Олександр Мензул, міський голова Вараша

Вараш – місто на півночі Рівненщини, центр громади. У цій частині Полісся – оточені болотами й лісами села та Рівненська АЕС, містом-супутником якої, власне, і є Вараш. А ще Вараська громада розміщена за 50 кілометрів від кордону з Білоруссю.

Міський голова м. Вараш Олександр Мензул має освіту інженера-фізика, працював у відділі ядерної безпеки, був заступником начальника служби надійності, ресурсу та продовження експлуатації Рівненської АЕС. Кореспондентка Укрінформу поспілкувався з паном Мензулом про безпекову ситуацію у Вараській громаді, про мобілізацію і те, чи є в регіоні перспективи розвитку, якщо не будувати нові блоки АЕС.

ВАРАШ ПЕРЕЙШОВ У РЕЖИМ ГЛУХОЇ ОБОРОНИ

- Пане мер, ваша громада розташована поблизу Білорусі. Чи маєте нині занепокоєння щодо можливого вторгнення?

- Безпосередньо біля кордону – сусідня з нами Зарічненська громада. Від нас до білорусів – кілометрів 50-70 по прямій. Нібито й близько, але маршрут непростий – непрохідні ліси й болота. Це, до речі, було однією з причин, чому орки не зайшли саме тут на початку широкомасштабного вторгнення, а рушили у бік Чорнобиля. У нас є кілька доріг (у бік Білорусі – ред.), які оточені непрохідними лісами. І ці шляхи – контрольовані: перекриті, перериті, заміновані.

Але якщо говорити про час підльоту літаків, ракет, дронів, гелікоптерів, то так, ми – дуже близько. У перші години широкомасштабного вторгнення зібралися всі лісники, мисливці... Поява в селі когось стороннього, хто може потенційно бути у складі ворожих диверсійних груп, одразу відстежувалася і відстежується. Ми організували добровольче формування територіальної громади, багато з його учасників пішли воювати і в ТрО, й в інші військові з'єднання.

Уже в перші дні від кордону до нас була зосереджена велика кількість військових, про що, звичайно, знали білоруси та росіяни. Тому й руху орків з півночі до нас не було. Водночас, усі розуміли, що тут – АЕС: об’єкт, що викликає інтерес ворога. Тому Вараш одразу перейшов у режим кругової, глухої оборони.

- Чи багато людей залишили Вараську громаду після широкомасштабного вторгнення? Яка нині у вас демографічна ситуація, що можете запропонувати ВПО?

- На початку повномасштабної війни виїхало багато жінок і дітей. Але, мабуть, 80% із них повернулися. Якщо казати про внутрішньо переміщених осіб, то їх у нас – приблизно півтори тисячі. І то, 99% – люди, якимось чином пов’язані з Варашем. Навколо Рівненської АЕС створена обмежувально-ізоляційна зона. До того ж, були пропозиції надати Варашу статус «закритого міста», але ми переконали військових обійтися без цього, компенсуючи відповідні заходи безпеки іншими методами. З огляду на це, ми не створювали хабів для ВПО, як у Рівному чи інших містах області.

- Маєте інформацію, чи спілкуються мешканці громади з людьми по той бік українсько-білоруського кордону?

- Знаєте, ці відносини погіршилися ще з початку 2014 року. Зауважу, що у нас немає прямого кордону, між нами й білорусами – ще одна громада. Немає такого, щоб село з родичами було розділене кордоном. Між населеними пунктами нашої громади та Білоруссю – десятки кілометрів боліт.

НА ОБОРОНУ І БЕЗПЕКУ ЗАКЛАЛИ 38% БЮДЖЕТУ РОЗВИТКУ

- Скільки на обліку громади укриттів, у якому вони стані?

- У нас – 54 захисні споруди: 18 протирадіаційних укриттів, 10 сховищ і 26 – найпростіших. Вони в такому стані, як і укриття по всій країні. Окрім протирадіаційних, які утримувалися більш-менш належним чином, бо поряд – ядерний об’єкт. Але протирадіаційне укриття – це трохи інше, аніж бомбосховище: воно будувалося, щоб не допустити виходу радіоактивних речовин у випадку інциденту на ядерному об’єкті.

Завершуємо ремонт укриттів у деяких школах. У планах на цей рік – зробити нове шкільне модульне укриття у селі Мульчиці: там – велика школа, близько 700 учнів. І у Вараші є один садочок, який тепер зачинений, бо немає укриття, – плануємо цьогоріч розпочати його будівництво.

- У громаді дистанційне чи очне навчання?

- Очне, довелося запровадити кілька змін у школах, щоб діти могли вміститися в укриттях у випадку тривоги. По всій країні – те ж саме. Казати, щоб ми готувалися до війни, як Швейцарія чи Ізраїль, – то не так.

- Скільки коштів витратили торік на оборонні заходи у громаді?

- На сферу безпеки й оборони минулого року в нас витрачено 75 млн грн. Це – з ремонтом укриттів. На допомогу військовим частинам – субвенції, ті ж дрони – а також на будівництво фортифікаційних споруд – а ми окопувалися разом із АЕС – пішло приблизно 61,8 млн. Ми підтримували різні бойові підрозділи – полк “Азов”, “Третю штурмову”, бійців зі 104-ї окремої бригади ТрО, 61-го батальйону та інші, де служать наші земляки.

Якщо говорити про оборонні рубежі, то ми рахували, що для їхнього будівництва екскаватори працювали 772 години. Але насправді – набагато більше, бо не всі облаштовані лічильниками.

- Ви повідомляли, що вже цього року Вараська громада передала 8 млн грн чотирьом військовим частинам ЗСУ та Нацгвардії.

- Так, за це проголосували ще 18 грудня 2023 року і тільки новий рік розпочався – одразу ж переказали кошти. Військові були вражені, що ці субвенції надійшли вже на початку року. Крім того, є поточка – передаємо військовим різні необхідні засоби…

- Як вплинуло на Вараську громаду переспрямування ПДФО із забезпечення військових до державного бюджету?

- Ми втратили 75-79 млн грн. Але, натомість, у нас не вилучили реверсну дотацію, тож виживання громади стабільне. У цьому році загальний бюджет громади – 955 млн грн. Може видатися, що цифра велика, але 60% – захищені статті: зарплати працівникам освіти та інших сфер, 107 млн – на комунальні заходи для нормального функціонування громади. Із того, що залишилося для розвитку, ми передбачили 98,8 млн на оборону, безпеку, для підтримки військових. Тобто на це планується спрямувати до 38% бюджету розвитку. Хочу наголосити, що ми – орган місцевого самоврядування і не маємо замінювати собою функції Міністерства оборони України. У нас – свої функції. Наприклад, на нашу громаду поширюються соціальні норми так званої «чорнобильської зони», тож ми організовуємо безкоштовне харчування дітей в усіх селах.

- Як проходить мобілізація у громаді? Чи плануєте програму підтримки тих, хто йде служити?

- Ми поспілкувалися з військовими і плануємо виділяти по 50 тис. грн тим, хто йде служити саме у бойові частини, зокрема – до десантно-штурмових військ, а також офіцерському складу незалежно від роду військ. Особам, які прийняті на військову службу за контрактом або мобілізовані до лав Збройних Сил України (крім ДШВ), – по 10 тис. грн.

Хто бажав, той вже давно воює. У працівників АЕС – бронювання. А по селах існує дуже високий відсоток багатодітних сімей – є родини, де більше 10 дітей. Проте багато хто з сіл – на фронті, дуже багато добровольців.

Оскільки Вараш закритий блокпостами, то ми просимо бізнес, щоби всі, хто возить до нас товари з інших регіонів, мали належно оформлені документи ТЦК та СП.

- На кого розраховані навчання основам оборони, що проходять у громаді? 

- За рекомендацію військових, улітку 2022 року почали проводити навчання цивільним основам оборони. Адже всі громадяни повинні вміти як володіти зброєю, так і надавати першу домедичну допомогу, знати, як поводитися у випадку загрози оточення. Навчали і наші, з добровольчого формування територіальної громади, й іноземні фахівці. Спочатку активність була вищою, а зараз – у режимі підтримки кваліфікації. Та курси працюють, долучаються, здебільшого, жінки.

ТРЕБА ПАМ’ЯТАТИ, ЩО МИ – ЯДЕРНА ДЕРЖАВА

- Ви як експерт виступили під час VI Міжнародного науково-технічного конгресу SAFE PLACE-2023, що відбувся у Варшаві. Ділились досвідом щодо співпраці між ядерним об’єктом та містом-супутником, безпекових заходів. Що саме радили як мер українського міста з АЕС, яке живе в умовах війни?

- Польща має кордон із «друзями» – білорусами та росіянами, при цьому планує побудувати кілька малих модульних АЕС. Таке сусідство несе ризики, які необхідно враховувати при будівництві та експлуатації ядерних блоків. Практичний досвід щодо цього є лише в Україні – у Вараші, на Рівненській АЕС. Зауважу, що уряд польського міста Остроленка, де планується будівництво ядерних блоків, погодив зі своєї сторони угоду про співпрацю між нашими містами, які є супутниками АЕС.

На конгресі були питання, на кшталт, як реагує громада на такий виклик, як війна. Я звернув увагу на унікальність Вараша, яка полягає в тому, що місто не має права відступати – враховуючи досвід Енергодару. На початку широкомасштабного вторгнення ми готувалися до кругової оборони.

Це – основне, що цікавило партнерів під час конференції. Бо подібної практики у світі немає. У США не розроблені норми поведінки ядерного об’єкту під час військової загрози, хоча над ними працюють. Є правила, як діяти під час цунамі, блекаутів, терористичних загроз. Але тероризм і військова загроза – зовсім різні речі. Міжнародні правила ядерної безпеки слід переглядати у співпраці з експлуатуючими організаціями – власниками АЕС, національними регулюючими органами та громадами. Своєю чергою, громади – це люди, які обслуговують об’єкт. Люди, яким потрібно забезпечити соціальний аспект у містах-супутниках, подбати про безпеку родин.

АЕС – об’єкт підвищеної небезпеки, її не можна «закрити на ключ і піти». Атомну станцію необхідно обслуговувати навіть у зупиненому стані, під час зняття з експлуатації. АЕС не можна залишити, бо паливо, яке є в басейнах витримки і в реакторній установці, постійно має охолоджуватися. Системи безпеки працюють навіть тоді, коли АЕС не виробляє електроенергії, а перебуває у режимі холодного зупину, – цей стан нині в Енергодарі. Враховуючи ці нюанси, маємо відбиватися від ворога. Йдеться про кругову оборону – саме це я озвучив на конгресі. Ще раз наголошу: ми маємо приклад Енергодара, чому не можна відступати.

Щодо евакуації, то вона передбачає вивезення людей, які не займаються експлуатацією блоків АЕС. Ми надаємо світовому співтовариству практику, на основі якої на міжнародному рівні слід переглядати правила поведінки з ядерними об’єктами.

Якщо про Україну, то треба нагадувати всім, що ми – ядерна держава. Так, у нас немає ядерної зброї, але у нас – ядерні матеріали. Україна є підписантом меморандуму з МАГАТЕ про контроль над переміщенням ядерних матеріалів, тому що потенційно це – ядерна зброя. У вигляді не атомної, але «брудної» бомби. Прикладом є Запорізька АЕС, де Україна не контролює переміщення радіоактивних матеріалів. Ще можна згадати, як окопувалися безграмотні орки у Чорнобильській зоні (в радіоактивному Рудому лісі – ред.). Я знаю це місце, там можна перебувати лічені хвилини. До речі, по наших каналах ми отримали інформацію, що з російських вояк, які там були, ніхто не вижив.

МІСТО ПОВНІСТЮ ЗАЛЕЖИТЬ ВІД АЕС

- Якими ви бачите перспективи розвитку громади, окрім АЕС?

- Дохідна частина бюджету громади – це АЕС. У нас – контраст: цивілізація, бо є АЕС, а якщо від’їхати на кілометрів 20-30, то густота населення – низька. Є села, де не було ні Першої, ні Другої світових війн – повз ті болота пройшли всі армії. Немає ні магістралей, ні активного трафіку, ні бізнесу.

У нас – чудова природа, заповідник Біле озеро, що є перлиною Полісся. Однак чинним законодавством заборонено розвивати будівництво у заповіднику біля озера. Для організації туристичних зон, місць відпочинку та реабілітації необхідно внести зміни у норми та правила використання заповідника.

А якщо повернутися до міста, то не все так погано, і не все – райдужно. Тому що місто повністю залежить від АЕС, його потрібно розвивати, а також будувати нові енергоблоки. За п’ять років виходить термін експлуатації першого і другого блоків, кожні десять років проводиться переоцінка безпеки ядерного блоку.

- У Вараській громаді нещодавно запроваджено міську військову адміністрацію. Як далі працюватимете?

- Так, відповідний Указ підписав Президент України 20 лютого. Основне завдання Вараської міської військової адміністрації − вирішувати питання безпеки, оборони, бюджету. Органи місцевого самоврядування продовжують працювати у тому ж режимі, виконують свої самоврядні функції, визначені Законом. Працівники, як і я – міський голова, залишаємося на місцях.

Ірина Староселець, Рівненська область
Фото надані мерією Вараша