На Закарпатті звільнили в запас перших 25 строковиків-прикордонників

За час строкової служби 11 з них воювали на фронті, один пережив російський полон

Ці хлопці потрапили до лав ДПСУ у відносно мирний час – до повномасштабної війни з Росією. Вони повелися достойно: прийшла повістка – призвався на службу, не шукав відмазок, знайомих. Хтось для цього повернувся з роботи з-за кордону, хтось перервав навчання у виші. Дехто з них мав звільнятися весною 2022-го, але повномасштабна війна розтягнула час їхньої строкової служби на два, а кому і на понад три роки. Ці хлопці – найкращі, саме тому вони серед перших, кого звільняють у запас, – пояснюють їхні командири та розповідають, чому пишаються строковиками.

Деталі – в репортажі кореспондентки Укрінформу.

СТРОКОВИКАМ – РАДІСТЬ, КОНТРАКТНИКАМ – КЛОПІТ

Ми зустрічаємось в найзахіднішому місті України – Чопі. Саме тут дислокується 94-й прикордозагін ДПСУ, де звільняють у запас Збройних сил України перших 25 строковиків.

- Це наші найкращі військовослужбовці строкової служби, які  особливо відзначилися під час виконання службових завдань у ДПСУ, – розповідає дорогою через прохідну речниця Чопського прикордонзагону Олена Трачук. – Деякі з військовослужбовців брали участь у бойових діях: 11 хлопців з 25-ти були в боях, у складі штурмової бригади. Також один військовослужбовець пройшов російський полон. Зараз ми з ними познайомимось.

Хлопці уже на плацу, чекають командира в строю. За кілька хвилин – гімн України, нагородження відзнаками за службу, іменні подарунки, грамоти. Над плацом майорять український та малиновий стяги ДПСУ. Цвіте магнолія та сакури на вулицях. Тепло. Співають птахи. Свято, одним словом.

Найбільше радіють йому, звісно, хлопці. У прикордонзагоні також радіють за хлопців, хоча визнають: звільнення строковиків додасть їм роботи.

- Це було дуже складне рішення, яке, утім, потребувало ухвалення, – каже начальник 94-го ПЗ ДПСУ Василь Вітровчак. –  Знаємо, наскільки складно буде 94-го загону ДПСУ без тих людей, які за цей час стали професійними охоронцями державного кордону, частиною колективу та ДПСУ в цілому. Хтось понад два роки, хтось понад три роки добросовісно виконував завдання з охорони державного кордону й оборони нашої держави безпосередньо. Це люди, які знають свою справу, вони пройшли цей шлях достойно та особистим прикладом показали, як саме треба охороняти наші кордони. Ми завжди будемо раді укласти з ними контракт та прийняти у лави ДПСУ, – говорить Вітровчак.

Речниця 94-го прикордонзагону Олена Трачук пояснює: хлопці займалися безпосередньо охороною зеленого кордону. Тепер це ляже на плечі контрактників та значно додасть роботи.

- Звільнення у запас строковиків – це, звісно, велика радість для хлопців та для їхніх родин, які нарешті дочекаються дітей додому. Водночас це додаткове навантаження на особовий склад ДПСУ. Так як усі ці хлопці були задіяні в охороні саме зеленого кордону, відтепер у нас буде відплив персоналу і відповідно значне додаткове навантаження на військовослужбовців контрактної служби, – пояснює вона.

У БОЯХ ПРОЯВИЛИ СЕБЕ ПОТУЖНО

Бойовий командир ДПСУ лейтенант Микола Лозовський був із строковиками 94-загону на фронті. Каже: проявили себе вони як одні з найкращих воїнів.

- Це потужні хлопці. Один із них тепер вже по третьому колу поїхав на схід. Найкращі хлопці загинули, з моєї застави – троє... Один хлопчина загинув героїчно – він рятував людей... Це найвищий рівень якості військовослужбовців. Це десь в тилах вони могли на щось «забити», не послухатися, а там розуміли, що від їхніх дій залежить їхнє життя та життя побратимів. Насамперед думали за побратимів. Саме тому понесли втрати, – розказує Лозовський.

Василь Вітровчак наголошує, що відправлялися хлопці на фронт виключно за власним бажанням та написанням відповідного рапорту.

Львів’янин, військовослужбовець Віталій Демидюк брав участь у бойових діях на Донеччині, їхній підрозділ був у штурмах разом із Третьою штурмовою. Хлопець відслужив три з половиною роки. Каже, що до армії працював за кордоном, – прийшло кілька повісток, тому в 2021 році пішов служити. Звільненню дуже радіє, каже, що цього моменту дуже довго чекали.

- Ми розуміємо, що війна не закінчується, що далі є обов’язок захищати державу, але я дуже вдячний людям, що створили петицію про звільнення строковиків, підтримали її, та що вона зрештою спонукала підписати відповідний наказ. Завдяки цьому ми зараз звільняємося. Дуже вдячний всім військовослужбовцям, які проходили зі мною службу, – що на Донеччині, що тут.

Молодий чоловік каже, що мав звільнитися ще в 2022 році. На початку повномасштабної війни просився на схід, але не дозволяли. Після звільнення займатиметься лікуванням, має проблеми із зором. А далі, говорить, час покаже.

УСЕ, ЩО КАЖУТЬ ПРО РОСІЙСЬКИЙ ПОЛОН, НА ЖАЛЬ, ПРАВДА

На три з половиною роки затягнулася служба в армії і для Максима Мусієнка. Він починав службу в Харківській області, на Вовчанській ділянці. Потім перевели на іншу ділянку кордону на Харківщині, у перші дні повномасштабного вторгнення їх загін із чотирьох осіб потрапив у російський полон.

- Пробув там дев’ять місяців. На початку 2023 року мене обміняли. У полон ми потрапили вчотирьох, у повному складі нашого прикордонного наряду (двоє контрактників та двоє строковиків). Нас розділили. Для мене це був спочатку Старий Оскол, СІЗО-2, Бєлгородська область, потім перевезли до виправної колонії №1 (Тульська область, місто Донське). Наразі хлопці-контрактники також уже звільнені та повернулися в Україну, наш четвертий побратим іще досі в полоні.

День, коли їх повернули в Україну, Максим називає «одним із найкращих днів минулого року».

- Усе, що ви чуєте про російський полон, на жаль, правда. Росіяни не дуже добре до нас ставилися. Є і насилля, і образи. Про харчування теж правда, воно не дуже.

На життя після служби в Максима великі плани.

- Поки буде рік відтермінування, не планую продовжувати службу. Планую здати на права. Займуся спортом. Хочу навчитися грати на піаніно. Буду жити, розвиватися. А ще – хочу написати книгу. Думаю про це. Маю багато такого, про що варто розповісти людям.

Тисну руку Максиму та дякую за його службу. Кажу, що впевнена: його майбутня книга буде цікавою, обіцяю неодмінно її купити, коли вийде друком. Інакше й не буває, коли до справи беруться найкращі з перших!

Тетяна Когутич, Ужгород – Чоп
Фото, відео автора