. Тож ми були вимушені вирішувати: або працювати там, або, як справжні громадяни, залишатися під юрисдикцією своєї країни. От ми й почали шукати, де продовжити діяльність. Зупинилися на маленькому курортному містечкові Лимані. Туди переїхали наша Донецька обласна клінічна травматологічна лікарня та Науково-дослідний інститут травматології і ортопедії, – розповідає хірург.

За його словами, у лютому–квітні 2022-го року медики працювали в Лимані під звуки обстрілів.

- Одного дня ми зрозуміли, що скоро будемо їх не лише чути, а й бачити. До останнього працювали, потім вирішили евакуювати пацієнтів у тилові міста. Через кілька днів було влучання в лікарню. Весь світ облетіли фото й відео з медзакладом у полум'ї, зруйнованими кабінетами, дірою в операційній, яка виходила на схід, зі складеними залишками від касетних боєприпасів, – згадує Ямцов.

Він зауважує: Донецька обласна клінічна травматологічна лікарня вдруге розпочала нове життя у Кропивницькому.

Тим часом ми заходимо до операційної. Хірургічна бригада готується до роботи. Нейрохірург розповідає, що під час оперативних втручань на головному мозку доводиться голити голову або принаймні певну її ділянку. Лікарі намагаються зважати на прохання пацієнток, які хочуть зберегти красу.

Пацієнтку, яку оперуватимуть, рідні привезли з Краматорська. За словами Сергія Ямцова, мешканців Донеччини до лікарні доставляють нерідко. Деколи – за лінією швидкої допомоги, іноді допомагають благодійні організації. Люди часто добираються і своїм транспортом.

- Пацієнтку тиждень тому консультували дистанційно. Зі слів родичів, у неї стався судомний напад. Викликали «швидку», медики запропонували поїхати в лікарню, але жінці стало ліпше і вона відмовилася. За три дні напад був знову. Тоді вже вони приїхали до місцевої лікарні, фахівці провели обстеження і виявили ураження головного мозку. Після консультації вирішили зробити у нас операцію, – говорить хірург.

У цей час жінкою опікуються анестезіологи, середній та молодший медперсонал. Лікар розповідає: окрім введення у наркоз, пацієнтку слід покласти у фізіологічне положення. Адже операція може тривати довго, і потрібно бути впевненим, що не почнуть розвиватися трофічні, неврологічні розлади. Наприклад, якщо людина лежить на боці, це може спровокувати ураження нервових структур, якщо на животі – підвищується внутрішньочерепний тиск. Сергій Ямцов додає: голову під час операції жорстко фіксуємо, щоб не було найменших рухів, адже навіть міліметр може стати фатальним.

ЛІКАРСЬКИЙ КОЛЕКТИВ ВДАЛОСЯ ЗБЕРЕГТИ

Попри начебто легкість усього, що відбувається в операційній, кожен зайнятий своєю роботою: медсестра підготувала інструменти, на місці – медикаменти та матеріали, апарат УЗД, мікроскоп для операції та безліч іншого обладнання, зокрема й для надання допомоги у разі позаштатної ситуації. Дії кожного з присутніх – точні та злагоджені.

На запитання, чи всім вдалося виїхати у часи, коли була загроза окупації, хірург відповідає ствердно.

- Якраз колектив ми змогли зберегти. Лікарський – у максимальному складі, понад 80% виїхало, молодший та середній персонал – трішки менше, але теж багато хто поїхав. Усі знали: якщо керівник сказав, що лікарня працюватиме, значить, так і буде, незалежно від зусиль, яких доведеться докласти. А це дійсно титанічні зусилля – починати все з нуля вдруге. У нашій команді є різні фахівці. І з Донецька, і ті, хто приєднався до нас на довгому шляху переїздів, і вже у Кропивницькому. Але всі разом намагаємося бути еталоном якості, – каже Ямцов.

Оскільки у Кропивницькому працює медичний фаховий коледж імені Мухіна, медичних сестер підшуковувати простіше, аніж лікарів, розповів пізніше медичний директор лікарні Антон Гнітковський.

- Улітку ми підписали з коледжем меморандум про співпрацю. Проте у нас, як і по всій Україні, є проблема з людським ресурсом. Агітуємо, шукаємо, як можемо. Але в нас немає чим додатково заохотити. Місцева влада наче й зацікавлена, щоб ми тут були, але, скоріше, з тієї сторони, що наші лікарі звикли пахати. Ми тут лише півтора року і за лікуванням інсультів уже статистично другі в області, – каже Гнітковський.

ОПЕРУЮТЬ ПІД МІКРОСКОПОМ

Медики зауважують: у лікарні є проблема з обладнанням. Адже не все вдалося вивезти, а для втручань важливе доволі складне устаткування. Наприклад, на операціях, подібних до поточної, потрібно працювати з мікроскопом. Лікарі розповідають, що робота з мозком має проходити під оптичною збільшувальною корекцією, 90% таких операцій – мікрохірургія.

- Необхідно все бачити у збільшеному вигляді. Щоб чітко розуміти, що це за структури. А якщо кровотеча, то яка: нормальна чи патологічна судина, можна з нею щось робити чи вона зайва в організмі і з нею можна попрощатися, або ж необхідно зберегти, незважаючи на те, що доводиться залишати частинку новоутворення. Інколи гнатися за ідеалом – це ризик пошкодити життєво важливу з точки зору нервової чи судинної системи ділянку і зробити гірше, ніж залишивши ті кілька міліметрів, – зауважує нейрохірург.

Коли Сергій Ямцов розповідає про обладнання в операційній, уточнює, що дещо передали партнери та друзі.

- Ми всі розуміємо, що в Україні – війна, ресурси держави – обмежені. Однак нам допомагає і профільний департамент (Донецької ОВА, – ред.), і Міністерство охорони здоров'я. Звичайно, потреб більше, ніж можливостей. Тому звертаємося і до міжнародних організацій, і до друзів, які ще до 2014-го року опинилися за кордоном, – зауважує лікар.

За його словами, лікарня втратила обладнання для комп'ютерної та магнітно-резонансної томографії. Вдалося вивезти ендоскопічну, артроскопічну стійки, устаткування для операцій, інструменти. Ще працюючи в Лимані, лікарня мала інсультний пакет, тому й на новому місці почала цим займатися.

ПЛАНУЮТЬ ВІДКРИТИ РЕАБІЛІТАЦІЙНЕ ВІДДІЛЕННЯ

Медичний директор також жаліється на брак високотехнологічного устаткування, зокрема сучасного нейрохірургічного мікроскопа.

Він також розповідає, що в лікарні планують створити нове відділення – реабілітаційне.

- Плануємо його для всіх – як цивільних, так і військових. Тепер набираємо людей – шукаємо де можемо. Головне – лікарі функціонально-реабілітаційної медицини. Це – рідкісний фах, їх мало в Україні. Але підбираємо: одна лікарка вже працює над своєю командою, іншій ми команду набиратимемо. Треба багато людей, приміщень, обладнання. Ось просто зараз шукаю реабілітаційну бігову доріжку, – ділиться він.

За словами Гнітковського, лікарні також бракує власних приміщень.

- Дуже багато грошей втрачаємо через те, що працюємо у приватному медичному закладі. Я б сказав, не менше чверті, а може, й ближче до третини нашого прибутку ми віддаємо за оренду, – зауважує Гнітковський.

Утім, щось організувавши власними силами, щось – із допомогою партнерів, лікарі щоденно оперують. Кількість втручань варіюється залежно від складності. Бувають складні випадки та багатогодинні операції. Якщо втручання простіші, їх проводять по три-чотири за день.

Під час нинішньої операції лікарі виявляють, що у жінки є новоутворення. Остаточно про його природу говоритимуть після дослідження.

- Був додатковий об’єм. Те, що заважало мозку і спричинювало судомні напади, ми видалили. Подальша тактика лікування ґрунтуватиметься на гістологічному висновку. Або лікування закінчилося на хірургічному втручанні, або пацієнтка потребуватиме хіміо- чи променевої терапії, – каже Сергій Ямцов уже після видалення новоутворення.

Тепер залишається проконтролювати результат у мікроскопі і так само поетапно на різних шарах тканин завершити операцію. Інколи кістка черепа після операції повертається на місце, але не завжди, розповідає лікар.

- Не повертається, коли є значний обсяг ураження – і ми прогнозуємо великий набряк, або коли вже є набряк – і ми розуміємо, що не складемо все це назад, грубо кажучи. Титанову пластину ставимо, коли кістка пошкоджена унаслідок патологічного процесу або травми і виконує найперше захисну функцію. Ну і коригує косметичний дефект, – ділиться він.

ПРО ОПЕРАЦІЇ ВІЙСЬКОВИМ

За словами Сергія Ямцова, в лікарні оперують і військових.

- Ми намагаємося надавати захисникам якомога більше допомоги. За можливості, робимо все максимально безоплатно. Та у деяких випадках є певні витратні матеріали, особливо це стосується металоконструкцій, які, на жаль, не входять у жоден із пакетів, і продають їх тільки медичні представники. Менше з тим, ми з ними стараємося домовитися, щоб отримати якомога більшу знижку для бійців. Зазвичай ідуть назустріч. На жаль, не все можна забезпечити за кошти тих пакетів, які НСЗУ пропонує. Це постійно обговорюється у медичній спільноті, але поки що намагаємося викручуватися, як можемо. Що стосується військових, є перепона. Щоб військовий потрапив у цивільну лікарню, він має зробити ніби невеликий крок – отримати направлення на підставі висновку. Але, як кажуть хлопці, цей маленький крок інколи перетворюється на дев’ять кіл пекла. Сподіваюся, це буде змінюватися, бюрократична система повільна, але зрушення мають бути, – каже хірург.

Тим часом жінці, яку сьогодні оперують, уже накладають шви. Операція добігає кінця, далі – знову робота медсестер та анестезіологів. Загалом втручання тривало близько чотирьох годин. Лікарі кажуть, що усе пройшло штатно.

МРІЯ – ЩОБ НАД ДОНЕЦЬКОМ МАЙОРІВ УКРАЇНСЬКИЙ ПРАПОР

- Нам хотілося б більше уваги, – ділиться Ямцов. – У Донецьку травматологія була вагомим закладом, і зацікавленість у її роботі була серйозна. У нас і директор (Володимир Климовицький, – ред.) не давав нікому розслабитися. А тут місто невелике, ніби достатньо травматологічних відділень при лікарнях. Але ми налагоджуємо зв'язки. Наш профільний напрямок – інсульти. І ось у наказі по Кіровоградській області ми увійшли у маршрут пацієнта по інсультах. Але це, мабуть, єдина згадка в обласному департаменті про нас. Хоча і це для нас дуже важливо. Хочемо, щоб і реабілітація розвинулася, адже ці пацієнти її потребують.

На запитання про те, чого він боїться, Сергій Ямцов замислюється на зовсім коротку мить і говорить, що «людина, яка спілкується з живим мозком, навряд чи чогось боїться». А щодо мрій відповідь миттєва й однозначна – повернення додому.

- Наш дім – Донецьк. Колись ми повернемося, це буде повернення додому, – каже лікар. – Ми звідти поїхали і завжди хочемо повернутися. Навіть якщо там залишаться тільки руїни. Відбудуємо. Головне – щоб місто було наше і там майорів український прапор.

Мирослава Липа, Кропивницький
Фото автора