Вадим Філашкін, начальник Донецької ОВА

В День Соборності України мешканці Донеччини традиційно виходили на вулиці та утворювали живий ланцюг, символічно об’єднуючи країну.

Проте з повномасштабним вторгненням Росії в Україну все змінилось, і традиційний живий ланцюг перетворився на ланцюг спротиву. Наразі кожен регіон, населений пункт, кожна громада і громадянин – це ланки єдиного ланцюга, який сьогодні тримає фронт.

Донеччина сьогодні – це найдовша лінія фронту. Про те, які ризики та виклики стоять перед регіоном, та як сприймає населення День Соборності сьогодні, Укрінформ спитав у начальника обласної військової адміністрації Вадима Філашкіна.

- На вашу думку, наскільки сьогодні, у День Соборності України, населення Донецького регіону відчуває свою єдність з усією Україною?

- Донеччина завжди була і залишається частиною єдиного культурного, історичного та ментального простору України. Стус, Леонтович, Сосюра, Прокоф’єв і тисячі інших митців прославляли наш край. Від давніх козацьких поселень до сьогодення нас єднають мова, традиції та пам’ять.

Особливо гостро єдність відчувається зараз, коли на території Донецької області триває війна за саме існування України, як держави. В одному окопі ми можемо зустріти хлопців з Донецька, Покровська, Слов’янська, Києва, Тернополя та Ужгорода.

Наших переселенців приймають Вінниця, Житомир, Полтава та інші. Зі Львова й Рівного їдуть гуманітарні вантажі для мешканців з наших звільнених територій. Ми підтримуємо одне одного, допомагаємо ближнім і всі разом працюємо на наближення нашої перемоги.

Передусім відзначу, що повномасштабне вторгнення відіграло серйозну роль у зміні поглядів наших людей – навіть ті, кому свого часу задурили голову російською пропагандою, зараз чудово усвідомлюють, хто є друг, а хто є ворог. Звісно, треба винести за дужки відвертих зрадників і колаборантів, але вони бувають у кожній війні. А по-друге, зараз жителі області розсіяні по всій Україні: знаходять нову домівку, заводять нові знайомства, будують життя наново в регіонах, де раніше ніколи не бували – і там знаходять повну підтримку від місцевих жителів. Це і є єдність. І її всі відчувають.

- Як вплинула повномасштабна війна з Росією на усвідомлення духовної єдності українців?

- Свою єдність українці усвідомили ще під час Революції Гідності у 2014 році, коли почали протистояти ворогу.

А зараз усі ще більше згуртувались і стали стіною на захист країни. Українці – неймовірний народ. Народ, який вміє битись до останнього, підтримувати одне одного у найскладніших обставинах, робити все, аби досягти свого.

Сотні тисяч людей почали допомагати війську – плетуть сітки, роблять окопні свічки, шиють форму, купують дрони та машини, тепловізори й приціли.

Багато мешканців Донеччини об'єднались у волонтерські організації заради допомоги війську, порятунку мешканців прифронтових населених пунктів. Вони сміливі та відчайдушні.

Взагалі «духовна єдність» – це питання скоріше філософське, аніж практичне, але я вже сказав: переселенці відкривають для себе решту України, а решта України у свою чергу відкриває для себе людей зі сходу й півдня. Люди з різних регіонів зараз спілкуються між собою більше, аніж будь-коли, а спілкування і є запорукою єдності.

- Які ви бачите для Донеччини виклики та загрози?

- Будь яке подібне питання одразу тягне за собою прогнозовану відповідь: найбільший наш виклик – це війна. Все, що зараз відбувається в області, так чи інакше пов’язане з війною. І вся наша діяльність так чи інакше спрямована на прискорення нашої перемоги.

Конкретно зараз є зокрема суто військовий виклик на постійні російські атаки під Бахмутом та на Авдіївку, інші напрямки. Тож ми маємо забезпечити сили оборони всім необхідним, щоб вони могли успішно відбивати атаки ворога та захищати наші землі.

Далі виклик військово-цивільний – це захист об’єктів критичної інфраструктури, зокрема йдеться про Курахівську ТЕС, яку росіяни вже кілька тижнів щодня поливають вогнем. Тут ми співпрацюємо і з військовими, які роблять усе можливе для захисту електростанції від атак, і з енергетиками, які миттєво відновлюють усе пошкоджене.

Також ми маємо забезпечувати роботу комунальних, соціальних служб для населення, яке залишається в регіоні.

Зараз, коли по території Донецької області проходить 300-кілометрова лінія фронту, головна загроза одна – російська армія. Вона може закидувати гарматним м'ясом наших воїнів, може бити по цивільному населенню у тилових містах. Саме тому допомога Силам оборони України – наш головний пріоритет.

Довідка: В Донецькій області до 24 лютого 2022 року проживало 1 млн 800 тис. жителів. Загалом, починаючи з 26 лютого (за даними на 20 січня 2024 року) з території області евакуювали близько 1 млн 357 тис. осіб, з них 163 520 дітей та близько 42 650 осіб з інвалідністю.

Донеччина перебуває під постійними обстрілами російських військ, майже щодня ворог убиває і травмує цивільних жителів, руйнує житлові та адміністративні будинки, енергетичні й інфраструктурні об’єкти. Донецька область має найбільшу протяжність лінії фронту, яка становить близько 300 км.

В регіоні росіянами вщент зруйновані міста Волноваха, Бахмут, майже до фундаментів будинків місто Авдіївка, обстрілами понівечені абсолютно всі населені пункти області.

В Донецькому регіоні на початок нового навчального року (на 1 вересня 2023 року) російські загарбники повністю зруйнували 82 та пошкодили 339 навчальних закладів загальної середньої освіти, закладів дошкільної освіти було пошкоджено 320, в тому числі 52 – повністю зруйновані.

Загальна кількість жертв росіян на Донеччині без урахування Маріуполя та Волновахи складає вже майже 2 тис. мирних мешканців, також травмовано, поранено через бойові дії – майже 4,5 тис. цивільних.

Олена Колгушева, Донецька область