Великописарівська громада: розтрощена, але не знищена

У березні Росія стерла з лиця землі 5 сіл громади. Жителі прикордоння на Сумщині масово евакуюються, але вірять, що повернуться

Про Великописарівську громаду Сумщини минулого тижня заговорила вся країна – через посилення обстрілів росіян 12 березня там розпочали тотальну евакуацію цивільного населення. За тиждень вороги стерли на порох цілі села на кордоні з РФ, а саму Велику Писарівку зруйнували на 40%.

Евакуація цивільних у громаді була оголошена ще в липні минулого року, утім, багато людей лишалися на своїй землі, жили у своїх хатах. Тепер це стало неможливо, росіяни зробили із сіл Великописарівської громади нові бахмути та мар’їнки...

Голова громади Людмила Бірюкова в ексклюзивному інтерв’ю Укрінформу розповіла про перебіг евакуації та про те, що вже почала шукати донорів, які допоможуть відбудувати Великописарівську ТГ.

АДМІНЦЕНТР І СЕЛА В 5-КІЛОМЕТРОВІЙ ЗОНІ ВІД КОРДОНУ – ПОСТІЙНО ПІД ОБСТРІЛАМИ РОСІЇ 

- Про Великописарівську громаду та початок евакуації заговорили 12 березня –після посилення обстрілів з боку РФ. Як це у вас починалося? Чи до цього часу обстріли можна було перечекати, сховатися, а тепер лишатися стало зовсім неможливо?

- Про Великописарівську громаду чули і раніше. До війни ми намагалися її презентувати як громаду із майбутнім, таку, що бажає жити і розвиватися. Коли почалося повномасштабне вторгнення, про нас дізналися як про громаду, що однією з перших зустріла ворога. До нас зайшли російські танки, через нашу територію рушили вони у бік Сум та Охтирки. І відтоді ми не знали спокою. Околиці самого адмінцентру і села в 5-кілометровій зоні від кордону з Росією постійно зазнавали обстрілів. А в березні цього року Росія майже стерла з лиця землі Попівку, Олександрівку, Лукашівку, Лугівку. І Велику Писарівку. Я вдячна тим людям, які покинули територію громади в період цих масових ударів, за те, що вони зберегли життя собі та рідним. Вони обов’язково повернуться додому.

- Коли саме керівництво громади ухвалило рішення, що треба активізувати евакуацію, – бо вона ж тривала ще з липня минулого року? Як оголошували про рішення громадянам?

- 12 березня я на своїй сторінці у фейсбуці виклала оголошення про те, що розпочата евакуація цивільного населення із сіл громади. Ми використовували всі доступні групи в соцмережах, офіційні канали для оповіщення населення, передавали з уст в уста, тому що частина населених пунктів громади була без світла та зв’язку. В подальшому ми залучили ДСНС: вони зранку об’їжджали населені пункти громади, вулиці Великої Писарівки та оголошували про евакуацію на наступний день.

РОЗГОРТАЛИ ЦІЛІ ВІЙСЬКОВІ ОПЕРАЦІЇ, ЩОБ ВИВЕЗТИ ЛЮДЕЙ

- Скільки сіл у громаді розташовані в прикордонні з РФ? У скількох з них вже немає наразі цивільних?

- Із 24 населених пунктів вісім межує із країною-агресором. В кожному із цих сіл досі є цивільні. Дуже шкода, що вони знехтували можливістю евакуації з цієї території. Впевнена, що цими днями вони й самі багато разів про це пошкодували. Але що говорити заднім числом...

Одиниці з них свідомо залишаються на цій території. Дехто фізично не може звідти вибратися. Проте більшість населення громади врятовано. Багато людей виїхали самостійно на власному транспорті. Кількох вивіз із Попівки місцевий житель на ім’я Юрій, я йому дуже вдячна. У нас бувало, що розгорталися цілі військові операції, коли з’являлася можливість дістатися до сіл і вивезти людей: військові вивозили цивільних із самого пекла.

- Чи правдивою є інформація, що тепер села в прикордонні Сумщини Великописарівської громади схожі на Бахмут та Мар’їнку, – там нема вцілілих будинків? Чи означає це, що вони перестали існувати? Чи в людей є надія, що все колись закінчиться, вони повернуться додому та відбудують?

- Інформація правдива... Ми це чуємо зі слів людей, які виходять з тієї території, і бачимо завдяки камерам відеоспостереження, до яких є доступ: світлини з них нам скидають військові підрозділи. А своїми очима ми бачимо Лугівку, зруйновану Велику Писарівку.

Чи перестали ми існувати де-факто? – (Голос жінки зривається, – ред.). – Ні. Громада – це не будинки. Громада – це люди. Ми – тут. Ми повернемося і відбудуємо. Буде ще краще.

Нам вдалося вивезти матеріальні цінності, архіви. Тепер будемо працювати над відновленням, консервацією пошкоджених приміщень, щоби вони не псувалися під впливом погодніх умов.

З понеділка я починаю заходити у звичайний режим роботи. Єдине надважливе завдання тепер – це залучення донорів для розроблення проєктно-кошторисної документації для відбудови Великої Писарівки. Ми вже над цим працюємо.

У СЕЛАХ НА КОРДОНІ ДОСІ ЛИШАЮТЬСЯ ЛЮДИ

- Що із селами громади, до яких нема доступу через зруйновані дороги та мости? Є інформація, що там лишаються люди, але оскільки ворог перебив мости, їх немає як евакуювати. Чи є з ними зв’язок? Чи є в них їжа?

- Дуже сподіваюся, що в прикордонних селах, де тепер точаться бої, у тих людей, які там залишилися, є що їсти. В селі кожен садить ділянку і має запас власноруч вирощених овочів. Більшість держать домашню птицю, велику рогату та іншу домашню худобу. Ну і нам останнього року дуже допомагали міжнародні організації, тому я думаю, що запас необхідних продуктів у людей є. Дуже на це сподіваюся.

- Ви знаєте людей з громади, скажіть як голова: хто залишався в селах дотепер? Чи правда, що переважно старші люди, бо молодші сім’ями вже давніше виїхали?

- На жаль, у громаді залишається 80 діток. До кожного із цих сімей ми стукаємо, намагаємося донести, що ця територія є небезпечною для проживання. Діти перебувають не в п’ятикилометровій зоні, але працюємо над тим, щоби їх вивезти в безпечне місце. Тепер віддали ці списки ДСНС, Червоному Хресту, самі працюємо над тим, щоб вивезти всіх-всіх дітей та маломобільні групи наших жителів.

- Куди вивозять цих людей, де вони зможуть далі жити? Хто надає їм підтримку?

- Попередньо ми формуємо евакуаційні автобуси за раніше затвердженими маршрутами і відправляємо людей до Охтирки. Там вони мають можливість пересісти на автобуси та маршрутки і поїхати до родичів чи знайомих, хто має таких. Ті ж, у кого немає рідних, розміщаються у місцях компактного проживання для переселенців в Охтирці та в Груні.

КОЖНА МІНА, РАКЕТА, БОМБА – ЦЕ СМЕРТЬ

- Ви цими днями постійно писали у Фейсбуці та закликали евакуюватися такими словами: «Завтра такої можливості може не бути».

- Чому я так говорю? Тому що ворог – безжальний, тому що зруйновані приміщення, тому що є загроза життю людей, які займаються евакуацією. Ми розуміємо, що на території громади лишилося не так багато жителів. Не будьмо цинічними, але говорімо відверто: кожен день на такій території, кожна хвилина може бути останньою. Маленький приклад, маленький, але болючий – коли завгосп Ямненської школи загинув. Ніхто не очікував. Це при тому, що Ямне обстрілюють, але не так інтенсивно, як Велику Писарівку, як Попівку, Лугівку, Лукашівку... Треба розуміти, що кожний снаряд, кожна міна, ракета несе смерть.

- Чи вдавалось мотивувати на виїзд тих, хто навіть тепер не хотів лишати домівки?

- Так, знаходимо слова, аргументи для тих, хто не хоче, не може чи придумує собі причини, щоб не виїздити. І вони, зрештою, їдуть. Головне тепер – зберегти життя людей. У нас багато свідомих. Тому виїжджають. Але ми всі повернемося.

Тетяна Когутич

Фото: ДСНС, Національна поліція