Вітряки на полонині: бути чи не бути?
На Закарпатті набирає обертів скандал навколо забудови вітропарком полонини Руної
Цей проєкт зі скандалу і почався – у перший рік повномасштабної війни, щойно про нього стало відомо. У 2022-му на Закарпаття зі сходу країни релокувалося велике підприємство з виробництва вітрових турбін. І одразу ж почалися розмови, що ТОВ «Вітропарки України» планує за кілька наступних років звести до сотні вітряків у регіоні. Перший такий збудували якраз у січні в гірському селі Нижні Ворота.
У межах цього ж проєкту ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі» має намір збудувати парк із 30 турбін на полонині Руна в Ужгородському районі. Землі, на яких стоятимуть вітрогенератори, перебувають у комунальній власності Тур’є-Реметівської територіальної громади. Вона належить до тих, які не можуть похвалитися поступом, сталим розвитком та достатками. І забудовник щоразу наголошує, що громада отримає від вітропарку до 45 мільйонів гривень в бюджет плюс соціальні «плюшки» у вигляді, наприклад, ремонту школи та дороги.
ГОВОРИЛЬНЯ ЗАМІСТЬ СЛУХАНЬ
Наразі проєкт перебуває на етапі попереднього вивчення наслідків впливу на довкілля. На громадських слуханнях 6 лютого у клубі Реметівської тергромади представники забудовника повинні були представити детальний план (ДП) забудови та стратегічне екологічне оцінювання (СЕО). Утім, замість обговорення ДП та СЕО слухання переросли у загальну дискусію тих, хто за вітряки у своїх горах, і тих, хто проти. Отже, доповідачі, що приїхали на слухання, зазначили, що їх узагалі не можна вважати такими, що відбулись, оскільки основний предмет – ризики від проєкту ВЕС на Руній для природи та населення – так і не обговорили.
- Ми зібралися обговорювати містобудівний документ, а саме – детальний план території урочища «Полонина Руна». Частиною цього документа є звіт про стратегічне екологічне оцінювання (СЕО). Але фактично всі громадські слухання головуючі перевели в якусь іншу площину, – зазначила в коментарі Укрінформу еколог, професорка УжНУ Оксана Станкевич-Волосянчук. – Ми не бачили картографії, детального плану та схем, які є дуже важливими. Зокрема, не побачили схеми будівництва доріг, якими доправлятимуть частини вітряків на полонину, – а вони проходять через зони ПЗФ (заказники та праліси), де вирубка дерев заборонена законом, – зауважила вона.
Еколог додала, що перед слуханнями аналізувала звіт СЕО, і він підготовлений дуже неякісно.
- Для мене це дивно, бо переважно ця фірма досить якісно виконує ОВД. Але це третій етап, наступний – після цього детального плану та СЕО. У разі застережень вже на другому етапі проєкт має відсікатися, якщо він є небезпечним для довкілля. Звіт ОВД мав би запропонувати заходи з мінімізації та компенсації такого впливу. Ми не почули жодної інформації про це на слуханнях, тому не знаю, наскільки легітимним їх можна вважати. Натомість там обговорювалося треба чи не треба нам вітряки. Однозначно треба, це ніхто навіть не заперечує, – але не на полонині, – вважає Станкевич-Волосянчук.
ТАКОЇ КІЛЬКОСТІ ЛЮДЕЙ З ГРОМАДИ НЕ ЧЕКАЛИ
Слухання навіть почалися з маленького скандалу: попередньо їх призначали на 14-ту годину 6 лютого, а за кілька днів до самої події перенесли на 10-ту ранку. Місцеві жителі згодом пояснили, що це своєрідний «зговір» команди забудовника та адміністрації тергромади, щоби вплинути на кількість людей, які змогли б прийти у клуб на громадські слухання. Очевидно, що зранку в робочий будень така можливість була не у всіх мешканців громади.
Утім, зала сільського клубу швидко заповнювалася – на початку слухань нарахували 158 осіб. Для половини учасників не вистачило стільців, і люди стояли попід стінами. Модератори також не забезпечили мікрофон – очевидно, не сподівалися на таку кількість присутніх. Мікрофон відшукали в нетрях сільського клубу і принесли до зали вже тоді, коли мешканці на підвищених тонах почали його вимагати – адже навіть у перших рядах годі було почути, що говорили зі сцени. Дивна загалом стратегія в організаторів слухань з-поміж адміністрації громади та представників забудовника. Пояснити її, очевидно, можна хіба тим, що вони дійсно не чекали, що клуб буде забитий вщерть.
«РУНА ВЖЕ БУЛА ЗАЛИТА БЕТОНОМ»
Як уже зазначалося, організатори слухань, по суті, не представили для обговорення документи та детальні картографічні схеми, які б пояснили, який саме стратегічний вплив на екосистему матиме цей перший в Україні вітропарк у горах. На закиди опонентів залучений архітектор проєкту Євген Приходько відповів, що усі схеми є у доступі в приміщенні сільради – кому цікаво, можна вивчити. Також вони містяться в додатках документів громади. Хоча за правилами їх повинні були розмістити в залі, де слухання відбувалися. А також – дати в широкий доступ напередодні. Закон, який регламентує правила проведення громадських слухань, передбачає, що так усі сторони мають доступ до документів.
На початку слухань, до слова, дехто з присутніх саме через це просив їх перенести – щоб усі змогли вивчити предметно те, що мали б обговорювати. Утім, головуюча не зважала на це і запропонувала розпочати слухання голосуванням – і, зрештою, більшість забажала продовжувати, як є.
За наступні пів години кілька запрошених експертів за допомогою презентації ознайомили усіх з деякими фактами щодо проєкту.
Залучений архітектор проєкту Євген Приходько показав план, де розміщуватимуть вітряки, та кілька разів зазначив, що полонина Руна не є заповідником і цінною природною територією і що в радянський час її уже забудовували. Дійсно, на Руній досі є залишки споруд та «бетонки», яку прокладали військові для забезпечення функціонування там бази зв’язківців – вузла тропосферної мережі управління та зв’язку «Барс». Тепер на полонині ведуть господарську діяльність місцеві жителі – переважно вона стосується збору дикорослих ягід у сезон. З цього живуть більшість сімей в селах, що розташовані попід полониною.
Також на слуханнях виступили залучені до проєкту екологи Ярослав Ковган та Микола Герасименко. Вони поінформували, що район планованої діяльності перебуває в межах пропонованого для створення об’єкта так званої Смарагдової мережі (за номером UA0000610 – Polonynskyi Ridge) з охороною 17 видів фауни і кількох біотопів (переважно це прилеглі до полонини букові ліси). З їхніх слів, із осені 2023 року та впродовж усього 2024 року проводитимуть моніторинг та дослідження зі стаціонарними спостереженнями за цими 17 видами фауни та вивчатимуть можливий вплив на них ВЕС. Отже, місце для побудови вітряків буде визначено відповідно до отриманих результатів досліджень. Екологи також зазначили, що оскільки полонину вже колись урбанізували радянські військові, немає нічого протизаконного, якщо її тепер повторно урбанізують, побудувавши вітропарк.
- Чому ви починаєте з полонини? – запитав Герасименка громадський активіст Михайло Бескид.
- Тому що коли я народився, Руна уже була залита бетоном, – емоційно пояснив свою позицію еколог Герасименко.
ДЕ ШУКАТИ ВІТЕР НА ЗАКАРПАТТІ
Власне, на цьому предметна дискусія щодо детального плану ВЕС на Руній закінчилася, і присутні стали висловлювати свої аргументи за і проти вітряків на Руній.
Першим до слова взявся директор ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі» Владислав Єременко. Почав із того, що він переїхав із сім’єю й оселився в цій громаді, тому прагне для неї розвитку. Наголошував, що у разі втілення його проєкт приноситиме громаді 3% прибутку від діяльності ВЕС, а це приблизно 45 млн грн щороку. Працювати на обслуговуванні вітропарку зможуть до 30 місцевих жителів, ще кілька десятків будуть задіяні в роботі навчального центру та займатимуться ремонтом устаткування. Загалом, за його словами, вітряки на Руній дадуть постійну та періодичну роботу близько сотні людей. Також Єременко зазначив, що вони як соціально відповідальний бізнес розвиватимуть в громаді освіту – так прагнуть готувати собі працівників.
Мову директора фірми-забудовника постійно перебивали. Найбільше люди хотіли спитати: чому його цікавить саме Руна?
- Тому що там найбільше вітру, – чесно відповідав Єременко.
Вітру там дійсно найбільше. Але це також не означає, що нижче його більше ніде нема. Згодом еколог Оксана Станкевич-Волосянчук пояснила в коментарі Укрінформу, що насправді в Україні немає атласу вітрів.
- Усі дані, якими сьогодні користуються підприємці, що хочуть встановлювати вітряки в Україні та зокрема на Закарпатті, базуються на даних метеостанцій. Але метеостанції та їхні вимірювальні щогли переважно розташовані в долинах, тому їхні засоби не фіксують великої сили вітру та не дають повної картини того, що відбувається вище за ці щогли. Отже, інвестор орієнтується на ті місця, де точно є вітер. А це якраз полонини. Фактично так вони без жодних затрат на попереднє вимірювання одразу йдуть в ці місця. Але слід розуміти, що не лише на полонинах у високогір’ї є вітер. Так, Закарпаття з огляду на рельєф не дуже перспективне для розвитку вітроенергетики, особливо низинні регіони. Але вітер є в долинах річок, та перспективи встановлення там вітряків ніхто не вивчає. Проте ці території є перспективними для вітроенергетики. Навіть більше, це долини – вони вже урбанізовані, вже мають розвинену інфраструктуру і менше застережень щодо впливу на довкілля, – зазначила вона.
«Є КІЛЬКА ПРОЄКТІВ, РУНА – З НАЙКРАЩИХ»
Кореспондентка Укрінформу також спитала у директора «Френдлі Віндтехнолоджі» Владислава Єременка, чому він з командою говорить про проєкт на Руній як про доконаний факт, і чи взагалі вони з командою розглядають альтернативні варіанти для вітропарку нижче, не на полонині.
- Загалом в наступні 5 років ми плануємо – і це відомо – збудувати в Закарпатті близько 500 мегават встановлених потужностей. У нас є декілька проєктів, і Руна – один із них. Це один із найкращих проєктів за своїм вітропотенціалом. Звісно, я не можу казати, що він уже відбувся, бо нам потрібно пройти іще цілу масу обговорень, затвердження документів, розробки проєктів, ОВД тощо. І тому 30 турбін – це максимальна величина, яку ми для себе там розраховуємо. Але ми чітко розуміємо, що, найімовірніше, вона буде скорочуватися, бо прийдуть екологи і скажуть нам, які оселища червонокнижної фауни та флори зачіпають вітряки. Ми реагуватимемо та чітко будемо дотримуватися цих обмежень. Тому на сьогодні немає остаточно вирішеного питання (щодо ВЕС на Руній, – ред.), – відповів Єременко. – Але для мене бажано, щоб цей проєкт відбувся.
Єременко додав, що потенціал, який є на полонині, був би корисний для бізнесу та стабілізації енергосистеми регіону.
- Більшість же не слідкує, звідки береться електроенергія на Закарпатті та куди вона перетікає. А ми знаємо, що досить велика кількість підприємств перемістилася сюди і спричинила додаткове навантаження на енергосистему. Якщо ворогу вдасться зруйнувати єдину енергетичну систему, ми в певний час можемо стати залежними від західних партнерів. А розвиваючи власну генерацію, будемо незалежні, – додав він.
ПЕРЛИНА, ЯКУ ХОЧЕ ПРИВЛАСНИТИ ЗАБУДОВНИК
Отже, очевидно, що для забудовника проєкт ВЕС на Руній – це перлина серед решти.
Та штука в тому, що полонина є перлиною для всього цього регіону: сучасного Ужгородського району, колишньої Перечинщини та Березнянщини, історичної Ужанської Верховини. Серед людей побутують жахалки про те, що після встановлення ВЕС на Руній туди не буде доступу, хоча це не так. А от реальна жахалка – що в процесі будівництва на полонині будуть пошкоджені яфинники, з яких живе багато місцевих сімей. Також полонина зазнає значного впливу в процесі будівництва – адже протягом тривалого часу там курсуватимуть сотні вантажівок, які заїздять усе навколо. Постає і питання щодо води: чи не пропаде вона внаслідок встановлення вітряків. Інженер-гідротехнік Богдан Сеневич, який вивчав питання, запевнив, що на полонині вода залягає нижче за 35 м, а вітряки заглиблюватимуть лише до 4,5 м. Тому вплив ВЕС на водоносний шар – у межах статистичної похибки.
Варто також зазначити, що, попри намагання регіональної влади Закарпаття та представника забудовника сформувати позитивне сприйняття проєкту на Руній, у громаді його не схвалюють. На слуханнях співвідношення сил можна було розрахувати як 50х50, хоча жителі громади переконують, що насправді тих, хто проти, понад 80%.
- Ми за кілька годин перед слуханнями зібрали 203 підписи жителів, які проти ВЕС на полонині Руній. Якщо потрібно, можемо зібрати таких кілька тисяч, опитавши людей в усіх селах громади, – каже Іван П’ятничук. – Ми боїмося втратити полонину.
Утім, у кожної зі сторін – свої аргументи. Житель громади Петро Грицик (до речі, депутат від партії «Відродження» в Закарпатській облраді попереднього скликання) дуже емоційно говорив, що громада є депресивною та бідною, а добре живуть тут «лісники і ще декілька людей на зарплатах», бо решта не має роботи.
- Вони змушені жити з полонини Руна, бо немає альтернативних варіантів, немає робочих місць, немає на базі чого створити робочі місця. Ми всі вимагаємо від влади громади: «Дайте нам дорогу, садок, школу», – але з чого, коли бюджету нема?! – кричав Грицик.
Чомусь ніхто з присутніх жителів громади у відповідь його не спитав, а що ж саме зробив ексдепутат у свій час, щоб ситуацію змінити. Та й чи змінить її проєкт ВЕС на Руній, якщо передбачає працевлаштування всього 30 осіб? Водночас усі місцеві й немісцеві розуміють, що заробіток від збору дикоросів із полонини втратить набагато більше, ніж 30 місцевих жителів.
Думку про безперспективність життя громади без інвестора ТОВ «Френдлі Віндтехнолоджі» озвучила і голова Тур’є-Реметівської громади Надія Девіцька.
- Коли ви скажете мені, що привели сюди в громаду одного, двох, трьох інвесторів, які даватимуть наповнення бюджету, тоді ми будемо розуміти, чим ремонтувати наші 72 дороги, чим годувати дітей у школах, як платити по 10 тис. грн за дрова сім’ям військовослужбовців та матеріальну допомогу на загиблих, і так далі, – сказала Девіцька.
Зрештою, потонули у криках слова місцевої вчительки музики, яка дуже вдало зауважила, що еколог, який оцінює вплив ВЕС на Руній на навколишнє середовище, народився вже тоді, як Руна була залита бетоном.
- А ніхто ж не каже, що це сталося тому, що тоді ми це дозволили зробити з полониною! Хоча не ми її створювали – це Божий дар, який нам дістався у спадок. Ми не приклали рук до її створення – але ми хочемо внаслідок її руйнації щось заробити, – сказала жінка.
Насамкінець варто процитувати слова, з якими очільник ГО «Міжнародний інститут людини і глобалістики "Ноосфера" Олег Лукша звернувся до Владислава Єременка. Він зазначив, що ніхто просто так не дозволить забудувати полонину Руна. Дійсно, на Закарпатті вже є досвід боротьби громадськості з подібним проєктом – мається на увазі кейс вітряків на Боржаві, де триває судова тяганина активістів руху «Save Borzhava» із турецьким інвестором.
- Зрештою, на проєкт ВЕС на Руній чекатиме те саме, що відбулося з проєктом турецького інвестора, який планував установити вітряки на Боржавських полонинах, – акцентує Лукша. – Адже він порушує 13 законів та підзаконних актів, а для того, щоби забудовник зміг звести там вітряки, потрібно відмінити Карпатську та Бернську конвенції.
Тетяна Когутич, Ужгород – Тур’ї Ремети
Фото, відео автора