Іван Федоров, начальник Запорізької ОВА

На початку лютого Запорізька область отримала нового очільника. Ним став 35-річний міський голова нині окупованого Мелітополя Іван Федоров. На час перебування на новій посаді він як мер буде у відпустці без збереження зарплати. Каже, що не складав повноважень міського голови, бо його обрали люди і він мріє повернутися додому, в рідний Мелітополь, після деокупації.

Федоров – дуже медійна особа, що, з одного боку, добре, а з іншого – сильно ускладнює підготовку до інтервʼю з ним. Він молодий, але має чималий досвід, амбітний, готовий ухвалювати нестандартні рішення. Запевнив, що нормально ставиться до критики, якщо вона адекватна, і вважає, що сьогодні, під час війни, комунікація має бути надоперативною. Це стосується всіх сфер.

Кореспонденти Укрінформу зустрілися з Іваном Федоровим рано-вранці. Говорили про військових, оборону, зраду і зрадників, руйнування і відновлення, економіку, «гуманітарний скандал», про тих, хто все втратив і має починати з нуля.

БУДЕМО ПРОВОДИТИ ІДЕНТИФІКАЦІЮ НАСЕЛЕННЯ

- Ми з вами зустрічаємось доволі рано, о 7:30. Ви взагалі спите?

- Так, трошки. Але яке ми маємо право говорити про нормований робочий день, якщо за добу ворог завдав понад 180 ударів по Запорізькій області? Ворог не спить, наша армія не спить, і ми не маємо права гаяти час.

- Скільки триває ваш робочий день?

- Рано розпочинаємо, десь о сьомій. Від силових структур починаємо отримувати оперативну інформацію раніше. І рідко закінчуємо до 22:30.

- У день, коли вас було офіційно призначено начальником ОВА (4 лютого, – ред.), на фото та відео від Офісу Президента бачила, крім військових, керівників силових підрозділів, правоохоронних органів... Як часто проводите наради зі силовиками?

- Точно не обдурю, якщо скажу, що з представниками силових структур ми зустрічаємося щодня. Регламентні наради проводяться раз на тиждень, на них ми детально розбираємо важливі моменти, які турбують мешканців, резонансні факти. Наприклад, така зустріч була вчора (13 лютого, – ред.). Ми обговорили те, що в області найближчими днями буде ухвалено рішення про старт процесу ідентифікації населення.

- Про що це?

- Поясню, щоб не було перекручень. Тепер у місті Запоріжжі та в області – величезна міграція населення: хтось їде, хтось, навпаки, приїжджає. На жаль, ворог цим часто користується, аби дестабілізувати ситуацію. Засилаються диверсійні групи, які заїжджають, десь живуть, з кимось спілкуються... Перш ніж поцілити по тому чи іншому об'єкту, ворог намагається «зняти» інформацію про нього.

Сьогодні у нас немає даних, хто в якій квартирі проживає, хто і в який готель заїжджає та для чого. Тому найближчими днями Рада оборони області ухвалить рішення про ідентифікацію населення. Готелі та гуртожитки муситимуть впродовж доби інформувати Нацполіцію про те, чи заїхав хтось новий, чи ні. Буде скрипт підозрюваних осіб, про яких треба терміново інформувати. Це, в принципі, вже є, але ми систематизуємо роботу, створимо базу даних, щоби силові структури могли чітко ідентифікувати диверсантів.

- Одразу уточню про цю програму ідентифікації. Кого вона стосуватиметься? Мова лише про гуртожитки, готелі, тобто місця тимчасового проживання?

- Це стосуватиметься всіх: багатоквартирних будинків, дачних кооперативів. Останні – це взагалі така собі «сіра зона».

Старші у будинках, голови ОСББ, мають знати, хто де живе. Абсолютно нормальна робота. Йдеться про нашу безпеку.

Наведу приклад: в 2014 році в Мелітополі в багатоповерховому будинку (район Новий Мелітополь) стався вибух. Тоді про це не говорили, та зараз вже можна. Насправді це ДРГ готувала в квартирі вибуховий пристрій, щоби потім його десь закласти і підірвати. Він спрацював, частину будинку було пошкоджено. Тож ми маємо знати, хто де перебуває та навіщо приїхав сюди.

Ми інколи забуваємо про те, що за 30 км – фронт. Але маємо про це пам’ятати.

Головне – населення має бути чітко проінформоване про такі заходи і розуміти, для чого вони. 

- Про що ще говорили зі силовиками?

- Друге питання, яке обговорювали, – це резонансні закупівлі. Наприклад, одна з комунальних структур Запорізької області закуповує пальне для забезпечення своїх авто. Оптова ціна не може бути вищою за ту, яка вказана на табло АЗС. Сьогодні багато чиновників навчилися пояснювати свої дії в юридичній площині, зокрема і завищення цін. Але є таке поняття, як суспільний резонанс.

- Цю закупівлю буде скасовано?

- Тут має бути системна робота. Якщо бачимо це до тендера, треба його скасувати. Якщо ж тендер проведено, то силові структури зобов’язані розбиратися. Винні мають бути притягнуті до відповідальності.

ВВАЖАЮ НЕДБАЛІСТЮ ПУБЛІКУВАТИ В «ПРОЗОРРО» ЗАКУПІВЛІ, ПОВʼЯЗАНІ З ОБОРОНОЮ

- У 2022 році ви як міський голова Мелітополя не мали важелів впливу на організацію оборони міста. Не йшлося тоді про підрив мостів, будівництво фортифікаційних споруд. Тепер, мені здається, повноважень у вас більше – і оборона серед них?

- Кілька днів тому інтернетом ширилася інформація про те, що нібито Запорізька область скасувала торги і не будуватиме фортифікаційні споруди. Чого чекає ворог? Щоб ми розповіли йому, де і що будуватимемо, де і що закуповуватимемо. Це абсурд. Ми ж не пишемо в «Прозорро», скільки танків, або артснарядів, або БТРів купляємо. Захисні споруди – це оборона держави. Тому колишній голова ОВА після консультацій з силовими структурами ухвалив рішення не оприлюднювати ці закупівлі. Це правильно. Вважаю недбалістю, коли чиновники, маючи можливість не публікувати в «Прозорро» такі закупівлі, роблять це. Все, що стосується оборони, сьогодні апріорі не може бути публічним.

Так, повноважень у мене сьогодні більше. Є значно більше відповідальності, досвіду, ніж це було на початку 2022 року, і є чітке розуміння, що ми маємо робити.

- Щодо оборонних споруд. Про що все ж можна сказати на загал?

- Прем'єр-міністр проінформував, які суми і на які області пішли. На захист Запорізької області виділено більше 1 млрд грн. Ми одні з перших отримали ці гроші на рахунки.

Йдеться не лише про базові оборонні споруди і фортифікації. Проведено перемовини з представниками бізнес-груп, промислових груп, щоби вони за свій кошт зробили більше, щоби військові на передовій відчували безпеку і комфорт. На жаль або на щастя, я не можу розкривати деталей.

- Оборона – це не лише окопи, ВОПи, «зуби дракона». Це і дрони, і авто, і багато чого іншого. Чи є можливість у Запоріжжя щось із цього виробляти?

- Запоріжжя виготовляє. Маємо розуміти, що виробники наражаються на величезну небезпеку, бо ми в зоні досягнення С-300, С-400, і між пуском ракети і прильотом – секунди. Але Запоріжжя укомплектовує лінію фронту багатьма приладами, і дронами, і РЕБами, і забезпечує тилові потреби.

Цього недостатньо. Ми проаналізували 2023 рік: є території, які 20% свого бюджету направили на допомогу армії, є ті, хто більше 30%, – а є такі, що спрямували менше ніж 1%. Сьогодні головний інтерес мешканців Запоріжжя – щоб війна закінчилася виходом на кордони 1991 року. Чверть населення міста, 200 тисяч, – ВПО, які прагнуть повернутись додому. Інші хочуть, щоби лінія фронту відсунулась від Запоріжжя, бо живуть в постійному напруженні, тривогах. Третину дня ревуть сирени в місті...

- Тож скільки грошей на 2024 рік закладено на оборону області?

- Ми робимо все, щоби 17,5% видатків з місцевих, районних та обласного бюджетів виділялися на оборону. Наша мета – зібрати більше 1,5 млрд грн на забезпечення військових. Ми ведемо перемовини з усіма бригадами на Запорізькому напрямку, спецслужбами, складаємо перелік потреб, визначаємо, що можемо забезпечити. Потім відзвітуємо в максимально безпечній формі. Є те, що ми можемо надшвидко закрити, і військові не мають відчувати браку таких речей.

- Ви скликали нараду з антишахедним батальйоном, який працює на Запорізькому напрямку. Про що домовились? Які проблеми є?

- Створення таких батальйонів – це була ініціатива Президента, Прем'єр-міністра, військового командування, міністра цифрової трансформації. Восени ми жили в очікуванні того, що ворог розпочне атаку міст саме дронами-шахедами, бо їхнє виробництво збільшується. Знайшли спосіб ураження цих шахедів – це мобільні вогневі групи. Їх створено. Сьогодні вони, на жаль, широко розрекламовані. Ми фактично розповідаємо ворогу, що у нас сформовано новий підрозділ, в такому-то складі. А ворог не такий тупий, як нам би хотілося.

У нас є критична інфраструктура, яка має бути захищена всіма засобами. У нас є цивільні, які мають відчувати безпеку і захист.

Тож ми зустрілися з батальйоном, щоби посилити його роботу, зрозуміти, чого не вистачає. Інше – без деталей.

БЕЗ МЕЛІТОПОЛЯ УКРАЇНИ НЕ БУДЕ

- Можливо, ви бачили коментарі, у яких згадують здавання Мелітополя і натякають на здавання області після вашого призначення. Це зачіпає, дратує?

- Не дратує. Але ж треба мислити не примітивно. 24 лютого 2022 року ми з командою вирішили залишатися в Мелітополі. Це було непросте рішення, і я щиро вдячний тим, хто без вагань його підтримав.

Багато хто забув, що наша команда працювала в окупованому місті. Багато хто не розуміє, чого нам вартувало, аби там висів український прапор, і як сильно це дратувало ворога. Ми навмисно зламали єдину в місті 22-метрову автовишку, яка могла зняти прапор. Український прапор – це одна з найяскравіших ідентифікацій, і в день мого полону ворог його зняв з українського міста Мелітополя.

Але ворог, обмінюючи мене, точно не очікував, що ми продовжимо свою діяльність. Багато людей, які вийшли з полону, втратили справу життя, втратили території, – надламані або зламані. Вони не здатні вести активну діяльність – але нам це вдалося.

Усі ці коментарі про зраду – точно російські наративи, це точно про те, що ворог намагався вкинути в суспільство. Чим міцніша і стабільніша влада тут, тим складніше ворогу там.

Я бачив ці коментарі, але я хочу, щоби люди були свідомими. Російська пропаганда працювала на території України дуже добре. Особливо в нашому регіоні. Та вже прийшов час розібратись, де пропаганда, а де – факт.

- Президент особисто пропонував вам посаду начальника ОВА?

- Ми з ним не раз це обговорювали. Рішення ухвалив особисто Президент. Перед призначенням була розмова про основні напрями діяльності, про те, що ми маємо зробити, щоб Запоріжжя було.

- Для вас призначення – це виклик, ризик? Адже керувати областю, коли 70% під окупацією, – завдання «із зірочкою».

- Я ніколи в житті не шукав простих шляхів. 2014 рік, коли ми прийшли до керівництва Мелітополем, був зовсім не солодкий. У 2015 році Балицький (Євген Балицький, колишній депутат ВР – «регіонал», який після загарбання росіянами частини Запоріжжя став очільником окупаційної «влади» області, – ред.) намагався захопити владу в місті унаслідок проведення «підвальної сесії» та виборів свого секретаря міської ради. Потім два роки я був заступником мера, у нас були політичні баталії.

Сьогодні очолювати Запорізьку область – це честь. Честь, що мені це довірили. Це точно для мене виклик. Величезні очікування у всіх від мого призначення, і я не маю права схибити. До 2014 року мелітопольці на питання «Звідки ви?» говорили – із Запоріжжя, бо про Мелітополь ніхто не знав. Ми змогли зробити так, щоб наші люди пишалися тим, що вони з Мелітополя. І це триває. Попри окупацію, Мелітополь – на вустах. Без Мелітополя України не буде.

Моя мета – щоби запоріжці не відчували себе мешканцями прифронтової території, де стагнує економіка і бізнес закривається щотижня, де незрозумілі відносини влади та громади, а пишалися містом. Так, лінія фронту близько, але ми знаємо, як розвиватися.

БУДУ АДВОКАТОМ БІЗНЕСУ

- Розвиток економіки в Запоріжжі – це реально?

- Є сумна статистика: 120 експортерів покинули Запоріжжя за останні два роки. Шалена цифра. Частина – з безпекових питань, а частина – через те, що не знайшли порозуміння між владою, державою та бізнесом. Днями до Запоріжжя приїжджав голова Фонду державного майна Віталій Коваль, і він мені розповів, як одна з державних служб зробила все, щоб одне з передових підприємств перереєструвалося в Рівненській області, побудувало там логістичний центр. У мене волосся дибки стало.

Усі бізнесмени, хто тут сьогодні є, – герої. Вони обрали для себе шлях підтримки Запоріжжя та запорожців, створюють тут робочі місця. Ми маємо побудувати чесні і прозорі відносини. Я точно буду адвокатом бізнесу. Це моя робота. Днями ми зустрічалися з керівництвом одного з промислових підприємств, до цього – з Радою підприємців, яка була створена при адміністрації. Не хочу нікого сварити, але вона має бути переформатована. Вона має ліпше відображати палітру сучасного бізнесу Запоріжжя.

Якщо говорити про стратегічні питання, то головна проблема для підприємств – те, що експортерам складно отримувати валютну виручку в Запоріжжі: через санкції ЄС і через те, що ворог вніс нашу область до своїх конституцій. Треба підтверджувати рахунки, доводити, що вони не на окупованій території, а це забирає час. Будемо працювати з МЗС, Мінекономіки, Нацбанком, аби знайти шлях, щоб валюта заходила швидко.

Друге – ми розуміємо, що банки неохоче надають кредитні кошти, бо ризик ведення підприємницької діяльності у Запоріжжі високий. Маємо вибудувати паритет і фінансувати бізнес. Не треба зловживати, звичайно. Все має бути прозоро.

Ще один напрям – приватизація державного майна. Це такий мейнстрим. Чи треба це робити на прифронтових територіях? Треба. Хтось скаже, що через близькість фронту в Запоріжжі ціни будуть низькими, але кожен день перебування майна в державній власності завдає збитків державі. Маємо віддати його в приватні руки, сподіваючись, що бізнес буде вкладати кошти.

50 НАСЕЛЕНИХ ПУНКТІВ – «ЗА МЕЖАМИ ЦИВІЛІЗАЦІЇ»

- Як часто буваєте на прифронтових територіях? Наприклад, коли востаннє були в Оріхові, Гуляйполі?

- В Гуляйполі був декілька місяців тому, в Оріхові – півтора місяця тому. Найближчими днями відвідаю ці території. Чому не об'їхав за півтора тижня? Бо треба розібратись в периметрі ОВА. Але ми провели наради з усіма представниками окупованих та частково окупованих територій, обговорили нагальні питання. Серед них – виїзд «швидкої допомоги» до Степногірської, Оріхівської, Гуляйпільської громад. В моєму розумінні, якщо там є мешканці, ми маємо знаходити шляхи надання допомоги, і крапка. Звичайно, деяким чиновникам хочеться працювати лише там, де вони захищені, але так не буває. Якщо там є мешканці, маємо туди доїхати. Своїм прикладом покажу, поїду.

- На прифронтових територіях багато мешканців?

- 620 сімей, в яких 1100 дітей. Це величезна кількість. Не можу засуджувати тих, хто залишається на цих територіях. Маємо зробити все, щоб допомогти їм перебувати максимально захищено та безпечно.

Ще є 50 населених пунктів, які перебувають за межами цивілізації: без світла, води, тепла тощо. Опрацьовуємо варіанти, як відновити електропостачання. Сподіваюся, що спільно з Червоним Хрестом ми це зробимо. Розуміємо, що воно може проіснувати лічені дні чи навіть години, але це не привід не відновлювати.

Проблеми відомі, але ви праві – треба виїжджати на місце. Звичайно, з урахуванням безпекових норм.

- Скільки на сьогодні в області зруйнованих об'єктів?

- Статистика говорить про 15 тис. понищених об'єктів як на окупованій, так і на підконтрольній Україні території. Це і маленькі будинки, і багатоповерхові, зокрема й у Запоріжжі, і повністю зруйнована інфраструктура Гуляйполя, Оріхова, Степногірська, Кам'янського.

- Щодо Запоріжжя згадаю, як на своїй пресконференції ви розкритикували темпи відбудови. Ви за те, щоб не відбудовувати, а дати людям гроші на житло?

- Влада повинна шукати нестандартні рішення. Ми не маємо підходити шаблонно: зруйнували – відновлюємо. Сьогодні ми опрацьовуємо різні варіанти. Наведу приклад: 12 будинків на території міста зруйновано. Частина з них – вже на завершальній стадії відновлення, частина – на стадії проєктувальних робіт. Мешканці зруйнованих будинків хочуть зрозуміти, де будуть жити і коли. Врешті нам слід зробити так, аби в людей був внутрішній спокій. Вони мають зрозуміти, коли отримають або нову квартиру, або відбудовану. Чесно, я був здивований, коли питання таке виникло, бо воно мало бути вирішено ще рік тому.

До кінця тижня стосовно деяких будинків, сподіваюся, ми вийдемо з кардинально іншим рішенням: не відбудовувати, а компенсувати.

Рішення ухвалюватимемо індивідуально, залежно від ступеню зруйнованості будинку. Тут точно неможливо дивитись однотипно.

- Дніпро вже має такий кейс. У соцмережах люди постійно порівнюють Запоріжжя з Дніпром і завжди не на нашу користь.

- Скажу як людина, не як керівник. Чи були помилки в ухвалення рішень щодо цих будинків? Так, на мою думку, були. Чи можна виправити? Можна. Нам треба «склеїти» чимало інституцій: міську раду, ОВА, Агенцію відновлення Запорізької області, Міністерство розвитку громад, Агенцію з відновлення України. Є ще проєктні, підрядні організації, які треба «відклеїти». В результаті цього ми дамо продукт, який в ручному режимі проконтролюємо. Сподіваюся, нам швидко вдасться вирішити щодо одного або декількох будинків, аби показати людям, що можемо вирішувати питання. Але тут їхня підтримка також потрібна. Не може бути так, що всі сказали, що хочуть компенсацію, а один хтось скаже, що хоче квартиру на 5-му поверсі.

СЛІД ЗРОЗУМІТИ ТИХ, ХТО ВТРАТИВ УСЕ

- Як продовження теми житла запитаю: а чи забезпечені житлом ВПО? Чи є де розселити?

- Є, але з 200 тис. ВПО, які є в Запоріжжі, 4 тис. живе в гуртожитках, що їх надала влада. Всі інші винаймають квартири чи живуть у родичів. На мою думку, ми недостатньо зробили для переселенців. Я буду їхнім адвокатом, бо я сам такий. Переселенець – це людина, яка під час російської агресії свідомо вирішила залишити на окупованій території все своє життя, майно, здобутки, родичів, обрала українську державу і виїхала. Хочу, аби всі це розуміли. Це надскладний вчинок. Ті, хто виїхав на підконтрольну територію, мають право на нормальне житло? Так. Чи надали їм його? Ні. Чи мають право на роботу? Так. Чи отримали? Ні. Переселенці – окрема категорія. Влада має допомагати, підтримувати. Але і мешканці, які живуть тут, також.

- Про що саме мова?

- Ми проводили фокус-групи, і переселенці сказали, що коли вони звертаються до державної установи, то до них ставляться як до тих, хто «понаєхал». Це треба випікати гарячим залізом. Я хочу, щоби ті, хто живе в своїх будинках, уявили, що вони все втратили. Все! І як би вони хотіли, щоб до них ставилися. На законодавчому рівні має бути закріплена категорія переселенців, які мають право на пріоритетне працевлаштування, отримання пільг. Ті, хто нічого не втратили, ніколи не зрозуміють тих, хто втратив усе.

Шоста частина населення нашої держави, 5 млн людей, – це ті, хто втратив все і є переселенцями. Вони не винні, що в їхню домівку ворог прийшов.

Ну і, будемо щирими, виїхали ж не лише соціально незахищені верстви населення. Виїхав бізнес також. Мова не про релокацію, в найліпшому разі, вони вивезли досвід, практику, команду. Жодного майна. Ми маємо це використати: знайти приміщення, гроші і сказати, щоби вони зібрали внутрішню енергію і спробували ще раз. Це складно. Я знаю це по собі. Мені складно в 35 років. Я думаю: «Знову, ще раз, капець».

Ну і скажу таке: в 2014 році суспільство сприйняло переселенців як тих, хто «здав» свій дім. На жаль. Це ми вже прожили і не маємо повторювати. Будемо допомагати людям, знайдемо можливість надати житло.

ДО 1 ВЕРЕСНЯ МАТИМЕМО ПІДЗЕМНІ ШКОЛИ

- Запитаю зараз як мама 16-річного підлітка. У Запоріжжі діти вже 3–4 роки не ходять до школи: то через ковід, то через війну. Але є досвід, як можна організувати навчання в укритті. Що заважає, щоб у Запоріжжі навчалось у змішаному форматі не 12 шкіл, а значно більше?

- На мою думку, небажання чиновників. Крапка. Немає іншого. Треба знайти рішення для здобуття безпечної освіти на території Запоріжжя.

Завдання просте: є скількись шкіл, скількись укриттів готових, є ті, які треба зробити, побудувати підземні школи. Чому Харків зміг, а Запоріжжя ні?

- Побудувати підземну школу – то не про тут і зараз. Перспектива довгострокова…

- До 1 вересня в Запоріжжі будуть підземні школи.

- Ви сказали це під запис.

- Освіта розпочнеться. Я хочу, щоб діти здобували освіту. У березні у нас відкриється, сподіваюся, близько 50 шкіл. За місяць зможемо відкрити ще.

Завдання одне: 1 вересня всі діти мають вийти в змішану систему освіти. Хто виїхав, продовжить онлайн.

Зробимо підземні школи. Працюємо тепер над локаціями, дві чи три їх буде. Навіщо це? Бо ніхто не знає, скільки триватиме війна. Ми були в Гельсінкі, були в укриттях – вони в наддосконалому стані. Там використовують їх як спортзали, як майданчики для навчання.

СКАНДАЛ ІЗ УКРАДЕНОЮ ГУМАНІТАРНОЮ ДОПОМОГОЮ – ЦЕ ТРАГЕДІЯ

- Слідкували за скандалом із украденою гуманітарною допомогою?

- Так. Гуманітарна допомога – це одна з обов'язкових речей підтримки ВПО.

- На якому етапі тепер розслідування? Про що можна сказати?

- Я не знаю, чим закінчиться слідство. Не знаю, які будуть рішення суду. Хочу, щоби вони були об'єктивними. В чому найбільша катастрофа – всі міжнародні партнери тепер дивляться на Запоріжжя крізь призму гуманітарки. Вони більше не дають. Репутація, імідж для міжнародників – це надважливо. Репутація, яку ми вже втратили. І тут вирок суду не має значення. На нас з вами дивляться як на тих, хто вкрав. Хоча ми не крали і жодного стосунку до неї не маємо.

Це трагедія. Відновлювати репутацію треба крок за кроком.

- Кожному не скажеш, що не крав...

- Треба не словами, а ділом доводити. Звинуватити – це хвилина, відновити репутацію – це роки. Працюймо над репутацією.

БАЛИЦЬКИЙ ВМОВЛЯВ СТАТИ НА БІК РОСІЇ

- Хотіла б повернутись до подій 2022 року. В одному з ваших інтервʼю недавно почула про те, що на початку окупації Мелітополя ви їздили до Балицького чи то додому, чи в офіс. Навіщо?

- Мені треба було чітко зрозуміти, хто ворог на території. Хто та «консерва», яка вийде до людей. Мені треба було провести ідентифікацію. Це була мета. Балицький на той момент був одним із тих, хто вмовляв мене стати на бік Росії.

- Він бачив вас у своїй команді?

- Так. Він чомусь це собі намалював.

- Балицький як гауляйтер з'явився ближче до травневих свят 2022 року. Доти він вичікував. Як думаєте, чого?

- Балицький – сс@кло. Він сидів і чекав, бо сс@кло. Його знищити мають самі ж феесбешники. В моєму розумінні, якщо він бореться за інтереси іншої держави, то 24 лютого 2022 року мав заходити в Мелітополь на БТРі з російським прапором. А він сидів і чекав.

- Стежите за тим, що він каже?

- Стежу за новинами з ТОТ. А він нічого не каже, лише те, що йому пишуть.

В мене є бажання, от уявіть: судова зала, клітка – і там Балицький, а ми спостерігаємо. Це буде набільша нагорода для всіх патріотів. Смерть для Балицького стане милістю, а нам важливо, щоби його було покарано.

- Після виходу з полону ви радили всім міським головам виїжджати з окупації. Чи вдалось тоді переконати когось ухвалити правильне рішення? Чи говорили тоді з мером Херсона, який в полоні вже тривалий час?

- По-перше, треба витягнути з полону всіх. Меру Херсона я також телефонував, говорив про ризики і радив виїжджати.

По-друге, чому мій полон став лакмусовим папірцем? Бо всі зрозуміли, що на цій війні – жодних правил, жодних законів, юриспруденції. Розумний вчиться на чужих помилках. Чи було помилкою моє перебування на окупованій території? Для мене особисто – ні, але для інших – так.

КОМАНДА – ЦЕ МАЙЖЕ ВСЕ, ЩО В МЕНЕ ЛИШИЛОСЬ

- Команда Мелітополя працювала над створенням центру реабілітації для військових, ветеранів війни та їхніх сімей, які відчули наслідки війни. Його будували у Запоріжжі, за кілька десятків кілометрів від фронту. Це дуже ризикований проєкт. Що можете сказати про нього?

- Багато говорити не буду з міркувань безпеки. Скажу, що реабілітаційний центр є. Не очікував, що він буде настільки затребуваним. Сьогодні бачимо, що треба допрацювати в деяких моментах.

- Ви донатите?

- Наша команда в минулому році допомогла армії на більш як 200 млн грн. Це були і позабюджетні кошти.

Наше спілкування з військовими таке: вони кажуть – «нам треба», ми знаходимо, веземо, вони тестують, і якщо підходить, то ми закуповуємо.

- Ви часто говорите «моя команда». Хто це? Скільки це людей?

- Це майже все, що в мене залишилося з Мелітополя. На території Запоріжжя працює 157 людей, на території України – 250, але це не означає, що команда ОВА буде формуватись лише з них. Це нечесно буде. Є талановиті люди з різних територій. Оберемо найкращих.

Ольга Звонарьова, Запоріжжя
Фото Дмитра Смольєнка