Перша кров харківського Майдану й вибіркова «справедливість» 10 років по тому

За побиття євромайданівців і журналістів під Академією внутрішніх військ МВС не відповіли ні «тітушки», ні їхні організатори, але досі судять перевізника, що надав їм автобус

Події в лютому 2014-го стали, без перебільшення, знаковими для Харкова: протести місцевого Євромайдану вперше зіткнулися з так званими тітушками, а президент-утікач Віктор Янукович так і не з’явився на сумнозвісному з'їзді «Партії регіонів» у Палаці спорту. Попереду були захоплення будівлі облдержадміністрації проросійськими мітингувальниками, жахливе побиття євромайданівців і звільнення будівлі спецпідрозділом «Ягуар» з Вінниці.

На акції харківські «два табори» виходили ще майже до літа.

19 лютого 2014 року активісти та футбольні ультрас заблокували виїзд із двору Академії внутрішніх військ МВС (нині – Академія Нацгвардії), щоб не допустити відправлення автобусів з курсантами-старшокурсниками до Києва для участі в розгоні Майдану. Під будівлю прибула міліція, а згодом автобусами привезли «спортивних молодиків». Почалися фізичні сутички, в яких постраждали, ймовірно, десятки людей, зокрема журналісти.

І якщо за захоплення будівлі ОДА згодом засудили принаймні половину з 64 затриманих, то за розгін акції під академією – жодного з відповідальних за насильство. Натомість у судах досі розглядають справу одного з харківських перевізників, що надав на вимогу міської ради автобус, яким на місце привезли «тітушок». Павлові Собчуку загрожує 5 років ув’язнення, хоча в перевезенні молодиків були задіяні й інші транспортники Харкова.

«АВТОБУС НАДАВ ЗА ВКАЗІВКОЮ ДЕПАРТАМЕНТУ ТРАНСПОРТУ»

67-річний Павло Собчук не заперечує: його автобус із водієм і справді 19 лютого 2014 року перевозив «тітушок». Однак транспорт він надавав не якимось бандитським угрупованням, а міській раді.

- Напередодні був дзвінок з департаменту, що потрібен один автобус. Я сказав завгару, той – водієві. Надання автобусів – звична справа, і так завжди було. Правоохоронцям надавали, владі під час різних заходів. Ще з радянських часів. Тепер перевізникам принаймні листа офіційного листа надсилають, що «просимо надати…» А зазвичай це за дзвінком робилося. Інші перевізники також надали автобуси, про це вони давали покази і розповідали на суді першої інстанції. Підтверджував суду це і керівник департаменту Сергій Дульфан (керував транспортом Харкова до серпня 2022 року, – ред.). Та лише мій автобус потрапив на фото- та відеоматеріали, – розповідає Собчук.

Додає, що відмовити представникам міської влади просто не міг:

- Сьогодні ти не зняв маршрутку з лінії і не відправив її куди сказали, а завтра – не маєш уже маршрутів.

Спершу чоловік проходив у справі свідком. Автобус, як з’ясував потім Собчук, водієві сказали пригнати до будівлі тоді ще Ленінського виконкому, звідти він забрав молодих чоловіків, якими керував хтось із посадовців району.

- Якби я знав усе, для чого це… Я б ніколи в житті не дав того автобуса їм, – каже перевізник.

ЩО ВІДБУВАЛОСЯ ПІД АКАДЕМІЄЮ ВНУТРІШНІХ ВІЙСЬК

Протистояння на площі Повстання, нинішній Захисників України, наростало протягом дня і зрештою закінчилося побиттям людей. Журналістка, редакторка сайту «Медіапорт» Тетяна Федоркова називає події 19 лютого 2014 року одним із ключових моментів Євромайдану в Харкові і одним з перших відкритих протистоянь між харків'янами та силовиками.

- Я була біля академії 19 лютого 2014 року, коли там почала збиратися громадськість. З'явилася інформація, що курсантів повезуть до Києва розганяти Майдан, тому харківські євромайданівці вирішили блокувати ворота, щоб не допустити виїзду. З місця події я передавала короткі повідомлення для новинної стрічки: «У дворі академії стоять три вантажівки, в них – військові намети та рюкзаки. Ще дві вантажівки намагалися заїхати на територію частини, але дорогу їм перекрили протестувальники», – згадує Федоркова.

Представники навчального закладу МВС під тиском ЗМІ дали коментар: заявляли, що блокування академії є кримінальним злочином.

- Водночас вони прямо не відповідали, чи справді курсантів везуть на Майдан. Протестувальники не йшли, їх ставало тільки більше, загалом майже сотня: крім євромайданівців, були футбольні фани – ультрас. Невдовзі ситуація загострилася. Сталося кілька сутичок. В якийсь момент курсанти вишикувалися у дворі, хтось із них розпилив балончик з-за воріт, а за кілька хвилин брама відчинилася, і курсанти почали відтісняти мітингарів. Хтось із протестувальників теж застосував балончик. Врешті-решт курсантам вдалося витіснити протестувальників, і кілька вантажівок проїхали на територію частини, – розповідає журналістка.

Одночасно з подіями біля воріт збиралися невідомі люди, яких привозили на маршрутних автобусах приватного перевезення.

- Це були так звані тітушки, які з битами розганяли протестувальників. Того дня вони були одягнені в салатові жилетки, як у комунальників, і міліція їм не перешкоджала, – продовжує Федоркова. – Я висвітлювала події вдень, а ввечері туди поїхали мої колеги – Марія Малевська та Олександр Бринза, знімальна група каналу «СТБ». Ми отримували інформацію про події від них. І ввечері, близько 17:00, відбулася друга частина сутичок, масштабніша. Розганяти протестувальників, які ще залишалися біля академії, вийшли кількадесят «тітушок» під прикриттям «беркутівців». Міліція затримала, напевне, з десяток протестувальників. Ми вночі їздили по райвідділках і шукали їх. Намагалися відстежити кожен такий факт і надати йому розголосу.

Журналістка була свідком у судовій справі проти Собчука.

- Розповідала все, що пам'ятаю, але, наскільки я знаю, до відповідальності за ті події ніхто не був притягнений. Не тільки виконавці, але й замовники – це не могло відбуватися без відома міської влади. Міським головою тоді був Геннадій Кернес, а головою обладміністрації – Михайло Добкін. Наступного дня після бійні він назвав «тітушок», які били людей, «янголами з прекрасними обличчями та допитливим поглядом».

«НЕ ПУСКАТИ КУРСАНТІВ ДО КИЄВА ПРОСИЛИ БАТЬКИ»

Першими забили на сполох через запланований виїзд курсантів їхні мами, згадує один з координаторів харківського Євромайдану, журналіст Володимир Чистилін.

- 18-го ввечері ми вже розуміли, що в Києві розгортаються вирішальні події, тому від нас поїхали люди в столицю. І в цей же час отримали сигнал від батьків, мам, які були категорично проти, щоб їхні сини брали участь у розгоні Майдану. І зранку була стихійна така акція – що нумо блокувати. Ми навіть не одразу подали повідомлення про акцію, вже в процесі це робили. Заблокували. Протягом дня стало зрозуміло, що влада чинитиме спротив. Наш відомий харківський правозахисник ходив до керівника академії Степана Полторака, майбутнього міністра оборони. Був у нього в кабінеті, коли дзвонив мер Геннадій Кернес і казав, що, мовляв, пора їх розганяти. Трамвайний рух був уже перекритий. Мусєєв (Максим Мусєєв – тодішній голова адміністрації Ленінського (нині Холодногірського) району, депутат міськради від «Партії регіонів», восени 2018 року СБУ заочно оголосила йому підозру в державній зраді, яку за два роки скасував суд, – ред.) і «тітушки» підтягнулися, ситуація надвечір загострилася. Зібралися й наші ультрас, євромайданівці. Але влада пішла силовим кривавим шляхом. Постраждало багато людей, зокрема жінок, – розповідає Чистилін.

За його словами, одного з активістів, який з дерева знімав сутички, «тітушки» просто струсили звідти й відібрали в нього камеру.

- Міліція його, можна сказати, відбила в них, але ж його затримали, – говорить Чистилін.

Майже всю ніч євромайданівці встановлювали місцеперебування затриманих, їх шукали рідні.

- Прямо вночі засідав суд – це взагалі було безпрецедентно. Хлопцям присудили по 15 діб, – зазначає координатор Євромайдану.

Достеменно невідомо, скільки людей постраждало внаслідок сутичок і побиття битами: частина з них не зверталися за медичною допомогою, побоюючись, що в медзаклади викличуть міліцію і будуть ще затримання, говорить Чистилін.

Друге питання, яке залишається без конкретної відповіді: чи виїхали зрештою до Києва автобуси з курсантами. Чистилін припускає, що так, але після силового розгону цього вже ніхто не побачив.

«БЕРКУТІВЦІ» РОЗБИЛИ КАМЕРУ ЖУРНАЛІСТІВ

Журналістка «СТБ» Марія Малевська згадує, що з оператором Сашком Бринзою їздили до академії двічі, оскільки сутички не припинялися. Знімальна група наголошує: міліція того дня виконувала роль захисників «тітушок».

- Ми поїхали в офіс, перегнали відео для першого випуску новин і повернулися. Вже підходили до паркану академії, коли зіткнулися з «тітушками» в салатних жилетках, які бігли на нас. Камера спрацювала, наче червона ганчірка на бика, вони почали кидатися на нас. Тобто напад був спрямований саме на журналістів, бо їм дуже потрібно було, щоб те, що там відбувалося, не було зафіксоване на відео. Ці «тітушки», яких підвозила міськрада за допомогою міських перевізників, і ті люди, які називали себе правоохоронцями, їхні дії – це все було порушенням закону. Їм заважали журналісти, і тому ми стали мішенню, – розповідає Малевська. – Ми з Сашком, коли побачили цю юрбу з битами, яка неслася на нас, якось зреагували: я протягнула руку, щоб вихопити камеру, бо ж, зрозуміло, журналісти намагаються вберегти техніку, і була надія, що мене – жінку, не поб’ють. Побачила, як Сашку цими битами розбивають голову. Потім побачила «беркутівців», побігла в їхній бік. Була певна, що ці люди в формі мене захистять і допоможуть Сашкові. А вийшло навпаки: щойно я добігла до них, «беркутівці» почали трощити камеру в моїх руках. Били мене по тулубу, руках, ногах. Ми фіксували потім побої: в мене – синці, а Сашкові накладали шви на голові.

Журналістка додає: міська влада разом із міліцією діяли в інтересах Віктора Януковича, який за кілька днів утече до Росії.

- А «тітушок» збирали біля райадміністрації, яку тоді очолював Максим Мусєєв, він теж утік з України, – говорить Малевська.

ІМОВІРНИЙ КООРДИНАТОР «ТІТУШОК» – ДОСІ В РОЗШУКУ

Та згаданого вже двічі Мусєєва навіть не спробували притягнути до відповідальності.

За три місяці після описаних подій справу перевізника Собчука направили до суду. Його звинуватили в перешкоджанні законній діяльності журналістів та хуліганстві, яке супроводжувалося нанесенням тілесних ушкоджень (ч.5 ст. 27, ч.1 ст. 171, ч.5 ст. 27, ч.4 ст. 296 КК України).

Тодішній прокурор області Юрій Данильченко повідомив, що підприємець є співучасником злочину, пособником іншого фігуранта – Романа Добрянського, ексспівробітника районної організації «Партії регіонів», якому підозру оголосили заочно, бо той переховувався, за даними на той час, у Криму.

Добрянський, імовірно, саме та людина, що супроводжувала «тітушок» від райвиконкому (адміністрації) до академії та координувала їхні дії.

28 жовтня 2016 року стало відомо, що його затримали в Грузії, стосовно нього направили пакет документів на екстрадицію.

Як розповів Укрінформу речник Харківської обласної прокуратури Дмитро Чубенко, відповіді від грузинських правоохоронців так і не отримали.

- Підозрюваний і зараз перебуває в розшуку, у зв’язку з чим кримінальне провадження стосовно нього призупинено, – зазначив Чубенко.

Ще одного підозрюваного – Олександра Гапуру, колишнього заступника начальника Харківського міського управління МВС (згодом розфорформованого) – у серпні 2019 року суд звільнив від кримінальної відповідальності.

Правоохоронця підозрювали у службовій недбалості, що спричинила тяжкі наслідки (ч. 2 ст. 367 КК України). За даними слідства, Гапура, який відповідав за охорону громадського порядку, «був обізнаний і особисто бачив», що мітингувальники були неозброєними, за винятком кількох людей з палками та в балаклавах, які втекли на початку активних дій міліціонерів. Решта, зокрема молоді жінки, чоловіки похилого віку, працівники ЗМІ, не мали наміру завдати шкоду та чинити опір правоохоронцям, однак ті «надмірно і невиправдано застосували силу та спецзасоби, внаслідок чого мітингувальники отримали ушкодження легкого та середнього ступеню тяжкості».

У результаті клопотання адвоката Гапури справу закрили за терміном давності. Прокуратура не заперечувала. Цивільні позови потерпілих залишили без розгляду.

«ЗАКРИТТЯ СПРАВИ НЕ ХОЧУ, БОРОТИМУСЯ ДАЛІ»

А ось «найбільш винним» виявився перевізник. У липні 2016-го Червонозаводський суд Харкова повністю виправдав Павла Собчука. Апеляція погодилася з цим рішенням, проте касаційна інстанція погодилася з обвинуваченням: не всі свідки допитані під час суду першої інстанції. Потім справа пройшла ще коло. Нині її розглядають втретє, уже в Апеляційному суді Полтавської області.

Свідки, яких викликає прокуратура, на засідання не з’являються. Знайти їх через воєнні події вкрай складно, пояснюють у суді обвинувачі. Тож справа тягнеться місяцями.

- Хочуть допитати якогось охоронця парковки, який і під час слідства говорив, що нічого не бачив. Ключові свідки під час розгляду першої інстанції виступили, – переконує Собчук. – Постраждалі – журналісти «СТБ» – розповіли, хто їх бив. Суд ретельно дослідив обставини, покази. Жодного зв’язку між мною та «тітушками» довести неможливо, бо його немає. Я не знаю тих людей, не маю до них жодного стосунку.

Чоловік розповідає, що на певному етапі обвинувачення пропонувало йому угоду про визнання вини, що давало б можливість отримати умовний термін.

- Я категорично це відкинув. Я навіть не клопотатиму про закриття справи за терміном давності. Бо я не хочу цієї судимості, цієї ганьби! Коли знайомі та й ті ж перевізники дізналися, що мені підозру оголосили, то відверто сміялися: що, мовляв, отримав? Бо моя проукраїнська позиція була давно відома. Мене позаочі «бандерівцем» називали, хоча я родом навіть не із Західної, а з Центральної України. Буду боротися далі, – говорить Собчук.

АВТОБУСИ СОБЧУКА ВОЗЯТЬ ВІЙСЬКОВИХ

Нині він не обслуговує жодного маршруту в Харкові. Всі 14 автобусів 24 лютого 2022 року військові забрали для своїх потреб. Собчук запевняє: через це не засмучений. Разом із дружиною допомагає фронту. Зареєстрував благодійний фонд і співпрацює із закордонними волонтерами. Днями був на Куп’янському напрямкові, часто їздить на Донеччину.

- На самому початку їжу готували, амуніцію купували, автомобілі. Тепер дронами займаємося. Купуємо складники, а один хлопчина, військовий після поранення, їх збирає, – розповідає Собчук.

Розгляд його справи у Полтаві продовжиться за кілька тижнів.

Юлія Байрачна, Харків
Фото В’ячеслава Мадієвського, агентства «МедіаПорт», narodnapravda.org, Сергій Козлов/KHARKIV Today та з відкритих джерел